Постанова

від 15.11.2024 по справі 462/6618/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/6618/23 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л.

Провадження № 22-ц/811/2480/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу,

ВСТАНОВИВ:

07 березня 2024 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу, виданого Залізничним районним судом м. Львова 04 жовтня 2023 року № 462/6618/23.

В обґрунтування заяви покликався на те, що такий судовий наказ є незаконним та необґрунтованим, оскільки він, по мірі можливості, сплачує за комунальні послуги, надані стягувачем, зокрема, востаннє проводив оплату за надані послуги 18 січня 2024 року, а також йому невідомо періоду, за який проводиться стягнення.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 червня 2024 року ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 12 березня 2024 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, виданого Залізничним районним судом м. Львова 04 жовтня 2023 року.

Заяву ОСОБА_1 від 07 березня 2024 року про скасування судового наказу, виданого Залізничним районним судом м. Львова 04 жовтня 2023 року, повернуто заявнику.

Не погоджуючись з ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2024 року, ОСОБА_1 оскаржив таку в апеляційному порядку, подавши у серпні 2024 року апеляційну скаргу, в якій міститься прохання скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2024 року та направити справу для продовження розгляду у Залізничний районний суд міста Львова.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, винесеною з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Наголошує, що 28 червня 2024 року ним було подано через канцелярію суду заяву із належними доказами, а саме: копії 3 довідок про те, що він перебував на лікуванні в умовах стаціонару в грудні 2023 року, січні 2024 року, лютому 2024 року та копію платіжки «Львівтеплоенерго» (докази наявні в матеріалах справи), яка підтверджує, що «Залізничнетеплоенерго» є неналежним стягувачем, а відтак є спір про право. Однак, суд першої інстанції проігнорував належні докази пропущення ним строку, лише вказавши в оскаржуваній ухвалі, що клопотання про поновлення строку є необґрунтованим.

Вважає, що не заслуговують на увагу твердження суду першої інстанції про доступ до ЄДРСР, оскільки це не є належним чином повідомлення сторони про винесення ухвали, а перебуваючи на лікуванні в умовах стаціонару, маючи кнопковий телефон (не смартфон), він не мав доступу до інтернету.

На думку заявника, суд першої інстанції безпідставно звинуватив його у тому, що він не зазначив дати, з якої йому стало відомо про судовий наказ. Насправді, заявник чітко зазначив дату у змісті заяви про скасування судового наказу (абзац 1 сторінка 1). Також у прохальній частині заяви про скасування судового наказу пунктом 1 просив суд поновити строк на подання заяви про скасування судового наказу, пропущений з поважних причин та у змісті заяви зазначив поважність причин пропуску такого. Хоча 15-денний строк на оскарження судового наказу з дня, коли особа дізналася, не пропустив, а подав заяву про скасування судового наказу 07 березня 2024 року, тобто на 10-ий день.

Крім того, зауважує, що суд першої інстанції, зазначаючи, що факт неотримання ним копії судового наказу не є поважною причиною пропуску строку з покликанням на постанову Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19, проігнорував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17, яка вказала на те, що повернення повістки про виклик суду із вказівкою причин повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи, а також не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також вимог заяви, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Згідно з частиною третьою статті 168 ЦПК України, судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу до його електронного кабінету, а в разі відсутності електронного кабінету рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили.

За змістом частин першої та другої статті 169 ЦПК України, після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові до його електронного кабінету, а в разі відсутності електронного кабінету рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного.

Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.

Згідно із частиною четвертою статті 169 ЦПК України, днем отримання боржником копії судового наказу є день його вручення боржнику, визначений відповідно до статті 272 цього Кодексу.

Пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п.4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п.5).

Встановлено, що 04 жовтня 2023 року Залізничним районним судом м.Львова видано судовий наказ про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 на користь Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. С.Петлюри, 4а, ЄДРПОУ 20784943 21581 грн 50 коп. (двадцять одна тисяча п`ятсот вісімдесят одна грн 50 коп.) боргу за послуги надання теплової енергії. та судовий збір.

Як вбачається із матеріалів справи № 462/6618/23 зареєстрованим місцем проживання боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 .

Згідно супровідного листа від 04 жовтня 2023 року, Залізничним районним судом м. Львова 09 жовтня 2023 року скеровано ОСОБА_1 копію судового наказу разом із доданими до нього документами рекомендованою кореспонденцією на адресу: АДРЕСА_1 (а.с.22).

Відповідно до кореспонденції суду, яка повернулась на адресу відправника (суду) 19 жовтня 2023 року з довідкою Ф.20 від 17 жовтня 2023 року, судовий наказ ОСОБА_1 не вручено по причині: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.24).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Згідно частини першої статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Аналіз вищезазначених норм цивільного процесуального закону та встановлених обставин справи дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 вважається таким, що 17 жовтня 2023 року отримав копію судового наказу із заявою про видачу судового наказу та додатками до неї .

Загальний доступ до судового наказу від 04 жовтня 2023 року був забезпечений в Єдиному державному реєстрі судових рішень 06 жовтня 2023 року.

Згідно з частиною другою статті 171 ЦПК України, заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.

Разом з тим, відповідно до частини першої та другої статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 127 ЦПК України, яка регламентує поновлення та продовження процесуальних строків, встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

З матеріалів справи встановлено, що звертаючись до суду із заявою про скасування судового наказу, ОСОБА_1 також просив суд поновити строк на подання заяви про скасування судового наказу та наводив причини поважності пропуску строку. Зокрема вказував на те, що про наявність судового наказу він дізнався лише 26 лютого 2024 року від виконавця, який заблокував йому банківські рахунки у зв`язку з виконанням судового наказу, про що він зазначав у заяві про скасування судового наказу.

Встановивши, що боржником не наведено поважних причин пропуску строку на подання заяви про скасування судового наказу, які б давали підстави для його поновлення, а наведені ним причини спростовані матеріалами справи № 462/6618/23, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, виданого Залізничним районним судом м. Львова 04 жовтня 2023 року та заяву повернув на підставі частини другої статті 171 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом було проігноровано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17, яка вказала на те, що повернення повістки про виклик до суду із вказівкою причин повернення: «за закінченням терміну зберігання», не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи, а також таке не свідчить про відмову сторони від одержання повістки, чи про її незнаходження, колегією суддів відхиляються, оскільки матеріалами справи достеменно встановлено, що судовий наказ з доданими до нього додатками повернутий на адресу суду по причині: «адресат відсутній за вказаною адресою», а не «за закінченням терміну зберігання», як про це вказує апелянт.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини справи, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у повному обсязі за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

За таких обставин, колегія суддів вирішує питання щодо судових витрат (судового збору) за подання апеляційної скарги на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2024 року.

Клопочучи про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, заявник покликався на те, що не спроможний сплатити судовий збір через його важкий майновий стан. До заяви долучив довідку по рахунках АТ «Акцент - Банк» від 12 серпня 2024 року та довідку видану Головним управлінням пенсійного фонду України у Львівській області від 21 лютого 2024 року.

Згідно з частиною другою статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Частина третя вказаної статті передбачає, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, звільнити від сплати судового збору суд може за наявності даних про такий майновий стан заявника, який би унеможливлював сплату ним судового збору.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Апелянтом надано довідку по рахунках АТ «Акцент - Банк» від 12 серпня 2024 року та довідку видану Головним управлінням пенсійного фонду України у Львівській області від 21 лютого 2024 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 доходів не отримував.

Крім того, в матеріалах справи наявні відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 21 лютого 2024 року за період з 01 по 04 квартал 2023 року, з якого вбачається, що в період 2023 року ОСОБА_1 отимав 8 944, 50 грн додаткового блага, інших доходів не отримував.

Враховуючи відсутність в апелянта доходу за попередній календарний рік, заява про звільнення від сплати судового збору підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2024 року, залишити без змін.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апедяційної скарги на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2024 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич