Постанова

від 07.11.2024 по справі 135/257/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 135/257/24

Провадження № 22-ц/801/2142/2024

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Корнієнко О. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 рокуСправа № 135/257/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Матківської М. В., Оніщука В. В.,

з участю секретаря судового засідання: Кашпрук М. Г.,

заявник - ОСОБА_1

заінтересовані особи: орган опіки та піклування Ладижинської міської ради, військова частина НОМЕР_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Корнієнка О. М., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб - органу опіки та піклування Ладижинської міської ради, військової частини НОМЕР_1 , про встановлення факту, перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою за участі заінтересованих осіб - органу опіки та піклування Ладижинської міської ради, військової частини НОМЕР_1 , про встановлення факту, перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Зазначав, що 06.09.2022 між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, у якому народилась спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від попереднього шлюбу він має неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його дружина від попереднього шлюбу - ОСОБА_2 має неповнолітнього сина ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 та знаходяться на його утриманні. Колишній чоловік ОСОБА_2 не утримує сина ОСОБА_6 , оскільки має заборгованість зі сплати аліментів, яка становить 118 762,75 грн. Колишня дружина ОСОБА_7 виїхала за межі України, більше на території України не з`являлась. Доньку ОСОБА_4 не утримує та не приймає участі у її вихованні. 19.05.2022 його призвано на військову службу у зв`язку із загальною мобілізацією. З 09.04.2023 він приступив до службових обов`язків на посаду командира відділення 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї ВЧ НОМЕР_2 . Він отримує грошове забезпечення та має постійних дохід, тому має можливість забезпечувати всю родину. Згідно п.п «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини ( якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу), зокрема у разі перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Посилаючись на те, що встановлення даного факту йому необхідне для звільнення з військової служби, просив суд встановити факт перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 03 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить зазначене рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким його вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що суд не врахував інтересів дітей, а також того, що мати його доньки ОСОБА_4 фактично усунулась від виконання своїх обов`язків з виховання і утримання дитини, а батько ОСОБА_8 взагалі перебуває за кордоном ,не сплачує аліменти на утримання сина, а отже, саме він як батько здійснює утримання трьох дітей самостійно.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог , суд виходив з того, що заявник не довів, що батько неповнолітньої дитини ОСОБА_6 в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, вимога викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення - факту утримання неповнолітніх дітей, є необґрунтованою та не доведеною.

Однак, колегія суддів з вказаним висновком не погоджується, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .

06.09.2022 ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 . Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - « ОСОБА_2 ».

До укладення шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 .

Дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 має від попереднього шлюбу дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 .

З копій витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_2 №99 від 09.04.2023, №139 від 19.05.20222 та копії довідки №577 від 31.01.2024 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 19.05.2022. З копії довідки №492 виданої 27.01.2024 військовою частиною НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 з 19.05.2022 по 31.12.2023 отримує матеріальне грошове забезпечення.

З копії судового наказу виданого Ладижинським міським судом Вінницької області від 26.03.2018 вбачається, що з ОСОБА_11 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частини всіх видів його доходів і до досягнення дитиною повноліття.

Із розрахунку заборгованості по аліментам, проведеному Мурованокуриловецьким районним відділом ДВС у Могилів-Подільському районі Вінницької області видно, що станом на 31.01.2024 заборгованість ОСОБА_11 по аліментам становить 118 762,75 грн.

Згідно акту обстеження умов проживання №7 від 06.02.2024 комісія Ладижинської міської ради встановила, що за адресою: АДРЕСА_1 проживають та мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - заявник, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - чоловік, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - донька, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - син. Зі слів матері утриманням дітей займається ОСОБА_1 ..

З копії витягу з реєстру територіальної громади від 05.01.2024 та від 07.11.2023 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані по АДРЕСА_2 .

З копії витягу з реєстру територіальної громади від 09.01.2024, 31.01.2023 та копії довідки від 02.06.2017 вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані по АДРЕСА_3 .

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема ,якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян і встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку , що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено

із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, що за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу у встановленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У справі, судове рішення у якій є предметом перегляду, заявник просить встановити факт перебування на його самостійному утриманні трьох неповнолітніх дітей.

Метою встановлення факту заявник визначив захист прав та інтересів дітей, а також ,своїх прав та інтересів як батька, що займається вихованням та утриманням дітей. Крім цього, встановлення цього факту потрібно заявникові для звільнення з військової служби.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_7 , як матері спільної із заявником доньки - ОСОБА_4 , а також для ОСОБА_12 , як батька дитини ОСОБА_8 .

З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Суд керувався відсутністю підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , які навіть не були залучені до участі у справі, не здійснюють прав та не виконують обов`язків щодо своїх неповнолітніх дітей, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Водночас, суд не звернув уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

У частині шостій статті 294 ЦПК України встановлено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За установлених у цій справі конкретних обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву його слід залишити без розгляду.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

З урахуванням наведеного оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей з підстав, передбачених частиною шостою статті 294, частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 08 липня 2024 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб - органу опіки та піклування Ладижинської міської ради, військової частини НОМЕР_1 , про встановлення факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий /підпис/ С. Г. Копаничук

судді: /підпис/ М. В. Матківська

/підпис/ В. В. Оніщук

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду 11.11.2024

Згідно із оригіналом:

Помічник судді О. П. Маняк