Постанова

від 09.04.2025 по справі 1313/665/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 1313/665/2012

провадження № 61-792св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Приватне підприємство «КГК»,

треті особи:Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Європа-Контакт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гал-Леобуд»,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Львівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «КГК» (далі - ПП «КГК») про визнання недійсним рішення, посилаючись на те, що він є співзасновником ПП «КГК». На зборах, які відбулися 25 жовтня 2011 року, прийнято рішення про включення до складу учасників підприємства таких осіб: ОСОБА_2 , ПП «BITMAP», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ПП «Євротрест», ПП «І.Т.», ОСОБА_6 та ПП «Галінтерком-Сервіс», а також про збільшення розміру статутного фонду підприємства. Однак надалі йому стало відомо, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ПП «Євротрест», ПП «І.Т.», ОСОБА_6 та ПП «Галінтерком-Сервіс» не подавали письмових заяв про включення їх до складу учасників ПП «КГК» і не вносили до статутного фонду належних їм майна та активів. На його вимогу внести зміни до вищезгаданого рішення шляхом виключення зазначених осіб з числа учасників підприємства директор ОСОБА_7 (він же голова зборів) відмовився це зробити.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним рішення зборів засновників ПП «КГК» від 25 жовтня 2011 року.

У лютому 2012 року ПП «КГК» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності, посилаючись на те, що оспорюване ОСОБА_1 рішення прийняте правомочними зборами засновників та в межах їх повноважень. Разом із тим, оспорюючи дійсність документа, на підставі якого ПП «КГК» набуло у власність певне нерухоме майно, відповідач тим самим не визнає право власності підприємства на об`єкти нерухомості.

Враховуючи викладене, ПП «КГК» просило суд визнати дійсним рішення зборів засновників від 25 жовтня 2011 року; визнати за ним право власності на нежитлові приміщення, передані на підставі цього рішення.

У лютому 2012 року ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» звернулися до суду з позовом до ПП «КГК» про визнання права власності, посилаючись на те, що вони, хоча й висловлювали намір стати учасниками ПП «КГК», проте надалі від цього наміру відмовилися та не підписували акт приймання-передачі майна і не подавали заяву про вступ до підприємства. ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» є власником нежитлових приміщень загальною площею 2 974,9 кв. м у будинку АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень загальною площею 147,3 кв. м у будинку АДРЕСА_2 , а ТОВ «Гал-Леобуд» - власником нежитлових приміщень загальною площею 366,9 кв. м у будинку АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності та реєстраційними посвідченнями. Вважали, щоПП «КГК», вимагаючи визнати за собою право власності на вказані приміщення, тим самим оспорює їхнє право власності на це майно.

Враховуючи викладене, ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» просили суд визнати за кожним з них право власності на спірні приміщення.

ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» подали заяву про визнання мирової угоди, в якій просили визнати мирову угоду від 20 лютого 2012 року, укладену між ними, та закрити провадження у справі.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року мирову угоду від 20 лютого 2012 року, укладену між ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд», визнано на таких умовах: сторони цієї мирової угоди дійшли згоди про внесення змін до протоколу загальних зборів засновників ПП «КГК» від 25 жовтня 2011 року шляхом виключення ТОВ «Фірма Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» з числа осіб, що вступають до складу учасників ПП «КГК» і вносять своє майно до статутного фонду підприємства.

Визнано за ПП «КГК» право власності на таке нерухоме майно: нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , літ. «Б-1», площею 22,7 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , літ. «Б-1», площею 42,9 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , літ. «Б- 1», площею 118,4 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , літ. «Б-1», площею 27,9 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , літ. «В-1», площею 57,4 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_7 , літ. «В-1», площею 58,7 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , літ. «Б-1», площею 60 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , літ. «Б-1», площею 54,8 кв. м; нежитлове приміщення за адресою:

АДРЕСА_8 ; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , літ. «Б-1», площею 54 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , літ. «Б-1», площею 94,8 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_9 », площею 42,6 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_10 , літ. «Г-1», площею 49,2 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_11 , літ. «В-1» площею 49,6 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_7 , літ. «Б-1» площею 31,3 кв. м; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_12 , літ. «Б-1», площею 28 кв. м.

Визнано за ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» право власності на: нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , площею 147,3 кв. м; нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 2 974,9 кв. м.

Визнано за ТОВ «Гал-Леобуд» право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , площею 366,9 кв. м.

Судові витрати, сплачені учасниками процесу, віднесено на осіб, які їх сплатили.

Провадження у справі закрито.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що в судовому засіданні сторони подали підписану ними спільну заяву про укладення мирової угоди з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок. Положення мирової угоди не суперечать чинному законодавству України, не порушують прав, свобод та інтересів інших осіб, відповідають інтересам сторін.

У вересні 2022 року особа, яка не брала участі у справі, - Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Миколаївського районного суду Львівської області.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до Миколаївського районного суду Львівської області.

Постановою Верховного Суду від 22 березня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фостяка О. Я. задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження(провадження № 61-632св23).

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд невмотивовано поновив Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження, оскільки не з`ясував належним чином, коли заявнику стало відомо про наявність ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 травня 2023 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою Львівської міської ради.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 липня 2023 року поновлено ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_8 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційні скарги Львівської міської ради та ОСОБА_8 задоволено. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що умовами мирової угоди, затвердженої судом, згідно з якою за ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» та ТОВ «Гал-Леобуд» визнано право власності на тимчасові споруди, як на об`єкти нерухомого майна, порушено право Львівської міської ради як власника земельних ділянок, на яких ці споруди знаходяться.

Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 та АТ «Комерційний інвестиційний банк», особи, яка не брала участь у справі, задоволено. Ухвали Львівського апеляційного суду від 26 травня 2023 року та від 03 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (провадження № 61-8838св24).

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що при повторному вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 березня 2023 року, які є обов`язковими при новому розгляді справи згідно з частиною п`ятою статті 411 ЦПК України, належним чином не перевірив, чи наведено Львівською міською радою поважні причини пропуску більше ніж 10 років строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, чи наявні правові підстави для його поновлення, які саме об`єктивні перешкоди безумовно перешкодили Львівській міській раді вчасно оскаржити судове рішення у справі, про наявність якого вона була достовірно обізнана, чи не свідчить таке поновлення процесуального строку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо принципу правової визначеності.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що з 2014 року, коли Львівська міська рада вперше звернулася до суду першої інстанції із запитом про наявність постановленої ухвали, наступного разу міська рада звернулася про отримання її копії аж у 2020 році, а надалі у 2022 році та посилається на отримання копії ухвали 09 вересня 2022 року. Однак апеляційний суд не перевірив, що перешкоджало міській раді протягом значного періоду часу ознайомитися із матеріалами відомого їй судового провадження та, відповідно, із текстом оскаржуваної ухвали. При цьому на підтвердження поважності пропуску строку на апеляційне оскарження міська рада надала супровідний лист суду першої інстанції від 05 вересня 2022 року, на якому заявник проставив штамп про отримання ухвали 09 вересня 2022 року, що також не може вважатися належним доказом поважності причин пропуску строку.

Також Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України 2017 року, не застосував частину першу статті 294 ЦПК України 2004 року, не врахував, що строк на апеляційне оскарження ухвали, постановленої до набрання чинності ЦПК України 2017 року, постановленої без участі особи, яка її оскаржує, становить п`ять днів, а не п`ятнадцять з дня отримання копії ухвали. Отже, суд апеляційної інстанції не навів мотивів наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження навіть з моменту отримання міською радою копії постанови 09 вересня 2022 року, який сплив 14 вересня 2022 року. Такі аргументи не наводить і міська рада у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року відмовлено.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, щоЛьвівська міська рада не навела обставин та не надала відповідних доказів, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії, внаслідок чого міська рада безпідставно пропустила строк на апеляційне оскарження ухвали суду, а наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є неповажними.

Сам лише факт подання особою, не залученою до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу (більш як через десять років з дня постановлення оскаржуваної ухвали), за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження. Львівська міська рада не навела жодних причин неможливості подання нею апеляційної скарги у строк, визначений відповідним законодавством, після отримання копії оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Поновлення Львівській міській раді строку на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року буде порушенням принципу res judicata, що є складовою частиною верховенства права, й таке поновлення також призведе до порушення принципу правової визначеності і, відповідно, до необґрунтованого втручання у права особи, які були визнані оскаржуваним рішенням суду, та яке у зв`язку зі спливом значного періоду часу набуло статусу остаточного

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2025 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанціїдля розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що Львівська міська рада дізналась про зміст ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 грудня 2012 року лише 09 вересня 2022 року.

Львівська міська рада неодноразово зверталася до Миколаївського районного суду Львівської області з метою отримання копії ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року у цій справі.

Так, листом від 14 березня 2014 року № 1104-вих-277, адресованим голові Миколаївського районного суду Львівської області, юридичне управління Львівської міської ради просило надати інформацію про те, чи постановляв суд ухвалу про затвердження мирової угоди від 24 лютого 2012 року у справі № 1313/665/2012, про яку стало відомо згідно з листом ОКП ЛОР «БТІ та ЕО».

Листами від 23 березня 2020 року № 2901-вих-24251 та № 2901-вих-24253 юридичний департамент Львівської міської ради просив суд, з метою з`ясування правомірності винесення вказаного судового рішення та можливого порушення права територіальної громади м. Львова, надіслати належним чином завірену копію ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 грудня 2012 року.

Листом від 30 серпня 2022 року № 2901-вих-66560 юридичний департамент Львівської міської ради просив суд, з метою з`ясування правомірності винесення вказаного судового рішення та можливого порушення права територіальної громади м. Львова, надіслати належним чином завірену копію ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 грудня 2012 року та надати інформацію, чи оскаржувалась вказана ухвала.

Проте тільки 09 вересня 2022 року Львівська міська рада отримала лист Миколаївського районного суду Львівської області на запит від 30 серпня 2022 року № 2901 -вих- 66560, разом із яким надано завірену копію ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року у цій справі. Одночасно повідомлено, що на ухвалу про затвердження мирової угоди від 24 лютого 2012 року апеляційної та касаційної скарг не надходило, ухвала набрала законної сили 01 березня 2012 року.

Посилання на те, що Львівській міській раді було відомо про існування ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року про затвердження мирової угоди, не відповідає дійсності, оскільки листів Миколаївського районного суду Львівської області від 25 березня 2014 року №2/1313/419/2012/2956 та від 06 квітня 2020 року № 1313/665/2012/1798/2020 Львівська міська рада не отримувала.

Доводи інших учасників справи

У березні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2025 року справу призначено судді-доповідачу Білоконь О. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2025 року заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. задоволено. Відведено суддів Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакару Н. Ю. від участі у розгляді касаційної скарги Львівської міської ради на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року у цій справі. Касаційну скаргу передано на повторний автоматизований розподіл.

Відповідно до розпорядження заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 1313/665/2012 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Шиповичу В. В., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Синельников Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2025 року заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Шиповича В. В. та Синельникова Є. В. задоволено. Відведено суддів Шиповича В. В. та Синельникова Є. В. від участі у розгляді касаційної скарги Львівської міської ради на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року у цій справі. Касаційну скаргу передано на повторний автоматизований розподіл.

Відповідно до розпорядження заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Верховного Суду від 03 лютого 2025 року у справі № 1313/665/2012 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 лютого 2025 року справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року касаційну скаргу Львівської міської ради залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У березні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга Львівської міської ради не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.

У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії».

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛвід 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», № 19164/04, § 47).

У рішенні від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» (заява № 41443/16) Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що національні суди не надали жодних підстав, які б свідчили про наявність обставин суттєвого та переконливого характеру, які б виправдовували поновлення провадження у справі заявниці. Рішення про відкриття провадження за апеляційною скаргою Л. на рішення 2012 року порушило принцип правової визначеності. Відповідно, мало місце порушення пункту 1 статті6 Конвенції.

Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22).

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження.

Безпідставне поновлення строк на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.

Апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі -Закон № 2147-VIII), судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року, чинною на час постановлення судом першої інстанції ухвали, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Частиною шостою статті 124 ЦПК України передбачено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Разом з тим право суду на поновлення строку не є безмежним.

Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18) та від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).

У справі, яка переглядається, 24 лютого 2012 року Миколаївський районний суд Львівської області постановив ухвалу про затвердження мирової угоди.

Львівська міська рада, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на це судове рішення у вересні 2022 року, тобто через понад 10 років з дня ухвалення судового рішення місцевого суду.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, Львівська міська рада посилалась на те, що тільки 09 вересня 2022 року Львівська міська рада отримала завірену копію ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року.

У справі, яка переглядається, встановлено, що листом від 14 березня 2014 року № 1104-вих-277, адресованим голові Миколаївського районного суду Львівської області, юридичне управління Львівської міської ради просило надати інформацію про те, чи постановлялася 24 лютого 2012 року цим судом ухвала про затвердження мирової угоди у справі № 1313/665/2012 (а. с. 61, т. 1).

Згідно з відповіддю від 25 березня 2014 року № 2/1313/419/2012/2956, наданою на вказаний запит, Миколаївський районний суд Львівської області повідомив юридичне управління Львівської міської ради про те, що дійсно цим судом була постановлена 24 лютого 2012 року ухвала про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 , ПП «КГК», ТОВ «Фірма «Європа-Контакт» і ТОВ «Гал-Леобуд» (а. с. 63, т. 1).

У листах від 23 березня 2020 року № 2901-вих-24251 і № 2901-вих-24253, адресованих голові Миколаївського районного суду Львівської області, юридичний департамент Львівської міської ради просив надіслати на свою адресу належним чином завірену копію судового рішення цього суду від 24 лютого 2012 року у справі № 1313/665/2012 (а. с. 70, 71, т. 1).

Супровідним листом Миколаївського районного суду Львівської області, вихідна дата якого 06 квітня 2020 року, підтверджується, що копія ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року надіслана юридичному департаменту Львівської міської ради на адресу: площа Ринок, 1, місто Львів (а. с. 72, т. 1).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.

Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року у справі № 308/2739/16-ц (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду.

У 2014 році Львівська міська рада вперше звернулася до суду першої інстанції із запитом про наявність постановленої ухвали, наступного разу міська рада звернулась про отримання її копії у 2020 році, а надалі у 2022 році і посилається на отримання копії ухвали лише 09 вересня 2022 року.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що Львівська міська рада не навела будь-яких доводів про об`єктивні перешкоди для ознайомлення протягом вказаного значного періоду часу із матеріалами відомого їй судового провадження та, відповідно, із текстом оскаржуваної ухвали суду.

Пропуск строку на апеляційне оскарження більше ніж на 10 років є наслідком нереалізації (нездійснення) Львівською міською радою своїх процесуальних прав, що не пов`язано з будь-якими об`єктивними перешкодами, а звернення юридичного департаменту Львівської міської ради 30 серпня 2022 року з черговим листом до Миколаївського районного суду Львівської області з проханням надати копію оскаржуваної ухвали є вчиненим з метою створення формальних підстав для поновлення строку на апеляційне провадження.

Згідно з листом Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 01 вересня 2022 року № 4-2403-7750 Львівською міською радою не приймались рішення щодо надання у власність чи користування земельних ділянок для обслуговування об`єктів нерухомого майна, перелік та характеристики яких відповідають частині об`єктів нерухомого майна, які були предметом мирової угоди, затвердженої оскаржуваною ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року, і право власності на які визнано за ПП «КГК».

Цей лист є відповіддю на запит юридичного департаменту від 24 серпня 2022 року № 4-2901-22298, що свідчить про те, що ще 24 серпня 2022 року, тобто до моменту звернення 30 серпня 2022 року з листом до Миколаївського районного суду Львівської області та отримання відповіді, Львівській міській раді було відомо про те, що первинна державна реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна була здійснена на підставі ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року.

Це також підтверджується й змістом листа Юридичного департаменту Львівської міської ради від 30 серпня 2022 року№ 2901- вих-66560.

Відповідно таке звернення та відповідь на нього не можуть підтверджувати обґрунтованість підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, адже за наведених обставин не можуть вважатись добросовісними, оскільки відсутні будь-які докази неможливості вчинення Львівською міською радою таких дій, починаючи ще з 2014 року, тобто її первинного звернення щодо надання копії ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року і неотримання, за твердженням заявника, відповіді на нього.

Апеляційний суд правильно виходив із того, що супровідний лист суду першої інстанції від 05 вересня 2022 року, що містить штамп заявника про отримання ухвали 09 вересня 2022 року та який, на думку Львівської міської ради, підтверджує дату отримання оскаржуваного рішення суду, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку.

Водночас апеляційний суд правильно зазначив, що Львівська міська рада пропустила строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року навіть за умови, якщо його обраховувати з 09 вересня 2022 року (дня отримання оскаржуваної ухвали за твердженням заявника).

Враховуючи те, що Львівська міська рада звернулася до суду із апеляційною скаргою після спливу десяти років з моменту ухвалення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції та не навела поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції, врахувавши вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у цій справі, правильно застосував норми статті 357 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Колегія суддів зазначає, що за наведених обставин поновлення Львівській міській раді строку на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року буде порушенням принципу res judicata, що є складовою частиною верховенства права, й таке поновлення також призведе до порушення принципу правової визначеності і відповідно до необґрунтованого втручання у права особи, які були визнані оскаржуваним рішенням суду, та яке у зв`язку зі спливом значного періоду часу набуло статусу остаточного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд діяв у межах наданих йому цивільним процесуальним законодавством України повноважень, з додержанням вищенаведених вимог міжнародного законодавства та згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ.

Отже, в даному конкретному випадку колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець