Постанова

від 11.11.2024 по справі 144/247/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 144/247/18

провадження № 61-13002св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Соболівська сільська рада Теплицького району Вінницької області,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, - Гайсинська районна державна адміністрація Вінницької області,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2023 року у складі колегії суддів Сопруна В.В., Ковальчука О. В., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Соболівської сільської ради Теплицького району Вінницької області (далі - Соболівська сільська рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, - Гайсинська районна державна адміністрація Вінницької області, про визнання недійсним рішення сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 30 січня 2014 року за ним визнано право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07 лютого 1969 року правління колгоспу «Росія» виділило ОСОБА_3 присадибну ділянку, площею 0,25 га, для обслуговування вказаного будинку.

Набувши право власності на житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , він набув і право користування на присадибну земельну ділянку.

Він скористався своїм правом і подав заяву до Соболівської сільської ради про безоплатну приватизацію зазначеної земельної ділянки, а саме про надання йому у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням сесії Соболівської сільської ради від 21 березня 2014 року йому надано дозвіл на замовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, для безоплатного передання у приватну власність.

Рішенням сесії Соболівської сільської ради від 15 липня 2015 року позивачу надано дозвіл на замовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , площею 0,03 га ріллі, для ведення особистого селянського господарства для безоплатного передання у приватну власність.

Позивач звернувся до Приватного підприємства (далі - ПП) «Центр земельних відносин» з метою виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Геодезист, який виїхав за його адресою, за допомогою електронного приладу виконав проміри, проте план поділу земельної ділянки, площею 0,5738 га, між земельною ділянкою, яку має намір приватизувати позивач, та земельною ділянкою ОСОБА_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідав площі фактичного користування.

Позивач не може виготовити технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок, якими він користується, в натурі, оскільки ОСОБА_2 , земельна ділянка якої межує з його, приватизувала свою земельну ділянку і затвердила технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі без плану поділу земельної ділянки, який мав погоджуватись зі ОСОБА_1 , за рахунок частини його земельної ділянки та в більшому розмірі, ніж розмір, який їй надано дозволом на замовлення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі.

Абрис земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідає необхідним вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, зокрема відсутня конфігурація, розміри та межі земельної ділянки.

Земельна ділянка ОСОБА_2 збільшилась за рахунок частини земельної ділянки позивача.

Під час з`ясування причин, чому межова лінія між їх домогосподарствами у плані поділу проходить через його бесідку та частину його подвір`я, встановлено, що ПП «Центр земельних відносин» на прохання ОСОБА_2 неодноразово вносив зміни до технічної документації на її земельну ділянку. Тому відомості каталогу координат кутів в її технічній документації не відповідають відомостям у кадастровому плані та плані поділу, який виготовлено на його замовлення. У плані поділу периметр земельної ділянки ОСОБА_2 збільшений вдвічі.

Внаслідок затвердження технічної документації ОСОБА_2 межа її земельної ділянки на АДРЕСА_1 , проходить по земельній ділянці позивача, якою він користувався і на яку йому надано дозвіл на замовлення технічної документації для приватизації. Таким чином частина земельної ділянки позивача перебуває у власності ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 неодноразово звертався до Соболівської сільської ради та ПП «Центр земельних відносин» з проханням виправити помилку, але отримував відмову, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Просив суд визнати недійсними рішення Соболівської сільської ради від 16 квітня 2014 року № 897 і № 900 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» та визнати недійсними свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Теплицький районний суд Вінницької області рішенням від 10 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав недійсним рішення Соболівської сільської ради від 16 квітня 2014 року № 900 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)», яким ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), надано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, кадастровий номер 05237864000600203412, площею 0,0438 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку.

Визнав недійсним рішення Соболівської сільської ради від 16 квітня 2014 року № 897 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)», яким ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), надано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, кадастровий номер 0523786400060020342), площею 0,2500 га, з цільовим призначенням - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку.

Визнав недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0523786400060020341, від 05 вересня 2014 року, індексний номер 26468523, що видане ОСОБА_2 реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області.

Визнав недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0523786400060020342, від 05 вересня 2014 року, індексний номер 26454275, що видане ОСОБА_2 реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 20 101,30 грн.

Суд першої інстанції керувався тим, що невідповідність технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , нормативно-правовим актам у сфері землеустрою Гайсинського району, є підставою для визнання недійсним рішень Соболівської сільської ради від 16 квітня 2014 року № 897 та № 900 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».

Суд також зазначив, що способом відновлення порушених прав ОСОБА_1 є визнання недійсними свідоцтв про право власності на земельні ділянки, кадастрові номери 0523786400:06:002:0341, 0523786400:06:002:0342, оскільки плани меж цих ділянок розроблені відповідно до технічної документації, яка не відповідає нормативно-правовим актам у сфері землеустрою.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд безпідставно визнав недійсними документи, що підтверджують право ОСОБА_2 на земельні ділянки.

Під час погодження органами Держгеокадастру технічної документації на земельні ділянки відповідачки будь-яких накладень на інші земельні ділянки не встановлено.

Позивач не має оформленого права власності на земельні ділянки, які він має намір приватизувати, а його права не порушені.

План поділу земельних ділянок, наданий позивачем, не є належним та допустим доказом, оскільки не погоджений відповідними органами, та складається лише під час поділу земельної ділянки, яка перебуває у спільній власності осіб, водночас земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували у спільній власності.

Вінницький апеляційний суд постановою від 26 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 10 травня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в позові. Стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 228,80 грн.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції керувався тим, що з урахуванням підстав та змісту позову, висновку судової земельно-технічної експертизи, позивач не довів порушення його прав оскаржуваними рішеннями та свідоцтвами про право власності на нерухоме майно.

Апеляційний суд зазначив, що непогодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками само собою

не може бути підставою для визнання рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у:

постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі№ 6-253цс16 щодо єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди;

постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 128/1911/20 щодо того, що особа, яка законно набула у власність будинок має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під таким будинком в умовах і обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача як власника об`єкта нерухомості;

постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц щодо того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, визнання або оспорення; суд має захистити такі права у спосіб, який є ефективним;

постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 915/672/17, від 30 травня 2018 року у справі № 908/1990/17, від 04 липня 2019 року у справі № 911/2244/18 щодо того, що у разі набуття права власності на житловий будинок, питання переходу права на земельну ділянку регулюється статтями 120 ЗК України та 377 ЦК України;

постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2884/16-ц щодо того, що власник або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не може приватизувати земельну ділянку, яка знаходиться під його будинком, та оформити технічну документацію на неї, оскільки земельні ділянки ОСОБА_2 частково накладаються на земельну ділянку позивача.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки судової земельно-технічної експертизи.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, тому підстав для її скасування немає.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзиви на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2023 року в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 228,80 грн до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2023 року в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 228,80 грн задоволено. Зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2023 року в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 228,80 грн до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 30 січня 2014 року у справі №144/78/14-ц за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 (а. с. 14-15).

Відповідно до технічного паспорта на будинок наАДРЕСА_1 погоджено план поділу земельної ділянки між власниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і складено акт встановлення меж земельної ділянки (а. с. 16 - 21).

Згідно з довідками, виданими правлінням колгоспу «Росія», ОСОБА_4 виділено присадибну ділянку, площею 0,25 га (а. с. 22 - 23).

Відповідно до рішення Соболівської сільської ради від 21 березня 2014 року № 882 ОСОБА_1 надано дозвіл на замовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 умовних кадастрових га, для безоплатного передання у приватну власність (а. с. 27).

Рішенням Соболівської сільської ради від 15 липня 2015 року № 1183 ОСОБА_1 надано дозвіл на замовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_1 , площею 0,03 га ріллі, для ведення особистого селянського господарства для безоплатного передання у приватну власність (а. с. 28).

17 грудня 2013 року рішенням № 791 Соболівська сільська рада надала ОСОБА_2 дозвіл на замовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) наАДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га та 0,03 умовних кадастрових га для ведення особистого селянського господарства для безоплатного передання у власність (а. с. 33).

Відповідно до рішення Соболівської сільської ради від 16 квітня 2014 року № 897 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Надано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку, кадастровий номер 0523786400:06:002:0342, площею 0,2500 га, для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку (а. с. 35).

Згідно з рішенням Соболівської сільської ради від 16 квітня 2014 року № 900 ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Надано їй у приватну власність земельну ділянку, кадастровий номер 0523786400:06:002:0341, площею 0,0438 га, для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 , видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку (а. с. 36).

Відповідно до вказаних вище рішень ОСОБА_2 отримала свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 вересня 2014 року, індексні номери: 26454275, 26468523 (а. с. 42 - 43).

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 28 грудня 2022 року № 002/22 встановлено, що на підставі проведеного дослідження, з урахуванням результатів топографо-геодезичної зйомки, натурного обстеження об`єктів дослідження фактичний порядок користування земельною ділянкою ОСОБА_2 не відповідає правовстановлюючим документам на земельні ділянки, кадастрові номери 0523786400:06:002:0342 та 0523786400:06:002:0341. На підставі проведеного дослідження, взявши до уваги результати топографо-геодезичної зйомки, натурного обстеження об`єктів дослідження, встановлено, що фактично розташовані на АДРЕСА_1 бесідка, паркан, ворота та господарський двір (користувач ОСОБА_1 ) не знаходяться в межах приватизованих земельних ділянок на АДРЕСА_1 , кадастрові номери 0523786400:06:002:0342, 0523786400:06:002:0341 (власник ОСОБА_2 ) (а. с. 157-177).

В описовій частині вказаного вище висновку судової земельно-технічної експертизи зазначено, що фактичний порядок користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , розташованою на АДРЕСА_1 , не відповідає правовстановлюючим документам на земельні ділянки, кадастрові номери 0523786400:06:002:0342, 0523786400:06:002:0341 (згідно з межами, зазначеними в базі Державного земельного кадастру та наданих на дослідження в електронному документі формату ХМL). Невідповідність полягає в збільшенні фактичних меж земельної ділянки, кадастровий номер 0523786400:06:002:0342, на ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0129 га, ділянку № 2 - площею 0,0061 га та зменшенні на ділянку № НОМЕР_2 площею 0,0212 га; збільшенні фактичних меж земельної ділянки, кадастровий номер 0523786400:06:002:0341, на ділянку № НОМЕР_3 - площею 0,0076 га, та зменшенні на ділянку № НОМЕР_4 - площею 0,0033 га (додаток 5 до висновку).

Фактичний порядок користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , розташованою на АДРЕСА_1 , не відповідає правовстановлюючим документам на земельні ділянки, кадастрові номери 0523786400:06:002:0342, 0523786400:06:002:0341 (згідно з межами, зазначеними «Каталогом координат кутів зовнішніх меж землекористування» з Технічної документації 2014 року). Невідповідність полягає в збільшенні фактичних меж земельної ділянки, кадастровий номер 0523786400:06:002:0342, на ділянку № НОМЕР_1 - площею 0,0078 га, ділянку № 2 - площею 0,0042 га, ділянку № 4 - площею 0,0021 га, зменшенні на ділянку № НОМЕР_3 площею 0,0028 га, ділянку № 7 - площею 0,0117 га; збільшенні фактичних меж земельної ділянки, кадастровий номер 0523786400:06:002:0341, на ділянку № НОМЕР_2 площею 0,0058 га, та зменшенні на ділянку № НОМЕР_5 площею 0,0034 га (додаток 6 до висновку).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968сво21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

Для того, щоб встановити чи право землекористувача порушене шляхом часткового накладення земельної ділянки суміжного землекористувача/ землевласника, суду мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа його земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, провадження № 14-552цс18.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 278/1821/22, провадження № 61-7577св23).

Суди у справі, що переглядається, встановили, щорішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 30 січня 2014 року у справі № 144/78/14-ц за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, на якій розташований будинок ОСОБА_1 , виділена правлінням колгоспу «Росія» ОСОБА_4 - матері позивача (а. с. 22 - 23), водночас за її життя право власності на цю земельну ділянку не було оформлено, межі - не встановлені.

Відповідно до рішень Соболівської сільської ради від 21 березня 2014 року № 882 та від 15 липня 2015 року № 1183 ОСОБА_1 надано дозвіл на замовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 умовних кадастрових га для безоплатного передання у приватну власність та 0,03 га ріллі для ведення особистого селянського господарства відповідно.

Водночас суди встановили, що ОСОБА_2 отримала її земельні ділянки відповідно до рішень Соболівської сільської ради від 16 квітня 2014 року № 897 та № 900, на підставі яких отримала свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 вересня 2014 року, індексні номери: 26454275, 26468523 (а. с. 42-43).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

У мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункт 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 отримала спірні земельні ділянки на підставі належно оформленої та погодженої відповідними органами технічної документації із землеустрою, в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, визначених статтею 121 ЗК України, згідно із заявою, поданою до органу місцевого самоврядування, який уповноважений на розпорядження землями комунальної власності.

Позивач не довів факту об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним своїх прав на земельну ділянку.

У матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що відповідачі порушують його право та не виявлено ознак незаконності оскаржуваних рішень. Оскільки право власності, як абсолютне право, має захищатися лише при доведенні самого факту порушення, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , водночас апеляційний суд правильно керувався відсутністю доказів порушення прав ОСОБА_5 на земельну ділянку.

Крім того, суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи від 28 грудня 2022 року № 002/22 та погодився з висновком, що бесідка, паркан, ворота та господарський двір, що розташовані на АДРЕСА_1 та перебувають у користуванні позивача, не знаходяться у межах приватизованих земельних ділянок ОСОБА_2 , що розташовані на АДРЕСА_1

Отже, ОСОБА_2 не створює перешкод у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою, на якій розташований його будинок, що заявлені позивачем як підстави позову.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги розбіжності деяких поворотних точок координат земельних ділянок ОСОБА_2 , виявлених під час співставлення судовим експертом відомостей з бази Державного земельного кадастру в електронному документі формату ХМL та«Каталогу координат кутів зовнішніх меж землекористування» з Технічної документації 2014 року, є безпідставними з огляду на те, що позивач не довів, що ці розбіжності призвели до неможливості ним оформити права на земельні ділянки, які він планує приватизувати, або до зменшення площі земельної ділянки, якою він фактично користується, порівняно з тією, що виділена та перебувала у користуванні попереднього землекористувача - ОСОБА_3 .

Верховний Суд зазначає, що на вирішення судового експерта під час проведення судової земельно-технічної експертизи з інціативи позивача ОСОБА_1 не ставив питання про накладення земельних ділянок ОСОБА_2 на земельну ділянку, що перебуває у його фактичному користуванні.

Водночас Верховний Суд зауважує, що під час проведення судової земельно-технічної експертизи експерт не встановлював розміри і точну площу земельної ділянки позивача ні до оформлення ОСОБА_2 прав на земельні ділянки, ні після. А висновок судового експерта за наслідками цієї експертизи не встановив накладення сформованих земельних ділянок ОСОБА_2 на несформовану земельну ділянку ОСОБА_1 або зменшення площі несформованої земельної ділянки позивача за рахунок земельних ділянок ОСОБА_2 .

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 740/3195/19, провадження № 61-16598св23, від 15 серпня 2024 року у справі № 447/1553/22, провадження № 61-886св24, від 15 жовтня 2024 року у справі № 556/634/19, провадження № 61-320св23.

Будь-яких інших доказів того, що ОСОБА_1 не може користуватися та/або приватизувати земельну ділянку у розмірах, що встановлені попередньому власнику житлового будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять.

Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що позивач погодився з межами земельних ділянок ОСОБА_2 , встановленими в натурі 02 лютого 2014 року (т. 1, а. с. 37 зворот), та після оформлення ОСОБА_2 прав на земельні ділянки самостійно встановив паркан і ворота між земельною ділянкою, що перебуває у його фактичному користуванні, та земельними ділянками відповідачки (т. 1, а. с. 26).

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, щодо єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 128/1911/20, щодо того, що особа, яка законно набула у власність будинок має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під таким будинком в умовах і обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача як власника об`єкта нерухомості;у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 915/672/17, від 30 травня 2018 року у справі № 908/1990/17, від 04 липня 2019 року у справі № 911/2244/18, щодо того, що у разі набуття права власності на житловий будинок питання переходу права на земельну ділянку регулюється статтями 120 ЗК України та 377 ЦК України, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції, оскільки суд не встановив порушень прав позивача на оформлення прав на земельну ділянку, що перебуває у його фактичному користуванні як законного власника житлового будинку на ній.

Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, щодо того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, визнання або оспорення; суд має захистити такі права у спосіб, який є ефективним; у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2884/16-ц, щодо того, що власник або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема у разі видання органом виконавчої вади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, не підлягають застосуванню, оскільки у справі, що переглядається, не встановлено порушення прав позивача, тому суд не оцінює ефективність способу захисту такого права.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що права позивача не порушені, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в позові.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень на предмет застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника із висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржуване судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2023 року в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 228,80 грн до закінчення її перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що немає підстав для її скасування, тому виконання вказаного судового рішення у цій частині підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2023 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Вінницького апеляційного суду від 26 липня 2023 року в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 228 (чотири тисячі двісті двадцять вісім) гривень 80 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк