Ухвала

від 23.10.2024 по справі 320/30677/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 320/30677/23

адміністративне провадження № К/990/37780/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Гелхвіідзе Джондо Романовичем, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 320/30677/23 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Комісії з питань вищого корпусу державної служби, за участю третіх осіб - Державного агентства України з управління зоною відчуження, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, про визнання протиправним та скасування рішення, розпорядження та поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Комісії з питань вищого корпусу державної служби, за участю третіх осіб - Державного агентства України з управління зоною відчуження, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії, яке оформлене у вигляді пропозиції від 10 серпня 2023 року, щодо наявності в діях голови Державного агентства України з управління зоною відчуження ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» (перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу дисциплінарного або адміністративного правопорушення) та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 66 цього Закону, а саме: звільнення з посади державної служби;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2023 року №754-р про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Державного агентства України з управління зоною відчуження;

- поновити позивача на посаді голови Державного агентства України з управління зоною відчуження.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

03 жовтня 2024 року через підсистему "Електронний суд" до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Гелхвіідзе Джондо Романовичем, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі №320/30677/23.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували пункт 5 частини другої статті 65, частину першу та другу статті 74 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VII, частину п`яту статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та не врахували висновків Верховного Суду щодо їх застосування, які викладені у постановах: від 30 червня 2021 року у справі №200/10988/19-а, від 10 листопада 2021 року у справі №540/4057/20; від 22 грудня 2021 року у справі №140/16342/20; від 28 квітня 2022 року у справі №540/2464/19.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок судів попередніх інстанцій щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми, а також не обґрунтовано, що відповідна правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Зокрема, скаржником не зазначено, які висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування пункту 5 частини другої статті 65, частин першої, другої статті 74 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VII, частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» суперечать правовим висновкам щодо застосування цих норм, які викладені у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №200/10988/19-а, від 10 листопада 2021 року у справі №540/4057/20; від 22 грудня 2021 року у справі №140/16342/20; від 28 квітня 2022 року у справі №540/2464/19.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

Крім того, з оскаржуваних судових рішень убачається, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень було враховано висновки Верховного Суду у справах № 200/10988/19-а, № 540/4057/20, № 140/16342/20, № 540/2464/19, від № 300/3980/20, на які посилається представник позивача у касаційній скарзі та указує про їх неурахування.

Також судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях було застосовано висновки Верховного Суду, які викладені у постановах Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.004183, від 18 січня 2023 року у справі № 826/10888/18, від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22. Скаржником не доведено, що зазначені висновки не підлягали застосуванню або застосовані неправильно.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також у касаційній скарзі представник скаржника вказує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (як норми прямої дії) у подібних правовідносинах.

Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Скаржник також повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватися.

Проте в порушення зазначених вимог, скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні конкретної норми права, як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватися, а також не обґрунтував підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.).

Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Гелхвіідзе Джондо Романовичем, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі №320/30677/23 повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.

Суддя О. Р. Радишевська