Ухвала

від 18.11.2024 по справі 2-498/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 2-498/10

провадження № 61-14872ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 10 липня 2024 року у складі судді Зуб Т. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Полтавського ВДВС у Полтавському районі Полтавської області), в якій просив визнати дії начальника Усатого С. М. та старшого виконавця Троян І.В. протиправними під час виконання виконавчого листа Полтавського районного суду Полтавської області № 2-498/2010 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів.

Скарга мотивована тим, що 27 жовтня 2021 року Полтавським ВДВС у Полтавському районі Полтавської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Полтавського районного суду № 2-498/2010 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів.

На час звернення до суду зі скаргою рішення суду не виконано, виконавець не проводить перевірку майнового стану боржника та доходи, в автоматизованій системі виконавчого провадження відсутня будь-яка інформація про здійснення періодичних виїздів за місцем проживання боржника перевірки наявності майна, на яке може бути звернено стягнення, в тому числі готівкових грошових коштів.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 10 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що з дня відкриття виконавчого провадження по час розгляду скарги у судах рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 серпня 2010 року не виконано, проте посадовими особами Полтавського ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції виконані всі можливі дії, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 10 липня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його скаргу на бездіяльність посадових осіб відділу державної виконавчої служби задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що посадовими особами вчинялись всі можливі дії, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень, відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону від 02 червня 2016 року № 1404-VIII).

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Згідно частин першої та другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

При цьому відповідно до частини сьомої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» у порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК).

Згідно з частинами першою - четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При розгляді скарги обов`язок доказування обставин у обґрунтування скарги покладений на особу, яка звернулася зі скаргою.

Судами встановлено, що постановою старшого державного виконавця Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Суми від 27 жовтня 2021 року відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів у розмірі 78 900,00 грн, виконавчий лист № 2-498/2010 виданий 27 серпня 2010 року.

11 липня 2022 року винесено постанову про зміну реєстраційних даних, в якій вказано внести зміни в резолютивній частині замість стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 кошти у розмірі 78 900,00 зазначити: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 залишок заборгованості у розмірі 70 051,33 грн.

27 жовтня 2021 року після відкриття виконавчого провадження про примусове виконання судового рішення у справі 2-498/10, того ж дня державним виконавцем надіслані електронні запити до фіскальної служби та пенсійного фонду з метою встановлення джерел отримання доходів боржника, а також до органу внутрішніх справ з приводу виявлення зареєстрованого за боржником рухомого майна.

Згідно відповіді пенсійного фонду боржник доходу не отримує.

У відповіді з фіскальної служби зазначено, що інформація стосовно боржників-фізичних осіб щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) податковим агентом на користь платників податку, та сум утриманого з них податку в ДРФО відсутня, відкритих рахунків в установах банку немає.

24 листопада 2021 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника та направлено її копію до відповідних банківських установ.

23 листопада 2021 року, 12 липня 2022 року, 28 лютого 2024 року, 17 квітня 2024 року, 25 червня 2024 року державним виконавцем поновлено електронні запити до ПФУ та ДФС з метою перевірки інформації про джерела отримання доходів боржника, а також та МВС щодо перевірки зареєстрованих за боржником транспортних засобів, та ДПС.

Згідно відповіді з фіскальної служби інформація стосовно боржників-фізичних осіб щодо сум доходу, зарахованого (сплаченого) податковим агентом на користь платників податку, та сум утриманого з них податку в ДРФО відсутня.

У відповіді з Державної прикордонної служби зазначено, що боржник за період з 27 жовтня 2021 року державний кордон не перетинав.

Згідно відповіді з МВС за боржником транспортні засоби не зареєстровано.

22 серпня 2023 року, 28 лютого 2024 року, 17 квітня 2024 року та 25 червня 2024 року державним виконавцем поновлено платіжні інструкції до банків задля виявлення коштів на рахунках боржника.

Станом на 27 червня 2024 року кошти на рахунках боржника відсутні.

20 січня 2022 року державними виконавцем направлено запит до Полтавської міської ради про надання інформації щодо місця реєстрації боржника.

06 липня 2022 року до Полтавського районного суду Полтавської області державним виконавцем направлено подання про розшук боржника, та судом відкрито провадження № 6/545/51/22, яке залишено без розгляду за заявою виконавця, у зв`язку зі встановленням місця реєстрації боржника за адресою: АДРЕСА_1 .

02 грудня 2021 року, 19 січня 2021 року, 05 липня 2022 року, 01 травня 2023 року, 08 травня 2023 року та 25 червня 2024 року державним виконавцем здійснено виїзди за адресами місця проживання боржника, а саме: АДРЕСА_2 (був зареєстрований як фізична особа-підприємець); АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_1 , та складено акти, згідно яких боржник за вищевказаними адресами не проживає.

Постановою державного виконавця від 30 листопада 2021 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.

Заходами державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-498/2010 виданого 27 серпня 2010 року Полтавським районним судом Полтавської області належного майна, яке підлягає опису не виявлено, за боржником відсутнє зареєстроване майно.

У постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) Верховний Суд зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Встановивши, що дії посадових осіб під час виконання виконавчого листа Полтавського районного суду Полтавської області № 2-498/2010 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 коштів рішення у справі № 2-498/10 відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями та власного тлумачення норм Закону України «Про виконавче провадження».

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Керуючись частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадженняу справі за скаргою ОСОБА_1 на дії посадових осіб Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 10 липня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник