Постанова

від 20.11.2024 по справі 317/1990/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.11.2024 Справа № 317/1990/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 317/1990/22

Провадження №22-ц/807/1910/24

Головуючий в 1-й інстанції Ачкасов О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,секретарОстащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 31 липня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 09 серпня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Розівська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту дійсним, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , про визнання заповіту дійсним, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його та відповідачів мати ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 6,81 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області, яка належала за життя ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП №024923, виданого 20.03.2001 року. За життя мати розпорядилася своїм майном на випадок смерті, склала заповіт, згідно якого, заповідала все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, позивачу. Вказаний заповіт був складений та посвідчений секретарем Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області ОСОБА_7 24.06.2004 року. Під час оформлення заповіту ОСОБА_6 заявила, що має вади зору і з цих підстав не може підписати заповіт власноруч. Для підписання заповіту були запрошені в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а текст заповіту був прочитаний матері вголос. Вказані особи, зазначені в заповіті, підписали заповіт, який був складений від імені матері - ОСОБА_6 . Після смерті матері позивач вирішив оформити своє право на спадщину за заповітом, тому звернувся до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, при цьому, до нотаріальної контори для отримання спадщини також звернулися і відповідачі, оскільки вони також були дітьми померлої ОСОБА_6 . Оскільки на момент смерті матері відповідачі досягли пенсійного віку, являються непрацездатними, вони мають право на обов`язкову частку у спадковому майні. ОСОБА_10 , який є молодшим братом позивача, до нотаріальної контори, для отримання спадщини не звертався, тому позивач не зазначив його у позові в якості відповідача. Відповідачці ОСОБА_2 було відмовлено постановою державного нотаріуса Розівської державної нотаріальної контори Мацків Т.М. від 18.11.2019 р. за №1039/02-31, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, внаслідок ненадання нею правовстановлюючих документів на спадкове майно та через існування спірного на її думку, заповіту. Позивачеві також постановою державного нотаріуса Розівської державної нотаріальної контори Мацків Т.М. від 29.05.2018 р. за №407/02-31, було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері, оскільки заповіт посвідчений від імені матері не містить її підпису. Крім того, позивач у позові зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про визнання зазначеного заповіту недійсним, однак, судами першої та апеляційної інстанції їй було відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки встановили, що заповіт складався в інтересах ОСОБА_1 . Зокрема, згідно договору дарування посвідченого державним нотаріусом Розівської державної нотаріальної контори Мацків Т.М. від 25.06.2004 р., ОСОБА_6 подарувала позивачеві 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями. Враховуючи вищевикладене, позивач був вимушений звернутися до суду із позовом та просить суд визнати дійсним заповіт та визнати за ним право власності на 7/10 частин земельної ділянки площею 6,81 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , оскільки обов`язкова частка кожного з трьох відповідачів, які досягли пенсійного віку становить 3/10.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 31 липня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа: Розівська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту дійсним, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що рішенням суду в іншій справі встановлено складання спірного заповіту особисто ОСОБА_6 за її власним бажанням у присутності свідків. Згідно практики Верховного суду відсутність у заповіті певних реквізитів може розцінюватися, як порушення форми заповіту, у тому разі якщо відсутність таких реквізитів позбавляє можливості встановити особу спадкодавця. Між тим, в даній справі особа спадкодавця є встановленою, що підтверджується рішенням у іншій справі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого 12.12.2011 року Виконавчим комітетом Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області, актовий запис №12, встановлений факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 , виданого 20.01.1950 р., матір`ю ОСОБА_1 , зазначена « ОСОБА_6 ».

За життя, ОСОБА_6 склала заповіт, а саме 24.06.2004 секретарем виконавчого комітету Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області ОСОБА_7 було посвідчено заповіт ОСОБА_6 , згідно якому ОСОБА_6 заповідала усе своє майно ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 6,81 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області, та яка належала померлій ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на землю серії ІІ-ЗП № 024923, що підтверджується копією зазначеного державного акту.

Згідно Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки Розівського району Запорізької області від 25.05.2012 року, вартість спірної земельної ділянки площею 6,81 га, що знаходиться на території Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області, станом на 25.05.2012 року складає 95721,82 грн.

Постановою державного нотаріуса позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, складеного від імені ОСОБА_6 від 24 червня 2004 року та посвідченого секретарем виконкому Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області Зеленською В.В. Постанова державного нотаріуса була обґрунтована тим, що заповіт посвідчено з порушенням вимог статті 1247 ЦК України.

Як вбачається зі змісту Заповіту ОСОБА_6 від 24червня 2004року, який складений та посвідчений секретарем виконкому Солодководненської сільської ради Розівського району Запорізької області Зеленською В.В., уньому відсутнійпідпис заповідача ОСОБА_6 , немаєпідпису іншоїособи,а підписанийлише свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовоюособою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Всупереч вимог статті 207 та статті 1247 ЦК України, у зв`язку із вадами у заповідача - ОСОБА_6 зору за дорученням останньої не підписано іншою особою.

Заповіт відімені ОСОБА_6 , у зв`язку із вадами зору, на які посилається позивач як на підставу за якою ОСОБА_6 не могла підписати заповіт, ніким заїї дорученнямне підписано,що єпорушенням вимогстатті 1247 та статті 207 ЦК України та передбачає наслідки встановлені частиною 1 статті 1257, тобто його нікчемність.

Як вбачається зі змісту заповіту, на ньому відсутній підпис заповідача ОСОБА_6 , що свідчить про те. що під час складання заповіту не було дотримано його форми, що в силу вимог встановлених частиною 2 статті 1247, статті 1257. статті 203, статті 207 та статті 215 Цивільного кодексу України, має наслідком нікчемності вказаного правочину.

Обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 у позовній заяві як на підтвердження обґрунтування своїх вимог, вже досліджувалися та встановлювалися судами першої та апеляційної інстанцій по цивільній справі № 327/416/19, в якій позивач по вказаній цивільній справі, ОСОБА_1 був відповідачем.

В 2019 році, ОСОБА_2 , зверталася із позовною заявою до Розівського районного суду Запорізької області (цивільна справа № 327/416/19) із позовними вимогами до ОСОБА_1 , державного нотаріуса Розівської державної нотаріальної контори Мацків Т.М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Розівська селищна рада Розівського району Запорізької області, про визнання заповіту недійсним, визнання права спадкування за законом у першу чергу, скасування постанови державного нотаріуса.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Розівського районного суду Запорізької області від 23липня 2020року по цивільній справі № 327/416/19 та ПостановоюЗапорізького апеляційногосуду від 25листопада 2020року поцивільній справі№ 327/416/19 було встановлено,що спірнийзаповіт ОСОБА_6 від 24 червня 2004 року, в силу не дотримання його форми під час його складання - є нікчемним.

Враховуючи, що в цей час Розівська державна нотаріальна контора Запорізької області не виконує свої повноваження, через те, що знаходиться на тимчасово окупованій території України, документи нотаріального діловодства та архіву Розівської державної нотаріальної контори Запорізької області до будь-яких установ не передавалися, що підтверджується листом Південного міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м.Одеса) від 08.05.2023 року, тому, суд не мав змоги витребувати спадкову справу після смерті ОСОБА_6 та оглянути її.

Проте, згідно матеріалів справи, в тому числі, як вбачається зі змісту рішення Розівського районного суду Запорізької області від 23липня 2020року по цивільній справі № 327/416/19, що визнається сторонами у справі, спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є її діти - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Таким чином, враховуючи викладені обставини та факти всі твердження, аргументи та обставини зазначені ОСОБА_1 є безпідставними, не ґрунтуються на законі та спростовуються висновками суду, є таке, що набрало законної сили, рішення суду у цивільній справі № 327/416/19 між тими самими сторонами, щодо дійсності заповіту, складеного за життя ОСОБА_6 , тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі, в тому числі і у задоволенні похідних вимог щодо визнання права власності на 7/10 частин земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Статтею 1247 ЦК України визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, яка передбачає, що за дорученням такої особи текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України.

Виходячи з положень ст. 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні води не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках ( стаття 1251 ЦК України ).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У тексті заповіту заносяться відомості про особу свідків.

У частинах першій, другій статті 1257 ЦК України визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Як вбачається зі змісту заповіту на ньому відсутній підпис заповідача ОСОБА_6 , не зазначено місце вчинення нотаріальної дії, що свідчить про те, що під час складання заповіту не було дотримано його форми та порушено вимоги щодо його посвідчення.

Згідно приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини,встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участьті саміособи абоособи,щодо якоївстановлено ціобставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Розівського районного суду Запорізької області від 23липня 2020року по цивільній справі № 327/416/19 та постановоюЗапорізького апеляційногосуду від 25листопада 2020року поцивільній справі№ 327/416/19 було встановлено,що спірнийзаповіт ОСОБА_6 від 24 червня 2004 року, в силу не дотримання його форми під час його складання - є нікчемним.

Таким чином є таке, що набрало законної сили, рішення суду у цивільній справі між тими самими сторонами, щодо дійсності заповіту, складеного за життя ОСОБА_6 , а тому такі обставини не можуть доказуватися чи спростовуватися при розгляді цієї справи.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районногосуду Запорізькоїобласті від31липня 2024рокуу цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 21 листопада 2024 року.

Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар

судді: І. В. Кочеткова

О. З. Поляков