Постанова

від 04.11.2024 по справі 906/1422/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року Справа №906/1422/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Крейбух О.Г.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 29.05.2024 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 30.05.2024, додаткового рішення - 03.06.2024)

за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка"

про стягнення 783230,00 грн

за участю представників:

позивача - Грабчук О.В.,

відповідача - Вотава І.Л., Курис О.С.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.09.2021 у задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.10.2021 стягнуто з позивача на користь відповідача 9600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 зазначене рішення та додаткове рішення залишені без змін.

Постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.08.2022 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021, рішення Господарського суду Житомирської області від 08.09.2021 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 04.10.2021 у справі №906/1422/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у позові відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що сплата орендних платежів в певному розмірі позивачем і отримання цих платежів в цьому ж розмірі відповідачем свідчить про те, що такими діями сторони узгодили розмір орендної плати інший, ніж було обумовлено в договорі від 15.11.2013. Такі узгодження відбулися в письмовій формі шляхом складання позивачем тексту та проставлення повноважною особою відповідача свого підпису. Такі дій сторін суд розцінює як внесення змін до договору в частині розміру орендної плати. Договір з такими змінами виконувався сторонами шляхом оплати позивачем та прийняття оплати відповідачем.

Відтак, суд вважає, що кошти, які позивач вважає безпідставно сплаченими, насправді є такими, що сплачені на виконання нікчемного/недійсного договору від 15.11.2013 в якості орендних платежів, розмір яких був узгоджений обома сторонами в момент їх сплати.

Враховуючи висновок суду, що кошти, які сплачені позивачем і які він просить стягнути з відповідача, є такими, що сплачені в якості орендної плати за майно, яким позивач користувався на виконання договору від 15.11.2013, господарський суд дійшов висновку, що ці кошти не можуть бути стягнуті з відповідача ні на підставі ст.216, ні на підставі ст.1212 ЦК України, а тому позов задоволенню не підлягає.

Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.05.2024 стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на користь ТОВ "Волинянка" 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд врахував, що правнича допомога надавалась тривалий проміжок часу (з 2022 року), відбулася значна кількість судових засідань за участю представника відповідача, який надавав правничу допомогу, представником відповідача не заявлялось необґрунтованих клопотань, не вчинялись дії, які б перешкоджали вирішенню спору, розмір гонорару адвоката не перевищує середні показники вартості таких послуг (правничої допомоги). Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку, що заявлені витрати є співмірними з наданими послугами та обставинами справи, тому вказана вимога відповідача підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апелянт, зокрема, вказує, що суд першої інстанції не врахував відсутність добровільності при сплаті коштів позивачем. Також, директор відповідача ( ОСОБА_1 ) неодноразово вказувала, що зайво сплачені позивачем кошти в подальшому можуть бути зараховані як сплата орендних платежів, що також не було враховано судом.

Крім того, вважає, що господарський суд надав неправильну оцінку, наданим позивачем Журналам, оскільки врахував їх як письмові зміни до договору від 15.11.2013. Всупереч цьому, вказаним договором в п.5.1 чітко визначено, що всі зміни та доповнення можуть мати місце за згодою обох сторін, оформлюються додатковими письмовими угодами та є невід`ємними частинами договору.

Скаржник також зауважує, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки відступив від висновків Верховного Суду, які є обов`язковими згідно ч.5 ст.310 ГПК України та викладені у постанові від 03.08.2022, щодо необхідності застосування у даній справі положень ст.1212 ЦК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Щодо додаткового рішення вказує, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність даної справи, включення до переліку послуг з правничої допомоги документів (необхідність яких не підтверджена), неконкретності здійсненої роботи щодо надання правничої допомоги суд першої інстанції повинен був зменшити розмір судових витрат. З огляду на те, що апелянт просить скасувати основне рішення та ухвалити нове рішення на користь позивач, вважає, що додаткове рішення від 29.05.2024 також підлягає скасуванню.

У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що здійснюючи розрахунок зайво сплачених коштів, який міститься в позовній заяві, стороною позивача не було враховано індексу інфляції, що передбачено п.2.8 договору, та проведено розрахунок відшкодування вартості користування нерухомим майном за ціною вказаною в договорі оренди, а не за цінами, які існують на момент відшкодування, що відповідно свідчить про неправильність такого розрахунку.

Також звертає увагу, що ФОП Ковальським В.Д. не долучено жодних документів (касові ордери, видаткові відомості, розрахункові документи, електронні розрахункові документи, документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, тобто первинні документи бухгалтерського обліку), які підтверджували б факт сплати таких коштів на користь ТОВ "Волинянка". Таким чином, відсутні будь-які підстави вважати, що ФОП Ковальський В.Д. сплачував для ТОВ "Волинянка" кошти, які є предметом даного позову.

Щодо змісту Журналів, відповідач вказує, що у них до моменту їх пред`явлення до суду були відсутні обкладинки та графи "Орендна плата за кафе "Волинянка" м.Новоград-Волинський, вул. Житомирська 110", а у графі "Дата" чітко видно, що слова "Отримання" дописані пізніше, адже слово "Дата" центроване в графі без розрахунку, що така графа має містити інші слова. Враховуючи, що позивач ухилився від проведення відповідної експертизи щодо вказаних питань, вважає, що такі журнали не є доказом отримання ТОВ "Волинянка" коштів в якості орендної плати, наданих ФОП Ковальським В.Д.

Крім того, вказує, що із врахуванням того, що правнича допомога надавалась тривалий проміжок часу (з 2022 року), відбулося значна кількість судових засідань за участю представника відповідача, який надавав правничу допомогу, представником відповідача не заявлялось необґрунтованих клопотань, не вчинялись дії, які б перешкоджали вирішенню спору, розмір гонорару адвоката не перевищує середні показники вартості таких послуг (правничої допомоги), суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені витрати є співмірними з наданими послугами та обставинами справи, тому вказана вимога відповідача підлягає задоволенню.

Відповідач просив рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 29.05.2024 залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП Ковальського В.Д. - без задоволення.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ковальським Віталієм Деонізовичем (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності (т.1, а.с.5-6), згідно п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - одноповерхову будівлю площею 200 кв. м та земельну ділянку, на якій вона розміщена, необхідну для використання будівлі за призначенням, передбаченим в договорі (надалі - майно), що належить орендодавцю на праві приватної власності та розташована за адресою: м.Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110.

Орендар зобов`язався своєчасно вносити орендну плату в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень на місяць. Орендна плата коригується щорічно з урахуванням інфляції (п.2.8. договору).

Договір набирає чинності з 01.12.2013 року і діє протягом трьох років (п.5.5. договору).

За актом прийому-передачі від 01.12.2013 майно передано позивачу (т.1, а.с.7 зворот).

Позивач стверджує, що сплата першого платежу орендної плати за користування майном була здійснена відповідно до умов договору, однак ТОВ "Волинянка" вказані кошти були повернуті як помилково сплачені, і на вимогу товариства кошти за користування майном необхідно було передавати готівкою.

При цьому, орендна плата сплачувалась на користь відповідача у більшому розмірі, ніж було передбачено договором від 15.11.2013, на підтвердження чого позивачем надано письмові докази у вигляді Журналів обліку виплачених коштів за оренду приміщення, послуги водопостачання, використану електроенергію за адресою: Житомирська обл., м.Новоград-Волинський, вул.Житомирська, 110. Зазначені Журнали обліку містять дати, суми та підписи директора ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П. (т.1, а.с.8-11).

09.05.2020 позивач отримав від директора ТОВ "Волинянка" лист від 08.05.2020 щодо зобов`язання звільнити орендоване приміщення в строк до 10 робочих днів, що свідчить про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку.

Позивач також вказав, що з моменту виникнення (травень-липень 2020 року) спірних відносин щодо дійсності договору оренди, відновив сплату оренди на банківський рахунок позивача у безготівковій формі, однак вказані кошти були повернуті як безпідставно перераховані.

Враховуючи викладене, позивач, вважаючи, що відповідачем було безпідставно отримано кошти в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору, звернувся з позовом до суду про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 783230,00 грн на підставі ст.1212 ЦК України.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст.1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/16334/19).

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 ЦК України (аналогічна правова позиція зазначена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідно до п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України положення глави 83 зазначеного Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України, зокрема, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Системне тлумачення зазначених норм законодавства свідчить про те, що правила ч.1 ст.216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція, а в тому разі, коли тільки одна зі сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення гл.83 зазначеного Кодексу.

Подібний за змістом висновок про застосування положень гл.83 Цивільного кодексу України до правовідносин щодо повернення сторонами виконаного за недійсним правочином викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі №906/892/20 встановлено нікчемність договору оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності від 15.11.2013, який укладений між ТОВ "Волинянка" та ФОП Ковальським Віталієм Деонізовичем.

Суд апеляційної інстанції у вказаній постанові у справі зазначив, що договір оренди є нікчемним, оскільки укладений на три роки та підлягав нотаріальному посвідченню із державною реєстрацією набутого на його підставі права на нерухоме майно. Водночас, суд встановив, що ФОП Ковальський В.Д. користувався орендованим приміщенням з моменту підписання акта приймання-передачі і до моменту ухвалення постанови суду. Враховуючи встановлення нікчемності договору оренди, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що з метою захисту прав власника необхідно застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов`язання ФОП Ковальського В.Д. повернути ТОВ "Волинянка" частину одноповерхової будівлі площею 200 м2 за адресою: Житомирська обл., м.Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110 (т.1, а.с.144-149).

Отже, враховуючи принцип обов`язковості судових рішень згідно ст.129-1 Конституції України, а також принцип правової певності як основний елемент верховенства права, постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі №906/892/20, яка набрала законної сили, не може бути поставлена під сумнів та має преюдиціальне значення, а встановлені при її ухваленні обставини, зокрема, обставина щодо нікчемності договору оренди від 15.03.2013 року, повторного доказування у даній справі не потребує в силу ч.4 ст.75 ГПК України.

У постанові від 03.08.2022 року у даній справі Верховний Суд, враховуючи встановлену обставину щодо використання позивачем орендованого майна з моменту підписання акта приймання-передачі до моменту ухвалення постанови апеляційного господарського суду у справі №906/892/20, вказав, що положення ст.1212 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо повернення позивачу коштів, сплачених ним відповідачу саме на виконання нікчемного договору оренди, адже у такому випадку повернення сторін зазначеного нікчемного правочину до попереднього стану має відбуватися відповідно до вимог ст.216 зазначеного Кодексу.

З огляду на викладене, до правовідносин щодо повернення позивачу орендної плати, сплаченої ним відповідачу саме на виконання нікчемного договору оренди, виходячи з суми 1700,00 грн, визначеної п.2.8. договору, положення ст.1212 ЦК України не підлягають застосуванню.

Натомість, як вбачається зі змісту позовної заяви у даній справі, звертаючись до господарського суду, позивач стверджує про факти безпідставної сплати ним відповідачу грошових коштів у розмірі більшому, ніж було передбачено пунктом 2.8 нікчемного договору оренди, тобто предметом позовних вимог є сплачені позивачем позадоговірні кошти, які безпідставно набуті відповідачем і підлягають стягненню з останнього на підставі ст.1212 ЦК України.

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в п.42 постанови Верховного Суду 03.08.2022 року у даній справі, що сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас, сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору. Отже, спір про повернення таких коштів має вирішуватися на підставі ст.1212 ЦК України.

Касаційний суд, скасовуючи судові рішення у даній справі та направляючи її на новий розгляд, вказав, що з урахуванням наведених у позовній заяві підстав позову господарські суди при вирішенні спору належним чином не дослідили та не встановили ані загальний розмір платежів, сплата яких передбачалась нікчемним договором оренди, ані розмір відшкодування вартості користування нерухомим майном, а також співвідношення розміру цих платежів зі сплаченою позивачем сумою грошових коштів. Крім того, судами не перевірено твердження позивача, що стягнення коштів, які були передані директору відповідача як оплата комунальних послуг та оренди приміщення згідно з договором оренди, не були включені до предмету позову в цій справі.

Відповідно до ч.1 ст.316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відтак, з`ясовуючи наявність чи відсутність фактів сплати позивачем відповідачу спірних грошових коштів, в тому числі і поза межами платежів, передбачених нікчемним договором оренди, враховуючи обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені в постанові 03.08.2022 у даній справі, у відповідності до ст.316 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч.3 ст.2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3, 4 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

На підтвердження сплати відповідачу грошових коштів за період з 27.12.2013 по 07.05.2020 роки на загальну суму 901940,00 грн, в тому числі орендні платежі та кошти, сплачені в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору, які і є предметом розгляду даної справи, позивач надав "Журнали обліку виплачених коштів за оренду приміщення, послуги водопостачання, використану електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 , ФОП Ковальським В.Д. директору ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П." (т.1, а.с.8-11), які містять відомості про періоди оплати, дати отримання, суми оплати та підписи ОСОБА_1 .

Оцінюючи Журнали обліку як докази у даній справі, колегія суддів враховує, що згідно висновку експерта від 27.09.2023, складеного за результатами проведення почеркознавчої експертизи, яка була призначена ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.12.2022, підписи у стовпці "Підпис" за періоди з 15.12.2013 по 30.06.2017, з 01.07.2017 по 31.03.2020 на аркушах журналу обліку виплачених коштів за оренду приміщення, послуги водопостачання, використану електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 , ФОП Ковальським В.Д. директору ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П. виконані ОСОБА_1 .

Апеляційним судом встановлено, що директором ТОВ "Волинянка" у спірний період була саме ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не заперечувалось відповідачем у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, із врахуванням відповідних висновків експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи, колегія суддів дійшла висновку про належність та допустимість Журналів обліку як доказів у даній справі в підтвердження отримання коштів уповноваженою особою відповідача.

При цьому, апеляційним судом враховується, що відповідачем не надано первинних бухгалтерських документів або будь-яких інших доказів, які б свідчили про виконання орендарем свого обов`язку щодо сплати орендних платежів іншим способом, ніж це зафіксовано в Журналах обліку. Також ТОВ "Волинянка" не доведено факту безоплатного користування нерухомим майном за нікчемним договором оренди, про що вказали господарські суди при розгляді справи №906/892/20.

Доводи відповідача щодо погодження між сторонами усних домовленостей під час укладення договору оренди про те, що ФОП Ковальський В.Д. в рахунок сплати орендних платежів розробить документацію на каналізацію та за власний кошт відремонтує її, а також щодо того, що до моменту подання Журналів до суду у них були відсутні обкладинки, графи "Орендна плата за кафе "Волинянка" м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська 110" та слова "Отримання", яке було пізніше дописано у графі "Дата", не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодним письмовим належним та допустимим доказом у розумінні ст.76, 77 ГПК України та є лише припущенням відповідача.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Враховуючи Журнали обліку виплачених коштів, надані позивачем, приймаючи до уваги висновок експерта від 27.09.2023, складений за результатами проведення почеркознавчої експертизи, та встановлення факту належності підписів, наявних у відповідних Журналах, саме директору ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П. як орендодавця згідно договору, колегія суддів із врахуванням положень ст.79, 86 ГПК України дійшла висновку, що вказані докази є більш вірогідними в підтвердження факту сплати коштів позивачем та отримання їх відповідачем, ніж протилежна правова позиція позивача про неотримання вказаних коштів.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. постановою №148 правління Національного банку України від 29.12.2017, апеляційний суд вважає, що такі порушення можуть свідчити про порушення фінансової та бухгалтерської дисципліни між сторонами, однак не спростовують факту здійснення сплати коштів орендарем та отримання їх повноважною особою орендодавця.

Водночас, досліджуючи питання призначення сплачених позивачем платежів згідно відомостей Журналів обліку, колегія суддів враховує наступне.

Пунктом 2.8. договору орендар зобов`язався своєчасно вносити орендну плату в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень на місяць. Орендна плата коригується щорічно з урахуванням інфляції.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи принцип свободи договору, який передбачений ст.6, 627 ЦК України та полягає у наданні сторонам права та можливості визначити зміст договору на власний розсуд, а також встановлення факту нікчемності вказаного правочину лише у 2021 році постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі №906/892/20, колегія суддів вважає, що сторони договору повинні були реалізовувати свої права та обов`язки на умовах, погоджених ними та передбачених саме договором оренди від 15.03.2013 року.

Таким чином, орендар повинен був здійснювати сплату орендних платежів на умовах, передбачених п.2.8. договору, тобто в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень на місяць.

Висновки суду першої інстанції про внесення письмових змін до договору в частині розміру орендної плати шляхом сплати орендних платежів в певному розмірі орендарем і отримання цих платежів в цьому ж розмірі орендодавцем, що підтверджувалось складанням позивачем тексту та проставленням повноважною особою відповідача свого підпису в Журналах, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки у відповідності до п.5.1. договору визначено, що всі зміни та доповнення можуть мати місце за згодою обох сторін, оформлюються додатковими письмовими угодами та є невід`ємними частинами договору.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких укладених між сторонами додаткових угод щодо зміни розміру та умов сплати орендної плати, які передбачені п.2.8. договору.

З огляду на викладене, із врахуванням відомостей із Журналів обліку щодо сум оплати, а також відсутність будь-яких інших договірних правовідносин між сторонами, які б передбачали сплату відповідних коштів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про сплату позивачем орендних платежів в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору.

При цьому, зі змісту позовної заяви та розрахунку спірної суми, наведеної позивачем у ній, не вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача щомісячні платежі в межах 1700,00 виходячи із розміру орендної плати, зазначеної п.2.8. нікчемного договору.

Здійснивши перевірку розрахунку позивача із врахуванням сум оплати згідно Журналів обліку та обов?язку орендаря щодо сплати щомісячних орендних платежів, колегія суддів вважає правомірними доводи позивача про відсутність правової підстави набуття відповідачем коштів у сумі 783230,00 грн (912430,00 грн 129200,00 грн).

Крім того, як вбачається з п.5.3. договору, сторони погодили, що орендар сплачує комунальні послуги самостійно, а тому, враховуючи в тому числі і зміст позовних вимог у даній справі, апеляційний суд вважає, що кошти, які були передані директору відповідача не включають оплату комунальних послуг. Назва Журналів обліку, яка містить фразу "виплачені кошти за оренду приміщення, послуги водопостачання, використану електроенергію за адресою: м.Новоград-Волинський, вуд.Житомирська, 110" не спростовує вищевикладеного висновку суду.

Також суд звертає увагу, що у верхній графі таблиць Журналів обліку, де безпосередньо зазначені відомості про періоди оплати, дати отримання, суми оплати та підписи ОСОБА_1 , вказана назва "Орендна плата за кафе "Волинянка".

Щодо посилань відповідача про здійснення позивачем розрахунку спірної суми без врахування індексу інфляції згідно п.2.8. договору, що свідчить про його неправильність, суд апеляційної інстанції зауважує, що ТОВ "Волинянка" будь-яких доказів, в т.ч. здійсненого контррозрахунку, в спростування вказаного розрахунку позивача всупереч положенням ч.3, 4 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України не надав, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість відповідних доводів.

Разом з тим, надаючи оцінку заяві про застосування строків позовної давності у спірних правовідносинах, поданій відповідачем, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Строки звернення до суду, як складова механізму реалізації права на судовий захист, є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абз.5 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 22.02.2012 №4-рп/2012).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК України визначає як позовну давність (ст.256 ЦК України).

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст.267 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).

Отже, за змістом вказаних норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення безпідставно набутих коштів у порядку ст.1212 ЦК України, а тому право пред`явити вимогу до відповідача про повернення таких коштів виникло у орендаря з наступного дня після сплати їх орендодавцю.

Враховуючи встановлення факту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, приймаючи до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах, а також зважаючи на ту обставину, що з позовом про стягнення коштів, сплачених з грудня 2013 року по березень 2020 року, ФОП Ковальський В.Д. звернувся лише 03.12.2020, колегія суддів дійшла висновку про пропущення позивачем позовної давності в частині стягнення грошових коштів за період з грудня 2013 року по 03.12.2017 року.

Таким чином, здійснивши відповідний розрахунок в межах строку позовної давності за період 04.12.2017 по 31.03.2020, апеляційний суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 442400,00 грн (783230,00 грн 340830,00 грн) безпідставно набутих коштів.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до п.1, 3, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Зважаючи на викладене, з огляду на неврахування всупереч ч.1 ст.316 ГПК України судом першої інстанції вказівок та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у даній справі, приймаючи до уваги безпідставний висновок суду про внесення письмових змін до договору в частині розміру орендної плати шляхом складення та ведення Журналів обліку, що призвело помилкового висновку суду про відсутність правових підстав для застосування ст.1212 ЦК України до спірних правовідносин та відповідно про відсутність порушених прав позивача, а також зважаючи на пропуск позивачем строку позовної давності в частині стягнення грошових коштів за період з грудня 2013 року по 03.12.2017 року, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо доводів та вимог апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, оцінюючи надані відповідачем докази в підтвердження понесених витрат на правову допомогу (т.4, а.с.100-102), погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені витрати є співмірними з наданими послугами та обставинами справи із врахуванням тривалого проміжку часу надання правничої допомоги, кількості судових засідань за участю представника відповідача та обсягу надання правової допомоги згідно акта від 14.05.2024 року.

Однак, враховуючи положення ст.269 ГПК України щодо меж перегляду оскаржуваного судового рішення, зважаючи на те, що фактично єдиною підставою для скасування додаткового рішення у даній справі апелянт вказує його похідний характер від основного рішення, та як наслідок про необхідність перерозподілу судових витрат відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України у випадку задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції від 20.05.2024 про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що додаткове рішення підлягає зміні в частині суми витрат на професійну правничу допомогу, яка стягується з позивача на користь відповідача, із врахуванням часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення, часткового задоволення апеляційної скарги та відповідно часткового задоволення позовних вимог, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору та витрат на проведення почеркознавчої експертизи.

Оцінюючи наявність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про розподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції, судом враховується наступне.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

Згідно з ч.1,2 ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1,2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції у даній справі відповідач долучив до матеріалів справи договір про надання правової допомоги №176/24 від 12.09.2024, рахунок на оплату від 04.11.2024 на суму 9000,00 грн, ордер серія ВК №1143166 від 16.09.2024.

Колегія суддів, оцінивши наявні в матеріалах справи докази понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, проаналізувавши зміст укладеного договору та обсяг надання юридичних послуг адвокатом в суді апеляційної інстанції, а також врахувавши часткове задоволення позовних вимог у даній справі, з урахуванням критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.126 ГПК України, дійшла висновку про часткове задоволення відповідного клопотання відповідача та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3916,80 грн виходячи з пропорційності задоволених вимог кожної зі сторін.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 29.05.2024 у справі №906/1422/20 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі №906/1422/20 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка"(11703, Житомирська обл., м.Звягель, вул.Житомирська, буд.110, код ЄДРПОУ 13554763) на користь Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 442400,00 грн (чотириста сорок дві тисячі чотириста гривень) безпідставно набутих коштів.

5. У задоволенні позову в частині стягнення 340830,00 грн безпідставно набутих коштів відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (11703, Житомирська обл., м.Звягель, вул.Житомирська, буд.110, код ЄДРПОУ 13554763) на користь Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі 6635,52 грн (шість тисяч шістсот тридцять п`ять гривень п`ятдесят дві копійки), за розгляд апеляційної скарги - 9953,28 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три гривні двадцять вісім копійок), за розгляд касаційної скарги - 13271,05 грн (тринадцять тисяч двісті сімдесят одну гривню п`ять копійок), за розгляд апеляційної скарги при новому розгляді справи - 9953,28 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три гривні двадцять вісім копійок) та витрати на проведення почеркознавчої експертизи в сумі 3887,63 грн (три тисячі вісімсот вісімдесят сім гривень шістдесят три копійки).

7. Додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 29.05.2024 у справі №906/1422/20 змінити та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

"Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (11703, Житомирська обл., м.Звягель, вул. Житомирська, буд.110, код ЄДРПОУ 13554763) 8704,00 грн (вісім тисяч сімсот чотири гривні) витрат на професійну правничу допомогу".

8. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (11703, Житомирська обл., м.Звягель, вул. Житомирська, буд.110, код ЄДРПОУ 13554763) 3916,80 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

9. Господарському суду Житомирської області видати судові накази.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "11" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.