Постанова

від 13.11.2024 по справі 640/11996/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Харків

справа № 640/11996/13

провадження № 22-ц/818/3642/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Львової С.А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи - Дергачівський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, Акціонерне товариство «Укрсиббанк», ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 липня 2024 року в складі судді Бородіної Н.М.

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дергачівський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, Акціонерне товариство «Укрсиббанк», ОСОБА_2 , звернувся до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Заява мотивована тим, що на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року по справі № 640/11996/13-ц було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, виконавчий лист виданий 02 квітня 2014 року, яке знаходиться на виконанні у Дергачівському відділі державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області. Боржниками є він та ОСОБА_2 .

Зазначив, що 31 березня 0221 року стягувачем Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» надіслано йому повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором.

Просив замінити сторону виконавчого провадження № НОМЕР_1 відкритого на підставі виконавчого листа № 640/11996/13-ц, виданого 02 квітня 2014 року Київським районним судом м. Харкова, замінивши стягувача Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» на стягувача ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 30 липня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження - відмовлено.

На вказану ухвалу суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення. яким замінити у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 стягувача на ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що факт відступлення права вимоги не знайшов свого підтвердження, адже лист Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», адресований заявнику та містить всі необхідні реквізити офіційного документу. У разі виникнення у суду сумнівів щодо справжності документу, суд не був позбавлений можливості витребувати оригінал такого документу у заявника або у Акціонерного товариства «Укрсиббанк», рівно як і саму квитанцію про сплату цесіонарієм ценденту суми в розмірі 25 383,20 грн, будь-які інші документи на підтвердження факту відступлення права вимоги. Враховуючи, що вказане питання судом першої інстанції не розглядалось, а також те, що заявник на час розгляду справи у суді першої інстанції не мав представника фахівця у галузі права, на підставі ст. 367 ЦПК України, просить прийняти новий доказ у справі - квитанцію про сплату ним на користь цендента суми в розмірі 25 383,20 грн, що згідно п.2.1, п.2.2. договору відступлення права вимоги №30-03-1ФК-21, підтверджує момент передачі права вимоги за договором.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання новим кредитором своїх зобов`язань за договором.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором, позовні вимоги - задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором 59 958,32 доларів США, що в еквіваленті становить 479 249,83 грн, що включає кредитну заборгованість 43 704,66 доларів США, проценти - 14 390,87 доларів США, пеня за прострочення сплати кредиту - 1578,14 доларів США; стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» судовий збір по 1720,50 грн з кожного.

На виконання вказаного рішення суду 02 квітня 2014 року Київським районним судом м. Харкова видано виконавчі листи.

З листа Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 41119 від 28 липня 2023 року вбачається, що на виконанні у відділ перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 640/11996/13-ц виданого 02 квітня 2014 року Київським районним судом м. Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» заборгованості в сумі 479 246,83 грн.

За час перебування на примусовому виконанні виконавчого листа, а саме з 12 червня 2019 року по 27 травня 2020 року до відділу не надходила ухвала суду про заміну сторони виконавчого провадження з Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», а з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» на ОСОБА_2

27 травня 2020 року, керуючись п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу Публічному акціонерному товариству «Укрсиббанк».

Повторно виконавчий документ № 640/11996/13-ц про стягнення боргу від правонаступників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», ОСОБА_2 до відділу не надходив (а.с.7 том 3).

Матеріали справи містять копію листа Акціонерного товариства «Укрсиббанк» № 25-1/03/22999 від 31 березня 2021 року, за яким останній повідомляє ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги кредитної заборгованості за договором про надання кредиту У 11328069000 від 03 квітня 2008 року. Права вимоги за договором відступлені кредитором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» на підставі договору факторингу № 30/03/3/2021 від 30 березня 2021 року (а.с.3 том 3).

Також матеріали справи містять копію договору відступлення права вимоги № 30-03-1ФК-21 від 30 березня 2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (цедент) та ОСОБА_2 (цесіонарій), за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11328069000 від 03 квітня 2008 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , кредитором за яким є цедент на підставі договору факторингу № 30/03/3/2021 від 30 березня 2021 року в розмірі 105 048,42 доларів США.

Відповідно до пункту 2.1 цього договору права вимоги за договором вважаються переданими з моменту сплати цесіонарієм цеденту суми, визначеної в п.2.2 цього договору.

Згідно з пунктом 2.2 цього договору вартість права вимоги, що відступається, становить 25 383,20 грн, без ПДВ (а.с.4-5 том 3).

30 березня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі прав вимоги (а.с.6 том 3).

До суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 надав копію квитанції № 31 від 30 березня 2021 року про сплату ОСОБА_2 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» 25 383,20 грн, призначення платежу оплата згідно договору відступлення права вимоги 30-03-1ФК-21 від 30 березня 2021 року (а.с.29,47 том 3).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» в разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (частина перша статті 512 ЦК України).

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14 та від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 зробив висновок, що відсутність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником у цій справі, з огляду на положення пункту 2 договору відступлення права вимоги.

На необхідність перевірки доводів перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний Суд у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 2-879/11, (провадження № 61-10005св21), від 03 листопада 2021 року у справі № 301/2368/14-ц (провадження № 61-11546св21) з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.

Такий правовий висновок підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 143/1269/17 (провадження № 61-5383св22), від 06 вересня 2023 року у справі № 466/3066/13-ц (провадження № 61-785св23), від 26 січня 2022 року у справі № 637/590/16-ц (провадження № 61-15865св21).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи взагалі відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання новим кредитором своїх зобов`язань за договором.

Згідно з договором відступлення права вимоги № 30-03-1ФК-21 від 30 березня 2021 року, передбачено, що права вимоги за договором вважаються переданими з моменту сплати цесіонарієм цеденту суми, визначеної в п.2.2 цього договору.

Згідно з пунктом 2.2 цього договору вартість права вимоги, що відступається, становить 25 383,20 грн, без ПДВ.

Проте, до суду першої інстанції ОСОБА_1 не надано належних та достатніх доказів обставин здійснення повної оплати за договором відступлення права вимоги на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором відступлення права вимоги № 30-03-1ФК-21 від 30 березня 2021 року та відповідно переходу до неї права вимоги, зокрема до ОСОБА_1 .

Наведені обставини є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні правонаступником у цій справі.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14 та від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 06 вересня 2023 року у справі № 466/3066/13-ц (провадження № 61-785св23).

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 не надав доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі за кредитним договором № 11328069000 від 03 квітня 2008 року, укладеним між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо наданого ОСОБА_1 до апеляційної скарги доказу, а саме копії квитанції № 31 від 30 березня 2021 року про сплату ОСОБА_2 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» 25 383,20 грн, призначення платежу оплата згідно договору відступлення права вимоги 30-03-1ФК-21 від 30 березня 2021 року, то такий доказ апеляційним судом не приймається до уваги, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (статті 367 ЦПК України). Апелянтом таких доказів суду апеляційної інстанції надано не було.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України.

Частиною п`ятою статті 442 ЦПК України встановлено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

З урахуванням наведеного, можна дійти висновку, що під час розгляду справи в суді до ухвалення судового рішення, а також після ухвалення судового рішення, набрання ним чинності, та до видачі виконавчого листа, можливо замінити сторону у справі її правонаступником з підстав, визначених статтею 55 ЦПК України.

Якщо виконавчий лист видано, але виконавче провадження не відкрито, то відповідно до частини п`ятої статті 442 ЦПК України здійснюється заміна боржника чи стягувача у виконавчому листі.

Якщо ж відкрито виконавче провадження, то, відповідно, здійснюється заміна сторони виконавчого провадження.

Тобто у випадку відсутності відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження її правонаступником є безпідставною, так само, як і заміна стягувача чи боржника у виконавчому листі, який судом не видавався.

Близьких за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (провадження № 12-48гс20) та постанові від 18 січня 2022 року у справі № 34/425 (провадження № 12-69гс21).

Звертаючись до суду з даною заявою ОСОБА_1 просив замінити сторону виконавчого провадження, в свою чергу матеріали справи свідчать про те, що 27 травня 2020 року державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу Публічному акціонерному товариству «Укрсиббанк», тобто наразі відкритого виконавчого провадження немає. Таким чином, в даному випадку можливо замінити сторону у виконавчому листі з підстав, визначених статтею 442 ЦПК України.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 30 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова

Повний текст постанови складено 13 листопада 2024 року.