Постанова

від 04.11.2024 по справі 910/2552/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2552/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Губенко Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг"

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.)

від 16.09.2024

у справі №910/2552/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канбуд"

до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг"

про стягнення 4 735 032, 76 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та ухвалених судових рішень за результатом розгляду справи по суті спору

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Канбуд" (далі - ТОВ "Канбуд", позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" (далі - ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг", відповідач 2) про стягнення 4 735 032,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем 2 зобов`язань за Договором будівельного підряду від 06.08.2019 № 0201, які забезпечені порукою відповідача 1 на підставі Договору поруки від 06.08.2019, у зв`язку з чим позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у сумі 2 285 659,82 грн та штраф у сумі 2 449 372,94 грн, нарахований за порушення зобов`язань за договором.

1.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі №910/2552/23 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" на користь ТОВ "Канбуд" 2 285 659, 82 грн заборгованості та 1 224 686, 47 грн штрафу. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

1.3. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" 23.07.2024 подало через електронний суд апеляційну скаргу, у якій просило суд: поновити ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі № 910/2552/23; прийняти до розгляду апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження у справі; рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі № 910/2552/23 скасувати в частині солідарного стягнення штрафу та ухвалити у цій частині нове, яким зменшити розмір штрафу до 228 565,98 грн.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідач 2 зазначав, що матеріалами справи підтверджується, що товариство не отримувало ані рішення Господарського суду м. Києва від 29.06.2023 у справі №910/2552/23, ані ухвал про повідомлення та виклики у судове засідання, відповідач 2 не брав участі у розгляді справи у суді першої інстанції. Отже, відповідач 2 не був належним чином повідомлений про розгляд справи №910/2552/23.

1.4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі №910/2552/23 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині. Попереджено ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг", що у випадку не усунення в установлений термін недоліків стосовно надання обґрунтованої заяви/клопотання про поновлення строку - у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено, у випадку не усунення в установлений термін недоліків в частині надання доказів направлення апеляційної скарги на адресу відповідача 1, дану апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Ухвала суду мотивована таким:

- оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято 29.06.2023, дата підписання - 04.09.2023, отже останній день на апеляційне оскарження припадав на 25.09.2023. Апелянт же звернувся із скаргою через електронний суд 23.07.2024, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження;

- уся судова кореспонденція, що була направленна ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг", поверталась до суду першої інстанції з наступними відмітками:

- ухвала суду від 17.03.2023 - «за закінченням терміну зберігання»;

- ухвала суду від 20.04.2023 - «за закінченням терміну зберігання»;

- ухвала суду від 11.05.2023 - «за закінчення встановленого строку зберігання»;

- ухвала суду від 01.06.2023 - «за закінченням терміну зберігання»;

- рішення суду від 29.06.2023 - «за зазначеною адресою не знаходиться»;

- судом першої інстанції ухвали від 15.03.2023, 20.04.2023, 11.05.2023, 01.06.2023 та рішення суду від 29.06.2023 направлено на адресу ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг": 03115, м. Київ, вул. Пушиної, 8а, оф. 618, що вказана у ЄДРПОУ;

- адреса ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" у ЄДРПОУ була актуальною як під час направлення йому ухвал і рішення суду першої інстанції, при цьому, будь-яких обставин, які б свідчили про неможливість отримання скаржником кореспонденції за вказаною ним адресою, скаржник у своєму клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не навів;

- направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду;

- відповідач 2, попри визначений Законом "Про державну реєстрацію" обов`язок, не забезпечив та не створив умови доставки та вручення йому поштових відправлень за адресою, визначеною у відомостях в ЄДР, та зазначеною ним в апеляційній скарзі, у зв`язку із чим отримання ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" від суду першої інстанції листів з ухвалами та рішенням перебувало поза межами контролю цього суду;

- апелянтом не надано суду докази направлення апеляційної скарги відповідачу 1.

1.5. ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" через електронний суд направив заяву про усунення недоліків, де зазначав, що наліпка прикріплена до поштового конверта, де йдеться про причину повернення, не є довідкою форми 20 ні за змістом, ні за формою, а відповідно, проставлена на ній відмітка, не є доказом підтверджуючим дату вручення відповідачу 2 судового рішення в значенні пункту 5 частини шостої статті 242 ГПК України. За викладених обставин оскаржуване рішення суду не може вважатись отриманим ТОВ «Фінансовий будівельний холдинг» 08.09.2023 чи у будь-який інший день до дати фактичного ознайомлення з ним. Відповідно, строки на апеляційне оскарження рішення суду, апелянт просить обчислювати з дати ознайомлення представником позивача з матеріалами справи, тобто з 10.07.2024.

2. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі №910/2552/23 на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- обставини наведені в заяві про усунення недоліків не спростовують висновків Північного апеляційного господарського суду, наведених в ухвалі суду від 16.08.2024;

- суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі №910/2552/23.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник вказує, що наліпка на поштовому конверті, у якому відповідачу 2 направлено оскаржуване рішення, іменована "довідкою ф.20 Причина повернення (досилання)" з вказівкою причини повернення "за зазначеною адресою не знаходиться", за підписом особи прізвище якої відсутнє у цій наліпці, - не є належним доказом вручення судового рішення. Відтак рішення місцевого господарського суду не може вважатись отриманим ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" 08.09.2023 чи у будь-який інший день до дати фактичного ознайомлення з ним. Відповідно, строки на апеляційне оскарження рішення суду, апелянт просив обчислювати з дати ознайомлення представником позивача з матеріалами справи, тобто з 10.07.2024.

Суд апеляційної інстанції не дав відповідь на основний довід скаржника щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, а відповідно про порушення судом норм процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали.

3.2. ТОВ «Канбуд» 17.10.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відповідача 2 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Позивач зазначає, що відповідач 2 був обізнаний з рішенням суду, адже інший відповідач 1 - Богаченко М.М., що є учасником товариства, був присутнім у судовому засіданні при проголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення. Крім того, ТОВ Канбуд» вказує, що рішення суду у даній справі є публічним та знаходиться у вільному доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

4. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

4.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2024 у справі №910/2552/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Баранець О.М., Губенко Н.М.

Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/2552/23 за касаційною скаргою ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі №910/2552/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

4.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Об`єктом касаційного оскарження є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі №910/2552/23, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі №910/2552/23 на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.

Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає, що причиною звернення до Верховного Суду є питання щодо:

- наявності/відсутності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, Верховний Суд зазначає таке.

5.2. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Конституцією України проголошено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У рішенні від 13.06.2019 № 4-рн/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абзац 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини названого рішення).

Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 № 5-р/2020).

Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункти 40, 41, від 03.04.2008).

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви N 17160/06 та N35548/06, пункти 34, від 20.06.2011).

Тобто, з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб, законом встановлюються певні процесуальні обмеження, метою яких є забезпечення ефективності судочинства.

Так, порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Тобто законом встановлено як дату початку перебігу строку, так і строк на апеляційне оскарження судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої статті 256 ГПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу (частини третя статті 256 ГПК України).

Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій.

При цьому до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Зокрема, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без руху, якщо така скарга подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 260 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, скаржник має право подати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду. При цьому саме по собі несвоєчасне отримання повного тексту рішення не свідчить про автоматичне продовження строку на апеляційне оскарження рішення.

Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (близька правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №918/115/16, від 19.06.2018 у справі №912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі №926/1037-б/15, тощо).

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Разом з тим, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

5.3. Як встановлено судом апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено 29.06.2023, повний текст рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі №910/2552/23 складений 04.09.2023, а, отже, заявник мав право на подання апеляційної скарги у строк до 25.09.2023 включно. Разом з тим, дану апеляційну скаргу подано 23.07.2024, тобто з пропуском процесуального строку.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідач 2 зазначав, що не отримував ані рішення Господарського суду м. Києва від 29.06.2023 у справі №910/2552/23, ані ухвал про повідомлення та виклики у судове засідання, тобто відповідач 2 не був належним чином повідомлений про розгляд справи №910/2552/23.

Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження/залишення апеляційної скарги без руху/тощо судом апеляційної інстанції встановлено, що уся поштова кореспонденція, що направлялась на адресу відповідача 2 (зазначену як в ЄДРПОУ, так і в апеляційній скарзі), була повернута до суду з поштовими відмітками: «за закінченням терміну зберігання»; «за закінчення встановленого строку зберігання»; «за зазначеною адресою не знаходиться». Зокрема, рішення суду від 29.06.2023 було повернуто з відміткою «за зазначеною адресою не знаходиться».

З огляду на наведене Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.08.2024 визнав вказані відповідачем 2 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними та залишив апеляційну скаргу без руху. При цьому суд відзначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду

Апелянт на усунення недоліків апеляційної скарги подав до суду заяву, в якій зазначив, що наліпка прикріплена до поштового конверта, де йдеться про причину повернення, не є довідкою форми 20 ні за змістом, ні за формою, а відповідно, проставлена на ній відмітка, не є доказом підтверджуючим дату вручення відповідачу 2 судового рішення в значенні пункту 5 частини шостої статті 242 ГПК України. Відтак строки на апеляційне оскарження рішення суду за твердженнями апелянта слід обчислювати з дати ознайомлення представником позивача з матеріалами справи, тобто з 10.07.2024.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи відповідача 2, викладені у клопотанні про поновлення процесуального строку, поданого на усунення недоліків апеляційної скарги, дійшов висновку про неповажність підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду. При цьому суд вказав, що обставини наведені в заяві про усунення недоліків не спростовують висновків Північного апеляційного господарського суду, наведених в ухвалі суду від 16.08.2024. Отже, з огляду на те, що клопотання ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі №910/2552/23 визнано судом необґрунтованим, а підстави для поновлення строків на апеляційне оскарження - неповажними, суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України (ухвала від 16.09.2024).

Не погоджуючись із ухвалою господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, скаржник звернувся з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування поважності пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду вказує, що наліпка на поштовому конверті, у якому відповідачу 2 направлено оскаржуване рішення, іменована "довідкою ф.20 Причина повернення (досилання)" з вказівкою причини повернення "за зазначеною адресою не знаходиться", за підписом особи прізвище якої відсутнє у цій наліпці, - не є належним доказом вручення судового рішення. Отже, рішення місцевого господарського суду не може вважатись отриманим ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" 08.09.2023 чи у будь-який інший день до дати фактичного ознайомлення з ним, тобто до 10.07.2024.

5.4. Верховний Суд у контексті наведених доводів касаційної скарги відзначає, що правила вручення судового рішення регламентовані положеннями статті 242 ГПК України.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина шоста статті 242 ГПК України).

Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Оскільки станом на дату ухвалення рішення у даній справі сторони не зобов`язані були реєструвати електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд першої інстанції у відповідності до вимог статті 242 ГПК України правомірно направив рішення у справі сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила № 270), у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 тощо.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20 тощо).

Колегія суддів також звертає увагу на те, що в пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).

ЄСПЛ зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви № 69829/01, № 2672/03).

Разом з цим, відповідно до положень статті 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/638/22.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, вся судова поштова кореспонденція під час розгляду справи надсилалася господарським судом першої інстанції рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг", яка була зазначена у позовній заяві та містилася в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03115, м. Київ, вул. Пушиної, 8а, оф. 618. Проте на адресу суду поверталися поштові відправлення (конверти) з усіма судовими рішеннями (ухвалами, рішенням) по вказаній справі з довідками відділення підприємства зв`язку з вказівкою причини повернення "закінчення терміну зберігання" та "відсутність адресата за вказаною адресою".

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, що повернуто органами зв`язку з позначкою, зокрема, «за зазначеною адресою не знаходиться», з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Схожий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/638/22.

Проаналізувавши зміст оскаржуваної ухвали у контексті доводів касаційної скарги, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі 9/430-05-11867 щодо застосування приписів статей 256, 261 ГПК України, де відзначено:

«Суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на положення статті 256 ГПК України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником, і лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду відновити цей строк».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №1227/8971/2012 зазначила, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним і виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо:

1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України");

2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України");

3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).

Разом з тим, доводи ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" про поважність причин/підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, наведеними як в клопотаннях про поновлення строку на апеляційне оскарження, так і в касаційній скарзі не є такими, що б узгоджувалися з нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин та правовими позиціями Верховного Суду щодо вмотивованості та обґрунтованості підстав для поновлення процесуального строку.

Колегія суддів відзначає, що доводи скаржника фактично зводяться до заперечень обставин, встановлених судом апеляційної інстанції (зокрема щодо обставин направлення/отримання рекомендованого поштового відправлення з судовим рішенням відповідачем 2), що не може бути належним обґрунтуванням для висновку поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Суд відзначає, що апеляційним судом надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції з огляду на конкретні обставини даної справи, дійшов заснованого на правильному застосуванні пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" на рішення суду першої інстанції.

5.5. Отже, доводи касаційної скарги ТОВ "Фінансовий будівельний холдинг" не знайшли свого підтвердження, Судом не встановленого порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, а відтак підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

5.6. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 5 цієї Постанови.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін, як такої, що ухвалена із додержанням норм процесуального права.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансовий будівельний холдинг" залишити без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 910/2552/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Н. Губенко