Окрема думка

від 20.11.2024 по справі 368/477/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

справа № 368/477/22

провадження № 61-318св24

Окрема думка

(розбіжна)

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Пархоменка П. І.

до постановиВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд) від 20 листопада 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роза - Л» (далі - відповідач, ТОВ «Роза - Л») про визнання недійсною державної реєстрації права оренди, витребування майна та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками

І. Вступ

1. Я відношусь з великою повагою до думки більшості суддів Верховного Суду у даній справі, але не можу погодитись із нею з таких підстав.

2. Вважаю, що в задоволенні касаційної скарги необхідно було відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

3. У даній справі позивач заявила до відповідача вимоги про:

- усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди на земельні ділянки, що була проведена згідно додаткових угод, та шляхом зобов`язання відповідача повернути вказані земельні ділянки.

ІІІ. Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

4. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив.

5. Рішення судів мотивовані тим, що:

- додаткові угоди до договорів оренди земельної ділянок були укладені без вільного волевиявлення орендодавця, тобто позивача, як сторони правочину, не відповідали її внутрішній волі, оскільки вона додаткових угод не підписувала;

- такі угоди є неукладеними, а належним способом захисту прав позивача є усунення перешкод у користуванні належним їй майном або про повернення такого майна;

- у зв`язку з чим державну реєстрацію права оренди відповідача, яка проведена з порушенням, також необхідно скасувати;

- власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки. На призначенні експертизи не наполягала, так як переконана, що підписи в додаткових угодах належать не їй.

ІV. Короткий зміст постанови Верховного Суду

6. Верховний Суд судові рішення скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

7. Верховний Суд звернув увагу на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. Тому позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди на земельні ділянки не є належним способом захисту порушеного права.

Позивач позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла, у зв`язку із цим відсутні підстави для вирішення питання про кваліфікацію додаткових угод до договорів оренди землі як неукладених. Аналогічно і протилежні доводи відповідача належить оцінювати за умови звернення орендодавця із належною вимогою.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання недійсною державної реєстрації права оренди на земельні ділянкисудам слід було відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту. Вимога про повернення позивачу належних їй земельних ділянок може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права оренди.

V. Ключові питання у спірних правовідносинах

8. З моєї точки зору для спірних правовідносин важливими є такі ключові питання:

1). Чи обрано позивачем належні способи захисту?

2). Чи обґрунтовано відповідачем касаційну скаргу і чи розглянута вона Верховним Судом в межах її доводів та вимог?

9. Я не буду детально зупинятись на доведеності (недоведеності) позовних вимог і лише зазначу, що за обставинами справи позивач «виграла відповідне змагання», надавши більш переконливі докази про порушення її прав. Суди надали належу оцінку доказам і детально обґрунтували прийняття (відхилення) аргументів сторін.

10. Верховний Суд не зупинявся на проблемі вирішення спору по суті (див. пункти 6-7), а тому нижче я зверну увагу на ключові питання, які я виділив у спірних правовідносинах (див. пункт 8).

VІ. Мотиви незгоди з думкою більшості

1). Щодо способів захисту

11. Я не буду повністю заперечувати того, що «належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

12. Такий підхід є застосовним на практиці і його обґрунтувала Об`єднана палата Касаційного цивільного суду [1], а колегія суддів застосувала у даній справі.

13. Поряд із цим, вважаю, що за обставинами конкретної справи, способи захисту, обрані позивачем, також є застосовними і ефективними. Дуже гарно про ефективність таких способів захисту вказав суддя Верховного Суду Зайцев А.Ю. у своїй окремій думці від 12 червня 2024 року у справі № 601/1948/21 (провадження № 61-17873св23) [2]

14. Важливо, що і на практиці застосування способів захисту, які обрала позивач, сприймаються як ефективні і за конкретних обставин справи враховуються Верховним Судом (див., наприклад, постанови Верховного Суду в інших справах [3]).

2). Щодо меж касаційного оскарження

15. За обставинами даної справи, я не буду вступати в дискусію щодо співвідношення способів захисту та визначення того, який із них є ефективним (неефективним), оскільки у справі постало питання щодо меж касаційного оскарження.

16. В касаційній скарзі, короткий зміст якої відображено в постанові Верховного Суду відповідач послався на:

- порушення норм процесуального права, які стосувались повідомлень, можливості надання пояснень, витребування доказів;

- відповідач стверджував, що волевиявлення позивача на укладання додаткових угод було та підпис на таких додаткових угодах належить позивачу;

- позивачем не було доведено стверджувальної нею обставини - не підписання нею додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок;

- суд першої інстанції фактично поклав в основу рішення припущення, а не факти.

17. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції закріплені в статі 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

18. Частина перша вказаної норми Закону закріплює положення про те, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

19. В даній справі відповідач питання щодо ефективності способів захисту не порушував в судах першої та апеляційної інстанцій, і що важливо не посилався на них в касаційній скарзі (див. пункт 16).

20. Суд касаційної інстанції під час розгляду справи є безумовно обмеженим доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Вихід за межі таких доводів та вимог є можливим лише у виняткових, прямо передбачених процесуальним законодавством випадках (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 [4]).

21. Вважаю, що у даній справі висновки більшості щодо ефективності способів захисту є виходом за межі доводів та вимог касаційної скарги (див. пункти 16-17).

22. В цьому аспекті хочу навести позицію Великої Палати Верховного Суду [5], яка демонструє підхід щодо меж касаційного оскарження і є релевантною до спірних правовідносин.

23. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у процесуальному законодавстві принцип диспозитивності реалізується через засадниче правило «ne eat judex ultra petita partium» - немає суду за межами вимог сторін. Тобто у судовому процесі потрібно виходити з того, що саме стороні належить право обрати та визначити цілі свого звернення до суду. Суд не вправі змінювати обране особою спрямування, а помилка у праві має наслідком відмову у задоволенні вимог процесуального звернення або інші несприятливі правові наслідки.

Вихід суду за межі заявлених доводів та вимог процесуального звернення конкурує з принципом змагальності, оскільки жодна сторона судового процесу не повинна спростовувати те, на що інша сторона не посилалася (пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду).

Межі касаційного розгляду завжди є вужчими за межі позовних вимог. Межі позовних вимог називають матеріальними межами судового процесу, й це стосується як розміру позовних вимог, так і способу захисту, про застосування якого просить позивач. Матеріальні межі, за загальним правилом, є нездоланними для суду, тобто суд за власною ініціативою не вправі вийти за такі межі, за винятком випадків, прямо передбачених законом. Інші межі касаційного розгляду справи судом є процесуальними. Матеріальні межі розгляду є абсолютними, а процесуальні - відносними(пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду).

Отже, межі розгляду справи судом касаційної інстанції у порядку касаційного перегляду у зв`язку з оскарженням рішень судів першої та апеляційної інстанцій встановлено: 1) межами позовних вимог; 2) межами касаційної скарги, тобто межами доводів, які можуть стосуватися винятково питань правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, та вимог, викладених заявником у такому процесуальному зверненні; 3) у межах касаційного перегляду перебувають винятково питання права, не вирішуються питання факту (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду).

Законодавець, визначаючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, мав на меті, передовсім, створити умови, за яких суд касаційної інстанції реалізовуватиме одне із основних завдань його функціонування - формування єдиної правозастосовної практики, а не здійснення нового розгляду справи судом касаційної інстанції саме тоді, як спір по суті вимог має бути вирішений за результатами повного та всебічного його розгляду з оцінкою усіх доказів, наданих сторонами, судами першої та/або апеляційної інстанції (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду).

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції пов`язані з підставами касаційного оскарження судових рішень. Натомість усі підстави касаційного оскарження судових рішень стосуються неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно суд касаційної інстанції має проаналізувати застосування судами попередніх інстанцій саме певних норм права, на яких акцентує увагу заявник, й співставити таке правозастосування з наявними висновками Верховного Суду в інших справах щодо застосування тих самих норм права (пункт 93 постанови Великої Палати Верховного Суду).

Межі касаційної скарги визначаються викладеними у ній заявником доводами та вимогами (пункт 94 постанови Великої Палати Верховного Суду).

24. В даній справі підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статі 400 ЦПК Верховним Судом не встановлені і у постанові не вказувались.

VІІ. Висновки

25. Узагальнюючи викладене, роблю такі висновки:

- задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд вийшов за межі доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження;

- в спірних правовідносинах відсутні підстави для виходу за межі доводів касаційної скарги, передбачені частиною третьою статті 400 ЦПК;

- Верховний Суд не повинен був робити висновки щодо правомірного та ефективного способу захисту прав позивача у таких правовідносинах й відповідно оцінювати висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині, оскільки відповідач не зазначив у касаційній скарзі доводів щодо незаконності оскаржуваних судових рішень стосовно невідповідності праву та неефективності застосованих способів захисту прав позивача.

26. Таким чином в задоволенні касаційної скарги необхідно було відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

[1] постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/117206184

[2] окрема думка судді Верховного Суду Зайцева А.Ю. від 12 червня 2024 року у справі № 601/1948/21 (провадження № 61-17873св23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/119710366

[3] постанова Верховного Суду від 03 вересня 2024 року у справі № 130/3116/21 (провадження № 61-9077св23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/121472053; постанова Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 671/2139/21 (провадження № 61-2733св24) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/120513761

[4]постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/118393645

[5]постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/122061998

Суддя П І. Пархоменко