Постанова від 21.05.2025 по справі 280/6037/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 травня 2025 року м.Дніпросправа № 280/6037/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Баранник Н.П.,

суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 280/6037/24 (суддя Мінаєва К.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Запорізької районної філії Запорізького обласного центру зайнятості про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Ухвалою від 27.06.2024 суд роз`єднав позовні вимоги ОСОБА_1 ; виділено у самостійне провадження позовні вимоги у частині, у якій позивач просила:

1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі відповідач) щодо не нарахування та невиплати належних ОСОБА_1 : посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), додаткових видів грошового забезпечення (матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань), грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного, грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, компенсації за невикористані дні відпустки та премії, надбавок тощо в повному обсязі;

2) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити позивачці недоплачені суми грошового забезпечення в частині нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 26 повних років служби з урахуванням проведеного перерахунку грошового забезпечення за рішенням та висновками суду і раніше виплачених сум;

3) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 18 (вісімнадцять) днів невикористаної частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 27.09.2021 року;

4) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за період з 2011 року по 27.09.2021 рік та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;

5) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно впродовж всієї служби, без застосування часу, що минув з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення до дати підписання наказу про звільнення за цінами, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджених постановою КМУ від 16.03.2016 року № 178;

6) визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з чим зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області, нарахувати та виплатити позивачці вихідну допомогу відповідно до ч. 4, ст. 87 Закону № 889-УІІІ у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та ч. З, ст. 83 Закону № 889-УІІІ у розмірі середньої місячної заробітної плати, здійснивши обчислення вихідної допомоги відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 та вихідну допомогу передбачену ст. 44 КЗпП України, у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку внаслідок порушення власником, або уповноваженим ним органом законодавства про працю колективного та трудового договору, здійснивши обчислення вихідної допомоги відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100;

7) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити позивачці грошову компенсацію вартості не отриманого продовольчого забезпечення, з моменту виникнення права під час проходження служби за нормою харчування № 7 лікувально-профілактична затвердженою постановою КМУ Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (в редакції на час звільнення позивачки) від 29.03.2002 року № 426;

8) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати і виплатити недораховану та недоплачену суму грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, яка передбачена частиною 1 статті 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб з урахуванням індексації грошового забезпечення та грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення; 9) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати і виплатити щомісячну грошову компенсацію у розмірі утриманих сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, право на яке набула позивачка під час проходження служби у розмірі фактично сплаченого податку на доходи фізичних осіб;

10) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області виплатити грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення відповідно до статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

11) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити, з урахуванням виплачених сум, грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки зазначених в наказі про звільнення №185-0 від 27.09.2021 р. та середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 27.09.2021 р.;

12) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період набуття права по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки;

13) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої вихідної грошової допомоги при звільненні, компенсацію за невикористані дні відпусток з 28.09.2021 року по день фактичної виплати заборгованості включно за весь час затримки;

14) зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відпускні, премії") по день фактичної виплати заборгованості включно за весь час затримки;

15) визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні зі служби та зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити середній заробіток, обчислений з урахуванням коефіцієнта коригування заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні;

16) стягнути з Головного управління ДФС у Запорізькій області моральну шкоди в сумі 5 000,00 грн.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області залишено без розгляду у частині вимог про:

- зобов`язання Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно впродовж всієї служби, без застосування часу, що минув з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення до дати підписання наказу про звільнення за цінами, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджених постановою КМУ від 16.03.2016 року № 178;

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні у зв`язку з чим зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області, нарахувати та виплатити позивачці вихідну допомогу відповідно до ч. 4, ст. 87 Закону № 889-УІІІ у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та ч. З, ст. 83 Закону № 889-УІІІ у розмірі середньої місячної заробітної плати, здійснивши обчислення вихідної допомоги відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 та вихідну допомогу передбачену ст. 44 КЗпП України, у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку внаслідок порушення власником, або уповноваженим ним органом законодавства про працю колективного та трудового договору, здійснивши обчислення вихідної допомоги відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100;

- зобов`язання Головного управління ДФС у Запорізькій області здійснити нарахування та виплатити позивачці грошову компенсацію вартості не отриманого продовольчого забезпечення, з моменту виникнення права під час проходження служби за нормою харчування № 7 лікувально-профілактична затвердженою постановою КМУ Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (в редакції на час звільнення позивачки) від 29.03.2002 року № 426;

- зобов`язання Головного управління ДФС у Запорізькій області виплатити грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення відповідно до статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

- зобов`язання Головного управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити, з урахуванням виплачених сум, грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки зазначених в наказі про звільнення №185-0 від 27.09.2021 р. та середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 27.09.2021 р.;

-визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні зі служби та зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області нарахувати та виплатити середній заробіток, обчислений з урахуванням коефіцієнта коригування заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, на підставі п.8 ч.1 ст. 240, ч.3,4 ст.123 Кодексу КАС України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року про залишення частини позовних вимог без розгляду залишено без змін.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено у повному обсязі.

Позивач не погодилася з рішенням суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що регулюють спірні відносини, позивач просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що розмір одноразової грошової допомоги військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби. Загальна вислуга років на час звільнення позивачки становила більше 26 років, при цьому відповідачем було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу лише за 14 повних календарних років. Оскільки при нарахуванні одноразової грошової допомоги відповідачем не враховано 12 повних календарних років служби, то можливо прийти до обгрунтованого висновку, що позивачка має право на таку виплату, а висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки. Згідно з п. 2.2 наказу № 185-о від 27.09.2021 року ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за не використані 30 діб чергової відпустки за 2017 рік, 05 діб чергової відпустки за 2018 рік, 35 діб чергової відпустки за 2020 рік, 27 діб чергової відпустки за 2021 рік.

Перебуваючи на службі старшого уповноваженого з особливо важливих справ оперативно-технічного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами позивач виконувала роботи пов`язані з негативним впливом на здоров`я шкідливих виробничих факторів. Проте, на час подання позову надати підтверджуючі документи не мала можливості у зв`язку з тим, що ці роботи пов`язані з державної таємницею. З наказу № 185-0 від 27.09.2021 вбачається, що ОСОБА_1 була нарахована грошова компенсація з порушенням, за не всі не використані дні додаткової щорічної відпустки. Її вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки є обгрунтованою.

Позивачка обмежена в поданні доказів щодо того, що вона була зайнята на роботах із шкідливими роботами, на неї не покладений обов`язок атестації робочих місць за умовами праці, про що було заявлено в позові, ув`язку з тим, що роботодавець в порушення законодавства не надав їй таких доказів, а судом в свою чергу такі докази від відповідача не витребувалися, що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення. Також, судом першої інстанції в рішенні, як підставою відмови в позові в тому числі зазначена передчасність позовних вимог, водночас суд самостійно розділив позовні вимоги. У разі, якщо б судом цього зроблено не було і суд розглядав всі вимоги в одній справі, така б формальна підстава була б відсутня.

Зазначає, що у випадку звільнення зі служби з особою має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення, у тому числі виплачена компенсація за всі невикористані нею дні додаткової відпустки, включаючи невикористані дні додаткової відпустки передбачені статтею 16-2 Закону 504/96 ВР та п.8 р.VIII постанови КМУ №1290 незалежно від того, чи зверталась особа із відповідним рапортом (заявою), тобто, виплата такої компенсації при звільненні є обов`язком відповідача.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до пункту 9 грошового атестату № 151, їй нараховано компенсацію податку з доходів фізичних осіб в сумі 24409,41 грн. Однак, дана сума є сумою компенсації не за весь період служби, а також відсутня така компенсація і у грошовому забезпеченні при звільненні. З огляду на факт виплати позивачу компенсації податку з доходів фізичних осіб при звільненні не в повному обсязі, суд прийшов до помилкового висновку у цій частині, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві стверджує, що висновки суду є обгрунтованими, рішення є законним, прийняте з дотриманням норм матеріального права, яким урегульовано спірні відносини. Звертає увагу, що позивач в апеляційній скарзі не спростовує висновків суду.

Зауважує, що згідно архівних особових рахунків встановлене місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складалось з: окладу за посадою старший оперуповноважений з ОВС 5500 грн, надбавка за звання майор податкової міліції 1340 грн, надбавки за вислугу років 40% 2736 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414 у розмірі 15% 825 грн. Згідно п.7 розділу І Порядку № 616 виплачувалась індексація грошового забезпечення відповідно до Постанови КМУ від 17.07.2003 № 1078. Також відповідно до п.168.5 ст.168 ПК України виплачувалась грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами рядового і начальницького складу податкової міліції у порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

При звільненні ОСОБА_1 згідно з п.10 постанови КМУ від 17.07.1992 № 193 було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний з 18 повних календарних років служби. Крім того, при звільненні ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за невикористані 30 діб чергової відпустки за 2017 рік, 05 діб чергової відпустки за 2018 рік, 35 діб чергової відпустки за 2020 рік, 27 діб чергової відпустки за 2021 рік.

На думку відповідача, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки остання має бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах податкової міліції з 13.12.2002 по 27.09.2021 (довідка ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 №257).

Наказом голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о ОСОБА_1 звільнена з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом г Положення (через скорочення штатів). Вислуга років на день звільнення складає: календарна 18 років 09 місяців 13 днів; у пільговому обчисленні 23 роки 10 місяців 24 дні. Підстава: попередження про наступне звільнення.

Відділу фінансово-бухгалтерського забезпечення наказано: 1. Згідно з п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 18 (вісімнадцяти) повних календарних років служби. 2. Забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 , а саме виплатити грошову компенсацію за невикористані 30 діб чергової відпустки за 2017 рік, 05 діб чергової відпустки за 2018 рік, 35 діб чергової відпустки за 2020 рік, 27 діб чергової відпустки за 2021 рік.

Не погоджуючись з відповідачем в частині проведених належних їй виплат при звільненні, позивач звернулася з відповідними позовними вимогами до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що докази, надані відповідачем підтверджують факти проведення з позивачем розрахунків сум, що належали при звільненні. Доводи позивача, що проведення неправильних розрахунків всіх належних їй сум пов`язані із неправильним розрахунком відповідачем її вислуги років, суд відхилив. Щодо завдання моральної шкоди, суд вказав, що у межах спірних правовідносин матеріали справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, а також підтвердження причинного зв`язку між протиправними діями відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачці недоплачених сум грошового забезпечення в частині нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 26 повних років служби з урахуванням проведеного перерахунку грошового забезпечення за рішенням та висновками суду і раніше виплачених сум.

В обґрунтування цих вимог позивач вказала, що існують підстави для зарахування до вислуги років для призначення пенсії часу її навчання в навчальному закладі в межах до п`яти років, із розрахунку - один рік за шість місяців, у зв`язку з чим вислуга років на день звільнення складає в календарному обчисленні більше 21 року та в пільговому обчисленні більше 26 років. Відтак, на день звільнення позивачки її вислуга років в календарному обчисленні складає більше 21 року та в пільговому обчисленні більше 26 років, але одноразову грошову допомогу при звільненні виплачено у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 14 років, а відповідно є підстави стверджувати, що відповідачем протиправно не враховано ще 7 повних років служби. Посилаючись на наявність у неї вислуги років на день звільнення більше 26 років, вона вказує на можливість зарахування календарної вислуги на пільгових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393. При цьому, наявність вислуги у пільговому обчисленні більше 26 років позивач обґрунтовує наявністю підстав для зарахування до вислуги років для призначення пенсії часу її навчання в навчальному закладі в межах до п`яти років, із розрахунку - один рік за шість місяців.

Як встановлено судом, наказом голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о ОСОБА_1 , зокрема, пунктом 1, наказано відділу фінансово-бухгалтерського забезпечення згідно з п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 18 (вісімнадцяти) повних календарних років служби.

У зазначеному наказі також вказано, що вислуга років на день звільнення складає: календарна 18 років 09 місяців 13 днів; у пільговому обчисленні 23 роки 10 місяців 24 дні.

Суд вірно звернув увагу, що наказ Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о позивач у частині обчислення її вислуги років не оскаржила, він є чинним на момент розгляду справи.

При цьому, суд роз`єднав позовні вимоги ОСОБА_1 і частину вимог до Головного управління ДФС у Запорізькій області виділено у самостійне провадження, зокрема, в частині зарахування позивачу до вислуги років у пільговому обчисленні періоду навчання із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби були розглянуті у межах справи № 280/6038/24.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.10.2024 року у справі № 280/6038/24, яке набрало законної сили, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області, яка виразилася у не зарахуванні позивачу до вислуги років, обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсії, часу навчання у вищому навчальному закладі із спеціальними умовами навчання Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ протягом п`яти років з 01.09.2006 року по 18.06.2010 року та з 01.09.2010 року по 18.06.2011 року із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби та зобов`язання зарахувати позивачу до вислуги років, обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсії час навчання у вищому навчальному закладі із спеціальними умовами навчання Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ протягом п`яти років з 01.09.2006 року по 18.06.2010 року та з 01.09.2010 року по 18.06.2011 року із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби та внести зміни до наказу Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 року № 185-0, у якому зарахувати до вислуги років обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсії час навчання у вищому навчальному закладі із спеціальними умовами навчання Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ протягом п`яти років з 01.09.2006 року по 18.06.2010 року та з 01.09.2010 року по 18.06.2011 року із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби, було відмовлено, як і у решті позовних вимог, що розглядалися судом в межах даної справи.

Зважаючи на те, що на час розгляду справи до вислуги років позивача період навчання у пільговому обчисленні відповідачем не зарахований, вимоги щодо нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з розрахунку 26 років служби задоволенню не підлягали.

Інші підстави для проведення перерахунку виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні позивачем не зазначено та судом не встановлено.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачці грошової компенсації за 18 (вісімнадцять) днів невикористаної частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 27.09.2021 року.

Позивач стверджує, що нормами, що регулюють порядок виплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, є стаття 83 КЗпП України, відповідно до якої, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Вказує, що відповідно до пункту 51 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно. За рішенням Міністра внутрішніх справ у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують подовженого відпочинку у зв`язку з особливо складними умовами служби.

Як зазначено у пункті 2.2 наказу Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о відділу фінансово-бухгалтерського забезпечення наказано забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 , а саме виплатити грошову компенсацію за невикористані 30 діб чергової відпустки за 2017 рік, 05 діб чергової відпустки за 2018 рік, 35 діб чергової відпустки за 2020 рік, 27 діб чергової відпустки за 2021 рік. Відповідно до грошового атестату № 151 таку компенсацію їй було виплачено.

Позивач наполягає, що має вислугу більше 26 років, а відтак, на час звільнення мала право на 45 діб чергової відпустки. Враховуючи, що за 27 днів невикористаних щорічної відпустки компенсацію вона отримала, то залишається 18 днів невикористаної частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2021 рік, за які відповідач мав нарахувати та виплатити грошову компенсацію.

В тоже час, як вже було встановлено судом, у позивача відсутня вислуга років, на якій вона наполягає. У наказі Головного управління ДФС у Запорізькій області від 27.09.2021 № 185-о визначено, що на день звільнення календарна вислуга ОСОБА_1 складає 18 років 09 місяців 13 днів; у пільговому обчисленні 23 роки 10 місяців 24 дні. Наказ є чинним на момент розгляду справи, рішення суду, яким була б визначена преюдиційність вислуги років позивача 26 років і більше, відсутнє.

Відповідно, відсутні підстави і для вирішення питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, оскільки така компенсація була виплачена позивачу при звільненні, протиправності дій в обчисленні невикористаних днів відпустки судом не встановлено.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачці грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за період з 2011 року по 27.09.2021 рік та середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

За позицією позивача, пунктом 1 статті 4 Закону України Про відпустки передбачено, що до щорічної відпустки відноситься основна відпустка (стаття 6 цього Закону) та додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону) тощо. Перебуваючи на службі старшого уповноваженого з особливо важливих справ оперативно-технічного відділу Управління боротьби з фінансовими злочинами, ОСОБА_2 виконувала роботи, пов`язані з негативним впливом на здоров`я шкідливих виробничих факторів.

Відповідно до показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов`язаних з негативним впливом на здоров`я шкідливих виробничих факторів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України і Міністерства праці та соціальної політики України 31.12.97 № 383/55, з шкідливими виробничими факторами 1 ступеня, 3 класу умов та характеру праці передбачена максимальна тривалість додаткової відпустки терміном 11 днів. Разом з тим, відповідно до п.8 розділу 8 Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку затвердженого постановою КМУ № 1290 від 17.11.1997 року, позивач вважає, що має право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці до 7 календарних днів. Оскільки у період служби позивачкою такі відпустки не були використані, на її переконання, вона має право на їх грошову компенсацію у повному обсязі.

Судом вірно зазначено, що жодних доказів того, що ОСОБА_1 була зайнята на роботах із шкідливими і важкими умовами праці або, що її посада передбачала здійснення робіт з такими умовами, матеріали справи не містять.

З послужного списку ОСОБА_1 встановлено, що у період служби з 2011 року по 27.09.2021 позивач займала наступні посади:

з 08.11.2010 до 05.07.2011 інспектор сектору діловодства та захисту інформації УПМ ДПА в Запорізькій області (наказ № 373-0 від 08.11.2010);

з 05.07.2011 до 03.02.2012 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно-технічного відділу УПМ ДПА в Запорізькій області (наказ 187-0 від 05.07.2011);

з 03.02.2012 до 14.01.2013 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу УПМ ДПА у Запорізькій області (наказ 5-о від 03.02.2012);

з 14.01.2013 до 10.06.2013 старший оперуповноважений з особливих справ 2-го відділу оперативно-технічного управління УПМ ДПС у Запорізькій області (наказ № 11-о від 11.01.2013);

з 11.06.2013 до 08.12.2014 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу оперативного управління Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (наказ 31-о від 12.06.2013);

з 08.12.2014 до 21.04.2016 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Запорізькій області (наказ № 51-о від 08.12.2014);

з 21.04.2016 до 13.07.2020 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Запорізькій області (наказ № 133-о від 21.04.2016) (у зв`язку з організаційно-статутними змінами);

з 13.07.2020 до 03.03.2021 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу управління оперативної підтримки Головного управління ДФС у Запорізькій області (наказ № 74-о від 13.07.2020;

з 03.03.2021 до 27.09.2021 старший оперуповноважений з особливих справ оперативно- технічного відділу управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Запорізькій області (наказ № 26-о від 03.03.2021).

Підстави для надання додаткової відпустки у зв`язку з роботою із шкідливими та важкими умовами праці, а як наслідок і компенсації на невикористані дні такого виду відпустки, були відсутні.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату недорахованої та недоплаченої суми грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, яка передбачена частиною 1 статті 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, з урахуванням індексації грошового забезпечення та грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення.

Відповідно до грошового атестату ОСОБА_1 № 151, нею було отримано грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2017-2018 роки, 2020-2021 роки. Протиправності дій в обчисленні невикористаних днів відпустки судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України Про Національну поліцію проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України Про державну службу, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України Про розвідку, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічні положення містить абзац третій пункту Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (у редакції на момент звільнення позивача зі служби), яким встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пунктів 7, 9 грошового атестату ОСОБА_1 № 151, їй нараховано виплату за скороченням штатів 93 609,00 грн згідно абз.3 а.10 постанови КМУ від 17.07.1992 № 393, а також компенсацію податку з доходів фізичних осіб 24 409,41 грн. Крім того, відповідно до інформації, зазначеної у додатку до клопотання відповідача за вх.№37462 від 12.08.2024, у період служби позивача їй нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Жодних обґрунтувань щодо неправильного обчислення компенсації податку з доходів фізичних осіб та ненарахування індексації грошового забезпечення в обґрунтування розглядуваних позовних вимог позивачем не наведено.

Відтак, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні таких вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату щомісячної грошової компенсації у розмірі утриманих сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення, відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, право на яке набула позивачка під час проходження служби у розмірі фактично сплаченого податку на доходи фізичних осіб.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 9 грошового атестату ОСОБА_1 № 151 їй нараховано компенсацію податку з доходів фізичних осіб 24 409,41 грн. Позивач зазначає про здійснення компенсації не за весь період служби та відсутність такої у грошовому забезпеченні при звільненні, проте у матеріалах справи відсутні докази неправильного нарахування та виплати такої компенсації.

З огляду на встановлений судом факт виплати позивачу компенсації податку з доходів фізичних осіб при звільненні, відсутності доказів здійснення відповідачем неправильних розрахунків такої компенсації, підстави для задоволення цієї частини позовних вимог відсутні.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період набуття права по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки, а також про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої вихідної грошової допомоги при звільненні, компенсацію за невикористані дні відпусток з 28.09.2021 року по день фактичної виплати заборгованості включно за весь час затримки, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відпускні, премії) по день фактичної виплати заборгованості включно за весь час затримки.

Стаття 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а.

Отже, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

При цьому, основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями зазначеного Закону компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Тобто, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Ухвалою від 27.06.2024 у справі №280/5296/24 суд роз`єднав позовні вимоги, та відповідні вимоги щодо обчислення (нарахування та виплати конкретних сум) індексації та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, вихідної грошової допомоги при звільненні, грошового забезпечення розглянуті судом у вказаній справі.

Оскільки нарахування та виплата суми грошових доходів є первинною подією щодо компенсації втрати частини доходів, яка нараховується та виплачується не раніше нарахування та виплати основної суми грошових доходів, а позивачу не був виплачений дохід у вигляді перерахованої індексації, вихідної грошової допомоги при звільненні, грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні відпусток, при цьому судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, суд дійшов правильних висновків, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати є передчасними та задоволенню не підлягали.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн. Позивач зазначила, що очевидний характер протиправності бездіяльності відповідача, тривалий характер порушення свідчить про безумовну наявність факту душевних переживань у позивача, а отже і заподіяння їй моральної шкоди.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної особи.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Матеріали справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і витрати, понесені позивачем, а також підтвердження причинного зв`язку між протиправними діями відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди

Судом не встановлено протиправності дій відповідача по відношенню до позивача, а отже і підстави для відшкодування моральної шкоди, про яку зазначає позивач, відсутні.

З огляду на вище викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування законного рішення суду відсутні.

Розподіл судових витрат з урахуванням вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 280/6037/24 - залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України.

Головуючий - суддяН.П. Баранник

суддяН.І. Малиш

суддяА.А. Щербак