Постанова

від 07.11.2024 по справі 910/6927/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6927/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Бакуліна С. В., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - ОСОБА_1.

відповідача - Пікалова Ю. М.

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 (головуючий - Буравльов С. І., судді Андрієнко В. В., Шапран В. В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 (суддя - Демидов В. О.)

і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 (суддя - Демидов В. О.)

у справі № 910/6927/23

за позовом ОСОБА_1

до Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Подільська районна в місті Києві державна адміністрація

про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів, скасування запису про державну реєстрацію змін до установчих документів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів відповідача від 23.09.2016, оформлених протоколом № 1, та скасування запису про державну реєстрацію змін до установчих документів № 10711050002030334 від 26.10.2016.

2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням порядку скликання та проведення загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" від 23.09.2016, що призвело до порушення прав позивача як члена кооперативу на участь в управлінні. Крім того, як наслідок, підлягає скасуванню запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10711050002030334 від 26.10.2016 про державну реєстрацію змін до установчих документів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7".

3. Так позивач посилається на те, що він як член ЖБК не був повідомлений про дату та місце проведення цих загальних зборів та не брав в них участі. Разом з тим, у списках членів кооперативу, доданого до протоколу № 1 від 23.09.2016, на яких від руки наявний допис: "Список членів ЖБК "Мотозаводець 7", присутніх на загальних зборах, що відбулися 23.09.2016", є і його підпис.

4. Позивач вважає, що ці підписи збиралися в той час через консьєржів будинку, під опитування про гаряче водопостачання для їхнього будинку і жодним чином не відноситься до списку присутніх на загальних зборах, що начеб то відбулися 23.09.2016.

5. Також позивач стверджує, що у протоколі № 1 від 23.09.2016 не вказано, яка кількість голосів членів кооперативу проголосувала "За", "Проти", або "Утримались" по кожному питанню порядку денного. Окремого списку голосування, в якому б містилися питання порядку денного, П.І.Б. осіб, що голосували, як голосували ці особи по кожному питанню, в якій кількості та відсотковому співвідношенні не має.

6. Крім того за доводами позивача, згідно з протоколом № 1 від 23.09.2016 одинадцять квартир по два рази ставили свої підписи в протоколі, а саме квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 , а на сторінці 4 списків стоїть підпис за НОМЕР_1 квартиру, власниця якої померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і в цій квартирі ніхто не проживає. Згідно його письмового опитування мешканці 31 квартири ( АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_26 , АДРЕСА_27 , АДРЕСА_28 , АДРЕСА_29 , АДРЕСА_30 , АДРЕСА_31 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_32 , АДРЕСА_33 , АДРЕСА_34 , АДРЕСА_35 , АДРЕСА_36 , АДРЕСА_37 , АДРЕСА_38 ' НОМЕР_2 АДРЕСА_11 , АДРЕСА_39 ) не брали участь в цих загальних зборах і не підписували протокол загальних зборів від 23.09.2016, хоча їхні підписи стоять в списку присутніх, доданого до протоколу.

7. Позивач вказує, що порушення порядку скликання та проведення загальних зборів членів ЖБК "Мотозаводець 7", які начебто відбулись 23.09.2016, а також використання підписів членів ЖБК, зокрема і його, в якості "Списку членів ЖБК "Мотозаводець 7", присутніх на загальних зборах, що відбулися 23.09.2016", призвели до порушення його прав та інтересів як члена кооперативу, оскільки позбавили його права на голосування при прийнятті рішень на таких зборах, права на участь в управлінні кооперативом.

8. При цьому позивач зазначає, що про порушення його прав він дізнався тільки після отримання 22.10.2021 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань копії протоколу загальних зборів членів ЖБК "«Мотозаводець 7" від 23.09.2016, тому початком строку позовної давності в даному випадку є 22.10.2021.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

9. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.

10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично єдиним питанням, яке було винесено на розгляд загальних зборів членів кооперативу від 23.09.2016 було "приведення Статуту житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" у відповідність до положень Податкового кодексу України стосовно неприбуткових організацій, затвердження нової редакції Статуту; призначення відповідальних осіб, уповноважених на підписання Статуту та реєстрацію змін до ЄДР".

11. При цьому, проаналізувавши положення Податкового кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що приведення Статуту у відповідність до законодавства та вимог, встановлених статтею 133 Податкового кодексу України та затвердження нової редакції Статуту ЖБК "Мотозаводець 7", хоч і не було продиктоване законодавчим обов`язком необхідності внесення відповідних змін, проте відповідало інтересам Кооперативу та його членів, адже сприяло врегулюванню його діяльності у сфері податкових відносин (вказані норми ПК України встановлюють обов`язкові вимоги до установчих документів неприбуткової установи, якою є Кооператив, для цілей визначення суб`єктів - платників податку на прибуток підприємств).

12. Разом з цим, місцевий господарський суд зауважив, що ОСОБА_1 не зазначено в чому саме виявляється порушення його прав/інтересів приведенням у відповідність до вимог податкового законодавства Статуту Кооперативу, членом якого він наразі є. Зі змісту позовної заяви та інших процесуальних документів останнього не вбачається, які конкретно саме пропозиції мав ОСОБА_1 , які питання порядку денного хотів змінити чи доповнити, зокрема, ним не надано іншої редакції Статуту ЖБК "Мотозаводець 7", що відрізнялася б від тієї, яка була затверджена 23.09.2016 загальними зборами.

13. Суд першої інстанції наголосив на необхідність дотримання балансу між приватним інтересом позивача та інтересами інших членів Кооперативу. При цьому зазначив, що усі питання, які були прийняті на загальних зборах, були пов`язані із метою діяльності Кооперативу та спрямовані на виконання його цілей та завдань, тобто відповідали інтересам його членів.

14. Крім того, суд першої інстанції також зауважив, що позивач обґрунтовує порушення своїх прав тим, що він був членом Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" з 2011 року після отримання квартири у вказаному кооперативі в подарунок від батьків та подання заяви на вступ до кооперативу, однак жодних документів на підтвердження таких доводів до суду не надає.

15. При цьому, в матеріалах справи наявні копії заяви позивача про вступ в члени Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" та протоколу загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" від 30.06.2021, на яких було розглянуто вказану заяву та прийнято, зокрема, ОСОБА_1 в члени кооперативу.

16. З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із недоведеністю позовних вимог позивачем.

17. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 клопотання представника Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

18. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 залишено без змін.

19. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду по суті спору, зазначивши, що оскільки позивач набув членства в кооперативі 30.06.2021, вимога позивача про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів відповідача від 23.09.2016, оформлених протоколом № 1, та скасування запису про державну реєстрацію змін до установчих документів № 10711050002030334 від 26.10.2016 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

20. Також стосовно ухваленого судом першої інстанції додаткового рішення про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" у суді першої інстанції, апеляційний господарський суд, врахувавши час на підготовку матеріалів до судового слухання та складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі 15000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

21. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024, а справу № 910/6927/23 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

22. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій по суті спору, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 10, частин п`ятої, десятої статті 15 Закону України "Про кооперацію" у подібних правовідносинах.

23. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

24. Разом з цим, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження додаткового рішення та постанови суду апеляційної інстанції у відповідній частині, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/25-ц та постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19 та від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.

Позиція інших учасників справи

25. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

26. Станом на час звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 є членом Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7".

27. Згідно з протоколом № 1 загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" від 23.09.2016 було проведено збори, на яких були прийняті наступні рішення:

- затвердити запропоновані правлінням зміни до статуту кооперативу;

- затвердити статут кооперативу в новій редакції;

- уповноважити голову правління Горецького Михайла Андрійовича підписати затверджений на загальних зборах членів кооперативу статут та призначити відповідальним за проведення реєстрації змін відомостей про кооператив, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, голову правління Горецького Михайла Андрійовича ;

- затвердити та ввести в дію з 01.09.2016 розмір внесків (тарифів) членів ЖБК та співвласників будинку на утримання (управління) будинку та прибудинкової території з розрахунку 3,22 грн/кв. м.

28. Згідно з порядком денним були викладені такі питання:

- приведення статуту житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" у відповідність до положень Податкового кодексу України стосовно неприбуткових організацій, затвердження нової редакції статуту;

- призначення відповідальних осіб, уповноважених на підписання статуту та реєстрацію змін до Єдиного державного реєстру;

- затвердження розміру внесків (тарифу) членів кооперативу та співвласників будинку на утримання (обслуговування/ управління) будинку та прибудинкової території.

29. Згідно з протоколом № 1 від 23.09.2016 присутні на зборах 165 членів кооперативу (список додається).

30. Після розгляду кожного питання порядку денного зазначено, що проголосували "за" - 100%, "проти" - 0, "утримались" - 0.

31. Протокол № 1 від 23.09.2016 містить підписи голови зборів та секретаря зборів, а також печатку Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7".

32. Відповідно до додатку до протоколу № 1 від 23.09.2016 список членів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7", присутніх на загальних зборах, що відбулися 23.09.2016 - загальна кількість членів житлово-будівельного кооперативу становить 222 особи, присутні на зборах - 165 осіб.

33. Відповідно до п.1 Статуту Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7", зареєстрованого управлінням житлово-будівельного кооперативу виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 04.12.1986 № 46 (редакція, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень загальних зборів), житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей шляхом будівництва двох багатоквартирних будинків за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління будинками.

34. Згідно з п.7 вказаного Статуту громадяни приймаються в члени житлово-будівельного кооперативу по досягненню ними 18 років.

35. Як передбачено п.31 Статуту, член житлово-будівельного кооперативу вправі за згодою загальних зборів членів кооперативу передати свій пай будь-кому з постійно проживаючих з ним членів сім`ї, які досягли 18-річного віку або одружилися або вступили на роботу у передбачених законом випадках до досягнення зазначеного віку. Пай, що є спільною власністю подружжя, може бути переданий лише за наявності згоди іншого чоловіка. Особа, якій член кооперативу передав свій пай, має перевагу перед усіма іншими особами на вступ до цього кооперативу.

36. У пункті 47 Статуту вказано, що новоприйнятий член житлово-будівельного кооперативу зобов`язаний виконувати рішення загальних зборів членів кооперативу (збори уповноважених), якими на членів кооперативу покладаються певні обов`язки, винесені до вступу до кооперативу.

37. За п.55 Статуту, якщо члена житлово-будівельного кооперативу виключено з кооперативу у випадках, передбачених підпунктами 3, 5 пункту 50 статуту, помер або вибув з нього з інших причин або переселився в іншу квартиру в будинку того ж кооперативу, члени його сім`ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування житловим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. Член сім`ї, який виявив бажання вступити в кооператив замість колишнього члена кооперативу, має перевагу перед іншими особами.

38. Разом з цим, суди встановили, що позивач вказує, що він є членом Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" з 2011 року після отримання квартири у вказаному кооперативі в подарунок від батьків та подання заяви на вступ до кооперативу. Однак в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження вступу позивача до кооперативу у 2011 році.

39. Суди також встановили, що 30.06.2021, відповідно до протоколу загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" позивача - ОСОБА_1 було прийнято в члени кооперативу.

Позиція Верховного Суду

40. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

41. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

42. Відповідно до частини першої статті 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

43. Згідно з частиною першою статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту.

44. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов`язки (частина третя статті 62 ГК України).

45. Відповідно до статті 93 ГК України підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.

46. За змістом положень статей 2, 6 Закону України "Про кооперацію" кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

47. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про кооперацію" кооперація базується на таких основних принципах, зокрема, як рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.

48. Згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

49. Відповідно до положень статті 15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. Чергові загальні збори членів кооперативу скликаються правлінням або головою кооперативу у разі потреби, але не рідше одного разу на рік. Про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення. Позачергові загальні збори членів кооперативу скликаються на вимогу: не менше третини його членів; спостережної ради; ревізійної комісії (ревізора); органу управління кооперативного об`єднання, членом якого він є.

50. Відповідно до статті 15 Закону України "Про кооперацію" загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених. Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об`єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням.

51. Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

52. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

53. Верховний Суд звертає увагу, що члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 509/577/18 та від 05.11.2019 у справі № 922/80/18.

54. Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

55. При цьому, безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є: 1) прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму; 2) прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; 3) прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах; 4) відсутність протоколу загальних зборів, підписаного головою і секретарем зборів.

56. Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

57. Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/211/22 зазначив, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів членів кооперативу можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення члена кооперативу можливості взяти участь у загальних зборах; порушення рішенням загальних зборів прав чи законних інтересів члена. Однак не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень. Для визнання недійсними рішень загальних зборів кооперативу повинен бути доведеним факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів члена кооперативу (позивача).

58. Вирішуючи питання про захист порушеного права, суд має враховувати інтереси і самого кооперативу і його інших членів, крім позивача, тобто, дотримуватися балансу інтересів членів кооперативу і самого кооперативу. Тому важливо встановити не абстрактне, а конкретне порушене право чи інтерес члена кооперативу для його співставлення з інтересами інших членів та кооперативу, які можуть бути порушені визнанням недійсним ухваленого рішення (такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №916/2506/20, від 28.03.2023 у справі №916/213/22, від 30.05.2023 у справі №916/212/22, від 27.03.2023 у справі №906/908/21, від 15.06.2022 у справі №910/6685/21).

59. Верховний Суд зазначає, що такий підхід до вирішення подібних корпоративних спорів є усталеним і його послідовно дотримуються господарські суди під час вирішення спору щодо оскарження рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичних осіб.

60. Визначальним для задоволення такого позову є наявність ознак порушення оскаржуваним рішенням прав та інтересів позивача (постанова Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 30.11.2023 у справі № 362/666/19).

61. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що розглядаючи справи у спорах, що виникли між господарським товариством та одним із його учасників, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені.

62. Ефективність позовної вимоги про визнання рішень зборів недійсними має оцінюватися, виходячи з конкретних обставин справи, в тому числі, враховуючи обставини зміни складу учасників, розміру статутного капіталу, добросовісності поведінки нових учасників, тощо (постанова Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 09.11.2023 у справі № 916/3496/20).

63. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/1255/22 звернув увагу на те, що саме по собі неповідомлення учасника про загальні збори не є беззаперечною підставою для визнання рішень, ухвалених на таких зборах, недійсними (подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №916/2506/20, від 15.06.2022 у справі №910/6685/21, від 27.03.2023 у справі №906/908/21, від 28.03.2023 у справі №916/213/22, від 30.05.2023 у справі №916/212/22, від 07.06.2023 у справі №916/211/22). У кожній справі суд оцінює сукупність всіх встановлених обставин, зокрема, зміст ухвалених на зборах рішень (наскільки вони порушують права або законні інтереси учасника), наявність кворуму, баланс інтересів позивача та інших учасників, які голосували за прийняття оскаржуваних рішень тощо.

64. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не зазначено в чому саме виявляється порушення його прав/інтересів приведенням у відповідність до вимог податкового законодавства Статуту Кооперативу, членом якого він наразі є. Зі змісту позовної заяви та інших процесуальних документів останнього не вбачається, які конкретно саме пропозиції мав ОСОБА_1 , які питання порядку денного хотів змінити чи доповнити, зокрема, ним не надано іншої редакції Статуту ЖБК "Мотозаводець 7", що відрізнялася б від тієї, яка була затверджена 23.09.2016 загальними зборами. При цьому суди зазначили, що усі питання, які були прийняті на загальних зборах, були пов`язані із метою діяльності Кооперативу та спрямовані на виконання його цілей та завдань, тобто відповідали інтересам його членів.

65. Крім того, суди попередніх інстанцій також зауважили, що позивач обґрунтовує порушення своїх прав тим, що він був членом Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" з 2011 року після отримання квартири у вказаному кооперативі в подарунок від батьків та подання заяви на вступ до кооперативу, однак жодних документів на підтвердження таких доводів до суду не надає. При цьому, в матеріалах справи наявні копії заяви позивача про вступ в члени Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" та протоколу загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" від 30.06.2021, на яких було розглянуто вказану заяву та прийнято, зокрема, ОСОБА_1 в члени кооперативу.

66. З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що оскільки позивач набув членства в кооперативі 30.06.2021, вимога позивача про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів відповідача від 23.09.2016, оформлених протоколом № 1, та скасування запису про державну реєстрацію змін до установчих документів № 10711050002030334 від 26.10.2016 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

67. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про те, що не зазначення позивачем в чому саме виявляється порушення його прав/інтересів прийняттям оскаржуваних рішень загальних зборів, а також встановлення факту набуття позивачем членства в кооперативі (корпоративних прав) з 30.06.2021 свідчить про відсутність правових підстав для визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів відповідача від 23.09.2016 та скасування запису про державну реєстрацію змін до установчих документів № 10711050002030334 від 26.10.2016.

68. При цьому, щодо моменту вступу ОСОБА_1 до кооперативу, Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 11 Закону "Про кооперацію" вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

69. Так, аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що визначальним моментом у набутті особою членства в кооперативі та відповідних прав і обов`язків є прийняття загальними зборами кооперативу рішення про затвердження питання щодо прийняття особи до кооперативу.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 916/147/22.

70. Звідси, суди попередніх інстанцій встановивши, що 30.06.2021, відповідно до протоколу загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" позивача - ОСОБА_1 було прийнято в члени кооперативу, абсолютно правомірно відхилили доводи останнього про те, що він був членом Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" з 2011 року. При цьому, судами було враховано, що матеріали справи не містять доказів прийняття позивача на підставі відповідного рішення загальних зборів членів ЖБК "Мотозаводець 7" до членів кооперативу у 2011 році, так само і не містять доказів визнання недійсним рішення загальних членів ЖБК "Мотозаводець 7" від 30.06.2021.

71. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

72. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

73. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

74. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

75. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 22 цієї постанови), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у задоволені позову.

76. Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

77. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

78. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

79. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

80. Щодо інших заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

81. Згаданим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

82. У свою чергу, у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України (на нього посилається скаржник у касаційній скарзі) вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

83. Таким чином, в силу наведеного припису процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

84. За таких обставин, оскільки Судом визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України вже визнана необґрунтованою, тому і підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України у Суду також відсутні.

85. Щодо іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) Верховний Суд зазначає таке.

86. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

87. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

88. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.

89. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.

90. Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.

91. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

92. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).

93. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

94. Відхиляючи доводи касаційної скарги, зокрема, про безпідставне застосування судом апеляційної інстанції приписів Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, незважаючи на помилкове застосування судом до спірних правовідносин положень названого Закону, з огляду на наведене вище у цій постанові, є законною і правильною по суті, оскільки само по собі помилкове посилання суду апеляційної інстанції на приписи зазначеного Закону не призвело до ухвалення неправильного по суті судового рішення, а згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

95. Разом з цим, стосовно оскарження позивачем додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у відповідній частині у цій справі Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

96. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

97. Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

98. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

99. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

100. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

101. Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

102. Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

103. Розподіл судових витрат визначений статтею 129 ГПК України, частиною четвертою якої передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини третьої статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

104. Відповідно до статті 19 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

105. Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

106. Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

107. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

108. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

109. Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

110. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

111. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

112. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

113. Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

114. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

115. Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

116. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

117. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

118. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

119. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (заява № 72277/01; пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (заяви № 30675/06, № 30785/06, № 32818/06, № 34468/06 та № 49001/06; пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04), від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (заява № 71660/11; пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

120. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

121. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

122. Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

123. Отже, у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

124. Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

125. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

126. При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

127. Так, проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваних судових рішень, а також доводи скаржника у цій частині, Верховний Суд відзначає, що суди першої і апеляційної інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, встановивши дійсність надання таких послуг, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, необхідності наданих послуг, тощо, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, дійшли заснованого на правильному застосуванні статей 126, 129 ГПК України висновку про часткове задоволення заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правову допомогу. Таке рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

128. При цьому Суд враховує, що позивачем у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено неспівмірності та/або нерозумності, та/або нереальності витрат на професійну правничу допомогу відповідача, а також те, що такі послуги не були надані. Разом з тим, обов`язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.

129. Разом з цим, проаналізувавши постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/25-ц та постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19 та від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, на які скаржник посилається у касаційній скарзі, правові висновки в яких (на думку скаржника) не було враховано судами попередніх інстанцій при прийняті оскаржуваних рішень, Верховний Суд зазначає, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить висновкам суду касаційної інстанції у наведених скаржником постановах, оскільки застосування норм права у зазначених справах залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та встановлених обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.

130. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у відповідній частині (за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024), передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

131. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

132. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

133. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

134. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

135. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

136. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

137. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення, додаткове рішення і постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

138. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі № 910/6927/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді С. В. Бакуліна

В. І. Студенець