ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 368/477/22
провадження № 61-318св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Роза - Л»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роза-Л», поданою адвокатом Клапчуком Федором Петровичем, на заочне рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 16 вересня 2022 року у складі судді Закаблук О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роза - Л» (далі - ТОВ «Роза - Л») про визнання недійсною державної реєстрації права оренди, витребування майна та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.
Позов мотивований тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серія ЯД № 654738 від 30 березня 2006 року ОСОБА_2 належала земельна ділянка, площею 2,75 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставівської сільської ради Обухівського району (Кагарлицького району) Київської області, кадастровий номер 3222287200:05:011:0008. Також відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серія ЯБ № 791317 від 30 березня 2006 року ОСОБА_3 належала земельна ділянка, площею 2,75 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставівської сільської ради Обухівського району (Кагарлицького району) Київської області, кадастровий номер 3222287200:05:011:0009.
Після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вказані земельні ділянки успадкувала ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину від 09 листопада 2016 року, виданим державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори Воловенко Р. П. за № 1-1759 та 1-1757.
Крім цього, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серія ЯЖ № 421571 від 08 вересня 2008 року позивач є власником земельної ділянки площею 0,64 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Ставівської сільської ради Обухівського району (Кагарлицького району) Київської області, кадастровий номер 3222281200:03:316:0023.
Щодо всіх трьох земельних ділянок було укладено договори оренди з ТОВ «Роза-Л» строком на 7 років з дня державної реєстрації. Зокрема, щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222287200:05:011:0008 договір оренди від 14 травня 2015 року та щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222287200:05:011:0009 договір оренди від 10 травня 2015 року. 20 квітня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено додаткові угоди до договорів оренди про заміну сторони договору, відповідно до яких замість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 орендодавцем стала позивач. Також щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222281200:03:316:0023, яка була власністю позивача, укладено договір оренди від 12 травня 2015 року.
Договір оренди земельної ділянки від 10 травня 2015 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222287200:05:011:0008 зареєстровано 26 травня 2015 pоку, а отже строк оренди закінчився 26 травня 2022 року.Договір оренди земельної ділянки від 14 травня 2015 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222287200:05:011:0009 зареєстровано 22 травня 2015 pоку, а отже строк оренди закінчився 22 травня 2022 року. Договір оренди земельної ділянки від 12 травня 2015 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222281200:03:316:0023 зареєстровано 22 травня 2015 pоку, а отже строк оренди закінчився 22 травня 2022 року.
Оскільки позивач не бажала продовжувати оренду земельних ділянок на новий строк та поновлювати договори оренди, вона 13 січня 2022 року направила до відповідача заяву, в якій зазначила, що вона не бажає продовжувати (поновлювати) із відповідачем договори оренди земельних ділянок, оскільки бажає обробляти земельну ділянку самостійно.
Однак після направлення зазначеної заяви позивачем з`ясовано, що існують додаткові угоди від 10 лютого 2018 року до договорів оренди земельних ділянок, відповідно до яких було внесено зміни, а саме збільшено строк оренди до 17 років з правом пролонгації від дати його державної реєстрації. Дізнавшись про вказані документи, позивач звернула увагу на те, що підпис на додаткових угодах від імені орендодавця не належить їй, та виконаний іншою особою. При цьому те, що вказаний підпис не належить позивачу, вбачається із її паспорту та з самих договорів оренди і додаткових угод до них.Отже при укладенні додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок воля однієї із сторін на їх укладання була відсутня.
Просила суд:
усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди ТОВ «Роза-Л» на земельну ділянку, площею 2,75 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставівської сільської ради Обухівського району (Кагарлицького району) Київської області, кадастровий номер 3222287200:05:011:0008, що була проведена згідно додаткової угоди від 10 лютого 2018 року, та шляхом зобов`язання ТОВ «Роза-Л» повернути ОСОБА_1 вказану земельну ділянку;
усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди ТОВ «Роза-Л» на земельну ділянку, площею 2,75 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставівської сільської ради Обухівського району (Кагарлицького району) Київської області, кадастровий номер 3222287200:05:011:0009, що була проведена згідно додаткової угоди від 10 лютого 2018 року, та шляхом зобов`язання ТОВ «Роза-Л» повернути ОСОБА_1 вказану земельну ділянку;
усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди ТОВ «Роза-Л» на земельну ділянку, площею 0,64 га, для особистого селянського господарства, що розташована на території Ставівської сільської ради Обухівського району (Кагарлицького району) Київської області, кадастровий номер 3222287200:02:306:0023, що була проведена згідно додаткової угоди від 10 лютого 2018 року, та шляхом зобов`язання ТОВ «Роза-Л» повернути ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 16 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, позов задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди ТОВ «Роза-Л» на земельну ділянку, площею 2,75 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставівської сільської ради Обухівського району (Кагарлицького району) Київської області, кадастровий номер 3222287200:05:011:0008, що була проведена згідно додаткової угоди від 10 лютого 2018 року, та шляхом зобов`язання ТОВ «Роза-Л» повернуто ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.
Усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди ТОВ «Роза-Л» на земельну ділянку, площею 2,75 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставівської сільської ради Обухівського району (Кагарлицького району) Київської області, кадастровий номер 3222287200:05:011:0009, що була проведена згідно додаткової угоди від 10 лютого 2018 року, та шляхом зобов`язання ТОВ «Роза-Л» повернуто ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.
Усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди ТОВ «Роза-Л» на земельну ділянку, площею 0,64 га, для особистого селянського господарства, що розташована на території Ставівської сільської ради Обухівського району (Кагарлицького району) Київської області, кадастровий номер 3222287200:02:306:0023, що була проведена згідно додаткової угоди від 10 лютого 2018 року, та шляхом зобов`язання ТОВ «Роза-Л» повернуто ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.
Стягнено з ТОВ «Роза-Л» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 2 977,20 грн судових витрат.
Рішення судів мотивовані тим, що додаткові угоди до договорів оренди земельної ділянок від 10 лютого 2018 року були укладені без вільного волевиявлення орендодавця, тобто позивача, як сторони правочину, не відповідали її внутрішній волі, оскільки вона додаткових угод не підписувала. Такі угоди є неукладеними, а належним способом захисту прав позивача є усунення перешкод у користуванні належним їй майном або про повернення такого майна. У зв`язку з чим державну реєстрацію права оренди відповідача, яка проведена з порушенням, також необхідно скасувати. Власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки. На призначенні експертизи не наполягала, так як переконана, що підписи в додаткових угодах належать не їй.
З метою доведення позивачем належними та допустимими доказами факту того, що підпис на додаткових угодах до договорів оренди земельних ділянок їй не належить, позивач мала надати висновок судової почеркознавчої експертизи, проте позивач не наполягала на призначенні експертизи, а сторона відповідача проігнорувала судовий процес, а тому суд, керуючись принципом змагальності, вважає за можливе винести судове рішення без призначення експертизи, так як де-факто відповідачем не оспорюється той факт, що підписи на додаткових угодах не належать ОСОБА_1 .
Стосовно доводів, викладених в апеляційній скарзі, щодо неповідомлення відповідача належним чином про розгляд справи, апеляційний суд вказав, що у позові ОСОБА_1 була зазначена адреса місцезнаходження ТОВ «Роза-Л»: 08700, Київська область, Обухівський район, с. Семенівка, вул. Макаренка, 2. Ця адреса також була зазначена у реквізитах додаткових угод про заміну сторони договору від 20 квітня 2018 року (а. с. 19-20) та додаткових угод до договору оренди земельної ділянки від 20 травня 2018 року (а. с. 21-24). Тобто сумнівів щодо недостовірності вказаної адреси відповідача у суду не виникло. Крім того, суд не має обов`язку перевіряти адресу юридичної особи з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. В матеріалах справи наявні докази отримання за вказаною у позові адресою ТОВ «Роза-Л» всіх процесуальних документів, а тому підстави вважати, що відповідач був неналежним чином повідомлений та не знав про розгляд справи у апеляційного суду відсутні.
Стосовно доводів про те, що під час розгляду справи судом не були витребувані у ТОВ «Роза-Л» оригінали оспорюваних документів та не призначено судову почеркознавчу експертизу для перевірки тверджень ОСОБА_1 , колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з метою доведення позивачем належними та допустимими доказами факту того, що підпис на додаткових угодах до договорів оренди земельних ділянок не належить ОСОБА_1 , позивачем мав бути надано висновок судової почеркознавчої експертизи, проте позивач не наполягала на призначенні експертизи, а сторона відповідача проігнорувала судовий процес, а тому суд, керуючись принципом змагальності, вважав за можливе винести судове рішення без призначення експертизи.
Аргументи учасників справи
У січні 2024 року ТОВ «Роза-Л» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило рішення судів скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що представники ТОВ «Роза-Л» не були присутніми під час розгляду справи, не мали можливості подати до суду свої пояснення та заперечення через те, що відповідача не було належним чином повідомлено про розгляд справи. Відповідач не отримував судових повісток, не знав про розгляд справи та не отримував процесуальних рішень у справі. Про указане рішення ТОВ «Роза-Л» стало відомо після того, як позивач звернулась до нього уже з рішенням суду. При цьому суд ухвалив рішення за результатами проведення всього двох судових засідань, безпідставно не вжив усіх заходів для забезпечення повідомлення відповідача про розгляд справи і зібрання усіх доказів, необхідних для ухвалення обґрунтованого та законного рішення. В матеріалах справи на а. с. 32 та а. с. 38 містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення ТОВ «Роза-Л» на 29 липня 2022 року о 10:00 годині та на 16 вересня 2022 року о 16:00 годині. Відповідно до цих повідомлень начебто ТОВ «Роза-Л» отримало судові повістки. Проте вказані поштові відправлення були направлені ТОВ «Роза-Л» за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Семенівка, вул. Макаренка, 2, в той час як місцезнаходження відповідача згідно з даними Державного реєстру юридичних осіб - Київська область, Обухівський район, с. Перше Травня, вул. П. Гудима, 23. Отже, судом не направлялись судові повістки про виклик за адресою місцезнаходження ТОВ «Роза-Л», що свідчить про те, що відповідачу не було відомо про розгляд справи. Таким чином, суд першої інстанції не забезпечивши відповідачу можливості бути присутнім при розгляді справи та помилково обґрунтувавши своє рішення відсутністю заперечень проти позовних вимог з боку відповідача. При цьому відповідач має заперечення проти позову, які могли б вплинути на результат розгляду справи.
Під час розгляду справи та винесенні рішення судом не були витребувані у відповідача оригінали оспорюваних документів та не призначено судову почеркознавчу експертизу для перевірки тверджень позивача. Такого висновку позивачем надано не було, так само як і не було доведено іншими належними доказами факту неукладення нею спірних додаткових угод, якими продовжено право оренди відповідача. З урахуванням сутності принципу змагальності саме позивач у справі, як особа, яка стверджує про порушення відповідачем чинного законодавства, мала довести ту обставину, на яку вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - непідписання нею додаткових угод від 10 лютого 2018 року до договорів оренди земельних ділянок. Зробивши припущення про ймовірне непідписання додаткових угод позивачем, суд першої інстанції безпідставно переклав тягар доведення цієї обставини на відповідача та фактично бездоказово презюмував їх неукладення.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала до суду відзив, у якому просила рішення судів залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що зміст касаційної скарги відповідача повністю ідентичний змісту його апеляційної скарги. Разом із цим, в матеріалах справи наявні докази отримання за вказаною у позові адресою ТОВ «Роза-Л» всіх процесуальних документів, а тому підстави вважати, що відповідач був неналежним чином повідомлений та не знав про розгляд справи відсутні. Крім того слід зазначити, що обов`язок кожної сторони договору повідомляти одна одну про зміну свого місцезнаходження. В свою чергу матеріали справи свідчать, що відповідачем повідомлення про настання змін в його реквізитах, зокрема щодо його місцезнаходження, їй не надано. У зв`язку із чим такі негативні наслідки наступають саме для відповідача у зв`язку з його бездіяльністю. Сторона відповідача проігнорувала судовий процес, тобто де-факто відповідачем не оспорюється той факт, що підписи на додаткових угодах не належать їй, а тому суд, керуючись принципом змагальності, ухвалив рішення без призначення експертизи.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2024 року продовжено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Роза-Л».
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) зазначено, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) зазначено, що «належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. Тому позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди щодо земельної ділянки з одночасним припиненням такого права не є належним способом захисту порушеного права; ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла, у зв`язку із цим відсутні підстави для вирішення питання про кваліфікацію договору оренди землі та додаткової угоди до нього як неукладених. Аналогічно і доводи ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо обставин добросовісності орендодавця, яка отримувала орендну плату від відповідача, належить оцінювати за умови звернення орендодавця із належною вимогою. За таких обставин в задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо спірної земельної ділянки з одночасним припиненням такого права належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому вимога про повернення позивачу спірної земельної ділянку може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права її оренди у ТОВ «Західна агровиробнича компанія».
Механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди ТОВ «Роза-Л» на земельні ділянки, та шляхом зобов`язання ТОВ «Роза-Л» їх повернути; в обґрунтування позову посилалася на те, що вона не укладала та не підписувала з відповідачем додаткові угоди від 10 лютого 2018 року до договорів оренди земельних ділянок про збільшення строку оренди до 17 років;
при задоволенні позову суди вважали, що належним способом захисту прав позивача є усунення перешкод у користуванні належним їй майном або про повернення такого майна;
касаційний суд звертає увагу на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. Тому позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди на земельні ділянкине є належним способом захисту порушеного права;
ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла, у зв`язку із цим відсутні підстави для вирішення питання про кваліфікацію додаткових угод до договорів оренди землі як неукладених.Аналогічно і протилежні доводи відповідача належить оцінювати за умови звернення орендодавця із належною вимогою.
За таких обставин в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди на земельні ділянки судам слід було відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту. Вимога про повернення позивачу належних їй земельних ділянок може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права оренди у ТОВ «Роза-Л».
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що ТОВ «Роза-Л» не повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції, кореспонденція направлялася судом не за місцезнаходження відповідача згідно з даними Державного реєстру юридичних осіб. Касаційний суд погоджується з відповідним висновком апеляційного суду, що в матеріалах справи наявні докази отримання ТОВ «Роза-Л» всіх процесуальних документів та судових повісток про розгляд справи 29 липня 2022 року та 16 вересня 2022 року за адресою місцезнаходження ТОВ «Роза-Л»: 08700, Київська область, Обухівський район, с. Семенівка, вул. Макаренка, 2, яка вказана у позові ОСОБА_1 та яка була зазначена у реквізитах додаткових угод про заміну сторони договору від 20 квітня 2018 року та додаткових угод до договору оренди земельної ділянки від 20 травня 2018 року (а. с. 1-6, 19-24, 32, 38).
Позивач не надав доказів щодо фактичного неотримання відповідної судової кореспонденції, зокрема у зв`язку з неналежним виконанням працівниками АТ «Укрпошта» Правил надання послуг поштового зв`язку,затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, у тому числі при врученні рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Роза-Л» належить стягнути судовий збір за подання апеляційної і касаційної скарги в сумі 14 668,92 грн (за подання апеляційної скарги сплачено 4 465,80 грн судового збору (а. с. 90), касаційної скарги - 10 203,12 грн).
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Роза-Л» задовольнити.
Заочне рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 16 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 рокускасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Роза-Л» судові витрати на сплату судового збору в сумі 14 668,92 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 16 вересня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 20.11.2024 |
Оприлюднено | 28.11.2024 |
Номер документу | 123313821 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Краснощоков Євгеній Віталійович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Краснощоков Євгеній Віталійович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Краснощоков Євгеній Віталійович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Краснощоков Євгеній Віталійович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Краснощоков Євгеній Віталійович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Краснощоков Євгеній Віталійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні