Постанова

від 12.11.2024 по справі 947/8909/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/629/24

Справа № 947/8909/20

Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Сєвєрової Є.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.В.,

представника ОСОБА_1 адвоката Ореза В.П.,

представника ОСОБА_2 адвоката Тарановського Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03.11.2021 року, ухваленого під головуванням судді Коваленко О.Б., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом встановлення заборони, знесення самовільно збудованого, визнання незаконним та скасування рішення,

встановив:

17.04.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Одеської міської ради (далі ОМР), в якому просила суд:

- усунути їй перешкоди у здійсненні права власності на гараж, розміром 4,47*5,1 м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,шляхом встановлення заборони ОСОБА_2 заважати (перешкоджати) позивачці здійснювати відновлювальний ремонт цього гаражу (будівельних робіт, які необхідно виконати для відновлення конструктивних елементів цього гаражу);

- усунути їй перешкоди у здійсненні права власності та користування гаражем, розміром 4,47*5,1 м, за адресою: АДРЕСА_1 , та спільним майном і прибудинковою територію буд. АДРЕСА_1 , включаючи загальний вхід (заїзд) під № 3, шириною 4,03 м, у двір будинку згідно схематичного плану КП «БТІ ОМР» від 07.10.2005, садибної ділянки у АДРЕСА_1 , шляхом знесення за рахунок ОСОБА_2 самовільно побудованого кам`яного паркану та будови (від вулиці і далі вглиб двору будинку, довжиною до квартири АДРЕСА_2 (земельна ділянка кадастровий номер: 5110136900:39:005:0021), а також всього побудованого в цих межах; визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради №2103-VIIвід 26.04.2017р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу гр. ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0437 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що у буд. АДРЕСА_3 ОСОБА_1 на праві власності належать:

-квартира АДРЕСА_4 (договір дарування від 23.04.09);

-квартира АДРЕСА_5 (договір дарування від 08.09.99);

-гараж розміром 4,47*5,1 (рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.05.04 по справі № 2-2987/04, яке набуло законної сили 07.06.04, витяг про реєстрацію права власності від 26.12.2005; лист від 14.09.2017 КП «БТІ» ОМР, техпаспорт від 12.12.2005, інформаційна довідка від 05.02.2018 № И2838104).

Будинок за вказаною адресою розташований на земельній ділянці спільного користування загальною площею 3 733 кв. м, із двором спільного користування (прибудинковою територією) - 2 504 кв. м, зазначені вище квартири є частинами цього будинку. Про це, серед іншого, свідчать: схема КП «БТІ ОМР» від 18.07.1997, від 07.10.2005, техпаспорт від 15.03.2002 на кв. 1 в будинку, техпаспорт від 07.10.2005 на кв. АДРЕСА_5 .

Доступ (прохід) до кв. АДРЕСА_6 , а також в`їзд автомобілем до своїх квартир та двору здійснювався позивачем через вхід (проїзд) загального користування з АДРЕСА_1 , у двір буд. АДРЕСА_1 , по цій вулиці позначений під №3, шириною 4,03 м, який безпосередньо примикає до належного ОСОБА_3 гаражу розміром 4,47*5,1 (схема КП «БТІ ОМР» від 07.10.2005, техпаспорт від 07.10.2005 на кв. З, техпаспорт від 15.03.2002 на кв. 1).

Позивачка зазначила, що до квітня 2016 вона користувалася своїм майном та входом (в`їздом) під № 3 шириною 4,03 м. Але 11.04.16 побачила, що двір, де розташований багатоквартирний будинок, в якому вона проживає, перекопаний, стіна гаражу розміром 4,47*5,1 зруйнована та ворота зняті. Належний ОСОБА_1 гараж розміром 4,47*5,1 був зруйнований, на його місці зі сторони вулиці частково по ширині колишнього гаражу була встановлена хвіртка для проходу у двір, ключі від якої ОСОБА_1 не дали;

зник повністю вхід (проїзд) загального користування з АДРЕСА_1 , у двір буд. АДРЕСА_7 , який безпосередньо примикав до гаражу;

замість стінки гаражу, яка безпосередньо примикала до вказаного входу (проїзду) загального користування з АДРЕСА_1 , у двір будинку АДРЕСА_1 впродовж його фундаменту зі сторони вулиці в бік двору було встановлено кам`яний паркан, в результаті чого земельна ділянка площею понад 200 кв.м. (частина прибудинкової території будинку - двору загального користування), де також розташовані внутрішньо домові комунікації (каналізація будинку із внутрішньо будинковим оглядовим люком, яка також є частиною системи каналізації належних позивачці кв. АДРЕСА_8 ), опинилась огородженою ОСОБА_2 , яка за цим парканом розпочала будівництво нерухомого майна (на момент звернення до суду з даним позовом завершено).

На думку позивачки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню, зокрема, ст. 386 ч. 2 ЦК, ст. 391 ЦК, згідно яких вона яка власник гаражу, який зруйновано із подальшим будівництвом ОСОБА_2 на його фундаменті кам`яного паркану та нового проходу до двору, має підстави передбачати можливість порушення свого права власності ОСОБА_4 у вигляді подальшого перешкоджання відновити конструкції гаражу, та має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення ОСОБА_2 дій, які можуть порушити її право на відповідні ремонтні роботи.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03.11.2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (т.3. а.с.54-60).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 03.11.2021 року, ухвалення нового рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.3, а.с.79-90).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.04.2023 року за клопотанням позивачки і заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 у справі було призначено судову комплексну земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою.

На час проведення судової експертизи провадження у справі було зупинено (т.3, а.с.119-120).

Однак, ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.07.2023 року провадження у справі було поновлено і призначено розгляд справи в судовому засіданні на 13 травня 2023 року, на 11.00 год., для вирішення питання по клопотанню судового експерта (т.3, а.с.124, 137).

В судовому засіданні, 13 травня 2023 року ухвалою суду у справі були витребувані додаткові докази і направлена справа для проведення судової експертизи (т.3, а.с.145-146).

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_5 у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 941/0/15-23 від 28 вересня 2023 року, на підставі пункту 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28 грудня 2018 року (із змін. та доп.), 23.10.2023 року визначено інший склад суду: головуючий суддя Сегеда С.М., судді: Заїкін А.П., Таварткіладзе О.М. (т.3, а.с.160).

Згідно Висновкуексперта №23-2631від 14.02.2024року,складеного зарезультатами проведеннясудової земельно-технічноїекспертизи таекспертизи зпитань землеустроюбуло встановлено,що визначитифактичне місцерозташування гаражу,розміром 4,47*5,1м,розташованого заадресою: АДРЕСА_1 ,належного ОСОБА_1 ,розміром 4,47*5,1м,а такожпроходу (проїзду)№ 3у дворізагального користуванняза тією ж адресою, розміром (шириною) 4.03 м, який примикав до вказаного гаражу, не надається можливим.

Стосовно документації із землеустрою на земельну ділянку, яка була відведена у власність відповідачки ОСОБА_2 для будівництва ( і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадтбна ділянка за адресою : АДРЕСА_9 » та її затвердження відповідають вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документвам з питань землеустрою та землекористування (т.3, а.с.165-175-187).

В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2024 року, судді Заїкін А.П., Таварткіладзе О.М. замінені на постійно діючий склад колегії суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І. (т.3, а.с.190).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.05.2024 року провадження у справі було поновлено і призначено судове засідання по розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 (т.3, а.с.222).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що майно, яке є предметом спору, було побудовано без належних не те правових підстав, а також не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 зруйнувала або зайняла будь-яке майно, що належало ОСОБА_1 , або є частиною спільної прибудинкової території будинку за адресою: АДРЕСА_1 та 4-В.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Так, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що в рамках розгляду справи № 520/4717/16 досліджувалися обставини зустрічного позову позивачки по даній справі - ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , відповідачки по цій справі - ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_9 , шляхом демонтажу самовільно збудованого паркану та звернення незаконно побудованої будови. Зазначеним судовим рішенням не було встановлено, хто саме та коли зруйнував, та взагалі руйнував чи ні, належне ОСОБА_1 нерухоме майно (т.1, а.с.176-180). При цьому в судовому рішенні вказано, що звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що гараж зруйнувала ОСОБА_7 .

При ухваленнівищевказаного судовогорішення,суд першоїінстанції виходивіз того,що зазначеніобставини підтверджуютьсятакож:листом Департаментумуніципальної безпекиОМР від03.06.2016року №01.1-14/Т-116;листом першогозаступника Одеськоїмісцевої прокуратури№ 1від 25.05.2016року №100-р-16;листом в.о.начальника Київськоговідділу поліціїв м.Одесі ГУППв Одеськійобласті;листом першогозаступника начальникаУправління архітектурита містобудуванняОМР №01-15/488від 09.08.2016року (т.1,а.с.178).

Вказане судове рішення залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 травня 2018 року, а тому набрало законної сили (т.1, а.с.181-188).

Більше того, суд першої інстанції взяв до уваги показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які підтвердили той факт, що ніякого гаражу за адресою: АДРЕСА_3 , ніколи не було. Вказані свідки також пояснили, що відповідачка ОСОБА_2 проживає через 2 квартири від позивачки ОСОБА_1 і вони не бачили, щоб ОСОБА_2 брала участь у руйнуванні гаражу.

Слід зазначити, що згідно висновку експерта ОНДІСЕ № 19-2580/2581 від 30.07.2019 року, виготовленого в рамках кримінального провадження № 22016160000000356, внесеного до ЄРДР 11.10.16 за заявою ОСОБА_1 (КП № 22016160000000356), гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належний потерпілій ОСОБА_1 , по факту не існує, та є не придатним для його подальшої експлуатації внаслідок знищення; вартість будівельних робіт, які необхідно виконати для відновлення конструктивних елементів цього гаражу складає 183 390 грн. (т.1, а.с.50).

Разом з тим, як було вказано вище, матеріали справи не мають доказів неправомірних дій відповідачки ОСОБА_2 стосовно позивачки ОСОБА_1 , у тому числі стосовно знищення її гаражу.

Що стосується відведення земельної ділянки у власність відповідачці ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_9 , то слід зазначити, що проект відведення був розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «ІМПЕРІЯ- 2010», згідно з договором на виконання робіт № 34*1 від 20.07.2016 року, завданням на виконання робіт, затвердженого ТОВ «ІМПЕРІЯ-2010» та замовником, рішенням ОМР № 892-VII від 30.06.2016 р. (т.2, а.с.2, 10, 142, 203-204).

Рішенням ОМР від 30.06.2016 року № 892-VІІ гр. ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т.2, а.с. 142). При цьому, межі та площа земельної ділянки, що проектувалася до відведення, були визначені в результаті геодезичних вимірів в натурі та даними державного земельного кадастру, з урахуванням обмежень. За результатами геодезичних вимірів в натурі площа земельної ділянки по АДРЕСА_9 , за фактичним користуванням та з урахуванням даних державного земельного кадастру складає 0,0437 га. Земельна ділянка має: форму багатокутника, рельєф спокійний; під`їзд буде виконуватися з вул. Золотий берег та межує:

зі сходу - землі м. Одеси (Фонтанська дорога);

з півдня - гр. ОСОБА_11 , гр. ОСОБА_12 , гр. ОСОБА_13 , гр. ОСОБА_7 ;

із заходу - землі ОМР не передані у власність та не надані у користування;

з півночі - землі гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_14 .

Зазначені обставини спростовують твердження позивачки і заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо обов`язкової необхідності погодження меж земельної ділянки з нею.

Разом з тим, судом першої інстанції було враховано, що 11.03.2016 року чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_15 було надано згоду на будівництво та встановлення паркану в середині двору на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 згідно схеми, а також на приватизацію гр. ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 0,04 га відповідно до погоджених меж у план-схемі (т.1, а.с. 69, 670, 71).

Всі вищевикладені обставини свідчать про те, що позивачкою не доведено наявність правових підстав вважати рішення ОМР № 2103 V -ІІ від 26.04.2017 р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність земельної ділянки», незаконними, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення ОМР № 2103 V -ІІ від 26.04.2017 р. задоволенню не підлягають.

Більше того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачкою ОСОБА_1 не надано доказів того, що у випадку задоволення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом встановлення заборони, знесення самовільно збудованого, визнання незаконним та скасування рішення ОМР № 2103 V-ІІ від 26.04.2017 р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність земельної ділянки» відбудеться відновлення її порушеного права або інтересу.

Суд першої інстанції також правильно вказав, що предметом оскарження визначено правовий акт індивідуальної дії, який адресований іншим аніж позивачка особам та не передбачає виникнення у позивачки будь-яких прав та обов`язків, такий акт не міг бути нею оскаржений, що виключає підстави для задоволення судом першої інстанції заявленого позову про скасування відповідного акту органу місцевого самоврядування.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд України у своїх постановах стосовно оскарження актів індивідуальної дії, а саме: від 24.02.2015 року у справі № 21-34а15, від 11.11.2015 року у справі № 2а-2885/12/1470, від 15.11.2016 року у справі № 800/264/16, від 27.10.2015 року у справі № 800/210/15.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03.11.2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через перебування судді Комлевої О.С. на лікарняному, повне судове рішення складено 25.11.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Є.С. Сєвєрова