Постанова від 16.04.2025 по справі б13/188-11

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2025 р. Справа№ Б13/188-11 (911/1859/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Остапенка О.М.

Пантелієнка В.О.

Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.

За участю представників учасників справи:

від арбітражного керуючого Перепелиці В.В., як ліквідатора ТОВ «Торговий Дім «Александер»: Бохан О.С. - за ордером серії АА №1565960 від 14.04.25

від АТ «Кредит Європа Банк»: Кондрашин І.В. - за довіреністю б/н від 09.01.25

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) (суддя Наріжний С.Ю., повний текст рішення складено та підписано - 04.11.2024)

за позовом Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк»

до відповідача 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпік Груп»

відповідача 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Александер»

та відповідача 3) Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 в особі представника Магіденко (Непомящого) Бориса Олександровича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп»

про визнання недійсним правочину, укладеного боржником та повернення майна боржнику шляхом витребування із чужого незаконного володіння

у відокремленому провадженні в межах справи № Б13/188-11

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер Консалтинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Александер»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.11.2024 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) (суддя Наріжний С.Ю., повний текст рішення складено та підписано - 04.11.2024) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що позивачем не доведено наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання оспорюваного правочину недійсними на момент його вчинення і настання відповідних наслідків.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Акціонерне товариство «Кредит Європа Банк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області по справі № Б13/188-11 (911/1859/24) від 04.11.2024 та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпік Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Александер», Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» про визнання недійсним правочину, укладеного боржником та повернення майна боржнику шляхом витребування із чужого незаконного володіння задовольнити у повному обсязі та: - визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіною І.Г. 30 квітня 2010 за реєстровим № 132, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Александер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімпік Груп»; витребувати від громадянина Азербайджанської республіки ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Александер» нежилий будинок (літ. «Б»), загальною площею 261,60 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 665090380000).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив, що зобов`язання поручителя - ТОВ «Торговий Дім «Александер», перед кредитором - АТ «Кредит Європа Банк», виникло з моменту порушення боржником - Немомящим Б.О. зобов`язання, забезпеченого порукою, на підставі ст. 554 ЦК України та згідно з практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 вересня 2019 року у справі №2029/2-715/11; не взяв до уваги наданий позивачем висновок експерта, що підтверджує дійсну вартість спірного нерухомого майна; не надав оцінку обставинам щодо пов`язаності учасників спірних правовідносин.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

21.02.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду (канцелярію суду) до Північного апеляційного господарського суду від ліквідатора ТОВ «Торговий Дім «Александер» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого заявник просить апеляційну скаргу АТ «Кредит Європа Банк» задовольнити, а рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 по справі № Б13/188-11 (911/1859/24) скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

05.03.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду (канцелярію суду) до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Олімпік Груп» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого заявник просить апеляційну скаргу АТ «Кредит Європа Банк» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 по справі № Б13/188-11 (911/1859/24) - без змін.

10.03.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду (канцелярію суду) до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого заявник просить апеляційну скаргу АТ «Кредит Європа Банк» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 по справі № Б13/188-11 (911/1859/24) - без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 апеляційну скаргу у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Доманська М.Л., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № Б13/188-11 (911/1859/24) за позовом Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» до відповідача 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпік Груп» відповідача 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Александер» та відповідача 3) Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 в особі представника Магіденко (Непомящого) Бориса Олександровича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Атлантік Груп» про визнання недійсним правочину, укладеного боржником та повернення майна боржнику шляхом витребування із чужого незаконного володіння у відокремленому провадженні в межах справи № Б13/188-11 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер Консалтинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Александер» про банкрутство; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

08.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № Б13/188-11 (911/1859/24).

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/141/25 від 14.01.2025 у зв`язку із перебуванням судді Доманської М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № Б13/188-11 (911/1859/24).

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 апеляційну скаргу у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Пантелієнко В.О., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24), зокрема, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) залишено без руху.

31.01.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.20255 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) відкрито апеляційне провадження у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) призначено на 16.04.2025.

17.03.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.

07.04.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду (канцелярію суду) до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на клопотання АТ «Кредит Європа Банк» про долучення додаткових доказів.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду у судовому засіданні 16.04.2025 розглянувши клопотання АТ «Кредит Європа Банк» про долучення додаткових доказів, заслухавши думку представників учасників справи, дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів, виходячи з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові 24.07.2024 справа № 646/857/18 (провадження № 61-5330св24) зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Учасники справи зобов`язані подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Процесуальний закон надає детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Верховний Суд звернув увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи в розумні строки. Це свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні саме в суді першої інстанції.

Так, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, АТ «Кредит Європа Банк» звернулося до апеляційного суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме - вимоги АТ «Кредит Європа Банк» до ТОВ Торговий Дім «Александер» від 25.07.2011, з тих підстав, що в суді першої інстанції відповідачі не спростовували обставин щодо звернення банку з вимогою до ТОВ Торговий Дім «Александер» за договором поруки від 06.09.2008.

Також в судовому засіданні 16.04.2025 представник ліквідатора ТОВ «Торговий Дім «Александер» просив долучити до матеріалів справи нові докази, посилаючись на те, що оскільки справа в суді першої інстанції слухалася без виклику сторін, то у банка не було можливості подати додаткові докази на спростування позиції відповідачів.

Проте, доводи АТ «Кредит Європа Банк» та ліквідатора ТОВ «Торговий Дім «Александер» спростовуються змістом відзиву на позов, поданого ОСОБА_1 до Господарського суду Київської області (а.с. 177-188 Т1).

У відзиві відповідач-3 зазначив, що позивачем не надані докази дотримання встановленого п. 3.1 договору поруки від 06.09.2008 порядку, яким передбачено, що банк направляє письмову вимогу поручителю щодо виконання зобов`язання внаслідок його порушення боржником.

Колегія суддів зазначає, що АТ «Кредит Європа Банк» надало відповідь на відзив ОСОБА_1 (а.с. 230-238 Т1), тобто банк знав про позицію відповідача та мав всі можливості надати вимогу АТ «Кредит Європа Банк» до ТОВ Торговий Дім «Александер» від 25.07.2011 до суду першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши наведені банком доводи щодо несвоєчасного подання вказаних доказів зазначає, що АТ «Кредит Європа Банк» не обґрунтувало неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, які б дійсно об`єктивно не залежали від нього, оскільки всі ці відомості були наявні у позивача на час звернення з позовом до суду.

За таких обставин, додані апелянтом під час апеляційного перегляду додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Явка представників учасників справи

16.04.2025 у судове засідання з`явилися представники ліквідатора ТОВ «Торговий Дім «Александер» та АТ «Кредит Європа Банк».

Інші учасники справи у судове засідання 16.04.2025 не з`явилися; про час, місце та дату судового засідання повідомлялися завчасно та належним чином; про причини нез`явлення суд не повідомили.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 «Мороз та інші проти України» та інші).

Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про час, місце та дату судового засідання, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за участю представників ліквідатора ТОВ «Торговий Дім «Александер» та АТ «Кредит Європа Банк».

Позиції учасників справи

У судовому засіданні 16.04.2025 представники ліквідатора ТОВ «Торговий Дім «Александер» та АТ «Кредит Європа Банк» просили апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області по справі № Б13/188-11 (911/1859/24) від 04.11.2024 та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву АТ «Кредит Європа Банк» задовольнити у повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № Б13/188-11 за заявою ТОВ «Юбіпартнер Консалтинг» про банкрутство ТОВ «Торговий Дім «Александер», провадження в якій відкрите ухвалою суду від 09.11.2011.

Постановою Господарського суду Київської області від 14.10.2013 визнано Боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою суду від 15.10.2019 ліквідатором ТОВ «Торговий Дім «Александер» призначено арбітражного керуючого Перепелицю В.В.

На даний час у справі триває ліквідаційна процедура.

17.07.2024 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява АТ «Кредит Європа Банк» від 11.07.2024 б/№ (вх. № 998/24) до ТОВ «Олімпік Груп», ТОВ «Торговий Дім «Александер» та Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 (в особі представника Магіденко (Непомящого) Бориса Олександровича ), за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 3: ТОВ «Компанія «Атлантік Груп», про визнання недійсним правочину, укладеного боржником та повернення майна боржнику шляхом витребування із чужого незаконного володіння.

В позовній заяві позивач просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Юдіною І.Г. 30.04.2010 за реєстровим № 132, укладений між ТОВ «Торговий Дім «Александер» та ТОВ «Олімпік Груп»;

- витребувати від Громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 на користь ТОВ «Торговий Дім «Александер» нежилий будинок (літ. «Б»), загальною площею 261,60 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 665090380000).

Узагальнені доводи позивача в позовній заяві є наступними - оспорюваний договір купівлі-продажу має ознаки фраудаторності, оскільки:

1) відчуження майна відбулось в той час, коли у боржника існувала заборгованість перед кредиторами - на момент укладення оспорюваного правочину у ТОВ «Торговий Дім «Александер» існувала заборгованість перед Позивачем в загальному розмірі 30729704,09 грн,

2) відчуження майна відбулось за заниженою вартістю (більше ніж у 2 рази);

3) оплата вартості відчуженого майна була здійснена не у повному обсязі;

4) ТОВ «Олімпік Груп» як покупець набуло спірне майно за рахунок ТОВ «Торговий Дім «Александер» без достатньої правової підстави з огляду на приписи ст. 1212 ЦК України, що призвело до безпідставного збагачення покупця;

5) виконання оспорюваного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника, розмір збитків боржника виконанням оспорюваного правочину становить 2513533,00 грн (різниця між реальною вартістю об`єкта (2652833,00 грн з ПДВ) та коштами, що надійшли боржнику - 139300,00 грн)

6) відчуження майна боржника було здійснено без огляду на права кредиторів щодо забезпечення їхніх вимог активами боржника.

Таким чином позивач робить висновок про те, що Договір від 30.04.2010 не був економічно обґрунтований (не мав очевидної економічної мети); вчинений з метою уникнення сплати боргу та унеможливлення задоволення вимог інших осіб; боржник безпідставно та сумнівно зменшив свої активи; сторони Договору від 30.04.2010 діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами кредитора.

В заяві позивача про зміну (доповнення) підстав позову, позивач, «не відмовляючись від правових та фактичних підстав позову у первісній редакції позову», заявив про доповнення позов новими підставами, а саме:

1. пов`язаність набувача ОСОБА_1 з продавцем спірного майна за оспорюваним правочином в особі його єдиного засновника (учасника):

1.1. Договір купівлі-продажу майна від 23.06.2015 № 920 (між ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» та ОСОБА_1 від імені та в інтересах Відповідача 3 був укладений представником за довіреністю громадянином України Непомнящим Б.О. ;

1.2. Непомнящий Б.О. був позичальником перед Позивачем за Договором про надання споживчого кредиту № 00009-EL-000000001975 від 04.09.2008, поручителем за яким виступало ТОВ «Торговий Дім «Александер»;

1.3. Непомнящий Б.О. був єдиним учасником ТОВ «Торговий Дім «Александер» на момент укладення договору поруки від 04.09.2008 і станом на дату укладення оспорюваного Договору від 30.04.2010 та як засновник прийняв рішення про продаж спірного майна на користь ТОВ «Олімпік Груп»;

2. пов`язаність набувача ОСОБА_1 з продавцем спірного майна за оспорюваним правочином в особі його керівника:

2.1. покупцем за оспорюваним Договором від 30.04.2010 було ТОВ «Олімпік Груп» в особі генерального директора ОСОБА_6 ;

2.2. 11.10.2010 між ТОВ «Олімпік Груп» (продавець) та ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу спірного об`єкту;

2.3. в подальшому, 23.06.2015 між ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу спірного об`єкту;

2.4. станом на 23.06.2015 єдиним учасником ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» був ОСОБА_1;

2.5. від імені ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» Договір купівлі-продажу від 23.05.2015 уклав в.о. генерального директора ОСОБА_6 . Отже, ОСОБА_6 , який виступав як директор сторони - покупця за оспорюваним у даній справі правочином від 30.04.2010 (ТОВ «Олімпік Груп»), в подальшому став найманим працівником на підприємстві Відповідача 3 - ТОВ «Компанія «Атлантік Груп» і уклав правочин про відчуження спірного майна на користь ОСОБА_1;

3. придбання Відповідачем 3 спірного майна за заниженою ціною:

3.1. ринкова вартість спірного об`єкту станом на 30.04.2010 становила 2652833 грн (з ПДВ), що було еквівалентно 334704,32 доларів США;

3.2. згідно Договору від 23.06.2015 вартість придбання майна вказана в розмірі 810000,00 грн, що еквівалентно 37209,39 доларів США;

4) відсутність доказів здійснення відповідачем 3 оплати за придбання спірного майна.

Позивач звертається до судової практики Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц щодо недопустимості зловживання правом та визнання недійсним договору, укладеного з метою уникнення звернення стягнення на майно; судову практику Верховного Суду в постановах від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 щодо критеріїв фраудаторності правочинів; судову практику Великої Палати Верховного Суду в постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 та Верховного Суду в постановах від 26.05.2022 у справі № 5013/458/11 (912/596/21) і від 03.10.2018 у справі № 906/1765/15 щодо способу захисту у віндикаційних спорах.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про недобросовісність відповідача 3 як набувача спірного майна, та мають бути спростовані відповідачем 3.

Таким чином позивач вважає наявними підстави для задоволення позову.

Рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 року у справі №Б13/188-11 (911/1859/24) було відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з відсутностю наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину з наступних підстав:

- доводи позивача про те, що спірне майно відчужене ТОВ «Торговий дім «Александер» на користь ТОВ «Олімпік Груп» за ціною, значно нижчою від ринкової, спростовуються матеріалами справи;

- у зв`язку з викладеним відхилені доводи позивача про те, що виконання оспорюваного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та завдання збитків боржнику;

- судом не встановлено наявності у ТОВ «Торговий дім «Александер» станом на дату укладення оспорюваного правочину «заборгованості перед АТ «Кредит Європа Банк» в загальному розмірі 30729704,09 грн»;

- твердження позивача про обізнаність ТОВ «Торговий дім «Александер» із наявністю у Непомящого Б.О. заборгованості за кредитним договором, з огляду на корпоративну складову боржника, не є підставою для висновку про недобросовісність дій ТОВ «Торговий дім «Александер» щодо продажу спірного об`єкта нерухомості, враховуючи предмет доказування уданій справі;

- доводи позивача про те, що ТОВ «Олімпік Груп» як покупець набуло спірне майно за рахунок ТОВ «Торговий Дім «Александер» без достатньої правової підстави з огляду на приписи ст. 1212 ЦК України, що призвело до безпідставного збагачення покупця, відхилені як такі, що не ґрунтуються на нормах законодавства;

- зокрема, обставина набуття ТОВ «Олімпік Груп» спірного майна за результатом укладеного з ТОВ «Торговий Дім «Александер», і оплаченого в повному обсязі, правочину (Договір купівлі-продажу від 30.04.2010), спростовує позицію АТ «Кредит Європа Банк» про набуття ТОВ «Олімпік Груп» спірного майна без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 30.04.2010 між ТОВ «Торговий дім «Александер» (продавець) та ТОВ «Олімпік Груп» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Юдіною І.Г. за реєстровим номером 132, (надалі - Договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого (п. 1.1.) продавець продав (передав у власність), а покупець купив (прийняв у власність) нежилий будинок (літ. «Б»), загальною площею 261,6 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, буд. № 12 та зобов`язався сплатити ціну за нежилий будинок, визначену цим Договором.

Згідно п. 1.2. Договору купівлі-продажу, нежилий будинок належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку від 12.12.2005, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю.В. за № 7068, зареєстрованого КП Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 16.12.2005, про що в реєстровій книзі № д5з-291 зроблено реєстровий запис № 132з.

Пунктом 1.3. Договору купівлі-продажу визначено, що право власності на нежитловий будинок переходить до покупця з моменту підписання цього договору, державної реєстрації цього договору та з моменту підписання акту прийому-передачі нежилого будинку.

В пункті 1.4. Договору купівлі-продажу продавець гарантує, що на момент укладання цього договору нежилий будинок не є проданим, не подарованим, не переданий, не заставлений, під арештом та під податковою заставою не знаходиться, не перебуває під забороною відчуження, не є предметом іпотеки, не переданий будь-яким третім фізичним або юридичним особам в орендне користування, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України, треті особи не мають будь-яких прав на нього, судових справ щодо нього як в Україні так і за її межами немає.

Згідно п. 2.1. Договору купівлі-продажу, за домовленістю сторін ціна нежилого будинку становить 840000,00 грн, 20% ПДВ 168000,00 грн, всього 1008000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. Договору купівлі-продажу, вартість нежилого будинку згідно довідки-характеристики № 1461863 від 24.03.2010, виданої КП Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, становить 310716,00 грн.

Пунктом 2.3. Договору купівлі-продажу встановлено обов`язок покупця перерахувати ціну нежилого будинку на поточний рахунок продавця в ПАТ «Універсал Банк» протягом 3 місяців з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору.

Передача нежилого будинку покупцю здійснюється продавцем на підставі акту прийому-передачі одночасно із підписанням цього договору (п. 2.4. Договору купівлі-продажу).

Згідно Акту прийому-передачі нежилого будинку від 30.04.2010 продавець передав, а покупець прийняв згідно Договору купівлі-продажу нежилого будинку від 30.04.2010, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 132, нежилий будинок загальною площею 261,60 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 12 (літ. Б).

Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду у даному провадженні є надання судом оцінки вказаного вище оспорюваного позивачем правочину боржника на предмет наявності/відсутності ознак фраудаторності правочину на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), а також з підстав недобросовісності набувача спірного майна (Відповідач 3).

Щодо ознак фраудаторності правочинів.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019 року, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство.

21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Відповідно до частини 1 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частини 3, 4 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства).

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 року у справі № 913/849/14).

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 року у справі № 904/7905/16 викладено висновок щодо застосування ст. 42 КУзПБ, за яким норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст. 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 року може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022 року.

Разом з тим, з метою формування єдиної правозастосовчої практики, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 дійшла висновку про уточнення правової позиції судової палати щодо застосування ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, викладеної у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 року у справі №904/7905/16.

Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2021 року у справі № 904/7905/16 про те, що темпоральним критерієм застосування норми ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, що повністю узгоджується з наведеним вище правовим висновком, що критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі і до заяв, поданих після набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Водночас, палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 уточнила викладений у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 правовий висновок про те, що при застосуванні ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, дійсно, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Проте, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), як зазначено вище, застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Крім цього, уточнено і висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 02.06.2021 року у справі № 904/7905/16, стосовно того, що передбачений ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Аналіз норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, оскільки провадження у даній справі №Б13/188-11 про банкрутство боржника відкрито за ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2011, то, керуючись темпоральним принципом, в даному випадку положення Кодексу України з процедур банкрутства не підлягають застосуванню. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

Відповідно до ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора

Як було зазначено вище, провадження у справі про банкрутство відкрито ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.11.2011, а оспорюваний договір було укладені боржником 30.04.2010 тобто більш ніж півтора року до відкриття провадження у цій справі та до дати введення в дію КУзПБ.

Таким чином, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню і приписи ст. 20 Закону про банкрутство.

Щодо кваліфікації договорів як фраудаторних, колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) в постанові від 24 листопада 2021 року визначив такі ознаки фраудаторних угод: це угоди, які, по суті, заподіяли шкоду боржнику (наприклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії чи бездіяльність боржника як до, так і після настання строку виконання зобов`язання, спрямовані на ухилення від виконання обов`язку. В результаті того, що такі договори фактично зменшують платоспроможність боржника, кредитори втрачають можливість повністю або частково задовольнити свої вимоги, зокрема за рахунок майна боржника; момент вчинення правочину, який часто називають підозрілим періодом (три роки до чи після відкриття провадження у справі про банкрутство, після подання чи відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову); контрагент, із яким боржник укладає угоду (пов`язані юридичні або фізичні особи, наприклад); ціна, за якою відчужується або придбавається майно (ринкова/неринкова). Виникає об`єктивний сумнів у добросовісності особи, якщо вона купляє річ за завищеною ціною або ж продає за заниженою чи передає безоплатно за наявності невиконаного грошового зобов`язання; використання боржником свого цивільного права на зло, тобто на шкоду його кредиторам, які у зв`язку з укладенням боржником фраудатрного правочину втрачають можливість повною мірою задовольнити свої вимоги до нього.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та такий правочин набуває ознак фраудаторного правочину, що може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав, передбачених законом.

Таким чином, фраудаторний правочин вчиняється боржником із метою зменшення та приховування свого майна від звернення стягнення кредиторів, основним критерієм наявності ознак фраудаторності є умисел боржника на приховання (виведення) своїх активів від кредиторів, перед якими вже наявна заборгованість. Також ознакою фраудаторного правочину є майновий критерії - боржник перестає бути платоспроможним.

Щодо доводів Позивача про те, що відчуження майна відбулось в період існування у ТОВ «Торговий Дім «Александер» заборгованості перед АТ «Кредит Європа Банк» та без урахуванням прав кредиторів щодо забезпечення їхніх вимог активами Боржника.

З матеріалів справи судом встановлено, що 04.09.2008 між АТ «Кредит Європа Банк» (Банк) та Непомнящим Борисом Олександровичем (позичальник) було укладено Договір № 00009-EL-000000001975 про надання споживчого кредиту (Кредитний договір), за умовами якого Банком було надано позичальнику кредит в розмірі 4000000,00 доларів США строком на 84 місяці з кінцевим терміном погашення заборгованості 04.09.2015.

З метою забезпечення виконання Непомнящим Б.О. зобов`язань за Кредитним договором 04.09.2008 між АТ «Кредит Європа Банк» та ТОВ «Торговий дім «Александер» було укладено Договір поруки № 00009-EL-000000001975/П (Договір поруки).

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов`язаний повідомити про це боржника, а в разі пред`явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі (ч. 1 ст. 555 ЦК України).

Відповідно до п. 3.1. Договору поруки, у разі порушення зобов`язання боржником ( Непомнящий Б.О. ) кредитор направляє поручителю (ТОВ «Торговий дім «Александер») письмову вимогу виконати зобов`язання (або певну його частину). Кредитор не зобов`язаний підтверджувати яким-би то не було чином факт невиконання зобов`язання боржником. Вимога кредитора буде достатньою для поручителя підставою виконати зобов`язання на суму, вказану в такій вимозі, без будь-яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання додаткової інформації чи документів.

Згідно п. 3.2. Договору поруки, поручитель зобов`язаний виконати пред`явлену йому вимогу кредитора в валюті зобов`язання в повному обсязі в строк не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання такої вимоги.

Матеріали справи не містять ані вимоги АТ «Кредит Європа Банк», адресованої станом на 30.04.2010 ТОВ «Торговий дім «Александер» як поручителю за Договором поруки відповідно до ст. 553-555 ЦК України та п. 3.1., 3.2. Договору поруки, ані доказів звернення АТ «Кредит Європа Банк» з позовом про стягнення заборгованості.

Зокрема, позивач не довів те, що станом на дату укладення оспорюваного договору у нього виникло право вимоги до ТОВ «Торговий Дім «Александер» за договором поруки (внаслідок невиконання Непомящим Б.О. зобов`язань за договором споживчого кредиту №00009-ЕГ-000000001975 від 04.09.2008 (надалі - Кредитний договір) і він звертався з відповідною вимогою до ТОВ «Торговий Дім «Александер».

Протилежні доводи апеляційної скарги, за змістом яких право такої вимоги АТ «Кредит Європа Банк» по відношенню до ТОВ «Торговий Дім «Александер» виникло внаслідок порушення Непомящим Б.О. зобов`язань за договором споживчого кредиту №00009-ЕГ-000000001975 та незалежно від того, чи звертався банк з відповідною вимогою до ТОВ «Торговий Дім «Александер», не відповідають нормам чинного законодавства.

Твердження скаржника про те, що місцевий суд не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №2029/2-715/11, не можуть братися до уваги з наступних підстав.

Так, у справі №2029/2-715/11 предметом спору було стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителя солідарно.

Під час розгляду вищевказаної справи судами встановлено, що банк звернувся до поручителя з вимогою про виконання забезпеченого зобов`язання за договором поруки.

Натомість, у справі яка розглядається, предмет спору інший. До того ж, фактичні обставини справи свідчать про те, що станом на дату укладення оспорюваного договору позивач не звертався до ТОВ «Торговий Дім «Александер» з вимогою щодо виконання зобов`язань за вищевказаним договором поруки.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні у справі, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Верховного Суду, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відтак, з`ясувавши обставину, що матеріали справи не містять ані вимоги АТ «Кредит Європа Банк», адресованої станом на 30.04.2010 ТОВ «Торговий дім «Александер» як поручителю за Договором поруки відповідно до ст. 553-555 ЦК України та п. 3.1., 3.2. Договору поруки № 00009-ЕБ-000000001975/П, ані доказів звернення АТ «Кредит Європа Банк» з позовом про стягнення заборгованості, суд дійшов обґрунтованого висновку, що станом на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу у ТОВ «Торговий дім «Александер» не виникло зобов`язання щодо сплати АТ «Кредит Європа Банк» заборгованості.

Таким чином, укладення третьою стороною та кредитором договору поруки для забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором не зумовлює виникнення у поручителя майнових зобов`язань з моменту укладання такого договору та до моменту порушення боржником основного зобов`язання і не вимагає вчинення боржником на користь третьої особи майнових дій з моменту укладення договору поруки.

Укладення договору поруки не зумовлює виникнення майнових зобов`язань між сторонами такого правочину, а лише має наслідком виникнення у майнового поручителя акцесорного (додаткового) зобов`язання стосовно основного зобов`язання (зобов`язання за кредитним договором).

Наведений висновок є цілком очевидним, адже як свідчать приписи статей 212, 553-559 ЦК України, метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання основного зобов`язання забезпеченого цим договором, у разі невиконання якого боржником таке зобов`язання підлягає виконанню, зокрема, й поручителем. Тобто порука є способом забезпечення зобов`язань, а також має зобов`язальний, договірний характер.

Аналогічної судової практики у подібних правовідносинах дотримується Верховний Суд, зокрема, схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30.06.2022 у справі №922/2960/17.

При цьому, наявність відповідного договору поруки станом на день укладення спірного договору не означає безумовну заборону на ведення господарської діяльності та договірної роботи.

Отже, у даному випадку відсутні підстави вважати наявним будь-яке зловживання правом на укладення оспорюваного договору, оскільки останній було укладено за відсутності доведених позивачем зобов`язань перед АТ «Кредит Європа Банк».

Твердження позивача про обізнаність ТОВ «Торговий дім «Александер» із наявністю у Непомящого Б.О. заборгованості за Кредитним договором, з огляду на корпоративну складову боржника, не є підставою для висновку про недобросовісність дій ТОВ «Торговий дім «Александер» щодо продажу спірного об`єкта нерухомості, враховуючи предмет доказування у даній справі.

Водночас колегія суддів зауважує, що позивач з моменту виявлення фактів невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання забезпеченого порукою, та відповідно з моменту виникнення права вимоги до поручителя мав за розумної обачності протягом такого тривалого часу (більш ніж 12 років) звернутися до ТОВ «Торговий Дім «Александер» як до поручителя з метою отримання виконання основного зобов`язання за його рахунок та, зокрема, своєчасно дізнатися про факт зміни власника спірного майна, що ним зроблено не було.

Також, позивач не проводив позовну роботу щодо стягнення заборгованості з поручителя - ТОВ «Торговий Дім «Александер» у примусовому порядку.

Більш того, відповідно до пункту 6.2 Договору поруки, порука припиняється, якщо банк протягом дванадцяти місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за Кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач підтвердив факт виникнення станом на дату укладення оспорюваного договору заборгованості за Кредитним договором у загальному розмірі 30 729 704,09 грн та надав відповідну виписку по рахунку Непомящого Б.О. (додаток №22 до позовної заяви).

Тим самим позивач визнав обставину, що станом на 30.04.2010 у нього виникло право вимоги до Непомящого Б.О. та ТОВ «Торговий дім «Александер», тобто настав строк виконання зобов`язання щодо дострокового повернення заборгованості за Кредитним договором в повному обсязі.

Між тим, АТ «Кредит Європа Банк» в межах встановленого Договором поруки дванадцятимісячного терміну від дня настання строку виконання зобов`язань за Кредитним договором не скористалося відповідним правом та не звернулося до ТОВ «Торговий дім «Александер» з вимогою про сплату заборгованості за Кредитним договором на підставі Договору поруки.

Викладені обставини позивачем не заперечуються.

Натомість, АТ «Кредит Європа Банк» вживались заходи з метою реалізації нерухомого майна, яке належало Непомящему Б.О. та було передано в іпотеку банку з метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором.

Як вбачається з ухвали Господарського суду Київської області від 12.03.2013 у справі №Б13/188-11, АТ «Кредит Європа Банк» звернулося з грошовими вимогами до ТОВ «Торговий Дім «Александер» лише 29.12.2011 в межах справи про банкрутство останнього.

Пізніше, на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» відділом примусового виконання рішень ДВС України 06.06.2012 було перераховано в якості часткового погашення заборгованості за Кредитним договором грошові кошти в сумі 5 058 800,00 грн за результатом реалізації предмету іпотеки.

У цьому зв`язку заслуговує на увагу та обставина, що згідно з умовами Договору іпотеки №00009-ЕГ-000000001975/1 від 04.09.2008 узгоджена з ПАТ «Кредит Європа Банк» вартість предмету іпотеки складала близько 6 000 0000 дол. США, відтак значно перевищувала розмір кредиту, наданого позивачем за Кредитним договором.

Незважаючи на це, стає очевидним те, що позивач самостійно обрав шлях задоволення свого права вимоги погашення боргу за Кредитним договором, звернувши стягнення на майно Непомящого Б.О. на підставі Договору іпотеки та знехтувавши своїм правом вимоги до ТОВ «Торговий дім «Александер» за Договором поруки.

Очевидним стає факт, що банком було свідомо допущено реалізацію предмету іпотеки за значно заниженою ціною.

Таким чином, порука ТОВ «Торговий дім «Александер» за Договором поруки станом на 30.04.2010 була припинена, що в будь-якому разі виключає ту обставину, що станом на дату укладення оспорюваного договору у ТОВ «Торговий дім «Александер» існували зобов`язання перед Банком щодо сплати заборгованості за Кредитним договором.

Викладеним пояснюється і та обставина, що оспорюваний Договір купівлі-продажу від 30.04.2010 був оскаржений позивачем більше ніж через 14 років після його укладення.

Тобто увесь цей час АТ «Кредит Європа Банк» взагалі не цікавилося майновим станом ТОВ «Торговий Дім «Александер» та долею спірного нерухомого майна, позовна робота АТ «Кредит Європа Банк» щодо стягнення відповідної заборгованості з ТОВ «Торговий Дім «Александер» не проводилась.

Зазначене, а також наведені вище обставини справи в сукупності, свідчить про відсутність у позивача навіть наміру звертатись з вимогою до ТОВ «Торговий Дім «Александер» щодо виконання зобов`язань за Договором поруки станом на дату укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу.

Усе вищенаведене є свідченням того, що АТ «Кредит Європа Банк» у спірних правовідносинах діє непослідовно, водночас поведінка ТОВ «Торговий Дім «Александер» при укладенні оспорюваного Договору купівлі-продажу відповідала принципам розумності та добросовісності.

Як також встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач не надав суду доказів того, що спірне нерухоме майно відчужене ТОВ «Торговий дім «Александер» на користь ТОВ «Олімпік Груп» за оспорюваним правочином за ціною, значно нижчою від ринкової, а виконання оспорюваного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника.

Протилежні доводи апеляційної скарги, спростовуються наступним.

Відповідно до умов Договору купівлі-продажу:

- за домовленістю сторін ціна нежилого будинку становить 840000,00 грн, 20% ПДВ 168000,00 грн, всього 1008000,00 грн (п. 2.1);

- вартість нежилого будинку згідно довідки-характеристики № 1461863 від 24.03.2010, виданої КП Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, становить 310716,00 грн (п. 2.2).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що продаж спірного майна за вищевказаним договором здійснено за ціною, що значно перевищує його вартість, визначену у встановленому на той час порядку бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

Складений на замовлення позивача та на підставі наданих ним документів висновок судового експерта Лісниченка С.В. про ринкову вартість спірного майна станом на 30.04.2010, виготовлений 30.11.2021, тобто більше ніж через 11 років після укладення оспорюваного правочину, не є належним та допустимим доказом з огляду на таке.

Визначення вартості майна, майнових прав регулюється Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон про оцінку) та здійснюється суб`єктами оціночної діяльності відповідно до нормативно-правових актів з оцінки майна: національних стандартів оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методик та інших нормативно-правових актів, які розробляються з урахуванням вимог національних стандартів і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Відповідно статті 4 Закону про оцінку діяльність судових експертів, пов`язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей, визначених Законом про оцінку щодо методичного регулювання оцінки цього майна. Зазначена стаття зобов`язує судових експертів дотримуватися положень національних стандартів оцінки майна під час здійснення експертних досліджень, суть яких полягає у визначенні вартості майна.

Відповідно до статті 3 Закону про оцінку оцінка майна проводиться виключно на дату оцінки, якою є дата, станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна.

Отже, процес визначення вартості та проведення експертних досліджень з визначення вартості об`єктів станом на дату оцінки, що суттєво відрізняється від дати складання звіту про оцінку майна або такого дослідження, є нормативно не врегульованим.

Також, пунктом 50 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, передбачено необхідність особистого огляду об`єкта оцінки, який забезпечується виконавцем звіту про оцінку.

Таким чином, у випадку проведення оцінки майна на дату оцінки, що суттєво відрізняється від дати складання звіту про оцінку майна, зазначена норма законодавства не може бути дотримана в будь-якому разі, що свідчить про недостовірність та необ`єктивність результатів такого експертного висновку.

З наведених підстав, а також враховуючи суб`єктивний характер документів, які були надані АТ «Кредит Європа Банк» судовому експерту для здійснення оцінки об`єкта, наданий позивачем експертний висновок не має сили належного доказу у справі, яка розглядається, у зв`язку з чим і не був прийнятий судом до уваги.

Зазначеним спростовуються доводи позивача про те, що виконання оспорюваного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та завдання йому збитків.

Отже, очевидним є те, що Договір купівлі-продажу спірного майна за ціною, що значно перевищує його вартість, був укладений ТОВ «Торговий дім «Александер» з метою отримання економічної вигоди.

Відтак, з урахуванням встановленої обставини щодо перерахування вартості спірного майна за Договором купівлі-продажу на користь ТОВ «Торговий дім «Александер» в повному обсязі, суд обґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що виконання оспорюваного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та завдання йому збитків.

Колегія суддів зауважує, що позивач не надав суду доказів в обґрунтування того, що оскаржуваний правочин має ознаки фраудаторності, оскільки укладений заінтересованими між собою особами.

Так, відповідно до приписів ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав якщо боржник уклав договір із заінтересованою особою

Як вже було зазначено вище, оспорюваний договір укладено 30.04.2010, провадження у справі про банкрутство ТОВ «Торговий Дім «Александер» ухвалою суду від 09.11.2011, а згідно темпорального критерію, положення ст. 42 КУзПБ не поширюються на спірні правовідносини, які склалися до вступу КУзПБ в дію (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Водночас, така підстава визнання правочину недійсним, як вчинення правочинів із заінтересованими особами, має відбуватись з урахуванням конкретних обставин даної справи та з урахуванням аналізу наявності реального доведення позивачем, що оспорюваний правочин/правочини укладено на шкоду інтересам боржника або його кредиторам (відповідну позицію викладено в постанові Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 у справі №920/604/23(920/1139/23).

До того ж, не будь-який, а лише правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Також, відповідно до ст.ст. 16,203,215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, тощо. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Без доведення усього цього позивачем належними і достатніми доказами оспорюваний правочин не може визнаватися судом недійсним. Позов не може обґрунтовуватися лише припущеннями позивача і його суб`єктивним ставленням до правочину та його сторін.

Водночас, з урахуванням викладених вище обставин справи й з огляду на те, що оспорюваний договір був укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство за межами «підозрілого» періоду, на переконання колегії суддів в будь-якому разі не вбачається взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, що була б направлена на досягнення мети щодо виведення майна боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника.

Протилежні доводи позивача щодо взаємопов`язаності дій учасників спірних правовідносин з урахуванням фактичних обставин справи в будь-якому разі не є підставою для висновку про недобросовісність дій ТОВ «Торговий дім «Александер», ТОВ «Олімпік Груп» та інших учасників цієї справи, що виразилися у продажу спірного об`єкта нерухомого майна, враховуючи предмет доказування у цій справі.

Таким чином, твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі та у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) - залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 у справі № Б13/188-11 (911/1859/24) залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст. ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № Б13/188-11 (911/1859/24) повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст складено та підписано 22.04.2025.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді О.М. Остапенко

В.О. Пантелієнко