Постанова

від 22.10.2024 по справі 910/18278/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2024 р. Справа№ 910/18278/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.

та представників сторін:

позивача - Абросімов С.С., Величко Д.В.;

відповідача - Яндульський Д.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2024

у справі №910/18278/23 (суддя - Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання договору недійсним.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" звернулося з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним правочину у формі односторонньої відмови, вчиненого відповідачем, щодо розірвання договору банківського обслуговування з Товариством з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" за поточним рахунком № НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був постійним клієнтом відповідача. Водночас, при звернені до клієнт-банку на момент складання листа-запиту №б/н від 23.05.2023 позивачем було виявлено, що відкритий у банку рахунок НОМЕР_1 заблокований. Позивачем вказано, що жодних дій із керування власними коштами він здійснити не міг. При цьому, позивача не було попереджено про блокування або загрозу блокування рахунків, так само позивачем не було вчинено дій, що заборонені законодавством або угодою із відповідачем з приводу керування рахунком, які б також мали наслідком виникнення підстави для блокування відповідачем вказаного рахунку.

На думку позивача, посилання банку на наявність підстав для припинення правовідносин сторін у зв`язку зі встановленням клієнту неприйнятно високого ризику є безпідставні та нічим не підтвердженні, що вказує на невідповідність одностороннього правочину положенням ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та свідчить про наявність підстав для визнання його недійсним відповідно до ст. 215 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 відкрито провадження у справі №910/18278/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 (повний текст складено 02.09.2024) у справі №910/18278/23 у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким визнати недійсною односторонню відмову відповідача щодо розірвання договору банківського обслуговування.

Також до апеляційної скарги додано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги позивач зазначає наступне:

- банк у своєму листі №20.1.0.0.0/7-230612/54527 від 22.06.2023 не зазначив конкретну підставу для відмови в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору та не навів конкретних обставин, які б надавали банку підстави для вчинення такого правочину;

- позивач не отримував від банку повідомлення/рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору;

- відповідач не надав жодних письмових доказів які б підтверджували обставини неприйнятно високого ризику, в тому числі внутрішніх обов`язкових документів банку з питань фінансового моніторингу, що встановлені НБУ;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" не отримувало письмових/електронних запитів від банку про надання інформації та/або документів, у зв`язку з чим у позивача не було можливості спростувати будь-які підозри банку та запобігти односторонньому припиненню відповідачем договірних правовідносин;

- суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме документи, долучені позивачем до відповіді на відзив на позовну заяву, які спростовують сумніви щодо джерела походження коштів, отриманих в якості фінансової допомоги від чоловіка ОСОБА_1 ;

- суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду у постановах від 10.12.2020 у справі №910/507/20, від 22.04.2021 у справі №910/557/20, від 20.01.2022 у справі №910/18504/20, від 28.12.2022 у справі №757/57487/20-ц, від 28.02.2023 у справі №910/10855/21, від 09.01.2024 у справі №922/1253/23 щодо питання застосування ч. 6 ст. 7, ст. ст. 11, 12, 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» (далі по тексту Закон №361-ІХ) та ст. 1075 ЦК України у подібних правовідносинах;

- суд безпідставно не залишив без розгляду відзив на позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", оскільки відзив було подано відповідачем із пропущенням процесуального строку без заяви про його поновлення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 апеляційну скаргу у справі №910/18278/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 у справі №910/18278/23, справу призначено до розгляду на 22.10.2024, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

В межах встановлених судом процесуальних строків Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" не було надано відзив на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У призначене засідання суду 22.10.2024 з`явилися представники сторін. Представник позивача підтримав подане клопотання про долучення доказів, просив суд його задовольнити. Представник відповідача заперечував проти вказаного клопотання.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та розглянувши клопотання позивача про долучення доказів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, зважаючи на наступне.

Статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за ч. 2 вказаної статті позивач повинен подати суду докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4, 5 вказаної статті).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги (у тому числі клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням), мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена до суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, ст. 269 ГПК України якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз ст. ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази в підтвердження позову повинні існувати на момент звернення до суду з позовною заявою, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовом (в разі неможливості подання доказів у встановлений строк позивач повинен повідомити, який доказ не може бути подано). Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Проте, у даному випадку, позивач просить суд долучити докази (копію договору купівлі-продажу (відчуження) частки у статутному капіталі від 06.09.2024, копію нотаріально завіреного акту приймання-передачі частки від 06.09.2024, інформаційної довідки від 06.09.2024 та виписки з ЄДРПОУ по Товариству з обмеженою відповідальністю «БЦ Сьогодні»), які датовані вже після прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції (28.08.2024), тобто докази, яких взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.

За наведеного, враховуючи, що станом на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення (28.08.2024) наданих позивачем доказів не існувало, вони не можуть бути прийняті судом та долучені до матеріалів справи. Додані до апеляційної скарги копії документів не враховуватимуться судом у даному апеляційному провадженні.

Представники сторін надали пояснення по суті спору. Представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд залишити без змін оскаржуване рішення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" було клієнтом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".

23.05.2023 при зверненні до клієнт-банку, Товариством з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" було виявлено, що відкритий 21.08.2021 у банку рахунок №UA333052990000026006000125700 заблокований, з огляду на що останнє звернулося до банку з листом-запитом, навівши перелік запитань для з`ясування обставин, за якими здійснено блокування рахунка.

У відповіді від 22.06.2023 вих. №20.1.0.0.0/7-230612/54527 відповідач повідомив про прийняте рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману банку.

Також відповідач зазначив, що внаслідок прийнятого за ініціативою банку рішення про дострокову відмову були розірвані укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків, та закриті поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій.

Позивач стверджуючи про те, що односторонній правочин банку про відмову від підтримання ділових стосунків не відповідає приписами ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 525 ЦК України та ч. 4 ст. 1075 ЦК України, що є підставою передбаченою ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України для визнання його недійсним, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач в свою чергу заперечував проти позовних вимог вказуючи, що підставою для встановлення неприйнятно високого ризику є наявність критерію, визначеного ч. 6 ст. 7 Закону №361-IX, а саме наявність обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною. Більше того, в силу вимог спеціального законодавства у визначених випадках у банка існує прямий обов`язок встановити для клієнта неприйнятно високий ризик та розірвати ділові відносини з таким клієнтом, що і було встановлено відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» та пов`язаних з ним осіб. При цьому обґрунтованість рішення банку відносно позивача та пов`язаних з ним осіб підтверджується виявленими відповідачем ознаками підозрілості операцій вказаних осіб відповідно до ст. 12 Закону №361-IX, додатку №6 та індикаторів згідно додатку 20 «Індикатори підозрілості фінансових операцій» до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою НБУ №65 від 19.05.2020 (далі - Положення №65), а також поданими доказами, а саме:

- службовою запискою напрямку «Фінансовий моніторинг» Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» №.17.U.0.0/4-7223411 від 21.07.2022 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом Товариством з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» (44627352) та пов`язаними з ним особами /Гілка «Ризикова Діяльність»/» з витягом з переліку осіб;

- виписка за рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» №UA333052990000026006000125700 за період 20.10.2021-17.07.2022;

- досьє з «УouСontrol» відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос»;

- досьє з «УouСontrol» відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Сієста.Юа».

Відмова від підтримання ділових відносин та закриття рахунків здійснювалось відповідачем на підставі відповідного внутрішнього Порядку, що затверджений рішенням Правління Банку оформленого протоколом №23 від 18.05.2023, яким передбачається, що висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватись однією службовою запискою.

За результатами розгляду спору, відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що односторонній правочин відповідача про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем вчинений за наявності ґрунтовних підстав для відмови, відповідає приписам ст. 15 Закону №361-IX, Положення №65 та внутрішнім документам банку щодо фінансового моніторингу, які прямо наділяють банк обов`язком на вчинення такого одностороннього правочину у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику, в тому числі, шляхом розірвання договору.

Північний апеляційний господарський суд погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

Клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Згідно зі ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до банківських послуг, зокрема, належить відкриття та ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу).

Банк має право надавати платіжні послуги відповідно до Закону України "Про платіжні послуги" з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють діяльність банків.

За змістом ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається в письмовій формі для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК України).

Як було зазначено, 21.08.2021 відповідачем відкрито позивачу рахунок №UA 333052990000026006000125700.

Статтею 341 ГК України, зокрема, передбачено, що розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Частина 1 статті 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Відповідно до ч. 4 ст. 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач прийняв рішення про розірвання ділових відносин між сторонами, закриття поточних/депозитних рахунків після здійснення завершальних операцій, унаслідок встановлення клієнту неприйнятно високого ризику на підставі ч. 1 ст. 15 Закону №361-IX, що, зокрема, зазначено у листі №20.1.0.0.0/7-220722/141 від 22.07.2022.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону №361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

Пунктом 39 частини 1 статті 1 Закону №361-IX визначено, що неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

Банки є суб`єктами первинного фінансового моніторингу, як встановлено п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №361-IX.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону №361-IX суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:

- неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;

- наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Згідно положень ст. 11 Закону №361-IX на банки покладено обов`язок здійснювати належну перевірку клієнтів, в тому числі шляхом проведення ідентифікації та верифікації клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

Частиною 3 статті 12 Закону №361-IX унормовано, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 №65 (Положення №65).

Пунктами 34-37 Положення №65 передбачено, що банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.

Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.

Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.

Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення №65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (п. п. 45, 46 Положення №65).

Враховуючи зазначені вище норм ЦК України у взаємозв`язку з нормами спеціального законодавства про фінансовий моніторинг, можна зробити висновок, що банки зобов`язані встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі, зокрема, неможливості виконувати визначені Законом №361-IX обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. У разі встановлення для клієнта (групи клієнтів) неприйнятно високого ризику, банк в тому числі у порядку ст. 15 Закону №361-IX зобов`язаний відмовитись від договірних відносин з таким (такими) клієнтами.

На момент виникнення спірних правовідносин у липні 2022 року, внутрішнім документом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", що встановлював порядок припинення ділових відносин з клієнтами щодо яких встановлювався неприйнятно високий ризик ділових відносин був Порядок відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнта банку, що затверджений рішенням Правління Банку у формі протоколу №23 від 18.05.2021 (далі - Порядок).

Згідно з п. 1.1 Порядку, порядок відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів банку є окремим внутрішнім документом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", який розроблено на виконання Закону №361-IX, Положення №65, інших законодавчих та нормативно-правових актів, інших внутрішніх документів банку, що регулюють питання відмови та закриття рахунків, в тому числі з метою опису порядку дій підрозділів банку під час здійснення ними процедур відмови від підтримання ділових відносин/обслуговування, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку, у випадках передбачених ст. 15 Закону №361-IX, зокрема, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами вивчення підозрілої діяльності (операцій) або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей, розподілу обов`язків та повноважень між структурними підрозділами банку з метою недопущення в роботі банку порушень законодавства України у сфері протидії легалізації доходів одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму.

Пунктом 4.1 Порядку визначено, що випадки/підстави для відмови від підтримання ділових відносин наведено в додатку 3 до цього Порядку.

Згідно додатку 3 до Порядку банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику. Вказане відповідає абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону №361-IX.

Пунктом 4.3 Порядку визначено, що за результатом поглибленої перевірки клієнта уповноважені працівники напрямку "Фінансовий моніторинг" складають обґрунтовані висновки із пропозиціями стосовно доцільності/недоцільності відмови у підтриманні ділових відносин/обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (ів).

У відповідності до п. 4.4 Порядку, висновок складається у вигляді службової записки у ПК "ПриватДок" та має містити всебічне викладення обставин, фактів подій, що призвели до виникнення підозри, аргументований аналіз проведеного фінансового розслідування та чітке зазначення підстав для відмови від підтримання ділових відносин із клієнтом/обслуговуванні клієнта шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону №361-IX). Висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватись однією службовою запискою. Висновок з пропозиціями стосовно доцільності відмови направляється відповідальному працівнику банку для розгляду та прийняття рішення, який оформлюється службовою запискою у ПК "ПриватДок", використовуючи шаблон 100101,100202, адресат - відповідальний працівник банку.

Пунктом 4.5 Порядку визначено, що відповідальний працівник банку/особа, уповноважена відповідальним працівником банку за результатами розгляду висновку приймає остаточне рішення щодо наявності відсутності підозр, про відмову від підтримання ділових відносин/встановлення неприйнятно високого ризику або про відхилення висновку. Надання/проставлення адресатом резолюції "Дозволяю" на висновку у вигляді службової записки у ПК "ПриватДок" є датою прийняття рішення про відмову в підтриманні ділових відносин із клієнтом.

На виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 10.04.2024 відповідачем надано висновок у вигляді службової записки напрямку "Фінансовий моніторинг" №E.17.U.0.0/4-7223411 від 21.07.2022 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом ТОВ "ГАУМАРДЖОС" (44627352) та пов`язаними з ним особами /Гілка "Ризикова Діяльність"/», згідно якої підставою для встановлення неприйнятно високого ризику для Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" та пов`язаних з ним осіб є наявність критерію, визначеного ч. 6 ст. 7 Закону №361-IX, а саме - наявність обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Вказаний висновок у вигляді службової записки погоджений відповідною резолюцією адресатом - головним комплаєнс-менеджером банку, а відтак в силу п. 4.5 Порядку висновок набув статусу рішення від 21.07.2022 про відмову в підтриманні ділових відносин із відповідачем.

За результатами дослідження підстав та обґрунтованості встановлення банком позивачу категорії ризику на рівні неприйнятно високого, колегія суддів встановила такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» було клієнтом банку, кінцевим бенефіціаром та керівником якого є ОСОБА_1

Напрямком банку «Фінансовий моніторинг» проведено посилені заходи належної перевірки та аналіз фінансових операцій клієнтів щодо наявності чи відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій, за результатами яких виявлено обґрунтовані підозри про здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» та пов`язаними з ним особами ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнтам неприйнятно високого ризику ділових відносин у зв`язку з наявністю обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Банк, досліджуючи обіг коштів по поточному рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос», встановив, що з дати відкриття рахунку 21.08.2021 по 17.07.2022 наявні операції за два дні (06.07.2022-08.07.2022) з перерахування коштів у розмірі 13,5 млн грн.

Вказані фінансові операції характеризуються транзитом коштів без економічного змісту та законної мети, оскільки кошти у розмірі 13,5 млн грн по Кт-рахунку надходили з карткового рахунку в банку ОСОБА_2 (який є чоловіком ОСОБА_1 - засновниці та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос») на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос», в якості позики без ПДВ. Надалі частина позичених коштів у розмірі 8,4 млн грн з Дт-рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» були перераховані на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сієста.Юа», яке не є клієнтом банку, з призначенням «оплата згідно договору купівлі-продажу №05/07/2022пд без ПДВ».

При цьому, при аналізі контрагента (позивача) банком не встановлено сплати податків, заробітної плати, ведення господарської діяльності по рахункам, відкритим в банку, тому такі фінансові операції, на переконання банку, мали ознаки фіктивності, адже відповідні особи використовували карткові рахунки/поточні рахунки для проведення операцій, що мають ознаки схемності та не мають явного економічного змісту/логічних пояснень в частині легалізації коштів невідомого походження з наступним переказом таких коштів по безтоварним операціям на рахунки пов`язаної компанії. Як наслідок, у банку виникли підозри щодо здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» та пов`язаними з ним особами фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів.

Дійшовши висновку, що дії ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» в особі ОСОБА_1 були здійснені фактично з метою легалізації коштів у розмірі 13,5 млн грн, джерело походження яких банку не було відомо та щодо яких банк не міг перевірити сплату податків до бюджету, 21.07.2022 банк прийняв рішення про розірвання ділових відносин з клієнтом Товариством з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» та пов`язаними з ним особами, тобто про відмову в підтриманні ділових відносин із групою пов`язаних клієнтів, в тому числі і з позивачем, шляхом затвердження висновку у вигляді службової записки з підстави, визначеної абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону №361-IX: - встановлення неприйнятно високого ризику у зв`язку з наявністю критерію, визначеного ч. 6 ст. 7 цього Закону; - наявність обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Згідно з рішенням від 21.07.2022 вказану діяльність групи пов`язаних клієнтів визнано підозрілою за ознаками, визначеними ст. 12 Закону №361-IX, а саме: складні фінансові операції; незвично великі фінансові операції; фінансові операції не мають очевидною економічної чи законної мети.

Індикаторами підозрілості були:

- за рахунком клієнта-суб`єкта господарювання не сплачено жодних або сплачено в незначному розмірі (у розмірі, що очевидно не відповідає обсягам проведених фінансових операцій) обов`язкових платежів, які притаманні звичайній господарській діяльності (наприклад, зокрема податків до бюджету);

- тривалий час спостерігається аналогічна тенденція щодо обсягу дебетових та кредитових фінансових операцій за рахунком клієнта протягом одного дня (незвично швидке проходження коштів через рахунок, тобто незначне сальдо на початок та кінець дня та великі щоденні обороти коштів за рахунком);

- фінансова операція/сукупність пов`язаних між собою фінансових операцій не є характерною/характерними для звичайної діяльності клієнта, а надані пояснення не є аргументованими;

- регулярні перекази коштів з рахунку клієнта-юридичної особи на особистий(і) рахунок(и) працівника(ів) або осіб, пов`язаних із працівником(ами), і навпаки (крім переказів, пов`язаних із виплатою заробітної плати, соціальних виплат та інших обов`язкових платежів);

- проведення клієнтом фінансових операцій у великому обсязі з готівкою, що не пов`язані з основним видом діяльності клієнта, та/або проведення значної кількості операцій з використанням карткових рахунків.

За наведеного, діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» та пов`язаними з ним особами визнана банком підозрілою.

Як наслідок, беручи до уваги, що обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» та пов`язаними з ним осіб, характер або наслідки їх фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання відповідачем з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, щодо відповідних осіб банком прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом їх розірвання та закриття рахунків на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону №361-IX.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що надані банком докази підтверджують обставини неприйнятно високого ризику ділових відносин з клієнтом, а відтак спірний правочин вчинено Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" в дотримання вимог законодавства про фінансовий моніторинг.

При цьому, колегія суддів визнає неспроможними твердження скаржника стосовно того, що банк у своєму листі №20.1.0.0.0/7-230612/54527 від 22.06.2023 не зазначив конкретну підставу для відмови в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору та не навів конкретних обставин, які б надавали банку підстави для вчинення такого правочину, оскільки вказане повідомлення відповідає зразку наведеному в додатку 1 до Порядку відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів банку, затвердженому рішенням Правління банку №23 від 18.05.2021.

Щодо доводів позивача про неотримання від банку повідомлення/рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору, слід відмітити наступне.

Пунктом 4.11. Порядку передбачалось, що повідомлення про відмову надсилається клієнту Департаментом з обробки запитів клієнтів та держорганів ГО поштовим відправленням протягом 5 днів з дати прийняття рішення про відмову.

Відповідно до матеріалів справи, листом №20.1.0.0.0/7-220722/141 від 22.07.2022 банк направив позивачу повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку. Даний лист був направлений 26.07.2022 на зареєстровану адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» (08202, Київська область, м. Ірпінь, вул. Університетська 2/1, корп. 3, кв. 14), що підтверджується наявним в матеріалах справи списком згрупованих відправлень.

Тобто, банк вчинив всі залежні від нього дії для належного повідомлення позивача про прийняте 21.07.2022 рішення про відмову від підтримання ділових відносин. При цьому, отримання листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Отже, саме позивач, як суб`єкт господарювання, який здійснює листування з своїми контрагентами, податковими органами, органами судової влади тощо має самостійно контролювати та перевіряти поштові повідомлення, що надходять відповідачеві на його адресу місцезнаходження, а також повідомляти Укрпошту, інші органи державної влади тощо про зміну ним адреси листування та отримання кореспонденції. А тому, неотримання позивачем направленого на належну адресу банком листа, залежало від суб`єктивної волі скаржника, що вказує на неспроможність тверджень останнього про неотримання рішення банку.

Також є хибними твердження скаржника про необхідність банку, в разі наявності підозри, витребовувати в контрагента документи/інформацію, оскільки з аналізу положень ст. 11 Закону №361-IX та Положення №65 (додаток 6) слідує, що: суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребовувати інформацію; банк самостійно визначає види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення посилених заходів належної перевірки. Тобто, банк на підставі зібраних під час фінансового моніторингу доказів вирішує питання щодо необхідності/доцільності витребовування в контрагента документів/інформації, а відтак отримання від контрагента додаткових документів/інформації є правом, а не обов`язком банку. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» і пов`язані з ним особи у момент здійснення підозрілих фінансових операцій надавали банку будь-які документи, що були наявні на момент вчинення відповідних дій, з поясненнями щодо фінансових операцій, їх складності та економічної мети, а також підтверджували походження грошових коштів ОСОБА_2 .

Щодо документів, долучених позивачем до відповіді на відзив на позовну заяву (попередній договір №05/07/2022пд купівлі-продажу (відчуження) частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 05.07.2022, договір оренди №к-299 нежитлового приміщення, договір №б/н позики (надання поворотної фінансової допомоги) від 05.07.2022, договір №к-300 оренди нежитлового приміщення від 01.10.2021, договір №МГУ-141670/2023 купівлі-продажу (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповдіальністю "БЦ Сьогодні" від 23.02.2023, акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповдіальністю "БЦ Сьогодні", виписка по операціям в Акціонерному товаристві «ПУМБ» від 30.06.2022, дані з Пенсійного фонду України про доходи ОСОБА_2 за період 2012-2022 роки, податковий розрахунок сум доходу за 2022 рік Товариства з обмеженою відповдільністю "Гаумарджос", попередній договір №МГУ-135540/2022 купівлі-продажу (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю від 10.05.2022, видаткові касові ордери, витяг з Державного реєстру речових прав від 14.02.2023, Звіт про незалежну оцінку майна-нерухомого майна, яким є нежитлове приміщення (в літ. А), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ), які на думку останнього спростовують сумніви щодо джерела походження коштів, отриманих в якості фінансової допомоги від чоловіка ОСОБА_1 , суд зауважує наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, за змістом попереднього договору купівлі-продажу (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю від 05.07.2022 №05/07/2022пд, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сієста.Юа» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» (покупець), сторони зобов`язалися у майбутньому укласти основний договір купівлі-продажу (відчуження) частки у розмірі 66,6% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, яке буде створене шляхом виділу з іншої юридичної особи не пізніше 05.07.2023.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (ч. 3 ст. 635 ЦК України).

Станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції (28.08.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» не надало доказів укладення між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сієста.Юа» основного договору купівлі-продажу (відчуження) частки у статутному капіталі товариства, що пояснювало б наявність та досягнення економічної мети здійснених фінансових операцій.

З наданої позивачем виписки по операціям в Акціонерному товаристві «ПУМБ» з 23.06.2022 по 30.06.2022 по депозитному договору №307662682 від 23.06.2022 слідує, що 23.06.2023 позивачем було розміщено у якості банківського вкладу 14505000 грн, а на протязі 25.06.2022-29.06.2022 зазначені грошові кошти були зняті з депозитного рахунку, що також не вказує на джерело походження таких коштів.

Крім того, надані позивачем докази отриманого ОСОБА_2 сумарно протягом 10 років доходу без розкриття понесених при цьому витрат протягом того ж періоду, наявних зобов`язань між ОСОБА_2 та іншими особами, тощо, не доводять, що джерелом походження коштів у розмірі 13,5 млн грн є саме вказані позивачем кошти, адже реальна історія та джерело коштів, що були перераховані на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» невідома та недоведена.

Також, слід звернути увагу, що на підтвердження підстави отриманого Товариством з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» від ОСОБА_2 грошового переказу в загальному розмірі 13463200,00 грн позивачем надано договір позики (надання поворотної фінансової допомоги) від 05.07.2022, укладений між ОСОБА_2 (позикодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» (позичальником).

Відповідно до п. 1.1. договору позики розмір позики становить 14700000,00 грн.

Позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику у безготівковій формі шляхом перерахування суми отриманих раніше грошових коштів на поточний рахунок позикодавця до 04.07.2023 включно (п. 2.2. та 2.3. договору).

В підтвердження повернення позики позивачем подані видаткові касові ордери від 23.04.2023, 09.06.2023, 20.06.2023, 25.06.2023, 09.07.2023, 15.07.2023, 22.07.2023, 28.07.2023, 05.08.2023, 09.08.2023, 20.08.2023, 26.08.2023.

Проте дані касові ордери засвідчують повернення коштів лише в розмірі 570500 грн з загальної отриманої суми 13463200,00 грн. При цьому кошти повернуті в спосіб не передбачений умовами договору позики.

До того ж, фінансовий стан Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаумарджос» дає підстави дійти висновку про неспроможність виконати взяті на себе за договором позики зобов`язання, оскільки: розмір статутного капіталу позивача становить 25000,00 грн; сума доходів за ІІІ квартал 2022 року становить 219021,65 грн; грошові зобов`язання за договорами оренди нежитлових приміщень становлять 1079829,48 грн за рік.

Отже, подані позивачем докази не доводять джерела походження коштів та відповідно, не спростовують факт правомірності дій банку під час прийняття рішення про відмову від підтримання ділових відносин та закриття рахунку.

Крім того слід зауважити, що частина наданих позивачем доказів датовані пізніш ніж відповідачем прийнято рішення та вчинено спірний правочин, що унеможливлює їх врахування під час розгляду спору.

Таким чином, за результатами оцінки наявних в матеріалах справи належних доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що банк, виявивши за результатами проведення належної перевірки з дотриманням внутрішньої процедури підозрілу діяльність групи осіб, у зв`язку з відсутністю на момент здійснення операцій у володіння банку будь-яких документів на підтвердження походження коштів, їх економічної мети та сплати податків, правомірно встановив позивачу неприйнятно високий ризик та як наслідок, скористався наданим йому ст. 15 Закону №61-ІХ правом щодо відмови від ділових стосунків з позивачем, при цьому повідомивши останнього про своє рішення належним чином. А тому, оскільки односторонній правочин банку про відмову від ділових відносин з позивачем відповідає чинному законодавству, суд першої інстанції правомірно вказав на відсутність підстав для визнання його недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування положень ч. 6 ст. 7, ст. 11, 12, 15 Закону №361-IX та ст. 1075 ЦК України у відповідних постановах, колегія суддів зазначає таке.

У справі №910/557/20 про усунення перешкод у користуванні рахунками шляхом розблокування даних рахунків з посиланням на те, що банк неналежно виконує зобов`язання щодо виконання фінансових операцій, Верховний Суд не робив висновків по застосуванню норм, на які вказує скаржник, адже постановив закрити касаційне провадження в частині підстави за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а в частині підстави за п. 4 ч. 2 цієї статті у сукупності з п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України перевіряв застосування судами ст. 202 ГПК України, відповідно безпідставним є посилання позивача на вказану постанову Верховного Суду.

Правовідносини у справі №910/507/20 не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, за предметом та підставами позову, оскільки у цій справі судами розглядались вимоги про визнання неправомірними дій банку щодо відмови у виконанні електронних розрахункових документів (платежів) фінансових операцій товариства за поточним банківським рахунком, шляхом відхилення платіжних доручень, обґрунтовані порушенням банком, зокрема ст. 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» №1702-VII, який втратив чинність у зв`язку з прийняттям Закону №361-ІХ, водночас у справі, що розглядається, позивач заявив про визнання недійсним одностороннього правочину банку про відмову від підтримання ділових відносин з ним у зв`язку зі встановленням клієнту неприйнятно високого ризику на підставі ст. 15 Закону №361-IX.

Проаналізувавши судові рішення Верховного Суду, викладені у постановах у справах №910/18504/20, №757/57487/20-ц, №910/10855/21, №922/1253/23, правові висновки щодо застосування ч. 6 ст. 7, ст. 11, 12, 15 Закону №361-IX та ст. 1075 ЦК України яких, на думку скаржника, не було враховано судом першої інстанції у даній справі, колегія суддів встановила, що застосування судом вказаних норм права не суперечить висновкам суду касаційної інстанції, позаяк місцевий господарський суд дослідив обставини обґрунтованості встановлення банком позивачу категорії ризику на рівні неприйнятно високого, перевірив прийняття оспорюваного рішення на предмет відповідності встановленій процедурі та своєчасне повідомлення відповідачем позивача про прийняте рішення.

Колегія суддів виходить з того, що вказана у справах №910/18504/20, №757/57487/20-ц, №910/10855/21, №922/1253/23 правова позиція Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 7, ст. 11, 12, 15 Закону №361-IX та ст. 1075 ЦК України носить універсальний характер і є застосовною у справах, в яких предметом розгляду є визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого банком щодо розірвання договору з клієнтом у зв`язку зі встановленням неприйнятно високого рівня ризику, втім, при застосуванні такої правової позиції мають ураховуватися особливості, такі як обставини справи, доказова база, підставність прийняття рішення про відмову та дотримання банком встановленої процедури перевірки та складання висновку за результатами її проведення, повідомлення клієнта про своє рішення, встановлення відсутності порушених прав клієнта.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини у справі, яка розглядається, і в зазначених скаржником у апеляційній скарзі справах хоча і є подібними за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах - з іншого) за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведених до порівняння постановах Верховного Суду з правовідносинами у даній справі, насамперед за змістовим критерієм.

Отже, доводи позивача з приводу неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у справах №910/18504/20, №757/57487/20-ц, №910/10855/21, №922/1253/23 щодо питання застосування ч. 6 ст. 7, ст. ст. 11, 12, 15 Закону №361-IX та ст. 1075 ЦК України у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Одним із доводів апеляційної скарги є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягає у не залишенні без розгляду відзиву на позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" з підстав його подання поза межами встановлених строків та без клопотання про його поновлення.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України відзив на позовну заяву подається в строк, встановлений судом. У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 про відкриття провадження у справі №910/18278/23 було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали.

Убачається, що дана ухвала була доставлена в електронний кабінет відповідача 11.04.2024. Отже, банк мав подати відзив на позовну заяву у строк до 26.04.2024, проте відзив на позов подано відповідачем до суду 21.05.2024, тобто поза межами встановленого строку та без клопотання про його поновлення.

Враховуючи викладене, в силу приписів ст. ст. 119, 165 ГПК України суд першої інстанції мав залишити без розгляду поданий відповідачем відзив на позовну заяву, однак відзив було прийнято судом до розгляду чим порушено норми процесуального права. Проте, зважаючи на встановлені у справі обставини, наведене порушення процесуального закону не призвело до ухвалення незаконного рішення та не може бути підставою для його скасування.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

За приписами статей 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 у справі №910/18278/23 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаумарджос" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 у справі №910/18278/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 24.10.2024.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко