Постанова

від 22.10.2024 по справі 523/10249/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/833/24

Справа № 523/10249/20

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору аванса та про стягнення грошової суми, на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Аліної С.С. 31 липня 2020 року у м. Одеса, -

встановила:

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовними вимогами, в яких просив розірвати укладений 25 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна - передачі авансу у розмірі 1350000 доларів США, а також просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аванс у розмірі 36544500 гривень.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 25 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна - передачі авансу.

В цей же день ОСОБА_2 були передані відповідачці ОСОБА_1 , у якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу, грошові кошти у сумі 1350000 доларів США.

Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_1 зобов`язалась у майбутньому передати ОСОБА_2 належне їй на праві особистої приватної власності наступне нерухоме майно:

- 1/2 частини земельної ділянки, площею 3,84 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4820982200:09:000:0330;

- 1/2 частину комплексу котеджів, що в цілому складаються з літ. А, загальною площею 993,1 кв.м., літ. Б, загальною площею 1353 кв.м., що знаходяться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Передача ОСОБА_2 у власність 1/2 частини вищевказаної земельної ділянки та комплексу котеджів, у відповідності до умов договору, повинно було відбутися не пізніше 15 днів з моменту скасування арешту та обмежень з даного майна, скасування арештів та обмежень для вільного пересування ОСОБА_1 на території України.

Згідно умов договору, у випадку відмови від оформлення 1/2 частини власності на нерухоме майно за вищевказаною адресою, а рівно ухилення від оформлення, ОСОБА_1 зобов`язалась повернути отриману суму у подвійному розмірі у сумі 2700000 доларів США.

У наступному ОСОБА_2 стало відомо, що у зв`язку із зміною обставин вказані об`єкти нерухомого майна: земельна ділянка, площею 3,84 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4820982200:09:000:0330; комплекс котеджів, що в цілому складаються з літ. А, загальною площею 993,1 кв.м., літ. Б, загальною площею 1353 кв.м., що знаходяться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , вибули із власності відповідачки ОСОБА_1 .

На підставі викладеного позивач ОСОБА_2 вважав, що укладений договір передачі авансу повинен бути розірваний, а з відповідачки ОСОБА_1 на його користь підлягає стягненню сума, яка була передана у якості авансу.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 липня 2020 року позов ОСОБА_2 було задоволено.

Розірвано Договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна - передачі авансу, укладений 25 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аванс в сумі 36544500 грн. та судовий збір в сумі 11350 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на те, що документ, складений 25 березня 2018 року, не може бути розцінено як договір між позивачем та відповідачкою, оскільки позивач не міг підписати у цей день ніякого договору, тобто підпису ОСОБА_2 на документах немає, або вона зроблена не у момент складення правочину та має недобросовісний характер.

Укладений 25 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна - передачі авансу у розмірі 1350000 доларів США не міг бути підписаний сторонами, оскільки ОСОБА_1 з 16 січня 2016 року знаходиться не в Україні, а свідок, який підписав вказаний договір, 25 березня 2018 року о 00 год. 21 хв. перетнув державний кордон України та в`їхав у Республіку Молдову. Таким чином, між сторонами спору не існує жодних договірних правовідносин.

Крім того, згідно з інформацією, що міститься у договорі, строк виконання апелянтом зобов`язань ще не настав.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, при цьому ОСОБА_1 не спростовує факт отримання нею від позивача грошових коштів у якості авансу.

Сторони про розгляд справи на 22 жовтня 2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..

Враховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 25 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна - передачі авансу у розмірі 1350000 доларів США, що еквівалентно 36544500 гривень.

Із тексту вищевказаного договору вбачається, що ОСОБА_1 підтверджує отримання нею грошових коштів в якості авансу у розмірі 1350000 доларів США, від ОСОБА_2 , що за згодою між ними складає 50% вартості раніше належного їй майна:

1. Земельної ділянки, площею 3,84 га, під кадастровим номером 4820982200:09:000:0330, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. Котеджів, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , що в складаються з літ. «А», площею 993,1 кв.м., і літ. «Б», площею 1353 кв.м.

Крім того, ОСОБА_1 зобов`язалась оформити 1/2 частину права власності на дану земельну ділянку і розташовані на ній котеджі на ОСОБА_2 не пізніше 15 днів з моменту зняття всіх арештів та обмежень з вищевказаного майна, зняття всіх арештів та обмежень з ОСОБА_1 для її вільного переміщення по Україні, а також після письмового повідомлення на її електронну адресу про зняття всіх вищевказаних обмежень та арештів.

Якщо ОСОБА_1 буде повернута частина майна, остання зобов`язалась оформити 1/2 частину права власності в частині повернутого майна.

У разі відмовити від оформлення 50% власності даного майна на ОСОБА_2 , а рівно ухилення від його переоформлення, ОСОБА_1 зобов`язалась повернути отриману суму у подвійному розмірі у сумі 2700000 доларів США, або 100% даного майна переходить у власність ОСОБА_2 .

Якщо дана земельна ділянка і котеджі ОСОБА_1 не повернуться, сума авансу поверненню не підлягає, а нерухомість ОСОБА_2 не переходить.

Договір написаний 25 березня 2018 року у присутності громадянина ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 21).

Вказані зобов`язання були оформлені письмово власноруч складеною відповідачкою ОСОБА_1 письмовою розпискою від 25 березня 2018 року, яка була підписана сторонами договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також свідком ОСОБА_3 .

Із матеріалів справи також вбачається, що рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2016 року, справа №469/863/15-ц, позов прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави до Березанської районної державної адміністрації, Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпорядження та рішення, визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна, державного акту на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно було задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанскої районної адміністрації Миколаївської області № 269 від 07 квітня 2006 року.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 269 від 07 квітня 2006 року.

Визнано незаконним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07 квітня 2006 року, укладений Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та ПП ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. та зареєстрований у реєстрі за № 531.

Визнано недійсним державний акт серії ЯГ № 601499 від 26 квітня 2007 року на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 4820982200:09:000:0330.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Коблівської сільської ради № 39 від 11 травня 2011 року в частині визнання права власності за ОСОБА_4 на котеджі на 25 та 34 номери за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25.05.2011 року, яке підтверджує право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно котеджі на 25 та 34 номери за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 19 липня 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Мартинюк О.Б. та зареєстрований у реєстрі за № 1293 (т. 1 а.с. 16-20)..

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 525 та 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами на підставі ст. 629 ЦК України.

Згідно із ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 6 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Колегія суддів приймає до уваги, що матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося ОСОБА_1 , що вона отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1350000 доларів США, що за згодою між сторонами складає 50 % вартості належного їй нерухомого майна, з метою укладення у подальшому основного договору та сплати 100 % вартості нерухомого майна.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Аванс це визначена грошова сума (попередній платіж), яку покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару).

У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв`язку з невиконанням однією із сторін договору своїх обов`язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу.

Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14 (провадження № 61-6475св20),

Якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 545/1272/22-ц (провадження № 61-8076св23).

Згідно з ч. 1-4 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначених ст. 77-80 ЦПК України.

Нормами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц наголошено на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, оцінивши правовідносини, які склалися між сторонами спору, обґрунтовано виходив з того, що сторони спору домовилися про укладання у майбутньому договору про купівлю-продаж нерухомого майна, а тому сплачена ОСОБА_2 сума грошових коштів у розмірі 1350000 доларів США є авансом, який підлягає обов`язковому поверненню позивачу.

При цьому, ОСОБА_1 не спростовує факт отримання грошових коштів від позивача у розмірі 1350000 доларів США, а лише стверджує у апеляційній скарзі, що строк виконання її зобов`язань, ще не настав.

Однак, враховуючи зміст правовідносин сторін спору, той факт, що з моменту отримання авансу 25 березня 2018 року договори купівлі-продажу нерухомого майна укладено не було, арешт з майна, належного відповідачці, на момент вирішення цієї справи не знято, та більш того, рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 13 квітня 2016 року скасовано правовстановлюючі документи на належне апелянту майно, - то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що права позивача, який позбавлений користуватися переданими в якості авансу грошовими коштами протягом тривалого часу, підлягають захисту шляхом стягнення на користь позивача авансового платежу, що поверне сторони спірних правовідносин у попередній стан без завданої шкоди.

Враховуючи безспірне право позивача на розпорядження належними йому грошовими коштами, а також той факт, що аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню, якщо договір купівлі-продажу не укладено і товар не передано, вірним є висновок суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів враховує, що права позивача є порушеними, оскільки він не реалізував очікувань на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, яке відповідачка зобов`язалася йому відчужити, отримавши авансовий платіж, а також позбавлений права розпорядження коштами, які були передані ним в якості авансового платежу.

Підстава відмови від укладання договорів, або відмова у передачі в будь-якій інший спосіб нерухомого майна від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 правового значення для вирішення виниклого спору не має, так як сплачена грошова сума у вигляді авансу повертається в будь-якому випадку її платнику. З цих же підстав колегія суддів не приймає до уваги вказівку у договорі на те, що у випадку неповернення майна ОСОБА_1 , отримані нею від ОСОБА_2 грошові кошти не повертаються.

Згідно вимог ч. 2,3 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору У повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що документ, складений 25 березня 2018 року, не може бути розцінено як договір між позивачем та відповідачкою, оскільки позивач не міг підписати у цей день ніякого договору, тобто підпису ОСОБА_2 на документах немає, або вона зроблена не у момент складення правочину та має недобросовісний характер.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження факту відсутності можливості у позивача підписати оскаржуваний договір апелянтом не надано жодного письмового доказу, клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення дійсності підпису ОСОБА_2 на договорі ОСОБА_1 також не заявлялось.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги представник ОСОБА_1 зазначив, що Договір був складений та підписаний у Російській Федерації, у м. Москва, в присутності свідка ОСОБА_3 .

При цьому, факт перетину державного кордону України підтверджується відповіддю Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, згідно якої ОСОБА_3 перетнув державний кордон України 25 березня 2018 року (00:21) пункт пропуску Маяки-Удобне (на виїзд), та 26 березня 2018 року (04:20) (на в`їзд).

Таким чином, ОСОБА_1 підтверджено той факт, що вона дійсно підписала вказаний договір, і колегія суддів зазначає, що місце його підписання, а також фізична присутність/відсутність свідка не мають правового значення для вирішення справи, оскільки доказів неотримання грошових коштів в сумі 1350000 доларів США, а також підписання договору під впливом обману примусу, або його непідписання, відповідачкою ОСОБА_1 судам першої та апеляційної інстанцій не надано.

Щодо доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про відсутність у ОСОБА_2 фінансової можливості надати відповідачці значну суму грошових коштів у розмірі 1350000 доларів США, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, за наданою Одеському апеляційному суду Головним управлінням Державної податкової служби в Одеській області інформацією із Державного реєстру фізичних-осіб платників податків про суми нарахованих та/або отриманих доходів ОСОБА_2 за весь період перебування на обліку вказаної особи, позивачем було отримано доход у загальній сумі 1287867,74 грн.

Однак, колегія суддів приймає до уваги, що станом на 25 березня 2018 року у розпорядженні ОСОБА_2 знаходилась грошова сума у розмірі 3500000 доларів США, отримана останнім за кредитним договором №62/15-Ф від 29 січня 2008 року від ПАТ «Сведбанк». Зі змісту вказаного кредитного договору також вбачається, що ОСОБА_2 , на момент його укладення, належало 90,2378% Статутного капіталу ВАТ «СКТБ «Елемент».

Крім того, з копії наявного у матеріалах справи договору купівлі-продажу від 30 січня 2012 року вбачається, що ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 належне йому на праві власності нерухоме майно за 5512893 грн., що на момент укладення договору становило 690000 доларів США.

Вказані обставини, у своїй сукупності, свідчать про наявність у ОСОБА_2 достатньої суми грошових коштів, що дозволило останньому надати ОСОБА_1 , у якості авансу, 1350000 доларів США.

Доводи представника ОСОБА_1 про наявність у діях ОСОБА_2 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків), є безпідставними та такими, що не мають значення для вирішення справи, оскільки не відносяться до предмета розгляду даної справи, та їм не може бути надана правова оцінка у межах розгляду даної цивільної справи.

З урахуванням вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо не отримання відповідачкою ОСОБА_1 грошових коштів від позивача ОСОБА_2 в розмірі 1350000 доларів США, оскільки такі доводи апелянта є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 липня 2020 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2024 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе