Ухвала

від 31.10.2024 по справі 940/749/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 940/749/20

провадження № 61-13826ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року у складі судді: Косович Т. П., та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В., у справі за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Київській області, Тетіївська міська рада, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (далі - ДП «СЛП «Київоблагроліс») звернувся з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Київській області, Тетіївська міська рада, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди.

Позовна заява мотивована тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42019111030000302 від 14 листопада 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 197-1 КК України, встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення у власність та користування земель лісогосподарського призначення ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс».

Прокурор вказував, що ДП «СЛП «Київоблагроліс» є правонаступником Київської обласної державної організації «Київагроліс» та агролісогосподарських підприємств. До 2001 року лісові масиви, у тому числі спірна земельна ділянка, належали на праві колективної власності КСП «Теліжинці». Тетіївська районна рада 14 квітня 2000 року направила до Київської обласної ради лист про передачу у постійне користування лісів сільськогосподарських підприємств Тетіївському державному міжгосподарському лісництву (наразі ДП «СЛП «Київоблагроліс»), у тому числі по Теліжинецькій сільській раді.

Відповідно до договору купівлі-продажу приміщення від 22 січня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Тетіївського районного нотаріального округу Київської області Бурлаченко К. Ф., зареєстрованого в реєстрі за №122, ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення на пасіці біля лісу загальною площею 66,4 кв. м, що знаходиться в селі Теліженці Тетіївського району Київської області.

Згідно розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року за № 279 «Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, яка розташована на території Теліжинецької сільської ради за межами населеного пункту» надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1 га для ведення товарного сільського виробництва, за рахунок земель СФГ «Теліжинці» (господарську будівлю - існуюча територія пасіки), яка розташована на території Теліжинецької сільської ради за межами населеного пункту.

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації № 1002 від 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 було надано в користування на умовах оренди земельну ділянку площею 0,5496 га (під господарськими будівлями і дворами), яка розташована на території Теліжинецької сільської ради за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років.

На підставі вказаного розпорядження 29 грудня 2012 року між Тетіївською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно до якого останньому надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення (під господарськими будівлями і дворами), яка розташована на території Теліжинецької сільської ради за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,5496 га, кадастровий номер 3224687800:02:012:0004, строком на 49 років.

Позивач вказує, що розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації № 1002 від 29 грудня 2012 року винесене, а договір оренди землі від 29 грудня 2012 року укладений всупереч вимогам Земельного та Лісового кодексів України, оскільки надана ОСОБА_1 земельна з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 перебуває у постійному користуванні ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» та відноситься до земель лісового фонду, а відповідних рішень про вилучення її із постійного користування та зміни цільового призначення прийнято не було.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави всупереч вимогам законодавства, волі власника та постійного користувача ділянки, тому незаконно відчужене майно підлягає поверненню його власнику.

Прокурор просив:

визнати незаконним та скасувати розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 29 грудня 2012 року за № 1002 «Про надання гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в користування, на умовах оренди, яка розташована на території Теліжинецької сільської ради, за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», яким ОСОБА_1 надано в користування земельну ділянку площею 0,5496га (кадастровий номер 3224687800:02:012:0004) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області;

визнати недійсним договір оренди землі б/н від 29 грудня 2012 року, укладений між Тетіївською державною адміністрацією та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,5496 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області та скасувати його реєстрацію за №3983782;

стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року:

позовні вимоги першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ДП «СЛП «Київоблагроліс» залишено без розгляду;

у задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

в частині залишення позовних вимог без розгляду суд, ураховуючи клопотання прокурора Білоцерківської окружної прокуратури Київської області, зробив висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «СЛП «Київоблагроліс», а тому позовні вимоги в цій частині залишив без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України;

при відмові у задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог;

суд першої інстанції вказав, що в матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт надання відповідних земельних ділянок ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» для лісогосподарського призначення, зокрема й того, що надана ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 була раніше надана лісогосподарським підприємствам. При цьому, на момент надання відповідачу земельної ділянки в користування, така земельна ділянка обліковувалась як землі запасу і її цільове призначення як землі лісогосподарського призначення в установленому ЗК України порядку не визначалось (відповідно до частини другої статті 30 ЗК України земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу);

проаналізувавши зібрані у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд зробив висновок, що позивачем не доведено належними доказами того факту, що надана ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 перебуває у постійному користуванні ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», є землею лісогосподарського призначення та відноситься до земель лісового фонду, а із наданих пояснень Головного управління Держгеокадастру в Київській області вбачається, що дана земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (господарські будівлі та двори) входила до земель колективної власності КСП «Теліжинці», рішенням Тетіївської районної ради № 138-16-XXIII від 28 грудня 2000 року «Про переведення земель колективної власності в землі запасу» передана до земель запасу Теліжинецької сільської ради та відноситься до земель сільськогосподарського призначення;

суд першої інстанції зазначив, що як докази перебування земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», належності її до земель лісового фонду та накладення на землі лісогосподарського призначення 26 кварталу 10 виділу філії ДП «Тетіївське державне агролісництво», які розташовані на території с. Теліжинці за межами населеного пункту позивачем суду надано копії листів Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» з доданими до них копіями фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу № 26 Тетіївського державного агролісництва лісовпорядкування 2006 року та фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами збірного кварталу № 30 Тетіївського агролісництва, Південного агролісгоспу ДП «СЛП «Київоблагроліс» за матеріалами лісовпорядкування 2019 року, копію планшету № 9 та копію акту огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства № б/н від 01 липня 2019 року з додатком № 1. Проте дані докази суд не взяв до уваги як належні та допустимі докази, які підтверджують заявлені позовні вимоги, зазначивши про те, що копія акту огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства № б/н від 01 липня 2019 року додана до матеріалів справи в неналежній якості (є нечитабельною) - з даного акту неможливо встановити ким саме та від якого підприємства він був складений, а суть виявленого правопорушення взагалі неможливо встановити. Копії фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу № 26 Тетіївського державного агролісництва лісовпорядкування 2006 року, фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами збірного кварталу № 30 Тетіївського агролісництва, Південного агролісгоспу ДП «СЛП «Київоблагроліс» за матеріалами лісовпорядкування 2019 року та копію планшету № 9 суд, як докази, оцінив критично, оскільки із них неможливо встановити належність земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 до земель лісового фонду та накладення на землі лісогосподарського призначення. А оригінали планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування суду не надано та відповідних клопотань про їх витребування позивачем заявлено не було. Крім того, із наданого планшету № 9 неможливо встановити межі та розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 та того, чи межує вона з іншими землекористувачами, що відповідно потребує завірення в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи. До того ж, вказані докази не є безпосередньо частиною матеріалів лісовпорядкування за період, що підлягає дослідженню у справі й оформлені значно пізніше дати складення оспорюваного розпорядження;

суд першої інстанції також зазначив, що за клопотанням прокурора Тетіївського відділу Білоцерківської окружної прокуратури ухвалами суду визнано обов`язкову явку в судове засідання представника ДП «СЛП «Київоблагроліс» для дачі особистих пояснень та надання матеріалів лісокористування. Проте дані ухвали залишились не виконаними, представник ДП «СЛП «Київоблагроліс» жодного разу в судове засідання не прибув, ніяких письмових пояснень та матеріалів лісовпорядкування суду не надав. Інших клопотань про витребування доказів чи про проведення судової земельно-технічної експертизи для визначення належності земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 до тієї чи іншої категорії земель позивачем заявлено не було.

встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про відсутність в діях відповідачів порушень вказівок закону, тому відсутні підстави стверджувати про незаконність оскаржуваного розпорядження та надання земельної ділянки в користування, а отже суд в задоволенні позовних вимог відмовив.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Тетіївського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази, надав правильну оцінку зібраним доказам у їх сукупності, вірно застосував норми матеріального права та зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із недоведеністю;

при залишенні без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Відповідно до частини 5 Прикінцевих та перехідних положень ЛК у чинній редакції до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення;

суд першої інстанції, мотивуючи свої висновки, проаналізував надані позивачем в якості доказів перебування земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 у постійному користуванні ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», належності її до земель лісового фонду та накладення на землі лісогосподарського призначення 26 кварталу 10 виділу філії ДП «Тетіївське державне агролісництво», які розташовані на території с. Теліжинці за межами населеного пункту, наступне: копії листів Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» з доданими до них копіями фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу № 26 Тетіївського державного агролісництва лісовпорядкування 2006 року та фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами збірного кварталу № 30 Тетіївського агролісництва, Південного агролісгоспу ДП «СЛП «Київоблагроліс» за матеріалами лісовпорядкування 2019 року, копію планшету № 9 та копію акту огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства № б/н від 01.07.2019 року з додатком № 1;

апеляційний суд вказав, що вказані докази суд визнав неналежними та недопустимими, навівши відповідні мотиви. Суд вказав, що копія акту огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства № б/н від 01 липня 2019 року додана до матеріалів справи в неналежній якості (є нечитабельною), з даного акту неможливо встановити, ким саме та від якого підприємства він був складений, а суть виявленого правопорушення взагалі неможливо встановити. Копії фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу № 26 Тетіївського державного агролісництва лісовпорядкування 2006 року, фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами збірного кварталу № 30 Тетіївського агролісництва, Південного агролісгоспу ДП «СЛП «Київоблагроліс» за матеріалами лісовпорядкування 2019 року та копію планшету № 9, судом першої інстанції оцінено критично, оскільки із них неможливо встановити належність земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 до земель лісового фонду та накладення на землі лісогосподарського призначення. Натомість оригінали планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування суду не надано та відповідних клопотань про їх витребування позивачем заявлено не було. Крім того, суд вказав, що із наданого планшету № 9 неможливо встановити межі та розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 та того, чи межує вона з іншими землекористувачами, що відповідно потребує завірення в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи;

колегія суддів апеляційного суду погодилась з цими висновками суду першої інстанції, оскільки надані прокурором докази не можна уважати належними і допустимими із наведених судом першої інстанції мотивів, при цьому, такі не посвідчені у встановленому законом порядку, відповідних оригіналів не надано. Апеляційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків суду першої інстанції, зокрема, посилань на докази, які б спростовували висновки суду, натомість зміст скарги зводиться до суб`єктивної оцінки установлених обставин та цитування норм законодавства.

Заступник керівника Київської обласної прокуратури 14 жовтня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року (повне судове рішення складено 17 вересня 2024 року), у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заступник керівника Черкаської обласної прокуратури у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14; від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14; від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц; від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18; від 30 вересня 2020 року у справі № 363/669/17; від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц; від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 13 червня 2018 року у справі № 369/1777/13-ц; від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16; від 20 червня 2018 року у справі № 391/1056/14-ц; та постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-196цс15; від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14; від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15; від 20 березня 2013 року у справі № 6-13цс13.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

висновки судів зроблені з порушенням статей 81, 263-265, 367 ЦПК України, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а саме статей 20, 22, 56, 35, 37, 84, 116 118, 141, 142, 149 ЗК України, статей 42, 57 ЛК України та неврахуванням правових висновків Верховного суду;

у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14; від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14; від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим;

у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18; від 30 вересня 2020 року у справі № 363/669/17; від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц; від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 13 червня 2018 року у справі № 369/1777/13-ц та постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-196цс15; від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14 вказано про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами підтвердження права державної власності на землі лісогосподарського призначення (пункт 5 Прикінцевих положень ЛК України) та наявності права виключно в уповноваженого органу державної влади на розпорядження такою категорією земель;

у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16 зазначено, що «відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» є створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування»;

розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 29 грудня 2012 року за № 1002 та укладений на його підставі договір оренди суперечать вимогам статей 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 ЗК України та статтям 16, 17, 18 ЛК України, оскільки надана ОСОБА_1 земельна ділянка перебувала і перебуває на цей час у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» та відноситься до земель лісового фонду, а відповідних рішення про її вилучення із постійного користування та зміни цільового призначення відповідними уповноваженими державними органами не приймались;

згідно із інформацією ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» № 166 від 21 квітня 2020 року спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення 26 кварталу філії ДП «Тетіївське державне агролісництво», які розташовані на території Теліжинецької сільської ради за межами населеного пункту. Відповідно до інформації ВО «Укрдержліспроект» та планово-картографічних матеріалів спірна земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2006 року накладається на 26 квартал філії ДП «Тетіївське державне агролісництво» та кварталу 30 Тетіївського агролісництва Південного лісгоспу ДП «СЛП «Київоблагроліс» за матеріалами лісовпорядкування 2019 року;

згідно з інформацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 04-48/235 від 03 лютого 2020 року, ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» № 60 від 30 січня 2020 року останні не надавали погоджень на вилучення, припинення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки. Окрім того, згідно з актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 01 липня 2019 року № б\н та додатком № 1 до нього встановлено правопорушення в Тетіївському агролісництві, а саме - самовільне зайняття земельних ділянок, які були призначені для ведення лісового господарства;

судами безпідставно визнано неналежними та недопустимими докази, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оскільки судом було відкрито провадження у справі і позовна заява відповідача вимогам статей 175, 177 ЦПК України, і суд на підставі статей 81, 84, 95 ЦПК України мав право самостійно витребувати оригінали документів у ДП «СЛП «Київоблагроліс», а не визнати їх неналежними та недопустимими;

правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка, в даному випадку передана в оренду, такому суспільному інтересу не відповідає.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що дані державного акту на право колективної власності на землю свідчать, що земля, площею 1 886,7 га в межах та згідно плану, надана колективному сільськогосподарському підприємству Теліженці на підставі рішення Тетіївської районної ради народних депутатів від 17 березня 1995 року № 3 сес. 22. скл.

22 січня 2001 року між Селянсько-фермерським господарством «Теліженці» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу приміщення, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав нежитлове приміщення на пасіці біля лісу загальною, площею 66,4 кв. м, що знаходиться в с. Теліжинці Тетіївського району Київської області.

15 жовтня 2007 року Тетіївська районна державна адміністрація надала висновок №7.19-1498, згідно якого, розглянувши лист Тетіївського державного агролісництва надала згоду на передачу земельних ділянок лісового призначення на території Тетіївського району, загальною площею 2503 га, у постійне користування Тетіївському державному агролісництву для ведення лісового господарства.

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації Київської області № 279 від 07 квітня 2008 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель СФГ «Теліжинці» (господарську будівлю - існуюча територія пасіки), яка розташована на території Теліжинецької сільської ради за межами населеного пункту.

У довідці № 2975/п від 12 серпня 2008 року вказано, що згідно державної статистичної звітності форми 6-зем земельна ділянка, площею 0,5496 га, що розташована за межами населеного пункту с. Теліжинці, Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області, яка надається в користування на умовах оренди та ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_1 , рахується в землях сільськогосподарського призначення СФГ «Теліжинці».

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 1536 від 27 грудня 2010 року державному підприємству «Тетіївське державне агролісництво» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування 11 земельних ділянок загальною площею 198,6 га для ведення лісового господарства на території Теліжинецької сільської ради Тетіївського району Київської області.

Рішенням 18 сесії Тетіївської районної ради VI скликання № 202-18 VI від 29 листопада 2012 року затверджено розроблені ПП «Земля», ТОВ «Експертцентр» та ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, згідно з додатком. Згідно даних додатку, серед переліку проектів є проект ОСОБА_1 .

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації Київської області № 1002 від 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 надано в користування на умовах оренди земельну ділянку площею 0,5496 га (під господарськими будівлями і дворами), яка розташована на території Теліжинецької сільської ради за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років.

На підставі даного розпорядження 29 грудня 2012 року між Тетіївською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно якого останньому надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення (під господарськими будівлями і дворами), яка розташована на території Теліжинецької сільської ради за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,5496 га, кадастровий номер 3224687800:02:012:0004, строком на 49 років.

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №15132144 від 21 грудня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Тетіївського районного управління юстиції Київської області Овчінніковим Л. С. внесено відомості, відповідно до яких земельна ділянка площею 0,5496 га, кадастровий номер 3224687800:02:012:0004 за адресою Київська область, Тетіївський район, Теліжинецька сільська рада знаходиться в оренді строком на 49 років на підставі договору оренди від 29 грудня 2012 року. Орендарем вказано ОСОБА_1 , орендодавцем зазначено Тетіївську районну державну адміністрацію.

У Листі ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» № 241 від 20 вересня 2019 року вказано, що в Тетіївському агролісництві виявлено порушення - самовільне зайняття земельних ділянок, які були призначені для ведення лісового господарства, в тому числі і земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004, факт порушення зафіксовано актом огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства № б/н від 01 липня 2019 року.

Суди встановили, що ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» № 60 від 30 січня 2020 року підприємство не надавало погоджень на припинення користування, вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004; Київське обласне та м. Києва управління лісового та мисливського господарства не надавало погоджень на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004.

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №39-ОТГ від 14 грудня 2020 року Тетіївській міській громаді Білоцерківського району Київської області передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 591,7853 га, згідно додатку. Відповідно до додатку, земельна ділянка з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 входить до складу вказаних земельних ділянок.

У письмових поясненнях Головне управлення Держгеокадастру у Київський області у письмових поясненнях вказує, що відповідно до проекту формування території і встановлення меж Теліжинецької сільської ради народних депутатів та сільського населеного пункту Тетіївського району Київської області, державного акта на право колективної власності на землю КСП «Теліженці» серія КВ від 19 травня 1995 року, рішення Тетіївської районної ради №138-16-XXIII від 28 грудня 2000 року «Про переведення земель колективної власності в землі запасу», земельна ділянка з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а позивачем не зазначено у позові рішень органів державної влади та/або органів місцевого самоврядування, якими у 2006 року віднесено спірну земельну ділянку до земель лісогосподарського призначення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 373/462/19 (провадження № 61-4515св21) вказано, що :

«відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

З огляду на зазначені норми при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав належним чином оформлених планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які підтверджували би належність спірної земельної ділянки до лісового фонду, а отже, не надав доказів того, що передана в оренду ОСОБА_1 земельна ділянка належить до земель лісового фонду. Належних документів щодо відведення та закріплення спірної земельної ділянки за будь-якими лісовпорядними організаціями також немає. При цьому суди входили з того, що позивач не надав належним чином оформленого оригіналу планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а надав лише копію проекту організації і розвитку лісового господарства Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області, копію перспективного плану ведення лісового господарства майстерської дільниці № 1 Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області та копію статуту Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу.

У зв`язку з тим що прокурор не надав належним чином оформлених оригіналів планшетів, а державні акти на спірні земельні ділянки державним лісогосподарським підприємством не отримані, та враховуючи Прикінцеві положення ЛК України, правильним є висновок судів про ненадання належних документів, які підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками ДП «Переяслав-Хмельницький державний агролісгосп».

З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій на підставі встановлених ними обставин про недоведеність позовних вимог, зокрема, в частині того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. При цьому наявність проекту організації і розвитку лісового господарства Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області та перспективного плану ведення лісового господарства майстерської дільниці № 1 Переяслав-Хмельницького державного агролісгоспу Київської області та планшету без відповідного затвердження сама по собі не дає підстав вважати про віднесення певної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Крім того, згідно зі статтями 181-184, 202-204 ЗК України, законами України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

З копії повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16 січня 2019 року № 14-10-0.222-521/2-19 встановлено, що, за інформацією Відділу у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель за формою № 6-зем станом на 01 січня 2016 року на території Переяслав-Хмельницького району Київської області землекористувач ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» не обліковується.

Також з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223388200:02:015:0100 є Переяслав-Хмельницька РДА.

Таким чином суди, попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність перебування спірної земельної ділянки у користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» та віднесення цієї ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, є безпідставними, оскільки заявник не надав жодних доказів на спростування цих обставин або на підтвердження інших.

Крім того, в оцінці спірних правовідносин Верховний Суд враховує і те, що позивач не надав доказів того, що спірна земельна ділянка після заснування ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» увійшла до масиву земель лісогосподарського призначення, які в порядку, передбаченому статтею 17 ЛК України та статтями 56, 57 ЗК України, на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування з відповідним погодженням були передані в користування ДП «Переяслав-Хмельницький агролісгосп» або були передані в користування зазначеному підприємству з іншого спеціалізованого підприємства. Також на підтвердження заявлених вимог прокурор не надав державного акта про право постійного користування земельною ділянкою, що додатково вказує на недоведеність позовних вимог».

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Касаційний суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суди встановили, що: позивачем не доведено належними і допустимими доказами належність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3224687800:02:012:0004 до земель лісового фонду та накладення на землі лісогосподарського призначення; встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про відсутність в діях відповідачів порушень вказівок закону, тому відсутні підстави стверджувати про незаконність оскаржуваного розпорядження та надання земельної ділянки в користування, а отже суд в задоволенні позовних вимог відмовив.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження і про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14; від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14; від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18; від 30 вересня 2020 року у справі № 363/669/17; від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц; від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 13 червня 2018 року у справі № 369/1777/13-ц; від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16; від 20 червня 2018 року у справі № 391/1056/14-ц; та постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-196цс15; від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14; від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15; від 20 березня 2013 року у справі № 6-13цс13 є необґрунтованим, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду: від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц; та постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14; є необґрунтованими, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року у справі за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» до Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру в Київській області, Тетіївська міська рада, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков