Ухвала

від 20.11.2024 по справі 1416/3180/12

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.11.24

22-ц/812/1581/24

Справа 1416/3180/12

Провадження № 22ц/812/1581/24

У Х В А Л А

20 листопада 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Ямкової О.О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 липня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «МЕТА Банк» до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення кредитної заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 липня 2012 року задоволено позов ПАТ «МЕТА Банк» про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 кредитної заборгованості.

Не погодившись з таким рішенням, 13 вересня 2024 року відповідачка ОСОБА_1 , від імені якої діє представник, подала апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції після залишення її заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, клопотала про поновлення пропущеного процесуального строку.

Ухвалою судді Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, витребувано матеріали справи для перевірки обставин щодо дотримання процесуального строку та меж оскарження.

27 вересня 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшла справа.

Як вбачається з матеріалів справи оскаржуване заочне рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва ухвалено 18 липня 2012 року.

30 липня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника подала заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 серпня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено, питання поновлення пропущеного процесуального строку не вирішено.

13 вересня 2024 року ОСОБА_1 , представником якої є ОСОБА_2 , направлено апеляційну скаргу на заочне рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 липня 2012 року.

Ухвалою судді Миколаївського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху, з огляду на наявність даних про смерть відповідача ОСОБА_3

14 жовтня 2024 року на усунення недоліків апеляційної скарги ОСОБА_1 надано заяву про усунення недоліків та відомості про смерть його можливих правонаступників.

Ухвалою судді Миколаївського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені представником залишено без руху, запропоновано собі, яка подала апеляційну скаргу надати відомості щодо заведення або не заведення спадкових справ після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також наявності у них інших спадкоємців першої черги та неповнолітніх дітей для вирішення питання про процесуальне правонаступництво.

1 листопада 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява на виконання вимог ухвали з додаванням доказів направлення адвокатського запиту про витребування відомостей щодо заведення спадкових справ, апеляційної скарги з доказами її направлення позивачу.

5 листопада 2024 року судом апеляційної інстанції витребувано відомості щодо реєстрації місця проживання відповідачів по справі.

Ухвалою судді Миколаївського апеляційного суду від 7 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано навести додаткові поважні причини пропуску процесуального строку на оскарження заочного рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 липня 2012 року у період з 26 серпня по 13 вересня 2024 року.

7 листопада 2024 року відповідачкою ОСОБА_1 , через свого представника надано витяги зі Спадкового реєстру, якими підтверджено відсутність інформації про заведення спадкових справ після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які як встановлено судом апеляційної інстанції, мають правонаступників.

18 листопада 2024 року відповідачка ОСОБА_1 , яка діє через свого представника, звернулась до суду апеляційної інстанції з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку, посилаючись на ті обставини, що в тексті ухвали Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 серпня 2024 року роз`яснено порядок оскарження заочного рішення в загальному порядку, встановленому статтями 354-356 ЦПК України, якими передбачено подачу апеляційної скарги протягом 30 днів.

За такого просила суд прийняти до уваги вищевказаний факт, а також її легітимні очікування можливості оскаржити заочне рішення у тридцятиденний строк, які за роз`ясненнями Конституційного Суду України є складовим елементом загального принципу юридичної визначеності та виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок, та вважати зазначене, поважною причиною пропуску процесуального строку.

Дослідивши, матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, колегія суддів вважає, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити за пропуском процесуального строку, виходячи з наступного

У пункті 1 частини 2 статті 129Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин 1, 2 статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 126ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно з частиною 1 статті 352ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ«Перехідні положення»ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 294ЦПК України ( у редакції на час постановлення заочного рішення) апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Статтею 354ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 358 цього Кодексу.

Згідно з частинами 3, 4 статті 357ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 358ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Процесуальні норми ЦПК України в частині права на оскарження судового рішення місцевого суду є гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників судового розгляду і за аналогією з правом на доступ до суду, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, визначають порядок реалізації цього права, його законну мету.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад,

неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Крім того, згідно з рішеннями ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» Судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Разом з тим вони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.

За такого, враховуючи положення підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ«Перехідні положення»ЦПК України слід дійти висновку, що апеляційна скарга подана після закінчення строків, установлених частиною 1 статті 294 ЦПК України 2004 року, оскільки ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення постановлено Ленінським районним судом міста Миколаєва від 14 серпня 2024 року, а апеляційну скаргу, подано відповідачкою через свого представника 18 вересня 2024 року.

Зміст цих положень ЦПК України за аналогічних обставин враховано Верховним Судом при розгляді справ №2-3254-1/10 у постанові від 2 жовтня 2024 року та 201/6612/15-ц у постанові від 11 січня 2024 року, де суд виснував, що судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження щодо оскарження рішення суду ухваленого за правилами ЦПК України 2004 року застосовуються положення підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення».

Доводи ОСОБА_1 про легітимні очікування відкриття апеляційного провадження, на яке вона розраховувала виходячи з роз`ясненого місцевим судом загального порядку оскарження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява №3236/03, п. 42 рішення).

Тому як строк, що передбачений законом для подання апеляційної скарги має дисциплінувати учасників процесу у розумінні реалізації своїх процесуальних прав та обов`язків. Суди користуючись своїми дискреційними повноваженнями при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження в будь-якому випадку повинні обґрунтувати підстави за яких вони поновлюють такий строк. Безпідставне та необґрунтоване поновлення строку на апеляційне оскарження є порушенням прав інших учасників справи та порушенням одного із фундаментальних принципів res judicata, - принципу остаточності судового рішення. Такий висновок викладено у постанові Верховного суду від 28 листопада 2018 року у справі 757/9844/16-ц (касаційне провадження №61-16497св18) та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільногосудуВерховного суду від 13 грудня 2020 року під час розгляду справи № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).

Право на поновлення строку, в тому числі й на апеляційне оскарження, спрямоване на забезпечення реалізації права на «доступ до суду», запроваджене статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Проте це право не може бути необмеженим, оскільки в іншому випадку порушується принцип юридичної визначеності та сталості судових рішень.

Європейський Суд неодноразово підкреслював, що в кожній справі національні суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення по справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року). Навіть у разі неповідомлення сторін про прийняті рішення у їхній справі, можливість поновлення строку на оскарження не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Так, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України»,у якому з огляду на свою практику у справах «Пономарьов проти України» (заява№ 3236/03 від 3 квітня 2008 року) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13 від 29 жовтня 2015 року) констатував порушення Україною, в тому числі і щодосамої особи, яка звернулася за пунктом 1 статті 6 Конвенції, порушення принципу юридичної визначеності (пункти 6, 7 рішення), та вказав на те, що суди у справах заявників, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.

В цьому разі установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в процесі розгляду таких справ сприяє досягненню юридичної визначеності у правовідносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого учасник справи може оскаржити судове рішення; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду в порядку апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, воно набирає чинності та пред`являється до виконання зацікавленою особою. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

За таких обставин поважними причинами пропуску цього строку можуть бути визнаними лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з апеляційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Тому легітимні очікування відповідачки ОСОБА_1 , як поважна причина для поновлення пропущеного нею десятиденного строку на оскарження заочного рішення, питання про перегляд якого відповідачка порушила через 12 років після його постановлення, не можуть бути розцінені колегією суддів як поважні підстави для поновлення процесуального строку, оскільки самі по собі очікування не є об`єктивними перешкодами для оскарження особою судових рішень, за принципом юридичної визначеності та з дотриманням прав усіх учасників цивільного провадження.

Згідно до Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року №R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

-коли рішенняСуду спонукаєдо висновку,що оскарженерішення національногосуду суперечитьКонвенції посуті,або воснові визнаногопорушення лежалисуттєві процедурніпомилки чиположення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Об`єктивних причин, які б завадили відповідачці оскаржити постановлене рішення в передбачений статтею 294 ЦПК України 2004 року, строк, нею не наведено.

Більш того, з огляду на клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, яке міститься в тексті апеляційної скарги, яка наче б то подана у відповідності до роз`ясненого місцевим судом порядку оскарження, говорить про усвідомлення відповідачкою та її представником принципу дії норм права у часі та норм Перехідних положень ЦПК України 2017 року.

За такого підставидля поновлення пропущеного процесуального строку наведені скаржницею не можуть бути визнані поважними.

Внаслідок цього у поновленні пропущеного процесуального строку на оскарження заочного рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 липня 2012 року та у відкритті провадження за апеляційною скаргою слід відмовити.

Керуючись ч.2 ст. 358 ЦПК України, підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України суд,

у х в а л и в:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , про поновлення пропущеного процесуального строку на оскарження заочного рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 липня 2012 року відмовити.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 липня 2024 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «МЕТА Банк» до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку, у передбачених ст. 389 ЦПК України випадках до Верховного Суду протягом 30 днів.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова