Рішення

від 15.10.2024 по справі 752/13480/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/13480/22

Провадження № 2/752/839/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 жовтня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мінерт Олександр Альфредович, про визнання договору дарування квартири недійсним, визнання за особами права користування житловим приміщенням, права на реєстрацію місця проживання та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання,-

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаним позовом, у якому просять:

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та посвідчений 01.08.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінертом О.А. за реєстровим № 377;

- визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 , та право на реєстрацію місця проживання в ній;

- зобов`язати Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію (відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб) зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1 , та право на реєстрацію місця проживання в ній;

- зобов`язати Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію (відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб) зареєструвати місце проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_1 , та право на реєстрацію місця проживання в ній;

- зобов`язати Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію (відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб) зареєструвати місце проживання ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_4 право користування квартирою АДРЕСА_1 , та право на реєстрацію місця проживання в ній;

- зобов`язати Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію (відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб) зареєструвати місце проживання ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 ;

На мотивування позовних вимог, позивачі вказують, що ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Позивачі зазначають, що 18.08.1993 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який розірвано 21.01.2002 року.

Зауважують, що в 1994 році до квартири АДРЕСА_1 , як член сім`ї наймача вселена та зареєстрована ОСОБА_1 , а в 1998 році також і відповідач ОСОБА_2 .

Також пізніше до вказаного житлового приміщення вселені діти ОСОБА_2 - неповнолітня донька ОСОБА_3 та малолітній син ОСОБА_4 .

Позивачі вказали, що є колишніми членами сім`ї власника спірної нерухомості ОСОБА_5 та постійно проживали в цій квартирі, однак, прийшовши 12.09.2022 року до свого місця проживання, побачили наліпку з інформацією про витяг № 82573824 від 27.07.2022 року, яка скріплювала між собою двері та перешкоджала потрапити всередину спірного житлового приміщення.

При цьому, позивачі зауважили, що після звернення ОСОБА_2 до Відділу реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, їй повідомили, що ні вона, ні діти в квартирі АДРЕСА_1 , не зареєстровані та на підтвердження цього видали довідки, а також ОСОБА_1 за допомогою порталу «Дія» отримала витяг відповідно до якого вона також знята з реєстрації в спірній квартирі.

Позивачі вказали, що ОСОБА_1 із заявою про зняття з реєстрації місця проживання не зверталася, тому як колишня дружина ОСОБА_5 , може бути знята з реєстрації лише в судовому порядку.

При цьому, заяв про зняття з реєстрації неповнолітньої дитини ОСОБА_3 та малолітнього сина ОСОБА_4 їх матір ОСОБА_2 і її чоловік не подавали.

Позивачі зауважили, що ОСОБА_5 , подаючи заяви про зняття їх із зареєстрованого місця проживання, повинен був надати рішення суду та згоду батька дітей, в інакшому випадку, Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація повинна була відмовити останньому.

Також зазначили, що починаючи з 2004 року, відповідач ОСОБА_5 постійно вчиняє дії щодо позбавлення їх права на користування квартирою АДРЕСА_1 , та знявши їх з реєстрації, подарував вказане житлове приміщення відповідачу ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого 01.08.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінертом О.А. за реєстровим № 377.

Позивачі, вважають, що вказаний договір дарування є таким, що не відповідає актам цивільного законодавства, посилаючись на те, що під час його посвідчення ОСОБА_5 подав заяву з недостовірною інформацією про відсутність прав малолітніх та неповнолітніх дітей на користування цим майном, чим навмисно ввів в оману нотаріуса та іншу сторону правочину.

При цьому, відсутня згода органу опіки на відчуження спірного нерухомого майна, право на користування яким мають малолітня та неповнолітня особи.

До того ж, позивачі зауважили, що сторони спірного правочину - відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , є подружжям, тому квартира АДРЕСА_1 , не вийшла з фактичної власності ОСОБА_5 , тобто дії по переходу права власності щодо цього житлового приміщення не направлені на реальне відчуження майна, а вчинені з метою позбавлення їх права користування спірною нерухомістю, отже оспорюваний договір дарування квартири є фіктивним.

На підставі зазначеного, позивачі просять позов задовольнити.

Ухвалою судді Плахотнюк К.Г. від 19.10.2022 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання (т. 1, а.с. 50-52).

16.01.2023 року до суду від представника відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому адвокат Папазова Г.А. просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_5 , подарувавши спірне житлове приміщення ОСОБА_6 , розпорядився належним йому майном на власний розсуд; позивачі жодного права на вказану квартиру не мають, колишніми членами сім`ї ОСОБА_5 не є, та самостійно і незаконно зареєструвалися в квартирі АДРЕСА_1 , без дозволу та згоди останнього, а також після розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ; спірну квартиру придбано ОСОБА_5 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 ; зняття з реєстрації позивачів, дії яких порушували права власників квартири АДРЕСА_1 , відбулося до відчуження вказаного житлового приміщення ОСОБА_5 ; відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зняті із зареєстрованого місця проживання разом із своєю матір`ю ОСОБА_2 ; на момент укладення оспорюваного договору дарування, в квартирі АДРЕСА_1 , не було зареєстрованих малолітніх чи неповнолітніх дітей, тому отримання дозволу на дарування вказаного житлового приміщення від органу опіки та піклування не було необхідності; підтвердження фіктивності договору дарування від 01.08.2022 року, укладеного між ОСОБА_5 та його дружиною ОСОБА_6 відсутні та заборон на відчуження майна членам сім`ї не встановлено, до того ж, позивачі права на звернення з відповідними вимогами до суду не мають, а також мають батька, який має житло в м. Біла Церква Київської області (т. 1, а.с. 108-121).

12.05.2023 року до суду від відповідача ОСОБА_5 надійшли пояснення, в яких останній вказує, що придбанням квартири АДРЕСА_1 , він займався два роки, а позивач ОСОБА_1 зі своєю донькою мешкали в той час в м. Кіровограді (Кропивницький), маючи там власне житло, однак, незаконно зареєструвались у спірній квартирі, яка згідно з ухвалою Верховного Суду України від 19.05.2005 року є його особистою власністю; відповідно до ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» ним подано заяву до центру надання адміністративних послуг про зняття позивачів з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , яку розглянуто та задоволено (т. 1, а.с. 178-183).

12.05.2023 року до суду від відповідача ОСОБА_6 надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому адвокат Папазова Г.А., просить відмовити в задоволенні позову, зазначаючи, що норми діючого законодавства не містять заборон на вчинення договорів дарування між подружжям, при цьому позивачів знято з реєстрації на підставі заяви власника житла, що також визначено нормами законодавства; ОСОБА_6 позбавлена можливості потрапити до власного житла, та її вимоги до позивачів про звільнення спірного приміщення ігноруються, в зв`язку з чим, відкрито кримінальне провадження та пред`явлено позов до позивачів про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; позивачі не є стороною оскаржуваного правочину дарування від 01.08.2022 року, який жодних ознак фіктивності не має (т. 1, а.с. 223-231).

Ухвалою судді Хоменко В.С. від 22.05.2023 року, після відведення судді Плахотнюк К.Г. від розгляду вказаної справи та призначеного автоматизованого розподілу, прийнято її до свого провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (т. 2, а.с. 20).

28.08.2023 року до суду від позивачів надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_5 на вказану позовну заяву, в яких зазначено, що вони мають право проживати в спірній квартирі та в результаті укладення незаконного правочину (договору дарування від 01.08.2022 року) їх намагаються виселити та позбавити житла, в яке останні вселилися на законних підставах; діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 навчаються в м. Києві, на відстані двох кварталів від спірної квартири. Також посилаються на порушення конституційних прав і необхідність вирішення питання про співвідношення прав учасників справи, передбачених ст. ст. 391, 395, 405, 406 ЦК України та ст. ст. 64, 150 ЖК України (т. 2, а.с. 47-51).

23.05.2024 року до суду від представника відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 надійшли додаткові пояснення, в яких адвокат Колісник А.І. вказує, що ОСОБА_6 є законним власником спірного житлового приміщення; ОСОБА_2 і її діти ОСОБА_3 . ОСОБА_4 не були членами сім`ї ОСОБА_5 та останній з ними не проживав, тому в них не виникло право користування квартирою АДРЕСА_1 , яке могло бути порушеним відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , отже останні є неналежними позивачами; зняття позивачів з місця реєстрації в спірному житловому приміщенні відбулося за заявою власника; позивачами вчиняються перешкоди в користуванні вказаним нерухомим майном; ОСОБА_2 і її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають іншу власну квартиру; документальні підтвердження фіктивності укладеного 01.08.2022 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 оспорюваного договору дарування відсутні (т. 3, а.с. 1-9).

06.06.2024 року до суду від представника позивачів надійшли заперечення на додаткові пояснення представника відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в яких адвокат Пустовіт О.Ю. зазначає, що ОСОБА_5 та позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю та мали спільний побут, вели спільне господарство; позивачі вселилися до спірного житлового приміщення на законних підставах; внаслідок зняття позивачів з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , їх право на користування нею не припинилося, тому оспорюваний договір дарування від 01.08.2022 року є недійсним, а ОСОБА_5 ввів в оману нотаріуса та іншу сторону цього правочину щодо відсутності прав неповнолітніх і малолітніх на користування квартирою (т. 3, а.с. 59-62).

21.06.2024 року до суду від відповідача ОСОБА_5 надійшли додаткові письмові пояснення на заперечення позивачів, у яких останній вказує, що жодних гарантій щодо права позивачів на їх проживання в спірній квартирі після продажу не давав; ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ніколи не були членами його сім`ї, та він з ними не проживав і згоди на їх реєстрацію в оспорюваному житловому приміщенні не надав; в діях нотаріуса щодо посвідчення договору дарування від 01.08.2022 року відсутні порушення вимог законодавства; у власності ОСОБА_7 , який є чоловіком позивача ОСОБА_2 і батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є у власності квартира в м. Києві (т. 3, а.с. 120-128).

20.08.2024 року та 14.10.2024 року до суду від відповідача ОСОБА_5 надійшли додаткові письмові пояснення, які в частині суті спору, аналогічні попередньо поданим (т. 3, а.с. 193-198).

Ухвалою суду від 21.08.2024 року підготовче провадження в справі закрито та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні (т. 3, а.с. 214-215).

В судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_8 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та їх представник адвокат Лушкін М.Ю. проти позову заперечили і просили відмовити в задоволенні позову.

Відповідач Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація та треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мінерт О.А. про день, час і місце розгляду справи повідомлені в установленому цивільним процесуальним законодавством порядку, в судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили.

Від третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мінерта О.А. надійшла заява, в якій він просить справу слухати за його відсутності.

Відзиву на позовну заяву від відповідача Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до суду не надходило.

Пояснень на позовну заяву від третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до суду не надходило.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12.05.2003 року в справі № 2-104/14, що 18.08.1993 року відділом РАГС Харківської райдержадміністрації м. Києва зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який розірвано рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2002 року (т. 1, а.с. 85-86).

Згідно з договором купівлі-продажу від 03.03.1994 року, зареєстрованим Товарною біржею «Українська біржа Десятинна», ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 188-188 зворот).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 28.02.2002 року серії НОМЕР_1 , шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано 28.02.2002 року (т. 2, а.с. 109).

Поряд із цим, з`ясовано, що ОСОБА_5 на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12.05.2003 року в справі 2-104/14 на праві особистої приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . Вказане житлове приміщення придбане за гроші ОСОБА_5 та не є спільним майном подружжя. Право власності на це нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_5 28.04.2015 року (т. 1, а.с.85-86, 86 зворот-89а зворот, 90-90 зворот, 91-91 зворот, 103-103 зворот).

Також судом встановлено, що після реєстрації 05.03.2005 року шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , останній присвоєно прізвище « ОСОБА_10 » (т. 1, а.с. 28).

Неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітній ОСОБА_4 , 29.03.2013 року, є дітьми ОСОБА_7 та позивача ОСОБА_2 , в інтересах яких остання діє в межах вказаної справи як їх законний представник (т. 1, а.с. 29,30).

Відповідно до довідки КП «ЖЕО-105» від 11.11.2005 року № 78-4, виданій ОСОБА_5 , в квартирі АДРЕСА_1 , мешкають (зареєстровані): ОСОБА_5 (власник) - з 02.08.1994 року, ОСОБА_1 (колишня дружина) - з 30.08.1994 року, ОСОБА_2 (донька дружини) - з 24.09.1998 року та ОСОБА_3 (донька доньки колишньої дружини) - з 29.09.2005 року (т. 1, а.с. 23).

Згідно з довідкою КК «Центр комунального сервісу» від 20.08.2016 року № 1113, виданій ОСОБА_5 , в квартирі АДРЕСА_1 , мешкають (зареєстровані): ОСОБА_5 (власник) - не зареєстрований, ОСОБА_4 (онук) - із 16.05.2013 року, ОСОБА_1 (колишня дружина) - з 30.08.1994 року, ОСОБА_2 (донька дружини) - з 24.09.1998 року та ОСОБА_3 (донька доньки колишньої дружини) - з 29.09.2005 року (т. 1, а.с. 192).

З відповіді Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_5 від 07.06.2011 року, вбачається, що 30.08.1994 року як його дружина та за його згоди зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ; 24.09.1998 року до картки Ф-16 за заявою матері ОСОБА_1 внесено дані її неповнолітньої доньки ОСОБА_11 ; 29.09.2005 року до картки Ф-16 за заявою матері ОСОБА_12 внесено дані неповнолітньої доньки ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 193).

Крім того, судом встановлено, що 23.05.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб (т. 1, а.с. 99).

Між сторонами в справі тривалий час існують спори, в тому числі, судові щодо права користування позивачами квартирою АДРЕСА_1 , а також розподілу витрат за спожиті в цьому приміщенні житлово-комунальні послуги, що підтверджується низкою судових рішень і зверненнями відповідача ОСОБА_5 (т. 1, 12-13, 14-14 зворот, 15-16,16 зворот, 19-22, 124, 125, 127, 200, 204-204 зворот, т. 2. а.с. 120-120 зворот, 121-122, 123).

З`ясовано, що 30.06.2022 року ОСОБА_5 звернувся до центру надання адміністративних послуг Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із заявами про зняття з реєстрації місця проживання позивачів у квартирі АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 126-129).

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 знята з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , 04.07.2022 року (т. 1, а.с. 8).

Відповідно до інформації про задеклароване місце проживання особи, ОСОБА_2 перебувала зареєстрованою в квартирі АДРЕСА_1 , з 24.09.1998 року по 25.07.2022 року, неповнолітня ОСОБА_3 - з 29.09.2005 року по 25.07.2022 року та малолітній ОСОБА_4 - із 16.05.2013 року по 25.07.2022 року (т. 1, а.с. 9, 10, 11).

Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва № 82573824 від 27.07.2022 року підтверджується, що станом на 27.07.2022 року в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані особи відсутні (т. 1, а.с. 101).

При цьому, судом встановлено, що 01.08.2022 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчений 01.08.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінертом О.А. за реєстровим № 377. (т. 1, а.с. 84-84 зворот).

Зі змісту п. 5 цього договору вбачається, що відчужувана квартира належить ОСОБА_5 (дарувальник) на праві особистої приватної власності, малолітні та неповнолітні особи не прописані (не зареєстровані) та не мешкають в ній.

Згідно із заявою ОСОБА_5 від 01.08.2022 року, адресованою приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Мінерту О.А., квартира АДРЕСА_1 , є його особистою приватною власністю та в зазначеній квартирі, зокрема, неповнолітні та малолітні діти не зареєстровані та не мають права користування (т. 1, а.с. 100).

Як вбачається, мотивом вказаного позову є, в тому числі, й посилання позивачів на те, що дії відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо укладення договору дарування без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування, призвели до порушення гарантованих дітям прав на користування вказаним житловим приміщенням, при цьому, ОСОБА_5 подав заяву нотаріусу з недостовірною інформацією про відсутність прав малолітніх та неповнолітніх дітей на користування цим майном, чим навмисно ввів в оману нотаріуса та іншу сторону правочину.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також ст. ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

До осіб, що замінюють батьків та мають обов`язки щодо дитини, відповідно до положень СК України належать: 1) опікун (ч. 4 ст. 249 СК України); 2) піклувальник (ч. 4 ст. 249 СК України); 3) особа, що усиновила чи удочерила (ч. 4 ст. 232 СК України); 4) патронатний вихователь (ст. 255 СК України); 5) прийомні батьки (ч. 2 ст. 256-2 СК України); 6) батьки-вихователі дитячого будинку (ч. 2 ст. 256-6 СК України); 7) фактичний вихователь, особа, яка взяла у свою сім`ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування (ст. 261 СК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі, договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст. 177 СК України заборону.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 1612/2343/12.

Системне тлумачення вказаних вище норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що органи опіки та піклування надають згоду на відчуження будинку, квартири, якщо таке відчуженння здійснюється батьками або особами, які їх замінюють (постанова Верховного Суду від 10.02.2021 року в справі № 385/1598/18).

Разом з тим, судом з`ясовано, що ОСОБА_5 не є батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чи тією особою, яка замінює батьків, а тому не має обов`язків щодо цих дітей відповідно до положень СК України, тобто не зобов`язаний утримувати та забезпечувати останніх, тому суд, дійшов висновку, що для укладення 01.08.2022 року ОСОБА_5 оспорюваного договору дарування на користь ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 , згоди органу опіки і піклування не вимагається, а тому вказана позивачами обставина є правовою підставою для визнання недійсним оспорюваного договору дарування від 01.08.2022 року.

Статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Що ж стосується посилань сторони позивачів на недійсність укладеного 01.08.2022 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 01.08.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінертом О.А. за реєстровим № 377, з огляду на положення ст. 230 ЦК України, то за встановлених судом вище обставин про те, що згода органу опіки і піклування на укладення цього правочину не вимагається, тобто, сама по собі, його відсутність на право ОСОБА_5 щодо відчуження спірного житлового приміщення не впливає, отже не є обставиною, що має істотне значення, крім того, позивачі не є стороною вказаного договору, тому за вказаних підстав, позов в цій частині також не підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивачів про визнання оспорюваного договору дарування від 01.08.2022 року недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, оскільки при його укладенні воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, і на момент укладення договору у обох сторін був умисел на фіктивність таких дій, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність, тому дії учасників цивільних правовідносин мають їй відповідати.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Такі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 року в справі № 201/2832/19.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Відповідні ознаки фіктивного правочину зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16, та в постанові Верховного Суду від 16.08.2022 року в справі № 754/2738/20.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 року в справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Позивачі посилалися на те, що оспорюваний договір укладено між подружжям - відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з метою позбавлення їх права користування квартирою АДРЕСА_1 , який не передбачав настання правових наслідків.

При цьому, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вказують, що вказаний правочин відповідав їх волевиявленню як сторін цього договору.

Як встановлено судом, на момент укладення договору дарування від 01.08.2022 року, законне право на зайняття позивачами оспорюваного житлового приміщення було припинене, оскільки, за заявою ОСОБА_5 Центром надання адміністративних послуг Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації прийняті рішення про зняття їх реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 - 04.07.2022 року, та ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 -25.07.2022 року.

Вказані рішення прийняті центром надання адміністративних послуг на підставі Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Доказів оскарження стороною позивача вказаних рішень щодо внесення інформації до реєстру територіальної громади про зняття їх із зареєстрованого місця проживання, чи скасування цих рішень у встановленому законом порядку (ст. 29 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»), суду не надано, вимог про визнання неправомірними дій по зняттю з реєстраційного обліку проживаючих у квартирі АДРЕСА_1 , в межах вказаного позову також не заявлено.

Отже, позивачі не довели, а судом не встановлено наявність умислу з певним спрямуванням волі у відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на позбавлення права позивачів на користування спірною квартирою, оскільки, ще до укладення оспорюваного договору дарування останні втратили право користування цим житлом на підставах, законність яких не оспорено та не скасовано.

Посилання сторони позивачів на те, що оспорюваний правочин не передбачав реального настання правових наслідків, обумовлених умовами правочину, оскільки, не вчинено дій, спрямованих на перехід права власності на нерухоме майно, спростовується, зокрема, й тим, що ОСОБА_6 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом примусового виселення осіб із спірного житлового приміщення (справа № 752/17695/22).

При цьому, сторонами договору також погоджено, що під передачею відчужуваної квартири необхідно вважати - символічну передачу речі (ключі та технічну документацію). Прийняття обдаровуваною від дарувальника ключів та технічної документації свідчить про те, що передача речі відбулася (п. 11 договору дарування від 01.08.2022 року), однак стороною позивача вказані факти не спростовані, та обставини не передання ОСОБА_5 дарунка у власність ОСОБА_6 не доведені.

Спірний правочин нотаріально посвідчений, зареєстрований у відповідному реєстрі.

Що ж стосується позовних вимог про визнання за позивачами права користування квартирою АДРЕСА_1 , та права на реєстрацію місця проживання в ній, то суд вказує, що ч. 3 ст. 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» згідно якого декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлення порядку надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

За приписами ч. 2 ст. 4 цього Закону порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).

Цей Порядок визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності.

Відповідно до ч. 4 вказаної статті Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» етап і разом із заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), що подається у паперовій формі, така особа подає паспортний документ особи, а також у випадках та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України, - військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Разом з тим, відповідно до пп. 5 п. 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за формою згідно з додатком 6.

Згідно п. 57 Порядку у разі звернення до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) разом із заявою про зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) особа подає: паспортний документ (у разі особистого звернення); свідоцтво про народження (у разі зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання дітей віком до 14 років); документ або відомості, що підтверджують сплату адміністративного збору; військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку); рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, прийняте відповідним територіальним органом ДМС, або рішення про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном, прийняте відповідною закордонною дипломатичною установою України, у разі зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання особи у зв`язку з оформленням їй документів для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном.

Пунктом 61 Порядку вказується, що у разі звернення до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) разом із заявою власника житла про зняття особи (осіб) із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) власник житла подає: документ, що посвідчує особу (у разі особистого звернення); документ,що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається.

Вказаним Порядком також визначено порядок оскарження дій органу реєстрації.

Пунктами 91, 92 Порядку передбачено, що відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування)/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи скасовуються органом реєстрації у разі проведення реєстраційних дій з порушенням вимог, встановлених законом.

У разі виявлення реєстраційних дій, проведених з порушенням вимог, встановлених законом, керівник органу реєстрації проводить перевірку підстав для декларування/реєстрації/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, за її результатами складає висновок та приймає рішення про скасування декларування/реєстрації/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи.

Після дотримання даного алгоритму рішення, дії чи бездіяльність органу реєстрації (в тому числі через центр надання адміністративних послуг) можуть оскаржуватися в судовому порядку.

Як вже було з`ясовано судом, прийняті центром надання адміністративних послуг на підставі Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» рішення щодо внесення інформації до реєстру територіальної громади про зняття позивачів із зареєстрованого місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 , є чинними, що вказує про презумпцію правомірності втрати права на користування останніми вказаним житловим приміщенням, і виключає можливість визнання за позивачами такого права в судовому порядку, адже в цьому випадку, можливість і право користування іншими особами (позивачами) спірною квартирою, яка знаходитися в приватній власності, та реєстрацію в ній, залежить виключно від волі дійсного власника цієї нерухомості ( ОСОБА_6 ).

Щодо вимог про зобов`язання Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб) зареєструвати місце проживання позивачів в квартирі АДРЕСА_1 , то суд зазначає, що ці вимоги є похідними від існування в останніх права на користування цією нерухомістю, відсутність якого судом встановлено за обставин, викладених вище, адже неправомірність дій Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації щодо зняття позивачів із реєстрації за місцем проживання та невідповідність їх вимогам Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 року, останніми не доведена.

Враховуючи вище зазначене та аналіз змісту вказаних норм права поряд із встановленими судом фактами, заявлений позов є необґрунтованим, в зв`язку із чим, не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 137, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мінерт Олександр Альфредович, про визнання договору дарування квартири недійсним, визнання за особами права користування житловим приміщенням, права на реєстрацію місця проживання та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко