Постанова

від 07.11.2024 по справі 613/25/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 613/25/24

Номер провадження 22-ц/818/3079/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

прокурора відділу прокуратури Харківської області Крупської К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 12 червня 2024 року в складі судді Сеник О.С. у справі № 613/25/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Богодухівської окружної прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Богодухівської окружної прокуратури Харківської області про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 01 лютого 2019 року щодо нього слідчим слідчого відділу Богодухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції (далі ГУ НП) в Харківській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42019221280000014 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

18 липня 2019 року його було повідомлено про підозру у вчиненні ним зазначеного кримінального правопорушення.

24 липня 2019 року прокурором Богодухівського відділу Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (реорганізовано в Богодухівську окружну прокуратуру Харківської області структурний підрозділ Харківської обласної прокуратури) щодо нього затверджено обвинувальний акт за ч. 1 ст. 190 КК України.

Справу направлено до Богодухівського районного суду Харківської області для розгляду по суті (справа № 613/951/19). Процесуальне керівництво та підтримання державного обвинувачення здійснювали прокурори Богодухівської окружної прокуратури Харківської області.

30 серпня 2022 року на стадії судового розгляду справи по суті прокурор змінив обвинувачення. За час досудового розслідування та судового провадження він своєї вини в інкримінованому йому правопорушенні не визнав, повністю заперечував висунуте проти нього обвинувачення.

20 вересня 2023 року прокурор в судовому засіданні відмовився від підтримання державного обвинувачення у зв`язку з чим ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 20 вересня 2023 року кримінальне провадження № 42019221280000014 щодо нього було закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України. Вказана ухвала суду набрала законної сили 27 вересня 2023 року.

Вказував, що він перебував під слідством і судом з 18 липня 2019 року до 27 вересня 2023 року, тобто 50 місяців та 9 днів.

Зазначав, що на підставі п. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» він має право на відшкодування шкоди, мінімальний розмір якої, враховуючи розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2024 року, складає: 357129,40 грн (7100 грн. х 50+9 днів х 236,6 грн.)

Між тим, вважав, що наявні підстави для збільшення розміру моральної шкоди понад гарантований законом мінімум, а саме до 657129,40 грн, оскільки кримінальне провадження при належній процесуальній поведінці сторони захисту тривало понад чотири роки, пред`явленням обвинувачення принижено його честь, гідність та ділову репутації як законослухняного громадянина та учасника бойових дій. Вказував, що внаслідок кримінального переслідування він не мав можливості працевлаштуватися, вільно пересуватися по країні та за її межами.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України завданої моральної шкоди у розмірі 657129,40 грн та понесені ним у справі судові витрати.

07 лютого 2024 року Богодухівською окружною прокуратурою Харківської області подано відзив на позов, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, розмір її не обґрунтовано.

Вказував, що здійснення слідчих та процесуальних дій у ході досудового розслідування кримінального провадження належить до повноважень органів досудового розслідування та не може бути безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі без належного обґрунтуванням.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 12 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 357130 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку зі здійсненням щодо позивача кримінального переслідування ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду, розмір якої відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», становить 357130,00 грн. ((50 місяців х 7100 грн. = 355000,00 грн.) + (7100 грн/30 днів х 9 днів = 2130,00 грн.)) Зважаючи, що позивачем не надано доказів настання тяжких наслідків морального чи матеріального характеру внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності, проведення досудового розслідування та судового розгляду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для збільшення розміру моральної шкоди понад гарантований законом мінімум.

09 липня 2024 року засобами поштового зв`язку керівником Богодухівської окружної прокуратури Харківської області на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при визначенні розмірі моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню судом першої інстанції помилково розраховано суму відшкодування виходячи з мінімальної заробітної плати 7100 грн. Між тим, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду становить 1600 грн.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з`явився.

Судову повістку-повідомлення про розгляд справи 07 листопада 2024 року, надіслану апеляційним судом ОСОБА_1 отримав 26 вересня 2024 року (а.с.199).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача прокурора відділу прокуратури Харківської області Крупську К. М., яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, що 01 лютого 2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019221280000014.

18 липня 2019 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) (а.с. 6).

30 серпня 2022 року за вказаним складом злочину Богодухівською окружною прокуратурою складено змінений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42019221280000014 щодо ОСОБА_1 .

Відповідно обвинувального акту із зміненим обвинуваченням, ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення в тому, що він, маючи у власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 0,51 га, з метою отримання ще однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,00 га, достовірно знаючи, що громадяни мають право на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею не більше 2,00 га, уповноважив свою дружину представляти його інтереси в органах Держгеокадастру та інших органах державної влади та місцевого самоврядування в якості його представника з питань отримання всіх видів довідок та документів, а також представляти його інтереси в реєстраційній службі Богодухівського районного управління юстиції Харківської області з питань державної реєстрації прав власності на земельну ділянку, що знаходиться на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, після чого ОСОБА_2 , діючи за довіреністю від ОСОБА_1 , в його інтересах, не будучі обізнаною про противоправні наміри, 06 березня 2017 року звернулась із письмовою заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населеного пункту на території Уляновської сільської ради Богодухівського району Харківської області та передання йому зазначеної ділянки у власність, в якій також зазначила, що своїм правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених ст. 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 не скористався, після чого 20 березня 2017 року на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 3956-СГ від 20 березня 2017 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, а вже 18 жовтня 2017 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 19793-СГ від 18 жовтня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області та ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 2,0 га, в тому числі рілля площею 2,0 га. (кадастровий номер 6320888300:01:000:0257) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області. Враховуючи, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності для ведення особистого селянського господарства загальною площею не більше 2,0 га, а станом на 18 жовтня 2017 року у власності ОСОБА_1 вже була земельна ділянка площею 0,51 га (кадастровий номер 6320888300:01:001:0267), останній міг отримати у власність земельну ділянку площею не більше 1,49 га, то земельною ділянкою площею 0,51 га 18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 заволодів незаконно, шляхом обману, що завдало державі майнової шкоди (а.с.8-22).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 березня 2019 року по справі № 613/236/19 за клопотанням слідчого було накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 6320888300:01:001:0257, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 ..

Постановою від 31 серпня 2023 року, погодженою з керівником Богодухівської окружної прокуратури, прокурор Богодухівської окружної прокуратури відмовився від підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні № 42019221280000014 від 01 лютого 2019 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) (а.с.23-37).

Відповідно до вказаної постанови, дії обвинуваченого неможливо вважати обманом, оскільки не було добросовісності з боку органу, який в силу вимог законодавства відповідає за розпорядження землями державної власності та здійснює державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі передачі у власність земельних ділянок. Крім того, заява в інтересах ОСОБА_1 це звернення громадянина з проханням про сприяння реалізації закріпленого законодавством права, а тому в силу суті та змісту не може містити достовірну або недостовірну інформацію. При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку громадянина на будь-якому етапі безоплатної приватизації земельної ділянки повідомляти, чи використав він право на безоплатну приватизацію по відповідній категорії. Крім того, ОСОБА_1 не приховував інформації про наявність у його власності земельної ділянки розміром 0,51 га для ведення особистого селянського господарства, оскільки така інформація містилась у відповідному Реєстрі прав на нерухоме майно. Отже, в даному випадку в діях обвинуваченого встановлено відсутність об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Крім того, з`ясовані у суді обставини та досліджені докази дають підстави стверджувати, що обвинувачений не мав умислу на обман стосовно використаного ним права на безоплатну передачу йому земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, вважаючи, що він як учасник бойових дій має право отримати 2 га землі, тобто добросовісно помиляючись уповноважив свою дружину ОСОБА_2 (надав довіреність) представляти його інтереси в органах Держгеокадастру Богодухівського району Харківської області та інших установах і організаціях. Вказане свідчить про відсутність у ОСОБА_1 прямого умислу на незаконне заволодіння земельною ділянкою, а відповідно, суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 20 вересня 2023 року по справі № 613/951/19 прийнято відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення у вказаному кримінальному провадженні. Кримінальне провадження № 42019221280000014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України. Скасовано арешт земельної ділянки кадастровий номер 6320888300:01:000:0257, накладений ухвалою колегії суддів з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 18 березня 2019 року (а.с.38-39).

Вказана ухвала суду набрала законної сили 27 вересня 2023 року.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилався на те, що в результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури він зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що тривалий час йому доводиться захищати свої порушені права, а тому має право на відшкодування шкоди відповідно доЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина 7 статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбаченихзаконами України «Про оперативно-розшукову діяльність»; «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини 1статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі».

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.

Норма частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 211/2832/19 (провадження № 61-9749св23).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ОСОБА_1 має право на відшкодування на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди, яку слід визначити, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував: негативні наслідки, які продовжувалися для позивача внаслідок тривалого незаконного кримінального переслідування, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Позивач перебував під досудовим слідством та судом з 18 липня 2019 року до 29 вересня 2023 року, що становить 50 місяці та 9 днів, і за вказаний період перебував у статусі підозрюваного та обвинуваченого, в судовому порядку був змушений доводити свою невинність, позивач жив у постійному страху бути засудженим за нескоєний ним злочин, втратив репутацію, що мало для нього негативні наслідки та суттєво вплинуло на його психоемоційний стан, а також вимагало додаткових зусиль для організації його життя.

Отже, враховуючи конкретні обставини справи, характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, їх тривалість, та керуючись вимогами розумності та справедливості, суди дійшли правильного висновку, що розмір моральної шкоди слід визначити у мінімальному розмірі, встановленому законодавством, що буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 01 січня 2024 року встановлено у 2024 році щомісячну мінімальну заробітну плату в сумі 7 100 грн.

Враховуючи зазначені вимоги закону та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача у розмірі 357130,00 грн. ((50 місяців х 7100 грн. = 355000,00 грн.) + (7100 грн/30 днів х 9 днів = 2130,00 грн.)).

Доводи апеляційної скарги про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Зміни до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»законодавцем не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокремаЗаконом України «Про Державний бюджет України».

До того ж, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до частини 3статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосуваннястатті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду про розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, встановлено, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленогоЗаконом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 7 100 грн.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», згідно з пунктом 1 якого це Положення визначає порядок застосування зазначеного вище Закону.

Згідно з пунктом 2 цього Положення, даний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Також, відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України,Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 12 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду

Повний текст постанови складено 11 листопада 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина