Постанова

від 18.11.2024 по справі 917/1170/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року м. Харків Справа №917/1170/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача (в режимі відеоконференції) Голяніщев Д.Ю., ордер серія ВІ№1192079 від 08.11.2024 року, свідоцтво №1975 від 18.01.2018 року;

відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства «Українська сервісна бурова компанія-1» (вх.№2488П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 25.09.2024 року у справі №917/1170/24,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пайлот Дріллінг Текнолоджіз», вул.Шевченка, 29, кв.72, с.Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область, 38751,

до Приватного підприємства «Українська сервісна бурова компанія-1», вул.Капітана Володимира Кісельова, 29, оф.313, м.Полтава, 36014,

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Пайлот Дріллінг Текнолоджіз» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства «Українська сервісна бурова компанія-1» про стягнення заборгованості за договором №PDT/USBC-2018-01 про оренду та надання сервісних послуг від 26.01.2018 року у розмірі 472227,89 грн, у т.ч. 344349,70 грн - сума основного боргу, 42333,91 грн - пеня, 68869,94 грн - штраф, 12169,04 грн - інфляційні втрати, 4505,30 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати за договором №РDТ/USBC-2018-01 про оренду та надання сервісних послуг від 26.01.2018 року.

Відповідач надав відзив на позов, в якому повідомив про сплату суми основного боргу, в підтвердження чого додано копії платіжних інструкцій. Також відповідач просив суд зменшити розмір штрафу, пені, інфляційних та 3% річних на 50%.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.09.2024 року у справі №917/1170/24 (повний текст складено 25.09.2024 року, суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства «Українська сервісна бурова компанія-1» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пайлот Дріллінґ Текнолоджіз» 42333,91 грн пені, 68869,94 грн - штрафу, 4505,30 грн 3% річних, 12169,04 грн інфляційних нарахувань, 1918,17 грн витрат по сплаті судового збору, 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В частині стягнення 344349,70 грн провадження у справі закрито.

Вирішено з Державного бюджету України повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Пайлот Дріллінґ Текнолоджіз» 5165,25 грн - судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №2208 від 16.07.2024 року, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи №917/1170/24.

Відповідач з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 25.09.2024 року в частині стягнення з Приватного підприємства «Українська сервісна бурова компанія-1» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пайлот Дріллінґ Текнолоджіз» 42333,91 грн пені, 68869,94 грн - штрафу, 4505,30 грн 3% річних, 12169,04 грн інфляційних нарахувань, 1918,17 грн витрат по сплаті судового збору, 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката;

- прийняти в цій частині нове судове рішення, яким зменшити на 50% стягнені судом першої інстанції суми пені, штрафу, 3% річних, інфляційних нарахувань, витрат по сплаті судового збору, витрат на професійну правничу допомогу адвоката, застосувавши до вирішення спору норми ст. 233 Господарського кодексу України.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою заперечення відповідача, викладені у відзиві від 24.07.2024 року, в якому наголошувалося, що за ч.2 ст. 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Так, позивач до позову не надав жодних підтверджуючих документів щодо завдання збитків іншим правовідносинам позивача, сума заборгованості була погашена до винесення рішення суду, а фактично і до відкриття провадження по справі, тому порушення відповідачем своїх зобов`язань по договору №PDT/USBC-2018-01 не спричинило і не могло спричинити істотних збитків іншим учасникам правовідносин.

Скаржник звертає увагу суду, що наказом Міністерства енергетики України від 12.12.2023 року №381 «Про визначення підприємств паливноенергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (Протокол №6)» Приватне підприємство «Українська сервісна бурова компанія-1» (скорочена назва ПП «УСБК-1»), код 36514677, визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Наказом Міністерства енергетики України №215 від 04.06.2024 року «Про затвердження Переліку підрядних організацій підприємств, установ та організацій ПЕК» ПП «УСБК-1», код 36514677, включено до Переліку підрядних організацій підприємств, установ та організацій паливно-енергетичного комплексу, які здійснюють будівництво, ремонт, відновлення, виготовлення та/або постачання обладнання, надають послуги, проводять інші інженерно-технічні заходи, спрямовані на забезпечення безперебійного функціонування Об`єднаної енергетичної системи та газотранспортної системи України в особливий період. Зважаючи на зміст вищенаведених документів, які підтверджують соціальну значущість підприємства відповідача для економіки України в особливий період, стягнення з відповідача всієї заявленої позивачем суми штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат критично вплине на можливість підприємства вчасно виконати свої зобов`язання по капітальному ремонту свердловин, що зумовить збільшення ризиків втрати стабільності обсягів добичі природного газу та вплине на зниження рівня постачання газом населення України в умовах воєнного стану та холодної пори року.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача Приватного підприємства «Українська сервісна бурова компанія-1» на рішення Господарського суду Полтавської області від 25.09.2024 року у справі №917/1170/24. Встановлено позивачу строк на протязі якого він має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1170/24.

Вказана ухвала була направлена та доставлена учасникам справи засобами електронного зв`язку до електронного кабінету користувача 24.10.2024 року.

04.11.2024 року матеріали справи №917/1170/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від позивача 11.11.2024 року надійшов відзив (вх.№14389), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 18.11.2024 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд в ухвалі від 23.10.2024 року доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 26.01.2018 року між Приватним підприємством «Українська сервісна бурова компанія -1» (відповідач у справі), як замовником, в особі директора Мазнєва Віктора Олександровича, що діяв на підставі статуту, з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пайлот Дріллінґ Текнолоджіз» (позивач у справі), як виконавцем, в особі директора Волошинівського Василя Богдановича, який діяв на підставі статуту, з іншого боку, укладено договір №РБТ/и8ВС-2018-01 про оренду та надання сервісних послуг (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, виконавець зобов`язався за запитом замовника передати йому в оренду пакерне обладнання, обладнання для очистки та шаблонування обсадних колон та інше обладнання (далі - обладнання) та надати сервісні послуги з інженерного супроводу пакерного обладнання в свердловинах замовника (далі - послуги), а замовник зобов`язався прийняти в оренду обладнання, прийняти надані послуги та оплатити вартість оренди обладнання та наданих послуг.

Відповідно до розділу 2 договору виконавець зобов`язався на умовах, вказаних у наряд-замовленні (підписаного замовником і погодженого виконавцем), передати замовнику в оренду обладнання відповідно до акту приймання-передачі в оренду та прийняття його з оренди після проведення технологічних операцій відповідно до акту приймання-передачі із оренди. Приступити до надання послуг замовникові та передати справне обладнання в оренду після одержання підписаного замовником і погодженого виконавцем наряду-замовлення на надання послуг, за формою та на умовах, зазначених у додатку №7 та/або додатку №8 до даного договору.

Виконавець має право вимагати своєчасної оплати наданих замовнику послуг та вартості оренди обладнання.

У свою чергу, замовник зобов`язався в порядку та у строки, передбачені даним договором, приймати й оплачувати послуги належної якості, надані виконавцем. Оплачувати вартість оренди обладнання, отриманого в оренду за актом приймання-передачі.

Згідно із підпунктом 3.2.2 договору, протягом 5 (п`яти) робочих днів після завершення надання послуг за наряд-замовленням, виконавець надає замовникові акт здачі-приймання наданих послуг, який складається на підставі сервісних звітів, які складаються виконавцем щоденно та затверджуються відповідальною особою замовника на свердловині і надалі додаються до відповідного акту, підписаного уповноваженими особами сторін.

Протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту одержання акта здачі-приймання наданих послуг замовник зобов`язаний підписати його та передати виконавцеві або надати виконавцеві акт про виявлені недоліки у наданих послугах, (п.п. 3.2.2. договору)

Відповідно до п. 4.4 договору, фактична ціна даного договору (фактична вартість наданих послуг та оренди обладнання за цим договором) визначається на підставі відповідних актів здачі-приймання наданих послуг, актів підтвердження користування обладнанням та коригувальних розрахунків, які підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Оплата ціни орендного користування та послуг проводиться шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських дів з моменту підписання акту здачі-приймання наданих послуг та/або акту про підтвердження користування обладнанням (п. 4.5 договору).

На виконання договору, ТОВ «Пайлот Дріллінґ Текнолоджіз» було надано послуги з інженерного супроводу обладнання та оренди сервісного обладнання ПП «Українська сервісна бурова компанія-1» на загальну суму 844349,70 грн. в т.ч. ПДВ 20%, з яких згідно акту №006 здачі-приймання наданих послуг від 31.01.2024 року до сплати 765267,84 грн, згідно акту №007 здачі-приймання наданих послуг від 31.01.2024 року до сплати 79081,86 грн.

Відповідачем у належні строки згідно умов договору оплата вищевказаної суми не здійснена.

У зв`язку з порушенням договору, позивачем була направлена претензія вих.№113 від 26.03.2024 року щодо сплати заборгованості за договором та штрафних санкцій у строк до 01.04.2024 року.

01.04.2024 року відповідач направив відповідь на претензію, у якій, зокрема, зазначив про неможливість погашення заборгованості через скрутне фінансове становище. При цьому, відповідач підтвердив наявність заборгованості, яку планував погасити у повному обсязі до 31.05.2024 року.

Враховуючи несплату відповідачем заборгованості за договором, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення, зокрема 361149,70 грн основного боргу.

Матеріали справи свідчать, що після звернення позивача до суду з позовом відповідач здійснив повну оплату суми боргу, згідно платіжної інструкції №701 від 23.07.2024 року на суму 265267,84 грн та №702 від 23.07.2024 року на суму 79081,86 грн.

За даними обох сторін станом сума основного боргу відсутня.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на встановлені вище обставини в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 361149,70 грн суд першої інстанції провадження у справі закрив у зв`язку із відсутністю предмету спору на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідній частині рішення суду не оскаржується. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції переглядає рішення Господарського суду Полтавської області від 25.09.2024 року в частині стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Умовами п. 5.5 договору визначено, що в разі несвоєчасного виконання замовником грошових зобов`язань по цьому договору, замовник зобов`язується виплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплачених сум за кожен день та увесь період прострочення платежу. Виконавець має право за кожні 30 (тридцять) днів прострочення оплати, додатково стягнути із замовника штраф 5 (п`ять) % від ціни невиконаного грошового зобов`язання.

З огляду на умови договору позивачем розраховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 42333,91 грн за період з 22.02.2024 року по 08.07.2024 року та штраф у розмірі 68869,94 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі цієї норми позивач заявив вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 12169,04 грн та 3% річних у розмірі 4505,30 грн, нарахованих за період з 22.02.2024 року до 08.07.2024 року.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст.612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 1 ст. 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про належність та вірність розрахунку розміру пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

У суді першої інстанції відповідач надав відзив на позов, в якому просив суд зменшити розмір штрафу, пені, інфляційних та 3% річних на 50%.

Так, ст. 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 року у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 року у справі №912/48/19, від 18.09.2019 року у справі №908/1379/17 тощо).

На переконання судової колегії, позбавлення кредитора можливості реалізувати право на стягнення інфляційних порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 року у справі №910/15410/21, від 20.02.2023 року у справі №910/15411/21.

Нарахування інфляційних втрат є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів; їх розмір не підлягає зміні за домовленістю сторін а порядок їх нарахування є чітко регламентованим, судова колегія дійшла висновку, що зменшення розміру інфляційних втрат робить кредитора уразливим від знецінення грошових коштів, виплату яких затримує боржник.

При цьому, законодавцем не передбачено можливості зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат в порядку ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України.

Приписи ст. 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №905/600/18).

Зазначена норма передбачає, що три проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора, що визначено законом, у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

З вказаного вбачається, що, з урахуванням положень ст. 625 Цивільного кодексу України , кредитор має легітимне очікування на компенсацію йому процентів річних за користування боржником утримуваними грошовими коштами, які належать кредиторові, у встановленому законом мінімальному розмірі річних на рівні трьох процентів.

Отже, зменшення відсотків річних, що не є штрафними санкціями, нарахованих у мінімальному розмірі згідно вимог ст. 625 Цивільного кодексу України є свідченням порушення інтересів кредитора та суперечить приписам ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, яка надає право у виключних випадках зменшувати виключно штрафні санкції.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у зменшенні заявлених до стягнення у даній справі інфляційних втрат та 3% річних, хоча і з інших підстав.

Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Згідно з ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч.2 ст.233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У цих висновках колегія суддів апеляційної інстанції звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 року у справі №199/3152/20 (провадження №14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, (провадження №12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, (провадження №14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі №910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 Господарського кодексу України).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 року у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 року у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 року у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 року у справі №904/2847/19).

Поряд з викладеним колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, яким зокрема відмовив у зменшенні заявленої до стягнення неустойки (пені та штрафу) мотивував свій висновок тим, що відповідач не надав суду жодних доказів та не навів беззаперечних обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної неустойки наслідкам порушення зобов`язання. Відповідачем не доведено наявності обставин його тяжкого фінансового стану, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин та не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення. Також відповідач не вказав на жодні обставини, які могли б свідчити про майновий стан сторін та соціальну значущість підприємства, що мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Так, прострочення виконання договору мало місце вже під час дії воєнного стану. З боку позивача на адресу відповідача направлялась претензія, на яку було надано відповідь про визнання заборгованості і визначено строк добровільного виконання, що не відбулось. Посилання відповідача про неприбутковість підприємства, введення воєнного стану, не є підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, з огляду на те, що між сторонами у цій справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України та, виходячи із вищевказаних положень законодавства України.

Доказів поважності причин неналежного виконання зобов`язання та винятковості обставин для зменшення розміру неустойки відповідачем надано не було. Не було надано доказів про майновий стан сторін, що мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій. Визнання відповідача критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період не є беззаперечною обставиною для зменшення неустойки чи неналежного виконання прийнятого на себе зобов`язання за договором.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позицію у справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства «Українська сервісна бурова компанія-1» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 25.09.2024 року у справі №917/1170/24, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Українська сервісна бурова компанія-1» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 25.09.2024 року у справі №917/1170/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.11.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук