Постанова

від 16.10.2024 по справі 925/1414/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/1414/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Фонду державного майна України - Пономаренка В.С.,

Іваньківської сільської ради Уманського району Черкаської області - не з`явився,

Державного підприємства «Іваньківський цукровий завод» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 (у складі колегії суддів: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Шапран В.В.)

та рішення Господарського суду Черкаської області від 14.02.2024 (суддя Кучеренко О.І.)

у справі № 925/1414/23

за позовом Фонду державного майна України

до Іваньківської сільської ради Уманського району Черкаської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного підприємства «Іваньківський цукровий завод»,

про припинення права власності,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року Фонд державного майна України звернувся до суду з позовом до Іваньківської сільської ради Уманського району Черкаської області (далі - Іваньківська сільська рада) про:

- припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сев-Агро» (далі - ТОВ «Сев-Агро») на комплекс, нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Черкаська область, Маньківський район, с. Іваньки, вул. Заводська, 1, загальною площею 1032 кв. м, матеріали стін: цегла, загальна вартість нерухомого майна 650 675,00 грн, реєстраційний номер майна 153826, номер запису 97 в книзі 1, та комплекс, який розташований за адресою: Черкаська область, Маньківський район, с. Іваньки, вул. Заводська, 1, матеріали стін: цегла, загальна вартість нерухомого майна: 211 781,00 грн, реєстраційний номер майна 1200613, номер запису 97 в книзі 1;

- припинення права власності ТОВ «Сев-Агро» на комплекс, нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Черкаська область, Маньківський район, с. Іваньки, вул. Щербини Ігоря, 70, загальною площею 1291,4 кв. м, матеріали стін: металеві стовпи, загальна вартість нерухомого майна 61 784,00 грн, реєстраційний номер майна: 1171672, номер запису 233 в книзі 1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначене майно входить до складу єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Іваньківський цукровий завод» (далі - ДП «Іваньківський цукровий завод»), проте державний реєстратор відмовив у реєстрації права власності на це майно за державою в особі Фонду державного майна України, оскільки воно зареєстровано на праві власності за ліквідованою юридичною особою ТОВ «Сев-Агро».

Таким чином, для можливості подальшої реєстрації права власності на це майно за державою в особі Фонду державного майна України, який є органом управління та виконує повноваження власника єдиного майнового комплексу ДП «Іваньківський цукровий завод», необхідно припинити зареєстроване право власності ліквідованої юридичної особи ТОВ «Сев-Агро» на підставі пункту 11 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) на окремі об`єкти нерухомого майна єдиного майнового комплексу ДП «Іваньківський цукровий завод», що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.12.2023 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ДП «Іваньківський цукровий завод».

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2024 року Фонд державного майна України подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 925/1414/23 за касаційною скаргою Фонду державного майна України з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.10.2024.

Іваньківська сільська рада, ДП «Іваньківський цукровий завод» в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторін, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв відповідача та третьої особи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Фонду державного майна України, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі від 29.09.2000 № 15 Товариство з обмеженою відповідальністю «Іванківський цукровий завод» (далі - ТОВ «Іванківський цукровий завод») є власником комплексу будівель та приміщень за адресою: Черкаська обл., Маньківський р-н, с. Іваньки, вул. Заводська, 1.

06.03.2001 ТОВ «Іванківський цукровий завод» (продавець) та ТОВ «Сев-Агро» (покупець) укладено договір № 06/03-01, за умовами якого продавець зобов`язався передати покупцю, а останній зобов`язався прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності, перелік яких зазначений в додатку до цього договору. Серед майна, що передавалося у власність ТОВ «Сев-Агро»: автогараж площею 888,6 кв. м, автогараж площею 44,4 кв. м, вагова № 1 площею 40,2 кв. м, вагова № 2 площею 58,2 кв. м. Загальна площа всіх будівель 1032,00 кв. м; вартість нерухомого майна 650 675,00 грн. Адреса об`єкта: вул. Заводська, 1 с. Іваньки, Маньківський р-н, Черкаської обл. Перехід права власності до ТОВ «Сев-Агро» на це майно підтверджене витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.02.2003 № 83219.

26.02.2003 між Відкритим акціонерним товариством «Іванківський цукровий комбінат» (далі - ВАТ «Іванківський цукровий комбінат»; продавець) та ТОВ «Сев-Агро» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав покупцю комплекс нежитлових будівель, зокрема, нежитлові будівлі та споруди: склад цукру № 3 площею 990 кв. м, гараж «К» площею 21,8 кв. м, водокачка питної води «Л» площею 31,8 кв. м, вагова «Н» площею 11,1 кв. м, буфет «X» площею 40,6 кв. м, підвал «Ш» площею 27,4 кв. м, вартова будка «Я» площею 11,8 кв. м, жомова яма, огорожа, свердловина питної води та майно, що знаходиться у селі Іваньки, вул. Заводська 1, та нежитлова будівля піднавісу гаража площею 1291 кв. м, що знаходиться в селі Іваньки, вул. Леніна 70.

14.06.2002 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Відкритим акціонерним товариством «Смілянський цукровий завод» (далі - ВАТ «Смілянський цукровий завод») укладено договір № Юр-2/188поз-2002, за умовами якого Державний комітет України з державного матеріального резерву відпускає 10000,00 тонн цукру з державного резерву (червень 2002 року - 4000,00 тонни, липень 2002 року - 6000,00 тонн), а ВАТ «Смілянський цукровий завод» зобов`язався повернути 10000,00 тонн цукру до державного резерву до 01.01.2003. Вартість продукції, що передається із державного резерву, становить 23 901 000,00 грн.

27.06.2002 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (заставодержатель) та ТОВ «Іванківський цукровий завод» (заставодавець) на забезпечення виконання умов договору поруки від 26.06.2002, який забезпечував виконання договору від 14.06.2002 № Юр-2/188поз-2002, було укладено договір застави майна, за умовами якого заставодавець передав заставодержателю в заставу цілісний майновий комплекс, експертною вартістю 22 250 000,00 грн, згідно з додатком, який є невід`ємною частиною цього договору, що знаходяться на вул. Заводська, 1 у с. Іваньки, Маньківського р-ну, Черкаської обл., і розташований на земельній ділянці згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ЧР №000071 від 20.03.2001.

07.10.2003 було зареєстроване Дочірнє підприємство «Іваньки-цукор», що є дочірнім підприємством ТОВ «Сев-Агро».

Відповідно до акта прийому-передачі від 08.10.2003 № 1 ТОВ «Сев-Агро» передало своєму Дочірньому підприємству «Іваньки-цукор», як внесок у статутний фонд, майно загальною вартістю 19 151 170,00 грн згідно з переліком, який наведений у цьому акті прийому-передачі.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.10.2003 у справі № 05/2032 задоволено частково позов Державного комітету України з державного матеріального резерву та стягнуто з ВАТ «Смілянський цукровий завод» на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву 10000,00 тонн цукру.

29.10.2003 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (кредитор), Державним підприємством «Золотоніський комбінат хлібопродуктів» (далі - ДП «Золотоніський комбінат хлібопродуктів»; новий кредитор) та ВАТ «Смілянський цукровий завод» (боржник) укладено договір про уступку вимоги № юр-127/2003, за умовами якого кредитор уступив новому кредитору, а останній прийняв на себе право вимоги до боржника за зобов`язанням, що виникло за договором про тимчасове позичання матеріальних цінностей № Юр-2/188поз-2002 від 14.06.2002, який укладений між кредитором і боржником, згідно з рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.10.2003 та умов мирової угоди від 29.10.2003 у справі № 05/2032. За цим договором до нового кредитора перейшло право вимоги від боржника 10000,00 тонн цукру на суму 23 901 000,00 грн.

29.10.2003 між ДП «Золотоніський комбінат хлібопродуктів» (другий кредитор), Дочірнім підприємством «Іваньки-цукор» (новий кредитор) та ВАТ «Смілянський цукровий завод» (боржник) укладено договір про уступку вимоги, за умовами якого новий кредитор прийняв право вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву (первісний кредитор) за договором № Юр-2/188-2002 від 14.06.2002 щодо виконання зобов`язання про повернення 10000,00 тонн цукру.

За передане право вимоги Дочірнє підприємство «Іваньки-цукор» зобов`язалося передати у власність ДП «Золотоніський комбінат хлібопродуктів» нерухоме та інше належне йому на праві власності майно, перелік та вартість якого зазначені в актах прийому-передачі № 1 та № 2, які є невід`ємною частиною цього договору. Передача майна відбувається шляхом підписання сторонами актів прийому-передачі майна. Право власності на майно переходить до ДП «Золотоніський комбінат хлібопродуктів» в момент затвердження господарським судом мирової угоди.

Згідно з актом прийому-передачі об`єктів нерухомого майна № 1 на виконання договору про уступку вимоги від 29.10.2003 Дочірнє підприємство «Іваньки-цукор» передало ДП «Золотоніський комбінат хлібопродуктів» у власність майно згідно з переліком, визначеним в акті приймання-передачі, загальною вартістю 19151170,00 грн. Перелік майна, яке міститься в акті № 1 до договору про уступку вимоги від 29.10.2003, відповідає переліку майна, яке ТОВ «Сев-Агро» передало Дочірньому підприємству «Іваньки-цукор», як внесок у статутний фонд, загальною вартістю майна 19 151 170,00 грн.

Згідно з наказом ДП «Золотоніський комбінат хлібопродуктів» від 03.12.2003 № 68 створено Дочірнє підприємство «Іваньківський цукровий завод»; затверджено статутний фонд цього підприємства у розмірі 23 901 000,00 грн, до якого передано рухоме та нерухоме майно (будівлі і споруду, робочі та силові машини, контрольно-вимірювальні прилади, обчислювану техніку, інвентар, передавальні пристрої, транспортні засоби) загальною вартістю 23 901 000,00 грн за актами прийому-передачі № 1 та № 2 від 03.12.2003. Перелік нерухомого майна (акт №1) відповідає переліку майна, яке ТОВ «Сев-Агро» передало Дочірньому підприємству «Іваньки-цукор», як внесок у статутний фонд, Дочірньому підприємству «Іваньки-цукор», яке в подальшому було передано ДП «Золотоніський комбінат хлібопродуктів».

Відповідно до наказу Державного комітету України з державного матеріального резерву від 25.12.2003 № 302/1 «Про реорганізацію ДП «Золотоніський КХП» ДП «Золотоніський комбінат хлібопродуктів» реорганізовано шляхом перетворення у Державне підприємство «Златодар» (далі - ДП «Златодар»), у зв`язку з чим внесені відповідні зміни до статуту Дочірнього підприємства «Іваньківський цукровий завод».

Згідно з наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву від 23.04.2007 № 140 «Про перетворення дочірнього підприємства «Іваньківський цукровий завод» припинено Дочірнє підприємство «Іваньківський цукровий завод» ДП «Златодар» шляхом його перетворення у ДП (Державне підприємство) «Іваньківський цукровий завод». Вирішено зарахувати на баланс ДП «Іваньківський цукровий завод» майнові активи та зобов`язання Дочірнього підприємства «Іваньківський цукровий завод» ДП «Златодар» відповідно до передавального балансу. Встановлено, що ДП «Іваньківський цукровий завод» є правонаступником Дочірнього підприємства «Іваньківський цукровий завод» ДП «Златодар».

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 31.05.2012. у справі № 01/1370 затверджено звіт ліквідатора арбітражного керуючого Посталенка В.О. та ліквідаційний баланс ТОВ «Сев-Агро» станом на 17.05.2012; ліквідовано ТОВ «Сев-Агро» як юридичну особу у зв`язку із банкрутством.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація ТОВ «Сев-Агро» припинена 13.06.2012 у зв`язку з визнанням її банкрутом на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 31.05.2012 у справі № 01/1370.

18.01.2021 на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 1010р складено акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу, відповідно до якого єдиний майновий комплекс ДП «Іваньківський цукровий завод» передано зі сфери управління Державного агентства резерву України до сфери управління Фонду державного майна України.

Згідно з наказом Фонду державного майна України від 23.03.2021 № 469 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 № 5 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 році» єдиний майновий комплекс ДП «Іваньківський цукровий завод», що розташований за адресою: вул. Заводська, 1, с. Іваньки, Маньківський р-н, Черкаська обл., внесений до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду. Департаменту приватизації доручено забезпечити передачу відповідним структурним підрозділам Фонду державного майна України переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році, змінених цим наказом.

Згідно з інформаційною довідкою від 12.07.2023 № 338872913 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на закінчений будівництвом об`єкт, а саме нежитлове приміщення загальною площею 251,5 кв. м, яке розташоване за адресою: вул. Заводська, 3, с. Іваньки Уманського р-ну Черкаської обл., зареєстровано за Фондом державного майна України (дата державної реєстрації 24.05.2023).

Станом на час звернення позивача з цим позовом до суду у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Сев-Агро» зареєстроване право власності на нежитлову будівлю площею 1291,4 кв. м, яка розташована за адресою: вул. Леніна, 70, с. Іваньки Уманського р-ну Черкаської обл. (на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2003, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 25.02.2003, реєстраційний номер майна 1171672), на нежитлові будівлі площею 1032 кв. м та на комплекс, які розташовані за адресою: вул. Заводська, 1, с. Іваньки Уманського р-ну Черкаської обл. (на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.20201 та договору купівлі-продажу від 26.02.2003 дата прийняття рішення про державну реєстрацію 25.02.2003 та 26.02.2003, реєстраційні номери майна 158826 та 1200613 відповідно); форма власності колективна, частка власності 1/1. 31.05.2007 зареєстроване обтяження (заборона) на нерухоме майно на підставі договорів застави від 23.07.2003 та від 03.04.2003, що підтверджується інформаційними довідками № 338873138 та № 338872785 від 12.07.2023.

22.03.2023 Фонд державного майна України звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про проведення реєстраційних дій (реєстраційний номер 54592747).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради Гриценко М.О. № 67501882 від 08.05.2023 Фонду відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою від 22.03.2023 у зв`язку із тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме відповідно до сформованих відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено розбіжності між заявленими та вже зареєстрованими правами, а саме в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно наявні два записи про зареєстроване право власності на комплекс нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Черкаська обл., Уманський р-н, с. Іваньки, вул. Заводська, 1, за ТОВ «Сев-Агро» на підставі договору купівлі-продажу. Також в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний запис про обтяження, заборони вищезазначеного майна. В наданий заявнику строк не усунуто підстав зупинення розгляду заяви. Ці обставини унеможливлюють провести державну реєстрацію.

15.05.2023 Фонд державного майна України повторно звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про проведення реєстраційних дій (реєстраційний номер 55323083).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради Великої О.В. від 18.05.2023 № 67648008 позивачу відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою від 15.05.2023 у зв`язку із тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме в поданому наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 21.04.2021 про прийняття рішення про приватизацію та у наказі Фонду державного майна України про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.02021 № 5 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році» об`єкт, що підлягає приватизації, розташований за адресою: вул. Заводська, 1, с. Іваньки, Манківський р-н, Черкаська обл., а у заяві та у відомостях про технічну інвентаризацію зазначена адреса місця розташування об`єкта: вул. Щербина Ігор, 1, с. Іваньки, Манківський р-н, Черкаська обл. Крім цього, в Реєстрі прав власності на нерухоме майно вже зареєстрований об`єкт нерухомості за вказаною у заяві адресою за іншою юридичною особою.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Фонду державного майна України, заявлена до Іваньківської сільської ради, про припинення права власності ТОВ «Сев-Агро» на комплекс, нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Черкаська обл., Маньківський р-н, с. Іваньки, вул. Заводська, 1, загальною площею 1032 кв. м, матеріали стін: цегла, загальна вартість нерухомого майна 650 675,00 грн, реєстраційний номер майна 153826, номер запису 97 в книзі 1; комплекс, який розташований за адресою: Черкаська обл., Маньківський р-н, с. Іваньки, вул. Заводська, 1, матеріали стін: цегла, загальна вартість нерухомого майна: 211 781,00 грн, реєстраційний номер майна 1200613, номер запису 97 в книзі 1; комплекс, нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Черкаська обл., Маньківський р-н, с. Іваньки, вул. Щербини Ігоря, 70, загальною площею 1291,4 кв. м, матеріали стін: металеві стовпи, загальна вартість нерухомого майна 61 784,00 грн, реєстраційний номер майна: 1171672, номер запису 233 в книзі 1.

Вимоги обґрунтовано тим, що для здійснення приватизації єдиного майнового комплексу ДП «Іваньківський цукровий завод» і подальшого належного оформлення права власності покупця на об`єкт приватизації, необхідно припинити зареєстроване право власності ліквідованої юридичної особи ТОВ «Сев-Агро» на об`єкти нерухомого майна, що входять до складу єдиного майнового комплексу ДП «Іваньківський цукровий завод».

Оскільки державний реєстратор відмовив у реєстрації права власності на це майно за державою в особі Фонду державного майна України, такі обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом.

Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та мотивував таке рішення тим, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі Фонд державного майна України в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень послався на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення статей 13, 16, 346 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права в контексті захисту гарантованого законом особистого майнового права у разі відсутності порушення меж здійснення цивільних прав, з врахуванням того, що юридична особа, право власності якої оспорюється, є припиненою в установленому законом порядку й не має правонаступників. Скаржник зазначив, що ДП «Іваньківський цукровий завод» стало правонаступником, до якого з моменту його створення перейшло право власності на єдиний майновий комплекс цукрового заводу, однак зазначені зміни власника майна до реєстрів прав власності на нерухоме майно внесені не були. На даний час, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно досі наявний запис про зареєстровані права власності ліквідованої юридичної особи ТОВ «Сев-Агро» на окремі об`єкти нерухомого майна, що входять до складу єдиного майнового комплексу ДП «Іваньківський цукровий завод». У той же час, в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності вказане майно обліковується на балансі Державного підприємства «Іваньківський цукровий завод». Тобто, наявність запису про зареєстровані права власності ліквідованої юридичної особи ТОВ «Сев-Агро» на окремі об`єкти нерухомого майна, що входять до складу єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Іваньківський цукровий завод», створює перешкоду для державної реєстрації прав власності на спірне майно за Фондом державного майна України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, та доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК).

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28).

Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, предметом позову у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

За встановлених у справі обставин, Фонд державного майна України обрав такий спосіб захисту права, яке він вважає порушеним внаслідок відмови державних реєстраторів Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради у реєстрації права власності на це майно за державою в особі позивача, як припинення права власності ліквідованої юридичної особи на майно, що, за твердженням позивача, належить державні та перебуває на балансі ДП «Іваньківський цукровий завод».

Також позивач зазначає, що така ситуація щодо спірного майна обумовлена неодноразовим переходом права власності на нерухоме майно цукрового заводу в результаті ряду правочинів, що мали місце протягом 2003-2007 років, без належного оформлення правовстановлючих документів на об`єкти нерухомого майна та відповідної реєстрації права власності за суб`єктами господарювання, які набували такі права.

Тобто фактично позивач вважає, що лише наявність зареєстрованого права власності на спірне майно за ліквідованою особою, є перешкодою у реєстрації відповідного права на таке майно за державою в особі Фонду державного майна України.

За змістом касаційної скарги Фонду державного майна України, підставою оскарження судових рішень у справі, що розглядається, є приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору положень статей 13, 16, 346 ЦК, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. На думку скаржника, за результатами розгляду цієї касаційної скарги має бути сформований висновок Верховного Суду стосовно того, що у разі наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності, яке обліковується за ліквідованою в установленому законом порядку юридичною особою, інформація про таке право власності підлягає вилученню з Державного реєстру, ураховуючи наявність правочинів, що підтверджують перехід права власності від ліквідованої юридичної особи до державної власності.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК з огляду на таке.

Згідно із частинами 1, 4 статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У частині 1 статті 13 ЦК передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

Статтею 392 ЦК визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 наведено правовий висновок, за яким застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.

Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, державним реєстратором було відмовлено у проведенні реєстраційних дій щодо права власності на спірне майно за позивачем з підстав відсутності належних документів, які б свідчили або дали можливість встановити набуття, зміну або припинення речових прав на це нерухоме майно.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у цій справі, за обставин, що склалися, необхідним є доведення позивачем перш за все своїх прав на спірне майно, а тому рішення суду про припинення права власності за ліквідованою юридичною особою жодним чином не забезпечить підтвердження виникнення права власності на це майно за Фондом державного майна України, як і не дасть останньому правових підстав для проведення державної реєстрація права власності на спірне майно.

Як уже зазначалося вище, обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову через обрання позивачем неефективного захисту своїх прав.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга Фонду державного майна України загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно позивачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини справи, що стали підставою для відмови в задоволенні позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 14.02.2024 у справі № 925/1414/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.А. Зуєв