Постанова

від 21.11.2024 по справі 2-1016/2007

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2024 року

м. Рівне

Справа № 2-1016/2007

Провадження № 22-ц/4815/898/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

судді: Боймиструк С.В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання: Хлуд І.П.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: комунальне підприємство «Дитячий санаторно оздоровчий комплекс «Електронік - Рівне»

розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом учасників апеляційну скаргу керівника Рівненської окружної прокуратури на рішенняРівненського районного суду Рівненської областівід04 липня 2007 року, ухвалене в складі судді Остапчук Л.В., справа № 2-1016/2007

в с т а н о в и в :

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до КП «Дитячий санаторнооздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 грудня 2006 року між нею та КП «Дитячий санаторнооздоровчийкомплекс «Електронік-Рівне»було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого вона купила очисні споруди, які знаходяться на землях Кустинської сільської ради за 4500 грн. Зазначає, що вказаний договір укладений у простій письмовій формі та не був посвідчений нотаріально.

З урахуванням того, що сторони виконали умови договору купівлі-продажу від 19 грудня 2006 року, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 19 грудня 2006 року та визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням Рівненського районногосуду Рівненськоїобластівід04липня 2007року позов ОСОБА_1 до КП «Дитячий санаторнооздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» про визнання права власності на нерухоме майно задоволено.

Визнано дійснимдоговір купівлі-продажуочисних спорудвід 19грудня 2006року,укладений між ОСОБА_1 та комунальнимпідприємством «Дитячий санаторнооздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» .

Визнано за ОСОБА_1 , 1051 року народження, право власності на вказані у договорі купівлі-продажу об1єкти, а саме на будівлю очисних споруд загальною площею 92,2 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позові вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 грудня 2006 року та повністю виконали умови цього договору, а також відповідач визнав позов у повному обсязі, тому договір є дійсним відповідно до частини другоїстатті 220 ЦК України.

Не погоджуючисьз рішеннямсуду першоїінстанції,керівник Рівненськоїокружної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду не містить обґрунтування в чому полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, що є обов`язковою умовою для визнання правочину дійсним. Крім того, відповідач є лише балансоутримувачем спірного майна та не мав права його відчужувати. Будь які докази щодо розпорядження майном закладу в матеріалах справи відсутні. Право на розпорядження об`єктами комунальної власності належить виключно відповідній територіальній громаді в особі міської ради як органу місцевого самоврядування, яка не була стороною у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду прийняте у відповідності до ст. 263 ЦПК України, є законним та обґрунтованим, а доводи викладені у апеляційній скарзі такими, що не заслуговують на увагу.

До початку судового засідання представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із перебуванням у іншому судовому процесі. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 вказано, що "якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні."

Враховуючи, що поважність причин неявки представника позивача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у відсутності представника позивача.

У частині третій статті 3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПКУкраїни передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам не відповідає.

Встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 19 грудня 2006 року, КП «Дитячий санаторнооздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» продало,а ОСОБА_1 купила за4500,00грн будівлюочисних споруд загальноюплощею 92,2 кв.м, що розташована в АДРЕСА_1 .

В цей же день, позивач внесла у касу відповідача 4500 грн, а відповідач передав їй нерухоме майно-очисні споруди, що знаходяться на землях Кустинської сільської ради. (а.с. 12,13)

Договір купівлі-продажу виконано у простій письмовій формі.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що договором купівлі-продажу майна, за яким відчужено нерухоме майно, досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору, відбулося виконання умов договору, однак продавець ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини першоїстатті 220 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною другоюстатті 220 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другоїстатті 220 ЦК Українита визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другоїстатті 220 ЦК України.

Згідно із частиною третьоюстатті 640 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Пленум Верховного Суду України в пункті 13постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року № 9роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другоїстатті 220 ЦК Українине застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей210,640 ЦК Українипов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Отже, враховуючи, що договір купівлі-продажу нерухомого майнавід 19 грудня 2006 року в силустатті 657 ЦК України, в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання його дійсним.

Враховуючи, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм процессуального права та неправильне застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку про його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.(ст. 376 ЦПК України)

Згідно ч. 13ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно п.2 ч.2ст. 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача в разі відмови в позові.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу керівника Рівненської окружної прокуратури задовольнити.

РішенняРівненського районногосуду Рівненськоїобластівід04липня 2007року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Дитячий санаторнооздоровчий комплекс «Електронік-Рівне» про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути ОСОБА_1 у дохіддержави судовий збір у розмірі 1816,80 грн (рахунок для зарахування надходжень по кодукласифікації доходів бюджету22030101 "Судовий збір" (Державна судова адміністрація України, 050): Рахунок отримувача: UA618999980313111206080017527, Отримувач: ГУК у Рівен.обл/ Рівнен.міс.тг/ 22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38012494, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат), МФО: 899998), понесених у зв`язку із розглядом справи судом апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 21 листопада 2024 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.