Постанова

від 05.11.2024 по справі 523/17273/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1925/24

Справа № 523/17273/16-ц

Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , виконавчий комітет Одеської міської ради, житлово-будівельний кооператив «Жовтневий -25»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3

на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року, ухвалене Суворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Мурманової І.М. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Одеської міської ради, житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -25» про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на частину квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Одеської міської ради, житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -25» про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

24 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з вказаним позовом, який мотивовано тим, що 04 травня 1985 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 . Під час перебування у шлюбі подружжя перебувало на квартирному обліку на підприємстві ДСК (Одеський промисловий будівничий комбінат).

У 1986 році подружжю було надано у тимчасове користування кімнату у сімейному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . 11 березня 1988 року шлюб між ними було розірвано формально, і останні не припинили проживання однією родиною, вели сумісне господарство, адресу реєстрації не змінювали до червня 1990 року.

15 квітня 1988 року рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 192 було затверджено формування ЖБК «Жовтневий 25», який здійснював будівництво багатоквартирного будинку на 287 родин відповідно до постанови виконкому міської ради народних депутатів і президії обласної Ради профсоюзів від 04 лютого 1988 року № 53, затвердженої рішенням Одеської міської ради народних депутатів № 222 від 05 травня 1988 року, зобов`язано видати ордера на заселення у закріплені за особами, що перебувають на квартирному обліку, у тому числі ОСОБА_1 та його дружині ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 .

20 серпня 1989 року ОСОБА_1 повторно зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 у відділі РАГС м. Одеси.

04 травня1990 року ВК Жовтневого РІК було видано ордер на житлове приміщення на вселення у спірну квартиру ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Після вселення подружжя зареєструвалося за місцем проживання. ОСОБА_4 , ОСОБА_1 були прийняті до членів кооперативу ЖБК «Жовтневий 25». У період перебування у шлюбі ними за спільні кошти подружжя було сплачено пайовий внесок у розмірі 10035,60 руб.

15 січня 1998 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , було розірвано. ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за місцем проживання не знімався.

22 січня 2009 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру без згоди позивача, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав - про видачу свідоцтва та реєстрацію права власності квартири за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_4 .

Вважає, що строк позовної давності не пропущений.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , і її мати ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спірну квартиру, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю .

12 лютого 2016 року ОСОБА_5 відчужила спадкове майно ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В.

З уточненням позовних вимог, позивач просив: визнати об`єктом спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 ; визнати за позивачем право власності на частину квартири АДРЕСА_2 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 22 січня 2009 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю.; виключити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 1529754, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3681568 від 05 липня 2013 року 11:05:48, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю.; визнати недійсним договір купівлі-продажу серія та номер 119 квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 12 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В., номер запису про право власності: 13236187 14:56:56, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28219136; виключити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 13236187, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28219136 від 12 лютого 2016 року 16:04:27, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В.

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Одеської міської ради, ЖБК «Жовтневий-25» про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 , в порядкуст. 392 ЦК України.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 мотивує тим, що він придбав вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 2016 року, укладеного із ОСОБА_5 , сплативши при цьому грошові кошти у розмірі 597 000 грн. Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначив, що вказана квартира при укладенні договору купівлі-продажу належала відчужувачу на підставі свідоцтва про право на спадщину, а відтак ОСОБА_2 вважає, що він набув спірне майно на законних підставах та є добросовісним набувачем, але при цьому ОСОБА_1 право власності відповідача за первісним позовом не визнається та оскаржується у судовому порядку.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-25», про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності, про визнання права власності на 1/2 частину квартири, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, про визнаннянедійсним свідоцтва про право на спадщину, про визнання договору купівлі-продажу недійснимзадоволено.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 22 січня 2009 року.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю.

Виключено з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 1529754, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3681568 від 05 липня 2013 року 11:05:48, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю.

Визнанонедійсним договір купівлі-продажу серія та номер 119 квартири АДРЕСА_4 ,від 12 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В., номер запису про право власності: 1323618714:56:56, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28219136.

Виключено з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 13236187, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28219136 від 12 лютого 2016 року16:04:27, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-25» про визнання права власностівідмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року змінено.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на частину квартири АДРЕСА_2 від 22 січня 2009 року.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину на частину квартири АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю.

Виключено з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 1529754, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3681568 від 05 липня 2013 року 11:05:48, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю. на частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу серія та номер 119 на частину квартири АДРЕСА_2 від 12 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В., номер запису про право власності: 13236187 14:56:56, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28219136.

Виключено з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 13236187, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28219136 від 12 лютого 2016 року 16:04:27, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В. на частини квартири АДРЕСА_2 .

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси та постанову Одеського апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року цивільну справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи в загальному порядку.

30 жовтня 2020 року на адресу суду надійшла заява позивача в особі його представника адвоката Шкодіної Л.В (в порядку передбаченому ч. 2 ст. 49 ЦПК України), згідно якої містяться лише дві позовні вимоги, а саме: 1. визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - квартири АДРЕСА_2 ; 2. Визнання за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .

30 жовтня 2020 року позивачем в особі свого представника адвоката Шкодіної Л.В. подано заяву про залишення частини позовних вимог без розгляду, а саме: визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину; визнання недійсним договору купівлі-продажу; виключення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності від 12 лютого 2016 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2022 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шкодіної Л.В. про прийняття до розгляду заяви в порядку ч. 2 ст. 49 ЦПК України про зменшення позовних вимог задоволено.

Клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шкодіної Л.В. про залишення частини позовних вимог без розгляду задоволено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині: визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину; визнання недійсним договору купівлі-продажу; виключення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності від 12 лютого 2016 року залишено без розгляду.

Отже, предметом судового розгляду була позовна заява (зменшення розміру позовних вимог) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-25», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на частину квартири.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Одеської міської ради, житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-25» про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на частину квартири залишено без задоволення. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Одеської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-25» про визнання права власності залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні його позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд не вірно встановив фактичні обставини справи та дійшов необгрунтованого висновку про виконання обов`язку по сплаті пайових внесків ОСОБА_7 одноособово.

Суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що ОСОБА_1 не довів своїх позивних вимог, посилаючись на такі докази, як довідки № 3 щодо сплати пайового внеску ОСОБА_4 у сумі 10035, 60 рублів, яка була прийнята в члени ЖБК «Жовтневий-25» від 26 квітня 2017 року, довідку № 10 від 12 листопада 2008 року про виплату пайового внеску в повному обсязі в 1992 році, довідку про сплату пайового внеску № 56 від 10 жовтня 2012 року, при цьому суд без зазначення мотивів відхилив доказ виданої 22 січня 1997 року головою ЖБК «Жовтневий-25» довідки про те, що він є членом кооперативу та пайовий внесок в розмірі 10035, 60 рублів повністю виплачено.

Зазначає, що всі довідки, видані ЖБК «Жовтневий-25», не містять посилання на відповідні первинні документи про зарахування пайового внеску на рахунок кооперативу від певних членів.

Не погоджуючись з висновком суду щодо покладання на позивача тягара доказування обставини сплати ним пайового внеску за спірну квартиру, вказує, що суд не визначив, що позивач звернувся до суду за підтвердженням, визнанням факту набуття у 1992 році позивачем права спільної сумісної власності на спірну квартиру з посиланням на презумпцію спільності права власності подружжя на майно. Зазначає, що на позивача не покладається тягар доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції.

Вважає, що у позивача набуто у 1992 році та продовжує існувати право спільної сумісної власності на спірну квартиру без визначення його частки.

Зазначає, що довідка № 3 від 26 квітня 2017 року та довідка № 10 від 12 листопада 2008 року не містять інформацію щодо предмета доказування та не відповідають вимогам належності, достовірності та достатності відповідно до ст. 77 ,79, 80 ЦПК України.

Відзив у встановлений судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_8 підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача - ОСОБА_9 апеляційну скаргу не визнала.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися (ЖБК «Жовтневий 25» відповідно до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ,згідно якого вказана юридична особа за зареєстрованою в ЄДРПОУ адресою відсутня; Виконавчий комітет Одеської міської ради та представник позивача ОСОБА_3 як учасники Електронного суду, про що свідчить довідка про доставку електронного документу 26.09.2024 10:19:21).

Вказане відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом свого порушеного права власності на квартиру, позивач в остаточній редакції свого позову просив визнати спірну квартиру об`єктом спільної сумісної власності та визнати за ним право власності на частину квартири, тобто він вважає себе власником половини спірної квартири та захищає таке своє право шляхом його визнання, оскільки наразі власником квартири в цілому є відповідач ОСОБА_2 , який набув її у власність відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного зі спадкоємцем дружини позивача.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 04 травня 1985 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, актовий запис № 966.

Матеріалами справи також встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у 1986 році отримали в тимчасове користування кімнату у сімейному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_5 , в якій згідно довідки № 100 від 16 квітня 2015 року (а.с. 73 том № 1) були зареєстровані з 03 жовтня 1986 року по 01 травня 1990 року (зняті з реєстраційного обліку на підставі власних заяв).

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Жовтневої ради народних депутатів від 15 квітня 1988 року «Про оформлення ЖСК «Жовтневий -25» вирішено сформувати ЖСК «Жовтневий -25» по проспекту Добровольського на 287 квартир. Затверджено списки кандидатів в ЖСК.

Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів від 08 червня 1990 року № 184 «Про заселення будинку і видачу ордерів житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий -25» затверджено видачу 2-кімнатної квартири, зокрема, ОСОБА_4 .

Згідно ордеру на жиле приміщення від 04 травня 1990 року № 2810 останній видано на ім`я ОСОБА_4 , в складі сім`ї дві особи: ОСОБА_1 чоловік, на квартиру АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що він та дружина зареєструвались за вказаною адресою, однак документи про право власності на житло колишня дружина, тобто померла ОСОБА_4 , отримала одноосібно, та не повідомила про це його. Він випадково дізнався про те, що його право власності порушено в 2012 році.

Згідно Свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_6 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради від 22 січня 2009 року на ім`я ОСОБА_4 , об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_7 , в цілому, дійсно належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, об`єкт в цілому складається з приміщень загальною площею 51, 3 кв.м, житловою площею: 30,7 кв.м, відображених у технічному паспорті від 11 листопада 2008 року. Свідоцтво видане на підставі довідки ЖБК «Жовтневий -25» від 12 листопада 2008 року № 10.

Так, згідно довідки ЖБК «Жовтневий -25» від 12 листопада 2008 року № 10 зазначено, що ОСОБА_4 являється членом ЖСК «Жовтневий -25» і проживає за даною адресою. Балансова вартість квартири складає 10035,60 рублів, пай повністю виплачено в 1992 році.

Підстави для визнання права власності на частину спірної квартири позивач зазначає те, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме, станом на 1992 рік пай за квартиру було сплачено в повному обсязі, що підтверджується довідкою № 56 від 10 жовтня 2012 року.

Згідно даної довідки, остання видана в тому, що ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_8 з 08.06.1990 року по 08.02.2010 рік. Пай в сумі 10035 руб.60 коп. виплачено повністю в 1992 році.

Матеріалами справи також встановлено, що 15 січня 1998 року актовий запис № 25 шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 розірвано.

Відповідно до актового запису № 333 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Після смерті ОСОБА_4 , згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 липня 2013 року, ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину, що складається з квартири АДРЕСА_2 .

В подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу від 12 лютого 2016 року ОСОБА_5 , продала, а ОСОБА_2 , прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2 .

Тобто, з даного слідує, що за спливом 3 років після отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 , відчужила спірний об`єкт нерухомості ОСОБА_2 .

Згідно з актовим записом № 160 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Скасовуючи рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2019 року та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, що судами не було враховано норм матеріального права, не було належним чином перевірено доводи відповідача про те, що ОСОБА_4 внесла значну частину пайового внеску за спірну квартиру сама, за особисті кошти, коли не перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , тому він в будь-якому разі не може претендувати на частину квартири.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що належним способом захисту порушеного права особи, яка вважає себе власником є подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Судом досліджено довідку, видану ЖБК «Жовтневий-25» № 3 від 26.04.2017, згідно якої ОСОБА_4 з 20 червня 1988 року прийнята в члени ЖБК «Жовтневий-25». Пайовий внесок в розмірі: 10 035, 60 рублів за квартиру АДРЕСА_2 внесено ОСОБА_4 особисто. ОСОБА_1 пайових внесків та інших платежів у період з 20 червня 1988 року по 26 квітня 2017 року за квартиру АДРЕСА_2 не здійснював (а.с. 184 том № 2).

Отже, з огляду на зазначене, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16 жовтня 2019 року, позивач ОСОБА_1 мав, в порядку належного захисту свого порушеного права, звернутись до суду з віндикаційним позовом та довести обставини сплати ним пайового внеску за спірну квартиру.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Отже, за таких обставин належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах: від 30 січня 2012 року у справі № 6-61цс11, від 21 листопада 2012 року у справі № 6-136цс12, від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15.

Устатті 22Кодексу про шлюбтасім`ю України в редакції, що діяла на час укладення шлюбутапочаток сплати пайових платежів, передбачено, щомайно,нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження циммайном.Подружжя користується рівними правами намайноі в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Вказана норма узгоджується з нормами чинного законодавства України, зокрема статтею 60 СК України, якою передбачено, щомайно,набуте подружжям за час шлюбу, належить дружинітачоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення містяться у статті 368 ЦК України, частина третя якої передбачає, щомайно,набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружинатачоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджаннямайном,що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділмайна,що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділумайна,що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, часткимайнадружинитачоловіка є рівними (статті 69, 70 СК України).

У разі поділумайна,що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до статті 146 ЖК України поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишньогоподружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду. Якщо поділити квартиру неможливо, один з колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження, вправі вимагати від другого, який є членом житлово-будівельного кооперативу, виплати йому суми, що відповідає його частині паєнагромадження. Після одержання зазначеноїкомпенсаціївін повинен звільнити займане приміщення, а в разі відмовлення - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно з статтею 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на цемайно.Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фондутачлени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цьогомайна,має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

У статті 16 Закону України «Про власність» передбачено, щомайно,нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюбтасім`ю України.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про власність»майно,придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно з частинами другою, третьою статті 384 ЦК України член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

У частині другій статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухомемайновиникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомогомайнадо експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухомемайновідповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухомемайно таїх обтяжень» державній реєстрації підлягають речові права на нерухомемайно.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про власність»майно,придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу і чинним законодавством про шлюбтасім`ю України (статті 22,24, 28, 29КпШСУкраїни), враховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їхспільним майномі підлягає поділу на загальних підставах. Таким чином, при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів подружжя, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними (див. постанови Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 205/2696/15-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 487/4884/18, від 09 червня 2021 року у справі № 462/1971/17, від 02 листопада 2023 року у справі № № 343/79/22тавід 13 грудня 2023 року у справі № 161/10959/21).

Відповідно до Закону Української РСР «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, право власності члена житлового кооперативу на квартиру виникало змоментувиплати паюі невимагало його реєстрації,тобтонамоментнабуття права власності на кооперативну квартирузаконодавствоне передбачалонівидачі свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру,ніобов`язкової державної реєстрацію права власності на таку квартиру (див. постановиВерховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 755/12930/17, від13 грудня 2023 року у справі № 161/10959/21)

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , як члену ЖБК «Жовтневий -25» була видана довідка № 10 від 12.11.2008 року про виплату пайового внеску в повному обсязі в 1992 році, що й стала підставою для видачі свідоцтва про право власності на квартиру.

Надана позивачем ОСОБА_1 довідка про сплату пайового внеску № 56 від 10.10.2012 року, лише свідчить про те, що пайовий внесок за квартиру було сплачено 1992 року, проте дана довідка не містить в собі конкретних відомостей з приводу того, ким саме, та в якому розмірі було сплачено пайовий внесок.

З урахуванням викладеного, суд дійшов вірного висновку, що в ході розгляду справи, після її направлення до суду першої інстанції та з урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного суду, позивач ОСОБА_1 , не довів своїх позовних вимог належними та допустимими доказами, не спростував обставини, що стали підставою для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції, а відтак у позові слід відмовити в повному обсязі.

Помилкові доводи апеляційної скарги, які фактично є підставами позову, вказаного висновку суду не спростовують, оскільки судом дана вірна оцінка всім доказам, у тому разі і наданим позивачем, і які не свідчать про обгрунтованість позовних вимог.

У відповідності до вимогст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене із додержанням вимог закону і не може бути скасоване з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

Ю.П.Лозко