Рішення

від 01.11.2024 по справі 756/3691/16-ц

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

01.11.2024 Справа № 756/3691/16-ц

Справа № 756/3691/16-ц

Провадження № 2/756/62/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року Оболонський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Тихої О.О., за участі секретаря судового засідання Косянчук Н.І., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - Фєтісова Є.П. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_4 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява обґрунтована тим, що 27.02.2010 між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики, на підтвердження якого відповідач надала розписку про отримання у борг грошових коштів у розмірі 35 000,00 доларів США та які вона мала повернути позикодавцю до 27.02.2015. Проте, відповідач в обумовлений у розписці строк свої зобов`язання по поверненню позики не виконала, ухиляється від повернення отриманих у борг коштів, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 1 319 415,42 грн, з яких: 971 709,20 грн - основний борг за договором позики за курсом Національного банку України на день звернення до суду, 30 346,00 грн. - 3 % річних та 317 360,22 грн. - інфляційні втрати.

ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 27.02.2010 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона ніколи не підписувала тексту розписки від 27.02.2010 та ніколи не отримувала від ОСОБА_1 грошових коштів, зазначених в тексті оспорюваної розписки, в розмірі 35 000,00 доларів США. Наголошувала на тому, що оспорювана нею розписка була сфальсифікована її колишнім чоловіком ОСОБА_1 з корисливих мотивів (шахрайське заволодіння її грошовими коштами) та мотивів помсти їй як колишній дружині. Вказувала на те, що в період з 15 січня 2011 року до 29 жовтня 2014 року, коли вони перебували із ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі та в той час коли вона безсумнівно довіряла своєму чоловікові, вона надавала останньому в розпорядження чисті аркуші паперу розміром А4 зі своїм власноручним підписом на цих аркушах для того, щоб він міг за її відсутності скласти текст необхідного документу з подальшим його поданням до відповідних органів в інтересах їх сім`ї, зокрема, для врегулювання побутових питань. На думку позивача, ОСОБА_1 використав саме такий документ для створення оспорюваної у справі розписки від 27.02.2010, оскільки ніяких коштів вона у позику у нього не отримувала.

З огляду на відсутність у позивача за зустрічним позовом волевиявлення на укладення договору позики, яке б відповідало її внутрішній волі, посилаючись на ч.1 ст. 215 ЦК України, ОСОБА_3 просить визнати недійсними договір позики від 27.02.2010, який оформлено розпискою.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 26.01.2017, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 13.09.2018, зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними залишено без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою позивача за зустрічним позовом.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26.01.2017 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково, стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_3 952 000,00 грн. боргу за договором позики, 26 056,11 грн. - три проценти річних, 499,00 грн. витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, а всього 978 555,11 грн., в іншій частині вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.05.2017 у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 13.09.2018 рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26.01.2017 залишено без змін.

18.03.2020 постановами Верховного Суду було задоволено касаційні скарги ОСОБА_3 , ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 26.01.2017 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 13.09.2018 про залишення без розгляду зустрічного позову, а також рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26.01.2017 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 13.09.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

04.05.2020 справа була передана на розгляд судді Андрейчуку Т.В.

Ухвалою судді від 04.05.2020 відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

03.08.2020 від представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на первісний позов, у якому зазначено, що ОСОБА_3 не підписувала текст розписки від 27.02.2010 та не отримувала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 35 000,00 доларів США. Довіряючи ОСОБА_1 , який на той час був її чоловіком, ОСОБА_3 підписала чистий аркуш паперу та передала його ОСОБА_1 , щоб той використав його за потреби із подальшим направленням до органу місцевого самоврядування, коли її не буде в місті Києві. Проте ОСОБА_1 , використовуючи такий чистий аркуш паперу із заздалегідь проставленим на ньому підписом, сфальсифікував боргову розписку від імені ОСОБА_3 , наклавши на папір з підписом друкований текст з метою шахрайським шляхом заволодіти грошовими коштами ОСОБА_3 .

Крім того, у відзиві зазначено про те, що ОСОБА_1 не був фінансово спроможний позичити ОСОБА_3 суму у 35 000,00 доларів США, оскільки сам за півроку до складання оспорюваної розписки 07.08.2009 отримав від ОСОБА_3 у борг 100 000,00 гривень. У забезпечення виконання вказаного договору безпроцентної позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 07.08.2009 був укладений нотаріально посвідчений договір застави належного ОСОБА_1 автомобіля Seat Leon. Отримані у борг кошти за договором позики від 07.08.2009 ОСОБА_1 не повернув. Відповідних доходів станом на 27.02.2010 ОСОБА_1 також не мав, щоб мати у своєму розпорядженні суму у 35 000,00 доларів США, які нібито передав у борг ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 15.12.2020 залучено ОСОБА_1 до участі у справі як правонаступника ОСОБА_4 у зв`язку з укладенням 05.07.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 додаткової угоди до договору відступлення права вимоги від 01.12.2015 про розірвання вказаного договору відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_1 відступив ОСОБА_4 своє право грошової вимоги до боржника ОСОБА_3 за договором позики від 27.02.2010.

Ухвалою суду від 15.12.2020 зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними в частині позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.12.2015 залишено без розгляду.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, від 15.12.2020 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 21.05.2021 у справі призначено судову технічну експертизу документа, провадження у справі зупинене на час проведення експертизи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20.05.2022 вищезазначена цивільна справа передана судді Тихій О.О.

Ухвалою судді від 06.02.2023 поновлено провадження у справі у зв`язку з надходженням до суду висновку експертів Київського НДІСЕ № 19653/21-34/2150-2174/23-34 від 23.01.2023.

Ухвалою суду від 04.04.2023 відмовлено у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про повернення розгляду справи до підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 23.10.2023 задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про виклик у судове засідання експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для надання усних пояснень щодо висновку № 19653/21-34/2150-2174/23-34 від 23.01.2023 за результатами судово-технічної експертизи документа; витребувано в експертній установі належним чином засвідчені копії матеріалів наглядового провадження за результатами проведення судово-технічної експертизи документа № 19653/21-34/2150-2174/23-34 від 23.01.2023.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики від 27.02.2010 підтримав повністю з підстав, викладених у позові. Заперечував проти задоволення зустрічного позову як необґрунтованого, зазначив, що висновок за результатами судової технічної експертизи документа від 23.01.2023 є недопустимим доказом.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - адвокат Фєтісов Є.П., у судовому засіданні заперечував проти задоволення первісного позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. З тих самих підстав, зокрема, з огляду на відсутність у ОСОБА_3 волевиявлення на укладення договору позики, яке б відповідало її внутрішній волі, просив зустрічний позов задовольнити та визнати недійсними договір позики від 27.02.2010.

Суд, вислухавши позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) Фєтісова Є.П. , дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено, що відповідно до розписки від 27.02.2010 ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35 000,00 доларів США у якості позики з терміном повернення до 27.02.2015 (оригінал зберігається у матеріалах справи (Т.2 а.с 187).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16.09.2014, яке набрало законної сили 29.10.2014, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15.01.2011, розірвано.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 заборгованість за вказаним договором позики за курсом Національного банку України на день звернення до суду з позовом, а також три проценти річних та інфляційні, нараховані на суму основного боргу згідно з розрахунком, наведеним у позові.

Натомість, відповідач ОСОБА_3 не визнає заявлені позові вимоги, заперечуючи сам факт укладення нею та позивачем договору позики та підписання нею розписки від 27.02.2010, а також зазначаючи про фінансову неспроможність ОСОБА_1 позичити таку саму коштів. З огляду на що ОСОБА_3 заявлено зустрічний позов про визнання договору позики від 27.02.2010 недійсним.

Згідно з витягом з ЄРДР від 26.05.2016 Оболонським УП ГУНП у м. Києві за заявою ОСОБА_3 07.05.2016 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100050004562 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, за фактом підроблення розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 .

Таким чином, між сторонами виник спір щодо самого факту укладення договору позики та виконання позичальником узятих на себе боргових зобов`язань, які регулюються наступними нормами права.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Аналогічного правового висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16-ц.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК України).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 10160/17-32/10161/17-33 від 10.08.2017 підпис від імені ОСОБА_3 в оспорюваній розписці від 27.02.2010 виконаний рукописним способом писальним пристроєм - ручкою без попередньої технічної підготовки і технічних засобів (Т.2 а.с.92-97).

Згідно з висновком експертів за результатами проведення додаткової судово-почеркознавчої експертизи № 23530/17-32/23531/17-32/6440/18-32/8407/8408/18-32 від 20.07.2028 підпис від імені ОСОБА_3 в оспорюваній розписці від 27.02.2010, що розміщений під друкованим текстом розписки, складеної від імені ОСОБА_3 , виконаний кульковою ручкою. Будь-яких слідів попередньої підготовки виконання досліджуваного підпису (перетискання, підготовка олівцем, сліди копіювального паперу та ін.), а також слідів його виконання за допомогою технічних засобів не виявлено.

Підпис від імені ОСОБА_3 , що розміщений під друкованим текстом розписки від 27.02.2010, складеної від імені ОСОБА_3 , виконаний ОСОБА_3 (Т.2 а.с. 178-186).

Разом з тим, згідно з висновком експертів Київського НДІСЕ за результатами проведення судово-технічної експертизи документа № 19653/21-34/2150-2174/23-34 від 23.01.2023 (Т.4 а.с. 40-56) підпис від імені ОСОБА_3 у розписці, датованій 27.02.2010, виконаний кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору.

Друкований текст в розписці від імені ОСОБА_3 , датованій 27.02.2010, нанесений електрофотографічним способом з використанням друкуючого пристрою з лазерною технологією.

Виконання підпису від імені ОСОБА_3 в розписці, датованій 27.02.2010, в дату, вказану в документі (27.02.2010) не виключається. У той же час, не виключається і виконання підпису від імені ОСОБА_3 раніше вказаної дати.

Встановити, чи в один період часу виконано підпис від імені ОСОБА_3 та друкований текст в розписці, датованій 27.02.2010, не видається можливим через неможливість встановити час нанесення друкованого тексту.

В досліджуваній розписці від імені ОСОБА_3 , датованій 27.02.2010, друкований текст наносився на аркуш паперу, на якому вже містився підпис від імені ОСОБА_3 .

Тобто, досліджувану розписку від імені ОСОБА_3 , датовану 27.02.2010, виготовлено за допомогою монтажу, шляхом нанесення друкованого тексту на аркуш паперу, на якому вже містився підпис від імені ОСОБА_3 .

Виконання розписки від імені ОСОБА_3 , датованої 27.02.2010, в дату, вказану в документі (27.02.2010) не виключається: підпис від імені ОСОБА_3 виглядає як такий, що виконано у період раніше липня 2013 року; встановити час нанесення друкованого тексту в розписці від імені ОСОБА_3 , датованій 27.02.2010, не видається можливим у зв`язку із відсутністю індивідуалізуючих часових ознак.

За клопотанням позивача ОСОБА_1 у судове засідання викликалися експерти Київського НДІСЕ для надання усних пояснень щодо вказаного висновку судово-технічної експертизи документа.

Під час надання пояснень у судовому засіданні 04.01.2024 судовий експерт ОСОБА_5 , зокрема, зазначила, що усі мікрочасточки тонерного фону, виявлені нею на розписці, знаходяться на поверхні підпису і жодних мікрочасточок не було нею виявлено під підписом, у зв`язку з чим нею зроблено однозначний висновок про те, що друкований текст був нанесений на аркуш паперу (розписку від 27.02.2010), на якому вже містився підпис від імені ОСОБА_3 , тобто розписку виготовлено за допомогою монтажу. Виявлені ознаки незвичайного зберігання документа не вплинули на можливість провести повне дослідження та дійти однозначних висновків. Також зазначила, що під час проведення експертного дослідження нею враховувалися кількісні показники, проте це не потребувало відображення у висновку, оскільки усі мікрочасточки тонеру, виявлені нею, розташовувалися на поверхні штрихів підпису і жодної мікрочастинки не виявлено під підписом.

Ухвалою суду від 29.04.2024 у справі призначена додаткова судова технічна експертиза документа з метою усунення неповноти та неясності в частині проведеного судово-технічного дослідження реквізитів документів по визначенню послідовності нанесення реквізитів документа (друкованого тексту та підпису від імені ОСОБА_3 ), що викликало необхідність розширення експертного дослідження. У задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення повторної судово-технічної експертизи документа відмовлено, оскільки висновок експертів Київського НДІСЕ від 23.01.2023 № 19653/21-34/2150-2174/23-34 не є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи.

Постановою Київського апеляційного суду від 06.08.2024 вказана ухвала суду про призначення додаткової судової технічної експертизи документа скасована. У постанові зазначено, що експертами досліджено усі подані їм об`єкти, надано вичерпні відповіді на порушені перед ними питання, у тому числі на головне питання щодо послідовності нанесення у текст розписки від імені ОСОБА_3 таких реквізитів як: друкований текст та підпис від імені ОСОБА_3 та такий висновок не може вважатися неповним. Висновок від 23.01.2023 викладений чітко, має визначений, конкретний характер, дає однозначну відповідь на головне питання щодо послідовності нанесення у текст розписки від імені ОСОБА_3 таких реквізитів як: друкований текст та підпис від імені ОСОБА_3 , а тому не може вважатися неясним. У судовому засіданні експерт ОСОБА_5 надала вичерпну відповідь на порушені перед нею питання, зокрема, про те, що виявлений ними вплив сторонніх факторів, знаходження досліджуваного документа підшитим у матеріали справи жодним чином не вплинув на якість проведених досліджень, а кількість виявлених мікрочасточок тонеру у межах штрихів підпису від імені ОСОБА_3 є достатньою для однозначного висновку про те, що тонерний фон розташований поверх підпису від імені ОСОБА_3 , тобто усі мікрочасточки тонеру, виявлені нею, розташовувалися на поверхні штрихів підпису і жодної мікрочастинки не виявлено під підписом.

З урахуванням викладеного, оцінюючи вказаний доказ, суд вважає, що висновок експертів Київського НДІСЕ за результатами проведення судово-технічної експертизи документа № 19653/21-34/2150-2174/23-34 від 23.01.2023, є належним і допустимим доказом, виконанийкомпетентними експертами, які попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків, є повним і обґрунтованим; експертами частково надано відповіді на поставлені судом питання з урахуванням встановлених даних та зазначено у дослідницькій частині причини, з яких неможливо було надати відповіді на інші питання суду. З висновку вбачається узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковими висновками експертизи.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог сторона позивача вказувала на те, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини позики, договір позики між ними не укладався, грошові кошти відповідачем позивачу не передавались, розписка від 27.02.2010 нею не підписувалася, а відтак наявні підстави для визнання договору позики недійсним.

Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог відповідач вказував на фактичне отримання позивачем коштів в борг та відсутність доказів недійсності правочину.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність зустрічних позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що за приписами ч. 4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини 1, 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Таким чином, твердження позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 про те, що розписку від 27.02.2010 вона не підписувала та грошових коштів від ОСОБА_1 у розмірі 35 000,00 доларів США не отримувала, але підписала чистий аркуш паперу та віддала його ОСОБА_1 , який був на той час її чоловіком, з метою використання в інших цілях повністю узгоджуються з висновками проведених в рамках даної справи почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документа, згідно з якими підпис від імені ОСОБА_3 , що розміщений під друкованим текстом розписки від 27.02.2010, складеної від імені ОСОБА_3 , виконаний ОСОБА_3 , проте, друкований текст наносився на аркуш паперу, на якому вже містився підпис від імені ОСОБА_3 , тобто оспорювану розписку виготовлено за допомогою монтажу шляхом нанесення друкованого тексту на аркуш паперу, на якому вже містився підпис від імені ОСОБА_3 .

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Так, обґрунтовуючи вимоги зустрічної позовної заяви позивач ОСОБА_3 також посилалася на те, що ОСОБА_1 не був фінансово спроможний у лютому 2010 року надати у позику грошові кошти у розмірі 35 000,00 доларів США, а навпаки у серпні 2009 року узяв у неї в борг 100 000,00 грн. з заставою автомобіля.

Так, дійсно 07.08.2009 між ОСОБА_1 (позичальником) та ОСОБА_3 (позикодавцем) був укладений договір безпроцентної позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В., за яким позичальник ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 в борг 100 000,00 грн.

За договором застави від 07.08.2009 у забезпечення виконання зобов`язань за договором безпроцентної позики грошей, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 07.08.2009, позичальник ОСОБА_1 передав у заставу автомобіль Seat Leon, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Аналізуючи вказані обставини, про які зазначає позивач за зустрічним позовом, виходячи зі стандарту доказування "вірогідність доказів", враховуючи хронологію подій та розрив у часі лише півроку між двома договорами позики у сукупності з висновком технічної експертизи документа, суд приходить до висновку про спроможність та більшу вірогідність тверджень позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 не міг надати їй у позику 35 000,00 доларів США, як зазначено в оспорюваній розписці, оскільки за півроку до цього, а саме 07.08.2009, отримав від ОСОБА_3 позику у розмірі 100 000,00 грн.

Доказів повернення вказаних коштів ОСОБА_1 суду не надано.

Також, вказаного висновку суд дійшов, аналізуючи наявні у матеріалах справи відомості щодо отриманих ОСОБА_1 доходів у 2009-2010 роках, які містяться у відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів; індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, ОСОБА_1 у 2009 році отримано дохід у вигляді заробітної плати та дохід від підприємницької діяльності приблизно у розмірі 310 469,00 грн., що за середньорічним курсом долара у 2010 році (7,94 грн. за долар) становить 39101,89 доларів США. Відомості про отримання доходу у 2010 році у матеріалах справи відсутні.

Тож, викликає обгрунтовані сумніви фінансова спроможність позивача за первісним позовом ОСОБА_1 надати у борг у лютому 2010 року суму коштів, яка майже дорівнює його річному доходу за попередній рік.

Існування інших джерел доходів позивачем ОСОБА_1 не доведено.

Таким чином, в ході розгляду справи не знайшло свого об`єктивного підтвердження те, що між сторонами 27.02.2010 був укладений договір позики, оформлений розпискою.

Отже, у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_3 не укладала із позивачем ОСОБА_1 договору позики від 27.02.2010, грошових коштів у розмірі 35 000,00 доларів США, як зазначено у розписці від 27.02.2010, не отримувала, що свідчить про відсутність у неї волевиявлення на укладення оспорюваного договору позики, та наявність підстав для визнання цього договору недійсним, суд приходить до висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та визнання недійсним договору позики від 27.02.2010 та відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за вказаним договором.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Розподіл судових витрат здійснюється судом у відповідності до положень ст.141 ЦПК України.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики від 27.02.2010 - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 27.02.2010 недійсним - задовольнити.

Визнати договір позики від 27.02.2010, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , недійсним.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Дата виготовлення повного судового рішення - 01.11.2024.

Суддя О.О. Тиха