Постанова

від 06.11.2024 по справі 1313/665/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 1313/665/2012

провадження № 61-8838св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство «КГК» (позивач за зустрічним позовом),

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Європа-Контакт», товариство з обмеженою відповідальністю «Гал-Леобуд»,

особа, яка подала апеляційну скаргу, -Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойко Вікторія Володимирівна, та Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» на постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства (далі - ПП) «КГК», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фірма «Європа-Контакт», ТОВ «Гал-Леобуд», про визнання недійсним рішення, посилаючись на те, що він є співзасновником ПП «КГК». На зборах, які відбулися 25 жовтня 2011 року, було прийнято рішення про включення до складу учасників підприємства таких осіб: ОСОБА_2 , ПП «BITMAP», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ПП «Євротрест», ПП «І.Т.», ОСОБА_6 та ПП «Галінтерком-Сервіс», а також - про збільшення розміру статутного фонду підприємства. Однак в подальшому йому стало відомо, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ПП «Євротрест», ПП «І.Т.», ОСОБА_6 та ПП «Галінтерком-Сервіс» не подавали письмових заяв про включення їх до складу учасників ПП «КГК» і не вносили до статутного фонду належних їм майна та активів. На його вимогу внести зміни до вищезгаданого рішення шляхом виключення зазначених осіб з числа учасників підприємства директор ОСОБА_7 (він же голова зборів) відмовився це зробити. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним рішення зборів засновників ПП «КГК» від 25 жовтня 2011 року.

У лютому 2012 року ПП «КГК» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності, посилаючись на те, що оспорюване ОСОБА_1 рішення було прийняте правомочними зборами засновників та в межах їх повноважень. Разом з тим, оспорюючи дійсність документа, на підставі якого ПП «КГК» набуло у власність певне нерухоме майно, відповідач тим самим не визнає право власності підприємства на об`єкти нерухомості. Враховуючи викладене, ПП «КГК» просило: визнати дійсним рішення зборів засновників від 25 жовтня 2011 року; визнати за ним право власності на нежитлові приміщення, передані на підставі цього рішення.

У лютому 2012 року ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» звернулися до суду з позовом до ПП «КГК» про визнання права власності, посилаючись на те, що вони, хоча й висловлювали намір стати учасниками

ПП «КГК», проте надалі від цього наміру відмовилися та не підписували акт приймання-передачі майна і не подавали заяву про вступ до підприємства.

ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» є власником нежитлових приміщень загальною площею 2 974,9 кв. м в будинку АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень загальною площею 147,3 кв. м в будинку АДРЕСА_2 , а ТОВ «Гал-Леобуд» - власником нежитлових приміщень загальною площею 366,9 кв. м в будинку АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності та реєстраційними посвідченнями. Вважають, що вимагаючи визнати за собою право власності на вказані приміщення, ПП «КГК» тим самим оспорює їхнє право власності на це майно. Враховуючи викладене, ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» просили визнати за кожним з них право власності на спірні приміщення.

ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» подали заяву про визнання мирової угоди, в якій просили визнати мирову угоду від 20 лютого 2012 року, укладену між ними, та закрити провадження у справі.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року мирову угоду від 20 лютого 2012 року, укладену між ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд», визнано на таких умовах: сторони цієї мирової угоди дійшли згоди про внесення змін до протоколу загальних зборів засновників ПП «КГК» від 25 жовтня 2011 року шляхом виключення ТОВ «Фірма Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» з числа осіб, що вступають до складу учасників ПП «КГК» і вносять своє майно у статутний фонд підприємства. Визнано за ПП «КГК» право власності на таке нерухоме майно: нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_5, літ. «Б-1» площею 22,7 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_6, літ. «Б-1» площею 42,9 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_7, літ. «Б- 1» площею 118,4 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_8, літ. «Б-1» площею 27,9 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_9, літ. «В-1» площею 57,4 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів,

АДРЕСА_10, літ. «В-1» площею 58,7 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_11, літ. «Б-1» площею 60 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_12,

літ. «Б-1» площею 54,8 кв. м; нежитлове приміщення за адресою:

АДРЕСА_2 , літ «Б-1»; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_13, літ. «Б-1» площею 54 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_14, літ. «Б-1» площею 94,8 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , літ. «Б- 1» площею 42,6 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_15, літ. «Г-1» площею 49,2 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_16, літ. «В-1» площею 49,6 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_10, літ. «Б-1» площею 31,3 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_17, літ. «Б-1» площею 28 кв. м. Визнано за ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» право власності на: нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 площею 147,3 кв. м; нежитлові приміщення за адресою:

АДРЕСА_1 площею 2 974,9 кв. м. Визнано за ТОВ «Гал-Леобуд» право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 площею 366,9 кв. м. Судові витрати, сплачені учасниками процесу, віднесено на осіб, які їх сплатили. Провадження у справі закрито.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що в судовому засіданні сторони подали підписану ними спільну заяву про укладення мирової угоди з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок. Положення мирової угоди не суперечать чинному законодавству України, не порушують прав, свобод та інтересів інших осіб, відповідають інтересам сторін.

У вересні 2022 року особа, яка не брала участі у справі, - Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Миколаївського районного суду Львівської області.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до Миколаївського районного суду Львівської області.

Постановою Верховного Суду від 22 березня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фостяка О. Я. задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд невмотивовано поновив Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження, оскільки не з`ясував належним чином, коли заявнику стало відомо про наявність ухвали Миколаївського районного суду Львівської області

від 24 лютого 2012 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 травня 2023 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою Львівської міської ради.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 липня 2023 року поновлено ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_8 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційні скарги Львівської міської ради та ОСОБА_8 задоволено. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що умови мирової угоди, затвердженої судом, згідно якої за ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» та ТОВ «Гал-Леобуд» визнано право власності на тимчасові споруди, як на об`єкти нерухомого майна, порушують право Львівської міської ради, як власника земельних ділянок, на яких ці споруди знаходяться.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

19 червня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_1 - адвокат Бойко В. В. подала касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, у якій просила її скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки поновлення Львівським апеляційним судом пропущеного строку відбулося за відсутності на те законних підстав.

Зокрема, зазначає, що Львівській міській раді було відомо про ухвалу суду першої інстанції з 2014 року, коли рада звернулася до суду із запитом чи постановлювалась судом така ухвала та коли суд надав на цей запит письмову відповідь.

Сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу 10 років особою, не залученою до участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на наявність в матеріалах справи звернень Львівської міської ради до місцевого суду з приводу надання інформації щодо затвердження між сторонами мирової угоди та отримання копії оскаржуваної ухвали, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.

Крім того, звертає увагу на те, що ухвала суду першої інстанції постановлена до набрання чинності ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня

2017 року № 2147-VIII (15 грудня 2017 року), а тому відповідно до пункту

13 Перехідних положень ЦПК України у вказаній редакції ухвала суду першої інстанції підлягала оскарженню протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Частиною першою статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції, було передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`яти днів з дня її проголошення або з дня отримання її копії, якщо таку ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує.

Зазначає, що Львівська міська рада, подаючи апеляційну скаргу, вказувала, що копія ухвали суду першої інстанції була нею отримана 09 вересня 2022 року, однак міська рада подала скаргу 23 вересня 2022 року, тобто із пропуском строку на апеляційне оскарження, який сплив 14 вересня 2022 року.

Судом апеляційної інстанції при поновленні строку на апеляційне оскарження не було враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду

від 17 листопада 2021 року у справі № 2-517/07 (провадження № 61-11646св21).

Разом із тим, Львівським апеляційним судом не з`ясовано, чи оскаржувана ухвала від 24 лютого 2012 року стосується прав та інтересів ОСОБА_8 , який не брав участі у справі.

10 серпня 2024 року АТ «Комерційний інвестиційний банк», яке не брало участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про його права та інтереси, подало до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року із урахуванням заперечень на ухвали Львівського апеляційного суду від 26 травня та 03 липня 2023 року, у якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскільки постанова

від 16 травня 2024 року, якою скасовано ухвалу від 24 лютого 2012 року про затвердження мирової угоди, впливає на права та інтересу Банку, адже скасування мирової угоди має наслідком неможливість виконання боржниками взятих на себе зобов`язань згідно з кредитних та іпотечних договорів в тому числі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Безпідставне поновлення Львівським апеляційним судом пропущеного строку на апеляційне оскарження порушує права Банку щодо виконання боржниками взятих на себе зобов`язань згідно з кредитних та іпотечних договорів.

Узагальнені доводи додаткових письмових пояснень у справі

03 вересня 2024 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, у яких вказує на те, що АТ «Комерційний інвестиційний банк» не є тією особою чиї права, обов`язки та законні інтереси порушені і мають бути захищені (відновлені) в межах розгляду цієї справи.

10 вересня 2024 року АТ «Комерційний інвестиційний банк» подало до суду письмові пояснення, у яких вказує на те, що приймаючи рішення за результатами розгляду апеляційних скарг, у тому числі ОСОБА_8 , Львівський апеляційний суд не перевірив, чи зачіпає оскаржуване рішення - ухвала Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року безпосередньо права та обов`язки ОСОБА_8 .

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойко В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року прийнято до провадження касаційну скаргу АТ «Комерційний інвестиційний банк».

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини

23 лютого 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «КГК» про визнання недійсним рішення зборів засновників ПП «КГК» від 25 жовтня 2011 року.

ПП «КГК» звернулося до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_9 про визнання права власності на нежитлові приміщення.

ТОВ «Фірма «Європа-Контакт та ТзОВ «Гал-Леобуд», як треті особи з самостійними вимогами на предмет спору, подали позов про визнання за ними права власності на спірні нежитлові приміщення.

В ході розгляду справи сторони дійшли згоди щодо можливості врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року мирову угоду від 20 лютого 2012 року, укладену між ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд», визнано на таких умовах: сторони цієї мирової угоди дійшли згоди про внесення змін до протоколу загальних зборів засновників ПП «КГК» від 25 жовтня 2011 року шляхом виключення ТОВ «Фірма Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» з числа осіб, що вступають до складу учасників ПП «КГК» і вносять своє майно у статутний фонд підприємства.

Визнано за ПП «КГК» право власності на таке нерухоме майно: нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_5, літ. «Б-1» площею

22,7 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_6,

літ. «Б-1» площею 42,9 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_7, літ. «Б- 1» площею 118,4 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_8, літ. «Б-1» площею 27,9 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_9,

літ. «В-1» площею 57,4 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів,

АДРЕСА_10, літ. «В-1» площею 58,7 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_11, літ. «Б-1» площею 60 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_12,

літ. «Б-1» площею 54,8 кв. м; нежитлове приміщення за адресою:

АДРЕСА_2 , літ «Б-1»; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_13, літ. «Б-1» площею 54 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_14, літ. «Б-1» площею 94,8 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , літ. «Б- 1» площею 42,6 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_15, літ. «Г-1» площею 49,2 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_16, літ. «В-1» площею 49,6 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_10, літ. «Б-1» площею 31,3 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, АДРЕСА_17, літ. «Б-1» площею 28 кв. м.

Визнано за ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» право власності на: нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 площею 147,3 кв. м; нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 площею

2 974,9 кв. м.

Визнано за ТОВ «Гал-Леобуд» право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 площею 366,9 кв. м. Судові витрати, сплачені учасниками процесу, віднесено на осіб, які їх сплатили. Провадження у справі закрито.

У вересні 2022 року особа, яка не брала участі у справі, - Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Миколаївського районного суду Львівської області.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до Миколаївського районного суду Львівської області.

Постановою Верховного Суду від 22 березня 2023 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року та постанову цього ж суду

від 24 листопада 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття провадження. Суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд невмотивовано поновив Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження, оскільки не з`ясував належним чином, коли заявнику стало відомо про наявність ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року.

21 квітня 2023 року Львівський апеляційний суд постановив ухвалу про залишення без руху апеляційної скарги Львівської міської ради для наведення заявником поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження.

На виконання вимог ухвали Львівська міська рада надіслала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій зазначала, що про зміст ухвали суду першої інстанції міська рада дізналася лише 09 вересня 2022 року, яку було надіслано судом на запит заявника. До цього на неодноразові запити міської ради суд ухвалу не надсилав. На підтвердження своїх доводів міська рада надала супровідний лист суду від 05 вересня 2022 року, на якому заявник проставив штамп про отримання ухвали 09 вересня 2022 року.

26 травня 2023 року Львівський апеляційний суд постановив ухвалу про поновлення Львівській міської ради строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у справі. Суд погодився із доводами заявника про наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, з огляду на отримання міською радою ухвали суду першої інстанції 09 вересня 2022 року та звернення протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання із апеляційною скаргою.

26 червня 2023 року до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції звернувся ОСОБА_8 , який не брав участі у розгляді справи, однак вважає, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси. Посилався на те, що він є власником нежитлових приміщень №№ НОМЕР_1 загальною площею 100, 4 м2, що знаходяться в корпусі під літ. «3-3» за адресою АДРЕСА_1 , на підставі укладеного із

ОСОБА_10 19 листопада 2020 року договору купівлі-продажу. 02 серпня 2021 року шляхом візуального огляду належного йому на праві власності майна ним було виявлено розбіжності у геометричних параметрах зазначеного нежитлового приміщення та сусіднього офісно-складського приміщення, власником яких є ТзОВ «Фірма «Ратуша». У травні 2023 року він звернутися до ТзОВ «Фірма «Ратуша» з вимогою про усунення порушення його права власності на нежитлові приміщення №№ НОМЕР_1 , що знаходяться у АДРЕСА_1 , шляхом збільшення (відновлення) висоти таких до 6, 8 м і демонтажу надбудов, які знаходяться над його нерухомим майном. Однак,

15 червня 2023 року він отримав лист від 06 червня 2023 року, в якому товариство відмовилося проводити демонтаж приміщень, надбудованих над належними йому нежитловими приміщеннями, покликаючись на правовстановлюючі документи, що стали підставою для набуття ним права власності на вищезазначене майно, зокрема, на мирову угоду від 20 лютого 2012 року. Враховуючи наведене, вважав, що оскаржуваною ухвалою в частині визнання за ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» права власності на нежитлове приміщення площею 2 974, 9 кв. м, до складу якого увійшла частина площі його нежитлових приміщень, порушено його законні права та інтереси, що підлягають захисту в судовому порядку. Зазначав, що про ухвалу суду першої інстанції він дізнався з листа ТОВ «Фірма «Ратуша» лише 15 червня 2023 року, а тому просив поновити йому строк на апеляційне оскарження зазначеної ухвали.

03 липня 2023 року Львівський апеляційний суд поновив ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції від 24 лютого 2022 року та відкрив апеляційне провадження. Суд виходив із того, що ОСОБА_8 не брав участі у розгляді справи та дізнався про оскаржувану ухвалу лише

15 червня 2023 року, що є поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження.

19 вересня 2023 року представник ОСОБА_8 адвокат Миколайчук О. І. звернувся до апеляційного суду із клопотанням про відмові від апеляційної скарги на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області

від 24 лютого 2012 року, однак матеріали справи не містять процесуальної ухвали суду апеляційної інстанції з цього питання.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року задоволено апеляційні скарги Львівської міської ради та ОСОБА_8 . Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойко В. В., та АТ «Комерційний інвестиційний банк» підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.

У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява

№ 24465/04, Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії».

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE,

№ 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22).

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження.

Безпідставне поновлення строк на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.

У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, як її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського сулу з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).

24 лютого 2012 року прийнято ухвалу про затвердження мирової угоди. Львівська міська рада, особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на це судове рішення у вересні 2022 року, тобто через понад 10 років з дня ухвалення судового рішення місцевого суду. ОСОБА_8 , як особа, яка не брала участі у справі, оскаржив ухвалу місцевого суду в апеляційному порядку у червні 2023 року, - тобто через понад 11 років з дня ухвалення місцевим судом оскаржуваного судового рішення.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження Львівській міській раді

В ухвалі апеляційного суду від 26 травня 2023 року, вирішуючи процесуальне питання про поновлення Львівській міській раді строку на апеляційне оскарження, суд вказав лише на те, що на момент ухвалення судом оскаржуваного судового рішення представник Львівської міської ради участі у справі не брав, а з повним текстом рішення суду ознайомлений та отримав його лише 09 вересня 2022 року.

У справі, що переглядається Верховний Суд в постанові у цій справі

від 22 березня 2023 року виходив із того, що:

- матеріалами цієї справи підтверджується, що в листі від 14 березня

2014 року № 1104-вих-277, адресованому голові Миколаївського районного суду Львівської області, юридичне управління Львівської міської ради просило надати інформацію про те, чи постановлялася

24 лютого 2012 року названим судом ухвала про затвердження мирової угоди у справі № 1313/665/2012 (а. с. 61, т. 1);

- згідно з відповіддю від 25 березня 2014 року № 2/1313/419/2012/2956, наданою на вищевказаний запит, Миколаївський районний суд Львівської області повідомив Юридичне управління Львівської міської ради про те, що дійсно цим судом була постановлена 24 лютого 2012 року ухвала про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» (а. с. 63, т. 1);

- в листах від 23 березня 2020 року № 2901-вих-24251 і № 2901-вих-24253, адресованих голові Миколаївського районного суду Львівської області, Юридичний департамент Львівської міської ради просив надіслати на свою адресу належним чином завірену копію судового рішення цього суду від 24 лютого 2012 року у справі № 1313/665/2012 (а. с. 70, 71, т. 1);

- супровідним листом Миколаївського районного суду Львівської області, вихідна дата якого - 06 квітня 2020 року, підтверджується, що копія вищезгаданої ухвали від 24 лютого 2012 року була надіслана Юридичному департаменту Львівської міської ради на адресу: площа Ринок, 1, місто Львів (а. с. 72, т. 1);

При повторному вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради апеляційним судом не враховано зазначені висновки Верховного Суду, які є обов`язковими при новому розгляді справи згідно з частиною п`ятою статті 411 ЦПК України, належним чином не перевірено, чи наведено Львівською міською радою поважні причини пропуску більше ніж 10 років строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, чи наявні правові підстави для його поновлення, які саме об`єктивні перешкоди безумовно перешкодили Львівській міській раді вчасно оскаржити судове рішення у справі, про наявність якого вона була достовірно обізнана, чи не свідчить таке поновлення процесуального строку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо принципу правової визначеності.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що з 2014 року, коли Львівська міська рада вперше звернулася до суду першої інстанції із запитом про наявність постановленої ухвали, наступного разу міська рада звернулася про отримання її копії аж у 2020 році, а у подальшому у 2022 році та посилається на отримання копії ухвали 09 вересня 2022 року. Однак суд не перевірив, що перешкоджало міській раді на протязі значного періоду часу ознайомитися із матеріалами відомого їй судового провадження та, відповідно, із текстом оскаржуваної ухвали. При цьому на підтвердження поважності пропуску строку на апеляційне оскарження міська рада надала супровідний лист суду першої інстанції

від 05 вересня 2022 року, на якому заявник проставив штамп про отримання ухвали 09 вересня 2022 року, що також не може вважатися належним доказом поважності причин пропуску строку.

Також колегія суддів звертає увагу суду апеляційної інстанції на таке.

15 грудня 2017 набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення»

ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року, чинною на час постановлення судом першої інстанції ухвали, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Поновлюючи Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали від 24 лютого 2012 року суд апеляційної інстанції погодився із доводами заявника про поважність причин пропуску строку з огляду на отримання ним ухвали

09 вересня 2022 року та звернення до суду із апеляційною скаргою в межах п`ятнадцяти днів з дня отримання вказаної ухвали (23 вересня 2022 року).

Суд апеляційної інстанції на положення підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України 2017 року уваги не звернув, не застосував частину першу статті 294 ЦПК України 2004 року, не врахував, що строк на апеляційне оскарження ухвали, постановленої до набрання чинності

ЦПК України 2017 року, постановленої без участі особи, яка її оскаржує, становить п`ять днів, а не п`ятнадцять з дня отримання копії ухвали.

Отже, суд апеляційної інстанції не навів мотивів наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження навіть з моменту отримання міською радою копії постанови 09 вересня 2022 року, який сплив 14 вересня 2022 року. Такі аргументи не наводить і міська рада у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Зазначений висновок щодо застосування підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-3254-1/10.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_8 .

В ухвалі апеляційного суду від 03 липня 2023 року вирішуючи процесуальне питання про поновлення ОСОБА_8 строку на апеляційне оскарження, суд вказав лише на те, що на момент ухвалення судом оскаржуваного судового рішення ОСОБА_8 участі у справі не брав, про існування ухвали дізнався

15 червня 2023 року.

Поновлюючи ОСОБА_8 строк апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у своїй ухвалі від 03 липня 2023 року вказав, що причини вказані ОСОБА_8 є поважними, не навівши будь-якої мотивації. При цьому, приймаючи рішення за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_8 , Львівський апеляційний суд не перевірив та у рішенні не зазначив, чим зачіпаються оскаржуваною ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року безпосередньо права та обов`язки ОСОБА_8 , хоча таке питання вирішується першочергово після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особа, яка не брала участі у розгляді справи.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Наведена норма процесуального права не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Заявник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Наведені мотиви узгоджуються із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 1512/12762/12.

Зазначене необхідно врахувати суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Крім того, суд враховує, що 19 вересня 2023 року представник ОСОБА_8 адвокат Миколайчук О. І. звернувся до апеляційного суду із клопотанням про відмову від апеляційної скарги на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, однак матеріали справи не містять процесуальної ухвали суду апеляційної інстанції з цього питання.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вказаних вимог поновив пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності.

Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі

№ 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вважає обґрунтованими аргументи касаційних скарг в цій частині.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, зокрема про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, то не підлягають оцінці доводи касаційних скарг по суті спору, таке порушення норм процесуального права, як безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження, є самостійною підставою для направлення справи на новий розгляд.

Взявши до уваги те, що відповідно до вимог статей 389, 406 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження підлягає касаційному оскарженню разом із рішенням суду, скарги на таку ухвалу розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на судові рішення.

Врахувавши, що ухвалами Львівського апеляційного суду від 26 травня

2023 року та 03 липня 2023 року порушено вимоги ЦПК України під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, а постановою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року переглянуте судове рішення, яке набрало законної сили, за скаргами, поданими з пропуском строку на апеляційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до статті 411 ЦПК України це є підставою для скасування судових рішень, ухвалених на стадії відкриття апеляційного провадження, з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із урахуванням принципу res judicata, з наведенням обґрунтованих мотивів наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційними скаргами Львівської міської ради та ОСОБА_8 .

При цьому суд касаційної інстанції відхиляє посилання Львівської міської ради про відсутність у АТ «Комерційний інвестиційний банк» права на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 15 травня 2024 року, оскільки банк є іпотекодержателем майна - нежитлових приміщень на

АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки, укладеного

22 жовтня 2019 року між банком та ТОВ «Фірма «Ратуша», а також нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 на підставі договору іпотеки, укладеного 30 листопада 2012 року між банком та ТОВ «Гал-Леобуд». Вказані нежитлові приміщення були предметом затвердженої судом першої інстанції мирової угоди, а тому скасування ухвали суду впливає на права та інтереси банку як іпотекодержателя.

Слід звернути увагу, що банк звернув стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення на АДРЕСА_3 , шляхом визнання за собою права власності на майно у позасудовому порядку на підставі відповідного застереження. ТОВ «Гал-Леобуд» оспорювало рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком, однак постановою Західного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2022 року (справа

№ 914/2281/21) у задоволенні відповідного позову відмовлено.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойко Вікторія Володимирівна, та Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» задовольнити.

Ухвали Львівського апеляційного суду від 26 травня 2023 року та від 03 липня 2023 року, та постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович