Постанова

від 23.10.2024 по справі 334/6993/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня2024 року

м. Київ

справа № 334/6993/18

провадження № 61-13651 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя.

Позовна заява обґрунтована тим, що з лютого 2005 року він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . Під час спільного проживання за кредитні кошти, які в подальшому він сплачував разом з ОСОБА_2 , була придбана квартира АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 . Вказане майно було зареєстровано на ОСОБА_2

25 липня 2006 року шлюб між ним та ОСОБА_2 був зареєстрований. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2018 року у справі № 335/5934/18 шлюб між ними розірваний.

За час перебування у шлюбі вони з відповідачкою за спільні кошти подружжя придбали декілька об`єктів нерухомого майна, які були зареєстровані як на нього, так і на відповідачку та її сина ОСОБА_3 .

Зокрема за ним зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 .

За ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 ; нежитлове приміщення АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_8 ; квартиру АДРЕСА_1 ; житловий будинок АДРЕСА_9 ; земельну ділянку АДРЕСА_10 .

За ОСОБА_3 зареєстровано право власності наквартиру АДРЕСА_11 ; квартиру АДРЕСА_12 ; житловий будинок АДРЕСА_13 . При цьому на час придбання цього майна ОСОБА_3 був неповнолітнім та не мав достатніх коштів на його придбання, проте відповідачка наполягала на оформленні вказаного майна саме на ОСОБА_3 .

Крім того, за час перебування у шлюбі вони з відповідачкою за спільні кошти подружжя придбали автомобілі: Nissan Qashgai Diesel 2016 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 22 вересня 2016 року, та Volkswagen Passat B8 2015 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 29 січня 2016 року. Також ними було придбано побутове майно на загальну суму 368 000 грн:

- комод ДСП, вартістю 2 000 грн;

- барбекю, вартістю 25 000 грн;

- мікрохвильову піч, вартістю 3 000 грн;

- газову плиту, вартістю 4 000 грн;

- витяжку, вартістю 3 000 грн;

- кухню фасад з натурального каменю, вартістю 20 000 грн;

- холодильник, вартістю 15 000 грн;

- телевізор, вартістю 15 000 грн;

- шкіряний куточок, вартістю 40 000 грн;

- сауну дерев`яну, вартістю 20 000 грн;

- шафу купе, вартістю 10 000 грн;

- кухню, вартістю 15 000 грн;

- диван, вартістю 5 000 грн;

- телевізор, вартістю 25 000 грн;

- тюнер, вартістю 7 000 грн;

- холодильник, вартістю 22 000 грн;

- витяжку, вартістю 2 000 грн;

- кухню, вартістю 15 000 грн;

- топку каміна, вартістю 30 000 грн;

- меблі шкіряні, вартістю 80 000 грн;

- помпову рушницю, вартістю 10 800 грн.

Вказував, що згоди щодо поділу нерухомого та рухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, вони не дійшли.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з лютого 2005 року по 25 липня 2006 року;

- припинити право власності ОСОБА_3 на майно, яке було придбано під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти, але зареєстровано на ОСОБА_3 , а саме: квартиру АДРЕСА_11 , квартиру АДРЕСА_12 , житловий будинок АДРЕСА_13 ;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухоме та рухоме майно та здійснити його поділ таким чином:

- припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 та визнати право власності на 1/2 частину цієї квартири за ОСОБА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на: квартиру АДРЕСА_3 (ринкова вартість 375 000 грн); квартиру АДРЕСА_8 (ринкова вартість 450 000 грн); квартиру АДРЕСА_7 (ринкова вартість 375 000 грн); житловий будинок АДРЕСА_9 (ринкова вартість 2 000 000 грн); нежитлове приміщення АДРЕСА_5 (ринкова вартість 1 500 000 грн);

- визнати за ОСОБА_2 право власності на: квартиру АДРЕСА_11 (ринкова вартість 375 000 грн); квартиру АДРЕСА_12 (ринкова вартість 375 000 грн); квартиру АДРЕСА_1 (ринкова вартість 450 000 грн); житловий будинок АДРЕСА_13 (ринкова вартість 2 000 000 грн), нежитлове приміщення АДРЕСА_6 (ринкова вартість 1 800 000 грн), земельну ділянку, площею 0, 1500 га, розташовану на території АДРЕСА_14 , ділянка № НОМЕР_5 , (кадастровий № 2322183502:16:001:0233) (ринкова вартість 70 000 грн);

- стягнути з ОСОБА_2 1/2 частину вартості побутового майна у розмірі 184 400 грн, та різницю між вартістю автомобіля Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_3 (ринкова вартість 650 000 грн), та автомобіля Nissan Qashqai, реєстраційний номер НОМЕР_1 (ринкова вартість 450 000 грн) у розмірі 200 000 грн, усього суму у розмірі 384 000,00 грн, а також судові витрати по справі.

У листопаді 2018 року від ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 з зустрічним позовом про визнання майна особистою приватною власністю.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що з 25 липня 2006 року по 19 вересня 2018 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

Зазначала, що об`єкти нерухомого майна, які ОСОБА_1 просить визнати спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартира АДРЕСА_8 , житловий будинок АДРЕСА_9 , нежитлове приміщення АДРЕСА_5 , квартира АДРЕСА_4 є її особистою приватною власністю, оскільки були придбані за її особисті кошти, отримані від продажу особистого майна, що належало їй до шлюбу з ОСОБА_1 , а тому це майно не може вважатись об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Вказувала, що з 05 листопада 1999 року вона зареєстрована приватним підприємцем. 03 квітня 2006 року між нею з ПП «Ін-Транс» був укладений договір поставки запасних частин для автомобілів та інших товарів для автотранспорту, від реалізації яких вона отримала прибуток у розмірі 274 482 грн. Вказані грошові кошти були витрачені на придбання 22 березня 2007 року квартири АДРЕСА_8 , купівля якої здійснена за 215 000 грн.

Крім того, від продажу 30 травня 2011 року належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_15 вона отримала грошові кошти у розмірі 400 000 грн, які разом з іншими особистими коштами, отриманими від реалізації товару з підприємницької діяльності, були витрачені на придбання 30 травня 2011 року житлового будинку АДРЕСА_9 , купівля якого здійснена за 674 161 грн.

Також зазначала, що нежитлове приміщення АДРЕСА_5 прибрано нею 16 червня 2017 року за 630 000 грн, які отримані від продажу того ж дня 16 червня 2017 року належної їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2006 року нежитлової будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_16 , продаж якої здійснено за 922 000 грн.

Крім того, від продажу 16 червня 2017 року земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2310700000:01:032:0066, яка належала їй на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 870743, виданого управлінням Держкомзему у м. Мелітополі Запорізької області 17 грудня 2012 року, вона отримала грошові кошти у розмірі 38 148 грн. Ці кошти та залишок коштів від продажу нежитлового приміщення за вказаною вище адресою були витрачені на придбання нею 27 березня 2018 року квартири АДРЕСА_4 . Водночас вказана квартира була зареєстрована як спільна сумісна власність, оскільки на цьому наполягав ОСОБА_1 , проте матеріальної участі у придбанні цією квартири він не приймав.

Отже покупка вказаної нерухомості хоча і здійснювалась в період шлюбу з ОСОБА_1 , але за її особисті грошові кошти, вилучені від продажу особистого майна, придбаного до шлюбу, на загальну суму 2 078 878 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 , уточнивши позовні вимоги, просила суд:

- визнати за нею право особистої приватної власності на: квартиру АДРЕСА_8 ; житловий будинку АДРЕСА_9 ; нежитлове приміщення АДРЕСА_5 ;

- визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідчений 27 березня 2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 457, в частині покупця ОСОБА_1 ; визнати її покупцем вказаної квартири та визнати за нею право особистої приватної власності на цю квартиру, а також стягнути з ОСОБА_1 судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з лютого 2005 року по 25 липня 2006 року; визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 ; припинення права власності ОСОБА_3 на майно, яке було придбано під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти, але зареєстроване на ОСОБА_3 , а саме: квартиру АДРЕСА_11 , квартиру АДРЕСА_12 , житловий будинок АДРЕСА_13 - залишено без задоволення.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне рухоме та нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_7 ; квартиру АДРЕСА_3 ; нежитлове приміщення АДРЕСА_6 ; земельну ділянку АДРЕСА_10 ; автомобіль Volkswagen Passat B8, 2015 року; автомобіль Nissan Qashgai Diesel, 2016 року; комод ДСП; шафу-купе; кухню; диван; телевізор, холодильник, витяжку-піраміду, помпову рушницю.

Здійснено поділ майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на: квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 207 818 грн; земельну ділянку АДРЕСА_10 , вартістю 174 920 грн; автомобіль Nissan Qashgai Diesel 2016 року, об`єм двигуна 1,6, вартістю 564 300 грн; квартиру АДРЕСА_7 , вартістю 212 000 грн; шафу-купе, вартістю 3 000 грн; телевізор, вартістю 4 000 грн; комод ДСП, вартістю 400 грн; диван, вартістю 2 000 грн; кухню, вартістю 7 000 грн; холодильник, вартістю 1 000 грн; витяжку, вартістю 500 грн. Всього майна на загальну суму 1 176 938, 85 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на: нежитлове приміщення АДРЕСА_6 , вартістю 950 000 грн; автомобіль Volkswagen Passat B8 2015 року, вартістю 226 149, 69 грн; помпову рушницю, вартістю 3 500 грн. Всього майна на загальну суму 1 179 649, 69 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на: квартиру АДРЕСА_8 ; житловий будинок АДРЕСА_9 ; нежитлове приміщення АДРЕСА_5 .

Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідчений 27 березня 2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г., зареєстрований в реєстрі за № 457, в частині покупця ОСОБА_1 .

Визнано ОСОБА_2 покупцем квартири АДРЕСА_4 за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 27 березня 2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г., зареєстрованим в реєстрі за № 457.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин. ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з лютого 2005 року по 25 липня 2006 року, не надав доказів ведення спільного господарства, а також доказів укладення кредитних договорів на придбання майна в інтересах сім`ї та квитанцій на підтвердження їх сплати сторонами.

Суд також врахував, що місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірний період було зареєстровано за різними адресами, тому, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, дійшов висновку про недоведеність існування між сторонами відносин, притаманних подружжю, та відсутність підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині припинення права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_11 , квартиру АДРЕСА_12 , житловий будинок АДРЕСА_13 та визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя, суд виходив з того, що це майно набувалося у власність ОСОБА_3 після досягнення ним повноліття, за грошові кошти, отримані ним у позику, що підтверджується рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2021 року у справі № 334/3342/20.

Також суд зазначив, що квартира АДРЕСА_7 , квартира АДРЕСА_3 , нежитлове приміщення АДРЕСА_17 , автомобіль Volkswagen Passat B8 2015 року, автомобіль Nissan Qashgai Diesel 2016 року, об`єм двигуна 1,6, а також побутові речі: комод ДСП, шафа-купе, кухня, диван, телевізор, холодильник, витяжка, помпова рушниця, - набуті сторонами за час шлюбу, в інтересах сім`ї, а тому є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу між сторонами. При цьому суд не вбачав підстав для задоволення вимоги про стягнення з ОСОБА_2 компенсації різниці між вартістю автомобіля Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстрований за ОСОБА_2 та яким вона користується, та автомобіля Nissan Qashqai, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 та яким він користується, оскільки вартість цих аквамобілів не перевищує одна одну.

Також суд встановив, що квартира АДРЕСА_1 була набута у власність ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , а тому не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та об`єктом поділу. Доказів того, що ця квартира придбана за кредитні кошти, які сплачувались сторонами, суду не надано.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд виходив з того, що з 05 листопада 1999 року ОСОБА_2 зареєстрована приватним підприємцем. 03 квітня 2006 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 уклала з ПП «Ін-Транс» договір поставки запасних частин для автомобілів та інших товарів для автотранспорту, за яким отримала у власність товар, від реалізації якого у період з 19 березня по 21 березня 2007 року отримала прибуток у розмірі 274 482 грн. Вказані грошові кошти були витрачені на придбання 22 березня 2007 року квартири АДРЕСА_8 за 215 000 грн.

Суд виходив з того, що отримані ОСОБА_2 грошові кошти, з прибутком, за майно, яке належало їй до реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , є її особистою приватною власністю.

Також суд встановив, що будинок АДРЕСА_9 ОСОБА_2 набула у власність 30 травня 2011 року за 974 161 грн, вклавши свої особисті кошти, які отримала від продажу того ж дня (30 травня 2011 року) належної їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2004 року квартири АДРЕСА_15 у розмірі 400 000 грн, а також грошові кошти від реалізації у період з 26 по 29 травня 2011 року товару, отриманого у власність за договором поставки від 03 квітня 2006 року, у розмірі 374 248 грн.

Крім того, судом встановлено, що нежитлове приміщення АДРЕСА_5 ОСОБА_2 набула у власність 16 червня 2017 року за 630 000 грн, вклавши свої особисті кошти, які отримала від продажу належної їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2006 року нежитлової будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_2 , продаж якої здійснено за 922 000 грн, та земельної ділянки за тією ж адресою, кадастровий номер 2310700000:01:032:0066, яка належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 870743, виданого управлінням Держкомзему у м. Мелітополі Запорізької області 17 грудня 2012 року, продаж якої здійснено за 38 148 грн.

Отже, вказане майно було придбано ОСОБА_2 за особисті грошові кошти, а тому є її особистою приватною власністю.

Також суд врахував, що частину залишку особистих грошових коштів від продажу нежитлової будівлі та земельної ділянки по АДРЕСА_2 у розмірі 292 000 грн ОСОБА_2 вклала у покупку 27 березня 2018 року квартири АДРЕСА_4 , право власності на яку було зареєстровано за сторонами по 1/2 частині за кожним. Встановивши, що вказана квартира хоча і була придбана в період шлюбу з ОСОБА_1 , але виключно за особисті грошові кошти ОСОБА_2 , отримані нею від продажу майна, яке належало їй до реєстрації шлюбу, суд дійшов висновку про обґрунтованість зустрічних позовних вимог про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 в частині покупця ОСОБА_1 , визнання ОСОБА_2 покупцем цієї квартири та визнання за нею права особистої приватної власності на цю квартиру.

Короткий зміст судового рішення суд апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2022 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідченого 27 березня 2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 457, в частині покупця ОСОБА_1 ; визнання ОСОБА_2 покупцем цієї квартири та визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на цю квартиру - скасовано й ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2022 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за нею права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_8 ; житловий будинок АДРЕСА_9 ; нежитлове приміщення АДРЕСА_5 - скасовано й ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних ОСОБА_2 відмовлено.

В порядку часткового задоволення позову ОСОБА_1 вищевказане майно визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В порядку поділу майна подружжя виділено в натурі та визнано право особистої приватної власності за: ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 , вартістю 375 000 грн, та припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину цієї квартири, вартістю 180 500 грн; на квартиру АДРЕСА_8 , вартістю 450 000 грн; за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_9 , вартістю 2 000 000 грн; нежитлове приміщення АДРЕСА_5 , вартістю 1 500 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію в порядку поділу цього майна 1 344 500 грн.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період з лютого 2005 року по 25 липня 2006 року; визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_11 ; квартири АДРЕСА_12 ; житлового будинку АДРЕСА_13 залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з лютого 2005 року по 25 липня 2006 року, оскільки позивач не довів належними та достовірними доказами обставин проживання сторін як подружжя у спірний період.

Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 в частині припинення права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_11 , квартиру АДРЕСА_12 , житловий будинок АДРЕСА_13 та визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя, зазначивши, що це майно набувалося ОСОБА_3 у власність на підставі договорів купівлі-продажу, які не визнавались судом недійсними.

Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя, а отже і об`єктом поділу, оскільки була набута у власність ОСОБА_2 22 грудня 2005 року, тобто до реєстрації 25 липня 2006 року шлюбу з ОСОБА_1 ..

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за нею права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_8 ; житловий будинок АДРЕСА_9 ; нежитлове приміщення АДРЕСА_5 ; визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 27 березня 2018 року в частині покупця ОСОБА_1 , визнання ОСОБА_2 покупцем цієї квартири, визнання за нею права особистої приватної власності на цю квартиру та відмовляючи у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не довела належними та достовірними доказами факт придбання цього майна виключно за її особисті кошти, а висновки суду першої інстанції в цій частині ґрунтуються на припущеннях. Вказане майно придбавалось у період шлюбу, у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах сім`ї, за спільні кошти подружжя, що підтверджується, зокрема нотаріальними заявами ОСОБА_1 при укладенні відповідних правочинів з придбання цього майна.

Апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_2 не довела наявності правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 27 березня 2018 року в частині покупця ОСОБА_1 , а також не вбачав підстав для зміни правого режиму цієї квартири, вказавши, що ця квартира набувалась в особисту приватну власність подружжя по 1/2 частці кожному, про що зазначено в оспорюваному договорі купівлі-продажу від 27 березня 2018 року.

Визнаючи право особистої приватної власності в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 , з припиненням права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину цієї квартири, та на квартиру АДРЕСА_8 ; за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_9 , та нежитлове приміщення АДРЕСА_5 , апеляційний суд виходив із фактичного користування сторонами цим майном.

Розмір компенсації в порядку поділу майна подружжя, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у сумі 1 344 500 грн, визначена судом з урахуванням вартості майна, встановленої експрес-оцінками оцінювача Банько М. П. , наданими ОСОБА_1 , які ОСОБА_2 не спростовані.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя не оскаржувалось та в апеляційному порядку не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року й залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2022 року.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 334/6993/18 із Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно визнав квартиру АДРЕСА_8 , житловий будинок АДРЕСА_9 , нежитлове приміщення АДРЕСА_5 , квартиру АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснив його поділ; не дослідив обставини придбання цього майна та походження грошових коштів на придбання спірного майна; не перевірив докази, надані на підтвердження тих обставин, що це майно придбано за її особисті кошти, отримані від продажу особистого майна, що належало їй до шлюбу з ОСОБА_1 .

Апеляційний суд здійснив поділ спірного майна, вартість якого визначив на підставі наданих ОСОБА_1 експрес-оцінок, проти яких вона заперечувала та просила визнати їх неналежними та недопустимими доказами (а. с. 127,128, т. 2), отже суд встановив обставини на підставі недопустимих доказів.

Водночас, судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи, правильно встановлено, що спірне майноє її особистою приватною власністю, оскільки єдиним джерелом його придбання були грошові кошти, отримані нею від власності господарської діяльності як ФОП, а також від продажу належного їй особисто нерухомого майна, набутого у власність до шлюбу з ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 оскаржує постанову апеляційного суду лише в частині відмови у задоволенні її зустрічного позову, часткового задоволення позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, яке вона вважає своєю особистою приватною власністю, та стягнення компенсації в порядку поділу майна у розмірі 1 344 500 грн.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах; судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2018 року у справі № 335/5934/18 розірвано (а. с. 18, 70, т. 1).

За договором купівлі-продажу від 22 грудня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тавтєлєвим А. В., зареєстрованим у реєстрі за № 3619, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 141 400 грн (а. с. 54, т. 1).

За договором купівлі-продажу від 22 березня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Гармашовим Г. М., зареєстрованим у реєстрі за № 1836, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_8 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 215 000 грн (а. с. 57-58, т. 1). У нотаріально засвідченій заяві ОСОБА_1 підтвердив, що грошові кошти, які витрачаються на придбання цього об`єкта нерухомості, є спільною сумісною власністю подружжя, а придбана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності як така, що набута за час зареєстрованого шлюбу (а. с. 168, т. 2).

Відповідно до експрес-оцінки ПП Банько М. П. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 4757 від 23 грудня 2006 року) від 03 лютого 2020 року, очікувана вартість квартири АДРЕСА_8 складає 450 000 грн (а. с. 160, т. 2).

За договором купівлі-продажу житлового будинку від 21 травня 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т. М., зареєстрованим у реєстрі за № 3050, ОСОБА_2 придбала земельну ділянку, площею 0, 1500 га, розташовану на території АДРЕСА_14 , ділянка № НОМЕР_5 (кадастровий № 2322183502:16:001:0233). Продаж вказаного об`єкта здійснено за 174 920 грн (а. с. 74, т. 1).

За договором купівлі-продажу квартири від 30 травня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г., зареєстрованим у реєстрі за № 1025, ОСОБА_2 відчужила належну їй на праві власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2004 року квартиру АДРЕСА_15 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 145 717 грн (а. с. 104-105, т. 1).

За договором купівлі-продажу від 30 травня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Хамулою Н. Г., зареєстрованим у реєстрі за № 1020, ОСОБА_2 придбала житловий будинок АДРЕСА_9 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 674 161 грн (а. с. 61-62, т. 1). У нотаріально засвідченій заяві ОСОБА_1 надав згоду на придбання ОСОБА_2 цього об`єкта нерухомості в інтересах сім`ї (а. с. 169, т. 2).

Відповідно до експрес-оцінки ПП Банько М. П. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 4757 від 23 грудня 2006 року) від 03 лютого 2020 року, очікувана вартість будинку АДРЕСА_9 складає 2 000 000 грн (а. с. 156, т. 2).

За договором купівлі-продажу квартири від 14 березня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І., зареєстрованим у реєстрі за № 2575, ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_3 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 212 000 грн (а. с. 75-76, т. 1).

За договором купівлі-продажу від 04 квітня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кушніренко О. Г., зареєстрованим у реєстрі за № 1002, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_7 .

За договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 10 лютого 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В. М., зареєстрованим у реєстрі за № 129 ОСОБА_2 придбала нежиле приміщення АДРЕСА_6 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 950 000 грн (а. с. 71-73, т. 1).

За договором купівлі-продажу житлового будинку від 16 грудня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І., зареєстрованим у реєстрі за № 10140, ОСОБА_3 придбав житловий будинок АДРЕСА_13 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 702 000 грн (а. с. 67-69, т. 1).

За договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16 червня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І., зареєстрованим у реєстрі за № 4421, ОСОБА_2 відчужила належну їй на праві власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12 травня 2006 року нежитлову будівлю літ. А-1 по АДРЕСА_2 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 992 000 грн (а. с. 97-98, т. 1).

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І., зареєстрованим у реєстрі за № 4422, ОСОБА_2 відчужила належну їй на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 870743, виданого управлінням Держкомзему у м. Мелітополі Запорізької області 17 грудня 2012 року, земельну ділянку, загальною площею 0, 0289 га, кадастровий номер 2310700000:01:032:0066, розташовану по АДРЕСА_2 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 38 148 грн (а. с. 99, 100, т. 1).

За договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16 червня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Вовк І. І., зареєстрованим у реєстрі за № 4427, ОСОБА_2 придбала нежитлове приміщення АДРЕСА_5 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 630 000 грн (а. с. 59-60, т. 1). У нотаріально засвідченій заяві ОСОБА_1 підтвердив придбання цього об`єкта нерухомості за спільні кошти, у спільну сумісну власність (а. с. 172, т. 2).

Відповідно до експрес-оцінки ПП Банько М. П. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 4757 від 23 грудня 2006 року) від 03 лютого 2020 року, очікувана вартість нежитлового приміщення АДРЕСА_5 складає 1 500 000 грн (а. с. 165, т. 2).

За договором купівлі-продажу квартири від 24 січня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г., зареєстрованим у реєстрі за № 73, ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_12 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 276 000 грн (а. с. 65-66, т. 1).

За договором купівлі-продажу квартири від 14 лютого 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г., зареєстрованим у реєстрі за № 204, ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_11 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 294 000 грн (а. с. 63-64, т. 1).

За договором купівлі-продажу квартири від 28 березня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г., зареєстрованим у реєстрі за № 457, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали по 1/2 частці кожен квартиру АДРЕСА_4 . Продаж вказаного об`єкта здійснено за 292 000 грн (а. с. 55-56, т. 1).

Відповідно до експрес-оцінки ПП Банько М. П. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 4757 від 23 грудня 2006 року) від 03 лютого 2020 року, очікувана вартість квартири АДРЕСА_4 складає 375 000 грн (а. с. 157, т. 2).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № 572670 , 05 листопада 1999 року ОСОБА_2 зареєстрована фізичною особою-підприємцем (а. с. 108, т. 1).

03 квітня 2006 року між ПП «Ін-Транс» (постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір поставки № 23, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товари (запасні частини для автомобілів, автохімію, оливу моторну, гідравлічну трансмісійну, фільтри та інші товари для автотранспорту) окремими партіями за цінами, в асортименті (відповідно до наданих постачальником накладних) у повному розмірі, на умовах та в порядку, визначених цим договором (а. с. 109-110, т. 1).

На виконання договору поставки 03 квітня 2006 року № 23, ФОП ОСОБА_2 було отримано у приватну особисту власність від ПП «Ін-Транс» за накладними № 007583980 від 29 травня 2006 року, № 007584659 від 11 червня 2006 року, № 007584798 від 13 червня 2006 року, № 007584803 від 14 червня 2006 року товар, вартістю 464 100 грн, з урахуванням ПДВ, вартістю 552 120 грн, частина якого була реалізована ФОП ОСОБА_2 через роздрібну торгівлю на ринку «Слов`янський» на суму 274 482 грн у період з 19 по 21 березня 2007 року, частина - на суму 374 248 грн у період з 26 по 29 травня 2011 року (а. с. 111-116, 121-123 т. 1).

Судами також встановлено, що під час шлюбу сторонами придбаний автомобіль Nissan Qashgai Diesel 2016 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 22 вересня 2016 року, та автомобіль Volkswagen Passat B8 2015 року, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який був зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 29 січня 2016 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, справа в касаційному порядку переглядається лише в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , часткового задоволення позову ОСОБА_1 про поділ майна -квартири АДРЕСА_8 ; житлового будинку АДРЕСА_9 ; нежитлового приміщення АДРЕСА_5 , квартири АДРЕСА_4 та стягнення компенсації.

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19), від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21).

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановив, що спірне майно - квартира АДРЕСА_8 ; житловий будинок АДРЕСА_9 ; нежитлове приміщення АДРЕСА_5 набуто сторонами під час перебування у шлюбі, в інтересах сім`ї, тому зазначене майно, виходячи з приписів статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя.

Апеляційний суд надав належну оцінку письмовим доказам - заявам при укладенні відповідних правочинів з придбання вказаного майна, справжність підпису ОСОБА_1 на яких засвідчено нотаріусом, у яких останній вказував, що грошові кошти, за які придбано майно, є спільною сумісною важністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; майно придбано в інтересах сім`ї та є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (а. с. 168, 169, 172, т. 2).

Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що зазначене майно придбано за особисті кошти ОСОБА_2 та є її особистою приватною власністю.

Презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно ОСОБА_2 не спростована, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції, а тому це майно підлягає поділу.

Також апеляційний суд не вбачав підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 27 березня 2018 року в частині покупця ОСОБА_1 , визнання ОСОБА_2 покупцем цієї квартири та визнання за нею право особистої приватної власності на цю квартиру.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Положеннями статті 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до усталеної правозастосовчої практики, згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Водночас Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20) сформулював висновок про те, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Отже, навіть за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсним такого договору в частині покупця.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2022 року у справі № 753/11289/21-ц (провадження № 61-8982св22).

Апеляційний суд встановив, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , посвідченого 27 березня 2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 457, покупці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнали та визначились у пункті 6 цього договору, що квартира набувається ними в особисту приватну власність та буде належати їм по 1/2 частині кожному і ця частка буде особистою приватною власністю кожного (а. с. 55-56, т. 1).

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши доводи сторін та надані ними докази, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 та зміни правого режиму цієї квартири, оскільки квартира набувалась в особисту приватну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці кожному, про що зазначено в оспорюваному договорі купівлі-продажу від 27 березня 2018 року.

ОСОБА_2 не довела належними та допустимим доказами, що укладаючи оспорюваний правочин, сторони не мали наміру досягти обумовлених договором юридичних наслідків та не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на це майно.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання майна - квартири АДРЕСА_8 ; житлового будинку АДРЕСА_9 ; нежитлового приміщення АДРЕСА_5 , квартири АДРЕСА_4 - спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поділу цього майна з виділенням в натурі та визнанням права особистої приватної власності за кожною стороною на відповідне майно, з урахуванням фактичного користування цим майном сторонами, та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації в порядку поділу майна подружжя у сумі 1 344 500 грн.

Розмір компенсації в порядку поділу майна подружжя визначена апеляційним судом з урахуванням вартості майна, встановленої експрес-оцінками оцінювача Банько М. П. , наданими ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти встановленої в експрес-оцінках вартості майна, ОСОБА_2 , разом з тим, не надала належних та достовірних доказів на їх спростування ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій.

Доводи заявника, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм права.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович