Рішення

від 04.11.2024 по справі б13/188-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2024 р. м. Київ Справа № Б13/188-11 (911/1859/24)

за позовом Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» (01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44; код ЄДРПОУ 34576883)

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпік Груп» (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 12; код ЄДРПОУ 36337135)

відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Александер» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Л.Українки, 64; код ЄДРПОУ 22926991)

та відповідача 3 Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника Магіденко (Непомящого) Бориса Олександровича ( АДРЕСА_2 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. 12; код ЄДРПОУ 37176358)

про визнання недійсним правочину, укладеного боржником та повернення майна боржнику шляхом витребування із чужого незаконного володіння

у відокремленому провадженні в межах справи № Б13/188-11

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер Консалтинг» (04050, м. Київ, вул. Василя Дончука, буд. 7, прим. 5; код ЄДРПОУ 36856534)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Александер» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Л.Українки, 64; код ЄДРПОУ 22926991)

про банкрутство

Суддя Наріжний С.Ю.

Без виклику представників сторін.

ВСТАНОВИВ:

у провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № Б13/188-11 за заявою ТОВ «Юбіпартнер Консалтинг» про банкрутство ТОВ «Торговий Дім «Александер», провадження в якій відкрите ухвалою суду від 09.11.2011.

Постановою Господарського суду Київської області від 14.10.2013 визнано Боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою суду від 15.10.2019 ліквідатором ТОВ «Торговий Дім «Александер» призначено арбітражного керуючого Перепелицю В.В.

На даний час у справі триває ліквідаційна процедура.

17.07.2024 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява АТ «Кредит Європа Банк» від 11.07.2024 б/№ (вх. № 998/24) до ТОВ «Олімпік Груп», ТОВ «Торговий Дім «Александер» та Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (в особі представника Магіденко (Непомящого) Бориса Олександровича), за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 3: ТОВ «Компанія «Атлантік Груп», про визнання недійсним правочину, укладеного боржником та повернення майна боржнику шляхом витребування із чужого незаконного володіння.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказана позовна заява передана судді Наріжному С.Ю. для розгляду в межах справи № Б13/188-11 про банкрутство ТОВ «Торговий Дім «Александер», присвоєно єдиний унікальний номер справи № Б13/188-11 (911/1859/24).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.07.2024 вказану позовну заяву залишено без руху; встановлено Позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви, шляхом надання суду доказів доплати судового збору в сумі 36764,50 грн, а також доказів направлення копії позовної заяви з додатками на адресу Відповідача 3: Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

12.08.2024 до суду надійшла заява АТ «Кредит Європа Банк» від 01.08.2024 б/№ (вх. № 8511/24) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.08.2024 відкрито провадження за вказаною позовною заявою для розгляду у відокремленому провадженні в межах справи № Б13/188-11 про банкрутство ТОВ «Торговий Дім «Александер»; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін; встановлено сторонам процесуальні строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень та пояснень.

30.08.2024 на електронну пошту суду та в подальшому 02.09.2024 засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив Відповідача 2 від 29.08.2024 б/№ (вх. № 8930/24) на позовну заяву.

10.09.2024 до суду надійшов відзив Відповідача 1 від 04.09.2024 б/№ (вх. № 9196/24) на позовну заяву.

10.09.2024 до суду надійшов відзив Відповідача 3 від 27.08.2024 б/№ (вх. № 9197/24) на позовну заяву.

16.09.2024 до суду надійшло клопотання Відповідача 1 від 10.09.2024 б/№ (вх. № 9391/24) про залучення додаткових доказів.

16.09.2024 до суду в підсистемі «Електронний суд» надійшла відповідь Позивача від 16.09.2024 б/№ (вх. № 10071/24) на відзив Відповідача 1.

17.09.2024 до суду в підсистемі «Електронний суд» надійшла відповідь Позивача від 17.09.2024 б/№ (вх. № 10107/24) на відзив Відповідача 3.

17.09.2024 до суду надійшла заява Позивача від 11.09.2024 б/№ (вх. № 9442/24) про зміну (доповнення) підстав позову.

25.09.2024 до суду в підсистемі «Електронний суд» надійшли письмові заперечення Позивача від 24.09.2024 б/№ (вх. № 10478/24) проти клопотання Відповідача 1 про залучення доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.10.2024 вирішено низку процесуальних питань, зокрема:

- відмовлено у задоволенні клопотань Відповідача 1 та Відповідача 3 (які викладені у відзивах на позов) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження;

- відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача 3 (яке викладене у відзиві на позов) про зупинення провадження у справі;

- відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача 3 (яке викладене у відзиві на позов) про витребування доказів;

- відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача 3 (яке викладене у відзиві на позов) про залучення третьої особи;

- відмовлено у задоволенні клопотання Позивача (яке викладене у відповіді на відзив Відповідача 1) про витребування доказів;

- заяву Позивача від 11.09.2024 б/№ про зміну (доповнення) підстав позову прийнято до розгляду; постановлено здійснювати розгляд позовної заяви у даній справі з урахуванням заяви від 11.09.2024 б/№ про зміну (доповнення) підстав позову;

- встановлено строк учасниками у справі для надання суду письмових пояснень по суті справи з урахуванням заяви Позивача від 11.09.2024 б/№ про зміну (доповнення) підстав позову - до 10.10.2024.

09.10.2024 до суду надійшло клопотання Відповідача 3 від 02.10.2024 б/№ (вх. № 10127/24) про залучення доказів до справи.

11.10.2024 до суду надійшло клопотання Відповідача 3 б/№, б/дати (вх. № 10234/24) про поновлення строку на подання доказів та залучення доказів до справи.

Розглянувши вказані вище клопотання про залучення доказів до справи судом встановлено, що Відповідач 3 надав докази оплати ТОВ «Олімпік Груп» на користь ТОВ «Торговий Дім «Александер» коштів за придбане майно за договором купівлі-продажу від 30.04.2010, а також докази оплати ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» коштів за придбане майно за договором купівлі-продажу від 23.06.2015.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на подання доказів Відповідач 3 зазначив, що збір вказаних доказів потребував додаткового часу з огляду на те, що договори купівлі-продажу спірного майна укладались у 2010 та 2015 роках.

Статтею 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

За наслідком розгляду поданого клопотання про поновлення строку на подання доказів суд дійшов висновку про його обґрунтованість, отже клопотання задовольняється судом, а надані докази залучаються до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що всі учасники у справі скористались наданими процесуальними правами, у т.ч. на подання відзивів на позов, відповідей на відзиви, подання пояснень та доказів; всі учасники у справі належним чином повідомлені про розгляд судом даного провадження.

Таким чином суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи на підставі поданих у справі документів та наданих доказів.

В позовній заяві Позивач просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Юдіною І.Г. 30.04.2010 за реєстровим № 132, укладений між ТОВ «Торговий Дім «Александер» та ТОВ «Олімпік Груп»;

- витребувати від Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 на користь ТОВ «Торговий Дім «Александер» нежилий будинок (літ. «Б»), загальною площею 261,60 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (РНОНМ 665090380000).

Узагальнені доводи Позивача в позовній заяві є наступними - оспорюваний договір купівлі-продажу має ознаки фраудаторності, оскільки:

1) відчуження майна відбулось в той час, коли у Боржника існувала заборгованість перед кредиторами - на момент укладення оспорюваного правочину у ТОВ «Торговий Дім «Александер» існувала заборгованість перед Позивачем в загальному розмірі 30729704,09 грн,

2) відчуження майна відбулось за заниженою вартістю (більше ніж у 2 рази);

3) оплата вартості відчуженого майна була здійснена не у повному обсязі;

4) ТОВ «Олімпік Груп» як покупець набуло спірне майно за рахунок ТОВ «Торговий Дім «Александер» без достатньої правової підстави з огляду на приписи ст. 1212 ЦК України, що призвело до безпідставного збагачення покупця;

5) виконання оспорюваного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів Боржника, розмір збитків Боржника виконанням оспорюваного правочину становить 2513533,00 грн (різниця між реальною вартістю об`єкта (2652833,00 грн з ПДВ) та коштами, що надійшли Боржнику - 139300,00 грн)

6) відчуження майна Боржника було здійснено без огляду на права кредиторів щодо забезпечення їхніх вимог активами Боржника.

Таким чином Позивач робить висновок про те, що Договір від 30.04.2010 не був економічно обґрунтований (не мав очевидної економічної мети); вчинений з метою уникнення сплати боргу та унеможливлення задоволення вимог інших осіб; Боржник безпідставно та сумнівно зменшив свої активи; сторони Договору від 30.04.2010 діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами кредитора.

В заяві Позивача про зміну (доповнення) підстав позову, Позивач, «не відмовляючись від правових та фактичних підстав позову у первісній редакції позову», заявив про доповнення позов новими підставами, а саме:

1. пов`язаність набувача ОСОБА_1 з продавцем спірного майна за оспорюваним правочином в особі його єдиного засновника (учасника):

1.1. Договір купівлі-продажу майна від 23.06.2015 № 920 (між ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» та ОСОБА_1 ) від імені та в інтересах Відповідача 3 був укладений представником за довіреністю громадянином України Непомнящим Б.О. ;

1.2. Непомнящий Б.О. був позичальником перед Позивачем за Договором про надання споживчого кредиту № 00009-EL-000000001975 від 04.09.2008, поручителем за яким виступало ТОВ «Торговий Дім «Александер»;

1.3. Непомнящий Б.О. був єдиним учасником ТОВ «Торговий Дім «Александер» на момент укладення договору поруки від 04.09.2008 і станом на дату укладення оспорюваного Договору від 30.04.2010 та як засновник прийняв рішення про продаж спірного майна на користь ТОВ «Олімпік Груп»;

2. пов`язаність набувача ОСОБА_1 з продавцем спірного майна за оспорюваним правочином в особі його керівника:

2.1. покупцем за оспорюваним Договором від 30.04.2010 було ТОВ «Олімпік Груп» в особі генерального директора Галь О.А. ;

2.2. 11.10.2010 між ТОВ «Олімпік Груп» (продавець) та ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу спірного об`єкту;

2.3. в подальшому, 23.06.2015 між ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу спірного об`єкту;

2.4. станом на 23.06.2015 єдиним учасником ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» був ОСОБА_1 ;

2.5. від імені ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» Договір купівлі-продажу від 23.05.2015 уклав в.о. генерального директора Галь О.А. Отже, Галь О.А. , який виступав як директор сторони - покупця за оспорюваним у даній справі правочином від 30.04.2010 (ТОВ «Олімпік Груп»), в подальшому став найманим працівником на підприємстві Відповідача 3 - ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» і уклав правочин про відчуження спірного майна на користь ОСОБА_1 ;

3. придбання Відповідачем 3 спірного майна за заниженою ціною:

3.1. ринкова вартість спірного об`єкту станом на 30.04.2010 становила 2652833 грн (з ПДВ), що було еквівалентно 334704,32 доларів США;

3.2. згідно Договору від 23.06.2015 вартість придбання майна вказана в розмірі 810000,00 грн, що еквівалентно 37209,39 доларів США;

4) відсутність доказів здійснення Відповідачем 3 оплати за придбання спірного майна.

Позивач звертається до судової практики Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц щодо недопустимості зловживання правом та визнання недійсним договору, укладеного з метою уникнення звернення стягнення на майно; судову практику Верховного Суду в постановах від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 щодо критеріїв фраудаторності правочинів; судову практику Великої Палати Верховного Суду в постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 та Верховного Суду в постановах від 26.05.2022 у справі № 5013/458/11 (912/596/21) і від 03.10.2018 у справі № 906/1765/15 щодо способу захисту у віндикаційних спорах.

Вказані обставини на думку Позивача свідчать про недобросовісність Відповідача 3 як набувача спірного майна, та мають бути спростовані Відповідачем 3.

Таким чином Позивач вважає наявними підстави для задоволення позову.

Згідно відзиву Відповідача 2 - ТОВ «Торговий Дім «Александер» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Перепелиці В.В., заявлені вимоги визнані в повному обсязі, ліквідатор Банкрута підтримав позов і просив суд задовольнити позов повністю.

Відповідач 1 - ТОВ «Олімпік Груп» у відзиві на позов заперечив проти заявлених позовних вимог і просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Доводи Відповідача 1 є наступними: сторони оспорюваного правочину - ТОВ «Олімпік Груп» та ТОВ «Торговий Дім «Александер» належним чином та в повному обсязі виконали зобов`язання за Договором від 30.04.2010 і при його укладенні діяли в межах чинного законодавства.

Відповідач 1 стверджує, що відомості стосовно оспорюваного Договору від 30.04.2010 та переходу права власності ТОВ «Торговий Дім «Александер» на спірне майно вносилось у встановленому порядку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відтак вважаються загальновідомими, чим спростовується твердження Позивача про те, що він не міг дізнатися до 30.07.2021 про укладення оспорюваного правочину.

У зв`язку з цим Відповідач 1 у відзиві на позов заявив про пропуск Позивачем строку позовної давності та просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності і відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти вказаних доводів Відповідача 1 Позивач у відповіді на відзив Відповідача 1 зазначив про відсутність можливості дізнатися про оспорюваний правочин, оскільки на момент його вчинення інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не була загальнодоступною; відкритий доступ до Реєстру запрацював лише з 01.01.2015 року.

Водночас до моменту відкриття доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірне майно було відчужене двічі і було зареєстроване за другим набувачем, отже Позивач жодним чином не міг виявити зв`язок спірного майна з ТОВ «Торговий Дім «Александер».

Позивач стверджує, що про вчинення оспорюваного правочину йому стало відомо на засіданні зборів кредиторів ТОВ «Торговий Дім «Александер», які відбулись 30.07.2021, за результатом заслуховування звіту ліквідатора арбітражного керуючого Перепелиці В.В.

У зв`язку з наведеним Позивач вважає відсутніми підстави для застосування позовної давності.

Відповідач 3 - ОСОБА_1 у відзиві на позов заперечив проти заявлених позовних вимог і просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Узагальнені доводи Відповідача 3 є наступними.

Відповідач 3 заявив про пропуск Позивачем строку позовної давності, у зв`язку з чим просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності і відмовити у задоволенні позову.

Зокрема Відповідач 3 звертається до судової практики Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 стосовно презумпції поінформованості особи про стан своїх майнових прав в контексті ст. 261 ЦК України, а також просить врахувати практику ЄСПЛ в рішенні від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» стосовно цілей застосування позовної давності, а саме забезпечення юридичної визначеності і остаточності.

В даному контексті Відповідач 3 наголошує, що оспорюваний правочин укладено 30.04.2010, тобто більше ніж 14 років тому, отже Позивач не довів того факту, що він не міг дізнатися про порушення його права з 2010 року.

Крім того Відповідач 3 зазначає, що оспорюваний Договір від 30.04.2010 укладений поза межами «підозрілого періоду» - одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, визначеного ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

При цьому, згідно темпорального критерію, положення ст. 42 КУзПБ не поширюються на спірні правовідносини, які склалися до вступу КУзПБ в дію. У даному висновку Відповідач 3 посилається на судову практику Верховного Суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Станом на дату укладення оспорюваного правочину 30.04.2010 Позивач - АТ «Кредит Європа Банк» не зверталось до ТОВ «Торговий Дім «Александер» як поручителя з вимогою про оплату заборгованості за кредитним договором, укладеним між Банком і Непомнящим Б.О. , отже у поручителя не виникло фінансове зобов`язання перед Банком щодо оплати заборгованості позичальника; позовна робота АТ «Кредит Європа Банк» щодо стягнення відповідної заборгованості з ТОВ «Торговий Дім «Александер» станом на дату оспорюваного правочину не проводилась.

Відповідач 3 стверджує, що Позивачем не доведено того, що внаслідок укладення оспорюваного правочину Боржник - ТОВ «Торговий Дім «Александер» перестав бути платоспроможним.

Крім того, на думку Відповідача 3, Позивачем не доведено, що оспорюваний правочин направлений на уникнення виконання грошових зобов`язань перед ним, оскільки не доведено, що вартість відчуженого об`єкту нерухомого майна була нижчою за ринкову.

Зокрема, Відповідач 3 зауважує на тому, що вартість реалізації спірного майна за Договором від 30.04.2010 становила 1008000 грн з урахуванням ПДВ, вказана сума була повністю сплачена покупцем продавцю.

При цьому, безпосередньо перед продажем об`єкту було проведено оцінку нерухомого майна КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, результати якої зазначені в п. 2.2. оспорюваного Договору - 310716 грн.

Отже, продаж було здійснено за ціною, значно вищою порівняно з оцінкою, здійсненою БТІ.

Відповідач 3 звертає увагу на те, що наданий Позивачем висновок експерта, за яким ринкова вартість майна становить 2652833 грн, відповідно до положень ст. 104 ГПК України не має заздалегідь встановленої сили і підлягає оцінці судом в порядку ст. 86 ГПК України в сукупності з іншими доказами по справі.

Водночас Відповідач 3 просить суд врахувати, що вказаний висновок складено без виїзду експерта до об`єкта оцінки та виключно за матеріалами, які вважав за необхідне надати замовник експертизи - АТ «Кредит Європа Банк».

Відповідач 3 зазначає, що він є добросовісним набувачем, який придбав спірний об`єкт нерухомості у ТОВ «Компанія «Атлантік Груп», яке не має жодного відношення до претензій Позивача.

Таким чином, на думку Відповідача 3, при розгляді позовної вимоги про витребування спірного майна у Відповідача 3 підлягають урахуванню не тільки обставини вибуття майна з володіння Боржника, а й обставини набуття цього майна в контексті добросовісності останнього набувача. Відповідач 3 звертається до судової практики Верховного Суду в постанові від 30.11.2023 у справі № 920/1402/21 (920/1100/22) та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц.

Відповідач 3, аналізуючи судову практику ЄСПЛ у справах, які стосуються порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив, що у даному випадку витребування майна у добросовісного набувача порушить справедливий баланс та покладе на Відповідача 3 надмірний індивідуальний тягар, спричинений порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв`язку з неспівмірним втручанням у право мирного володіння майном.

Заперечуючи проти вказаних доводів Відповідача 3 Позивач у відповіді на відзив зазначає ті самі обставини стосовно позовної давності, що і у відповіді на відзив Відповідача 1.

Щодо доводів Відповідача 3 про непоширення на спірні правовідносини ст. 42 КУзПБ та дотримання відповідачами ст. 20 Закону про банкрутство, Позивач зазначив, що вказані обставини не відносяться до предмету доказування, оскільки юридичними підставами заявленого позову є наступні: 1) оспорюваний правочин має ознаки фраудаторності, тому може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України); 2) набувач спірного майна (Відповідач 3) є недобросовісним набувачем, внаслідок чого правовою підставою витребування спірного майна у нього є ст. 387 ЦК України.

Позивач просить суд врахувати в контексті добросовісності Відповідача 3 обізнаність останнього з умовами кредитних правовідносин АТ «Кредит Європа Банк» з Непомнящим Б.О. (які складають банківську таємницю та могли бути повідомлені Відповідачу 3 тільки позичальником), що на думку Позивача додатково свідчить про пов`язаність даних осіб.

Відносно тверджень Відповідача 3 про недоведеність виникнення у ТОВ «Торговий Дім «Александер» обов`язку погашення заборгованості перед АТ «Кредит Європа Банк» станом на 30.04.2010 Позивач послався на положення ст. 553, 554 ЦК України щодо меж відповідальності поручителя у зобов`язанні і зазначив про те, що станом на 30.04.2010 розмір простроченої заборгованості Непомнящого Б.О. за кредитним договором становив 158779,99 доларів США, що не могло не бути відомо ТОВ «Торговий Дім «Александер» з огляду на корпоративні правовідносини поручителя і позичальника.

Відносно тверджень Відповідача 3 про недоведеність заниження ціни продажу спірного майна Позивач послався на висновок судового експерта Лісниченка С.В. від 30.11.2021 № 008-21, згідно якого ринкова вартість майна на дату спірного правочину становила 2652833,00 грн, тоді як за умовами Договору від 30.04.2010 вартість майна визначена в сумі 1008000,00 грн, тобто на 1644833,00 грн нижча за ринкову.

При цьому Позивач зазначив, що у разі, якщо Відповідач 3 незгоден з даним висновком експерта, він не позбавлений права клопотати про призначення повторної судової експертизи.

Відносно тверджень Відповідача 3 про повну оплату ТОВ «Олімпік Груп» на користь ТОВ «Торговий Дім «Александер» вартості майна за оспорюваним правочином, Позивач зазначив, що згідно банківських виписок Боржника вартість майна за оспорюваним Договором від 30.04.2010 оплачена лише в сумі 139300,00 грн.

Крім того Позивач зазначив про те, що Відповідачем 3 придбано спірне майно у ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» за заниженою вартістю - 810000,00 грн і взагалі відсутні докази здійснення Відповідачем 3 розрахунку за придбане майно.

Враховуючи все викладене вище Позивач вважає наявними підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Частиною 2 статті 7 КУзПБ передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Детально розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, судом встановлено наступне.

30.04.2010 між ТОВ «Торговий дім «Александер» (продавець) та ТОВ «Олімпік Груп» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Юдіною І.Г. за реєстровим номером 132, (надалі - Договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого (п. 1.1.) продавець продав (передав у власність), а покупець купив (прийняв у власність) нежилий будинок (літ. «Б»), загальною площею 261,6 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. № 12 та зобов`язався сплатити ціну за нежилий будинок, визначену цим Договором.

Згідно п. 1.2. Договору купівлі-продажу, нежилий будинок належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку від 12.12.2005, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю.В. за № 7068, зареєстрованого КП Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 16.12.2005, про що в реєстровій книзі № д5з-291 зроблено реєстровий запис № 132з.

Пунктом 1.3. Договору купівлі-продажу визначено, що право власності на нежитловий будинок переходить до покупця з моменту підписання цього договору, державної реєстрації цього договору та з моменту підписання акту прийому-передачі нежилого будинку.

В пункті 1.4. Договору купівлі-продажу продавець гарантує, що на момент укладання цього договору нежилий будинок не є проданим, не подарованим, не переданий, не заставлений, під арештом та під податковою заставою не знаходиться, не перебуває під забороною відчуження, не є предметом іпотеки, не переданий будь-яким третім фізичним або юридичним особам в орендне користування, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України, треті особи не мають будь-яких прав на нього, судових справ щодо нього як в Україні так і за її межами немає.

Згідно п. 2.1. Договору купівлі-продажу, за домовленістю сторін ціна нежилого будинку становить 840000,00 грн, 20% ПДВ 168000,00 грн, всього 1008000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. Договору купівлі-продажу, вартість нежилого будинку згідно довідки-характеристики № 1461863 від 24.03.2010, виданої КП Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, становить 310716,00 грн.

Пунктом 2.3. Договору купівлі-продажу встановлено обов`язок покупця перерахувати ціну нежилого будинку на поточний рахунок продавця в ПАТ «Універсал Банк» протягом 3 місяців з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору.

Передача нежилого будинку покупцю здійснюється продавцем на підставі акту прийому-передачі одночасно із підписанням цього договору (п. 2.4. Договору купівлі-продажу).

Згідно Акту прийому-передачі нежилого будинку від 30.04.2010 продавець передав, а покупець прийняв згідно Договору купівлі-продажу нежилого будинку від 30.04.2010, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 132, нежилий будинок загальною площею 261,60 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 12 (літ. Б).

Суд зазначає, що предметом розгляду у даному провадженні є надання судом оцінки вказаного вище оспорюваного Позивачем правочину Боржника на предмет наявності/відсутності ознак фраудаторності правочину на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), а також з підстав недобросовісності набувача спірного майна (Відповідач 3).

Щодо ознак фраудаторності правочинів.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами частини першої статті 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника.

Так, згідно з частиною 1 зазначеної статті Кодексу, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Відповідно до частини 2 статті 42 КУзПБ, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (ч. 3 ст. 42 КУзПБ).

Наявність підстав для визнання недійсним договору, укладеного боржником до відкриття провадження у справі про банкрутство, на підставі статті 42 КУзПБ, суди встановлюють відповідно до норм матеріального та процесуального права шляхом дослідження правової природи договору (а не лише його назви), аналізу змісту та умов укладеного договору зі встановленням фактичних обставин та здійсненням на їх підставі висновками щодо застосування відповідних норм законодавства у кожній конкретній справі.

За змістом вказаної норми підстави, закріплені в ній, вказують визначальним критерієм недійсності правочинів боржника негативні наслідки виконання боржником/прийняття ним на себе майнових зобов`язань, що вимагає економіко-правову оцінку дій боржника, що призвели до зменшення його активів (приховування майна) та неплатоспроможності.

Тобто «недійсність» за статтею 42 КУзПБ перш за все пов`язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності, а метою застосування наведених положень є відповідні, визначені законом (зокрема, частиною третьою статті 42 КУзПБ та статтею 216 ЦК України) наслідки у вигляді повернення майна боржника у ліквідаційну масу задля унеможливлення для боржника зловживати своїми правами та вчиняти дії на шкоду кредиторам.

При цьому, оцінка правочину Боржника у справі про банкрутство на предмет наявності/відсутності ознак фраудаторності на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), про які заявляє Позивач, без застосування спеціальних підстав недійсності, передбачених в ст. 42 КУзПБ, здійснюється судом так само, відповідно до ст. 86 ГПК України, з урахуванням принципу судового контролю у провадженні у справі про банкрутство.

З метою проведення наведеної оцінки дій боржника слід виходити з того, що правочини, що вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Відтак, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора

Вказане відповідає правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, тощо.

А тому, виходячи із закріпленого статтею 74 ГПК України обов`язку доказування, ураховуючи встановлені статтею 77 цього Кодексу вимоги щодо допустимості доказів у справі, суди, в межах наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, досліджуючи питання недійсності правочину, укладеного боржником, мають надати належну правову оцінку заявленим вимогам позивача з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, зокрема, ґрунтується на загальних нормах ЦК України).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Тому, враховуючи визначені законодавцем загальні принципи господарського процесу (у т.ч. обов`язок з доведення стороною всіх наведених нею обставин), презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), презумпцію добросовісності та розумності поведінки особи (ч. 5 ст. 12 ЦК України), позивач повинен довести наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину, а саме: невідповідність його прямим імперативам, наявність зловживання боржником своїм правом, укладення правочину на шкоду кредиторам, відсутність реальної мети, вчинення його всупереч принципам розумності та добросовісності тощо.

Без доведення цього Позивачем належними і достатніми доказами оспорюваний правочин не може визнаватися судом недійсним. Позов не може обґрунтовуватися лише припущеннями Позивача і його суб`єктивним ставленням до правочину.

Водночас перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Щодо доводів Позивача про неповну оплату покупцем вартості спірного майна.

Як встановлено судом з наданих Відповідачем 1 згідно клопотання від 10.09.2024 копій банківських виписок та платіжних доручень, ТОВ «Олімпік Груп» було в повному обсязі виконано обов`язок щодо перерахування вартості нежилого будинку за Договором купівлі-продажу на користь ТОВ «Торговий дім «Александер», у т.ч. платіжні доручення № 1000050373 від 09.06.2010 на суму 15000,00 грн, № 1000050373 від 16.06.2010 на суму 36000,00 грн, № 1000057198 від 28.06.2010 на суму 1300,00 грн, № 40 від 16.1.2010 на суму 87000,00 грн та № 1 від 24.12.2010 на суму 868700,00 грн.

Копій цих самих платіжних документів надано Відповідачем 3 згідно клопотання від 02.10.2024 б/№, після їх отримання Відповідачем 3 від Відповідача 1.

Відтак наданими Відповідачами 1, 3 доказами повного виконання ТОВ «Олімпік Груп» зобов`язань перед ТОВ «Торговий дім «Александер» за Договором купівлі-продажу від 30.04.2010 за реєстровим номером 132, на суму 1008000,00 грн спростовуються протилежні твердження Позивача та Відповідача 2 про виконання вказаного обов`язку частково, в сумі 139300,00 грн.

Щодо доводів Позивача про те, що визначена в оспорюваному Договорі вартість майна - 1008000,00 грн була заниженою.

У даному твердженні Позивач посилається на висновок експерта Лісниченка С.В. від 30.11.2021 № 008-21 за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи.

Згідно ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 КУзПБ).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Згідно ст. 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З наданої Позивачем копії висновку експерта Лісниченка С.В. від 30.11.2021 № 008-21 за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи вбачається, що на вирішення експерта було поставлене питання: «Яка дійсна вартість (ринкова) нежилого будинку (літ. Б) загальною площею 261,60 кв.м. по вул. Борисоглібській, 12 в м. Києві (РНОНМ 665090380000) станом на 30.04.2010 року?».

Згідно висновку, для проведення експертизи судовому експерту 12.08.2021 було надано копії документальних даних:

- технічний паспорт на нежитловий будинок (приміщення) по вул. Борисоглібській, 12 в м. Києві (літ. Б), інвентаризаційна справа № 19236/66582, складений КМБТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 02.03.2010 на 6 арк.;

- договір купівлі-продажу нежилого будинку № 062110 від 30.04.2010 на 2 арк.

В подальшому, 12.11.2021 АТ «Кредит Європа Банк» було надано судовому експерту лист № 876/03 від 03.11.2021 року «Щодо опису об`єкта».

Згідно висновку судового експерта, дійсна (ринкова) вартість спірного об`єкта нерухомості, станом на 30.04.2010, згідно наданих документальних даних, становить 2652833 грн з ПДВ.

Надаючи оцінку вказаному доказу - висновку експерта Лісниченка С.В. відповідно до ст. 86, 104 ГПК України, в сукупності з іншими доказами по справі, суд зазначає, що в матеріалах справи наявна копія Договору купівлі-продажу спірного об`єкта нерухомості від 12.12.2005, укладеного між ЗАТ «Українські сателітарні системи» та ТОВ «Торговий дім «Александер» (за яким Боржником було набуто у власність вказаний об`єкт).

В пунктах 3.1., 3.2. вказаного договору зазначено, що інвентаризаційна оцінка нерухомого майна складає 26633,45 грн; продаж вчиняється за узгодженою сторонами вартістю 505000,00 грн.

В подальшому, згідно оспорюваного Договору купівлі-продажу від 30.04.2010 за домовленістю сторін визначено вартість майна в розмірі 1008000,00 грн, з урахуванням ПДВ (п. 2.1.).

В той же час, в п. 2.2. оспорюваного Договору купівлі-продажу від 30.04.2010 зазначено, що вартість нежилого будинку згідно довідки-характеристики № 1461863 від 24.03.2010, виданої КП Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, становить 310716,00 грн.

Вказана вище оцінка спірного майна, як технічна - органом БТІ (310716,00 грн), так і договірна - за узгодженням сторін (1008000,00 грн), здійснювалась безпосередньо при укладенні оспорюваного правочину, виходячи з дійсних на момент його укладення обставин.

Проте, висновок судового експерта Лісниченка С.В. про ринкову вартість спірного об`єкта нерухомості, станом на 30.04.2010, був складений 30.11.2021, тобто більше ніж через 11 років після укладення оспорюваного правочину.

При цьому, для проведення оцінки судовому експерту було надано: технічний паспорт на нежитловий будинок (приміщення), оспорюваний у даній справі Договір купівлі-продажу нежилого будинку від 30.04.2010 та лист замовника АТ «Кредит Європа Банк» № 876/03 від 03.11.2021 року «Щодо опису об`єкта». Відомості про виїзд експерта для огляду об`єкта оцінки відсутні. У висновку судовий експерт зазначив, що оцінка здійснена згідно наданих документальних даних.

Вказане свідчить про суб`єктивний характер визначеного кола документів, які були надані АТ «Кредит Європа Банк» судовому експерту для здійснення оцінки об`єкта.

Враховуючи зазначене вище, зокрема суб`єктивний характер кола документів, наданих судовому експерту, беручи до уваги темпоральний критерій наявних у справі оцінок спірного об`єкту нерухомості, а саме:

- довідки-характеристики БТІ № 1461863 від 24.03.2010, на яку міститься посилання в Договорі від 30.04.2010 та яка була складена безпосередньо перед укладенням правочину (за 1 місяць), з визначеною вартістю об`єкта 310716,00 грн;

- погоджену сторонами вартість продажу об`єкта 30.04.2010 в сумі 1008000,00 грн з ПДВ, на момент вчинення правочину;

- складеного 30.11.2021 (тобто більше ніж через 11 років після укладення оспорюваного правочину) судовим експертом Лісниченком С.В. висновку про ринкову вартість спірного об`єкта нерухомості станом на 30.04.2010, в сумі 2652833 грн з ПДВ,

суд, оцінивши вказані докази в їх сукупності, дійшов висновку про відхилення наданого Позивачем висновку судового експерта Лісниченка С.В. від 30.11.2021 про ринкову вартість спірного об`єкта нерухомості станом на 30.04.2010 в розмірі 2652833 грн з ПДВ.

Відтак, доводи Позивача про те, що спірний об`єкт нерухомості був відчужений ТОВ «Торговий дім «Александер» на користь ТОВ «Олімпік Груп» за ціною, значно нижчою (на 1644833,00 грн) від ринкової, спростовуються матеріалами справи, отже відхиляються судом як безпідставні і необґрунтовані.

У зв`язку з викладеним також відхиляються доводи Позивача про те, що виконання оспорюваного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів Боржника та завдання збитків Боржнику в розмірі 2513533,00 грн.

Щодо доводів Позивача про те, що відчуження майна відбулось в період існування у ТОВ «Торговий Дім «Александер» заборгованості перед АТ «Кредит Європа Банк» та без урахуванням прав кредиторів щодо забезпечення їхніх вимог активами Боржника.

З матеріалів справи судом встановлено, що 04.09.2008 між АТ «Кредит Європа Банк» (Банк) та Непомнящим Борисом Олександровичем (позичальник) було укладено Договір № 00009-EL-000000001975 про надання споживчого кредиту (Кредитний договір), за умовами якого Банком було надано позичальнику кредит в розмірі 4000000,00 доларів США строком на 84 місяці з кінцевим терміном погашення заборгованості 04.09.2015.

З метою забезпечення виконання Непомнящим Б.О. зобов`язань за Кредитним договором 04.09.2008 між АТ «Кредит Європа Банк» та ТОВ «Торговий дім «Александер» було укладено Договір поруки № 00009-EL-000000001975/П (Договір поруки).

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов`язаний повідомити про це боржника, а в разі пред`явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі (ч. 1 ст. 555 ЦК України).

Відповідно до п. 3.1. Договору поруки, у разі порушення зобов`язання боржником ( Непомнящий Б.О. ) кредитор направляє поручителю (ТОВ «Торговий дім «Александер») письмову вимогу виконати зобов`язання (або певну його частину). Кредитор не зобов`язаний підтверджувати яким-би то не було чином факт невиконання зобов`язання боржником. Вимога кредитора буде достатньою для поручителя підставою виконати зобов`язання на суму, вказану в такій вимозі, без будь-яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання додаткової інформації чи документів.

Згідно п. 3.2. Договору поруки, поручитель зобов`язаний виконати пред`явлену йому вимогу кредитора в валюті зобов`язання в повному обсязі в строк не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання такої вимоги.

Матеріали справи не містять ані вимоги АТ «Кредит Європа Банк», адресованої станом на 30.04.2010 ТОВ «Торговий дім «Александер» як поручителю за Договором поруки відповідно до ст. 553-555 ЦК України та п. 3.1., 3.2. Договору поруки, ані доказів звернення АТ «Кредит Європа Банк» з позовом про стягнення заборгованості.

Отже судом не було встановлено наявності у ТОВ «Торговий дім «Александер» станом на дату укладення оспорюваного правочину «заборгованості перед АТ «Кредит Європа Банк» в загальному розмірі 30729704,09 грн».

Твердження Позивача про обізнаність ТОВ «Торговий дім «Александер» із наявністю у Непомнящого Б.О. заборгованості за Кредитним договором, з огляду на корпоративну складову Боржника, не є підставою для висновку про недобросовісність дій ТОВ «Торговий дім «Александер» щодо продажу спірного об`єкта нерухомості, враховуючи предмет доказування у даній справі.

Доводи Позивача про те, що ТОВ «Олімпік Груп» як покупець набуло спірне майно за рахунок ТОВ «Торговий Дім «Александер» без достатньої правової підстави з огляду на приписи ст. 1212 ЦК України, що призвело до безпідставного збагачення покупця відхиляються судом, оскільки не ґрунтуються на нормах законодавства.

Зокрема, набуття Відповідачем 1 спірного майна за результатом укладеного з Відповідачем 2, і оплаченого в повному обсязі, правочину (Договір купівлі-продажу від 30.04.2010), спростовує позицію АТ «Кредит Європа Банк» про набуття ТОВ «Олімпік Груп» спірного майна без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи все зазначене вище судом не встановлено наявності ознак фраудаторності оспорюваного Позивачем правочину - Договору купівлі-продажу нежилого будинку, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Юдіною І.Г. 30.04.2010 за реєстровим № 132, укладеного між ТОВ «Торговий Дім «Александер» та ТОВ «Олімпік Груп».

Таким чином суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання правочину недійсним.

Щодо доводів Позивача про недобросовісність набувача майна - Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , як підставу для витребування майна.

Суд зазначає, що у даній справі позовна вимога про витребування спірного майна з володіння Відповідача 3 є похідною від позовної вимоги про визнання правочину недійсним, як фраудаторного.

Відтак, встановлена судом вище відсутність ознак фраудаторності оспорюваного правочину свідчить про відсутність підстав для задоволення похідної вимоги про витребування спірного майна з володіння Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .

Відносно доводів Позивача про те, що Відповідачем 3 придбано спірне майно у ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» за заниженою вартістю - 810000,00 грн, суд зазначає, що надання оцінки умовам Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.06.2015, укладеного між ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» та Громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 не відноситься до предмету спору у даній справі.

При цьому суд звертає увагу на необґрунтованість тверджень Позивача про відсутність доказів здійснення Відповідачем 3 розрахунку за придбане майно, оскільки відповідні докази залучено Відповідачем 3 до справи.

Вказані Позивачем обставини працевлаштування Галь О.А. в різні періоди часу на посадах в ТОВ «Олімпік Груп» та ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» не є підставою для висновку про недійсність оспорюваного у даній справі Договору купівлі-продажу нежилого будинку від 30.04.2010 за реєстровим № 132.

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про відсутність підстав для висновку про недобросовісність набувача спірного майна Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений права власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Таким чином, у даному випадку витребування майна у добросовісного набувача призведе до порушення справедливого балансу та покладе на Відповідача 3 надмірний індивідуальний тягар, що становить порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки призведе до неспівмірного втручання у право мирного володіння майном.

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного майна з володіння Відповідача 3.

Щодо позовної давності.

Згідно ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму № 10, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оскільки судом встановлено відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання правочину недійсним та витребування майна, питання застосування позовної давності судом не розглядається.

Згідно ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77, 79 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору в сумі 42820,50 грн покладаються на Позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Дата виготовлення і підписання рішення 04.11.2024.

Суддя С.Ю. Наріжний