Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 листопада 2024 року Справа№200/18312/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом громадської організації «Екологічна та правова безпека громад» до Костянтинівської міської ради, Костянтинівського міського голови Азарова Олега Анатолійовича, Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов громадської організації «Екологічна та правова безпека громад» (далі позивач, Організація) до Костянтинівської міської ради (далі відповідач 1, Костянтинівська міськрада), Костянтинівського міського голови Азарова Олега Анатолійовича (далі відповідач 2, Костянтинівський міський голова), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради (далі третя особа, Виконком Костянтинівської міськради), в якому позивач просив:
1. визнати незаконною бездіяльність Костянтинівської міськради та Костянтинівського міського голови щодо невчинення дій з приводу прийняття:
- Статуту територіальної громади міста Костянтинівка;
- Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка;
2. зобов`язати Костянтинівську міськраду та Костянтинівського міського голову вжити заходи щодо прийняття:
- Статуту територіальної громади міста Костянтинівка;
- Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
02 червня 2022 року суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору; відстрочив йому сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.
02 червня 2022 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи.
Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС).
09 січня 2023 року суд постановив ухвалу про зупинення провадження у справі.
07 березня 2023 року Перший апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою ухвалу від 09 січня 2023 року скасував і повернув справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
30 жовтня 2023 року суд постановив ухвалу про прийняття справи до провадження.
30 жовтня 2023 року суд постановив ухвалу, якою залучив до участі у справі як співвідповідача Костянтинівську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області (далі відповідач 3, Костянтинівська МВА); встановив відповідачу 3 строк для подання відзиву на позовну заяву.
У зв`язку з залученням відповідача 3 розгляд справи розпочато спочатку.
З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що бездіяльність Костянтинівської міськради і Костянтинівського міського голови, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на прийняття Статуту територіальної громади міста Костянтинівка та Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка, порушує норми пп. 19.1.5 п. 19.1 ст. 19, п. 20.1 ст. 20 Регламенту Костянтинівської міськради та ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 9, ч. 1 ст. 19 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР).
Доводив, що оскаржувана бездіяльність відповідачів 1 і 2 перешкоджає здійсненню статутної діяльності Організації, зокрема, в частині всебічного сприяння захисту конституційних прав та свобод громадян, підприємств, установ та інших організацій шляхом їх представництва в органах місцевого самоврядування Костянтинівської міської територіальної громади, і може призвести до негативних наслідків, пов`язаних з неможливістю відновлення порушених прав членів Костянтинівської міської територіальної громади, які є членами Організації або виявляють намір ними стати.
Просив задовольнити позов.
Відповідач 1 Костянтинівська міськрада позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Відповідач 1 покликався на норми ч. ч. 1-2 ст. 9, ч. ч. 1, 3 ст. 10, ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 19, ст. 21 п. 48 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР і зазначив, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами; представницькі органи місцевого самоврядування, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених законом; міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста.
Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.
Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.
З метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах закону може прийняти статут територіальної громади міста. Питання затвердження статуту територіальної громади вирішується виключно на пленарних засіданнях міської ради.
Обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Зауважив, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VІІІ «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389) Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, Костянтинівська міська територіальна громада розташована в районі активних бойових дій.
Відповідно до ст. 4 Закону № 389 Указом Президента України від 10 квітня 2022 року № 225/2022 «Про утворення військової адміністрації» (далі Указ № 225/2022) утворена Костянтинівська МВА; розпорядженням Президента України від 10 квітня 2022 року № 53/2022-рп призначений начальник Костянтинівської МВА.
Відповідач 1 зазначив, що в силу положень пп. 1 п. 2-1 ст. 28 Закону № 389 у день набрання чинності Указом № 225/2022, тобто 11 квітня 2022 року, припинені повноваження депутатів Костянтинівської міськради та Костянтинівського міського голови.
18 липня 2022 року Верховна Рада України прийняла постанову № 2397-IX «Про здійснення начальниками Дружківської, Костянтинівської та Слов`янської міських військових адміністрацій Краматорського району Донецької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі Постанова № 2397), згідно з якою у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування:
1) начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом № 389, здійснює повноваження Костянтинівської міськради, її виконавчого комітету, Костянтинівського міського голови; може затвердити тимчасову структуру виконавчих органів відповідної міської ради;
2) апарат Костянтинівської міськради та її виконавчий комітет, інші виконавчі органи (з урахуванням абз. 3 п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону № 389), комунальні підприємства, установи та організації Костянтинівської міської територіальної громади підпорядковуються начальнику військової адміністрації.
Відповідач 1 вказував на те, що з 18 липня 2022 року повноваження Костянтинівської міськради тимчасово виконує начальник Костянтинівської МВА, а апарат Костянтинівської міськради та її виконавчого комітету поряд із іншими органами ради продовжують виконувати обов`язки, насамперед для забезпечення життєдіяльності територіальної громади, оперативного вирішення нагальних проблем її мешканців, здійснення евакуації населення, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану і підпорядковуються начальнику військової адміністрації.
Разом з цим відповідач 1 наголосив, що утворення Костянтинівської МВА не має наслідком ліквідацію Костянтинівської міськради як представницького органу місцевого самоврядування чи юридичної особи; Костянтинівська МВА лише тимчасово виконує повноваження Костянтинівської міськради, її виконавчого комітету та Костянтинівського міського голови.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація припинення Костянтинівської міськради як юридичної особи не проводилась, в стані припинення вона не перебуває.
Відповідач 1 зауважив, що порівняльний аналіз повноважень військової адміністрації, визначених ст. 15 Закону № 389 та Постановою № 2397, з повноваженнями міської ради, які визначені ст. ст. 25-26 Закону № 280/97-ВР, свідчить, що в умовах, коли територія громади перебуває в зоні активних бойових дій, військова адміністрація спільно з військовим командуванням виконує першочергові заходи з правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, а також забезпечує захист критичної інфраструктури та прав, свобод і законних інтересів громадян.
До набуття начальником Костянтинівської МВА повноважень згідно з Постановою № 2397 він також здійснював надані йому законом повноваження з метою підтримання життєздатності територіальної громади в умовах воєнного стану та виконання заходів правового режиму воєнного стану з головуванням над виконавчими органами міської ради.
Відповідач 1 відзначив, що окремі повноваження, зокрема ті, що визначені п. 49 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР, залишаються виключною компетенцією міської ради.
Відповідач 1 вважає недоречним одноособове ухвалення рішення про затвердження статуту територіальної громади начальником Костянтинівської МВА з урахуванням визначеної законом процедури розгляду таких питань.
Наголошує, що рішення начальника Костянтинівської МВА мають виключно оперативний характер і спрямовані на підтримку життєздатності громади в умовах воєнного часу та виконання завдань правового режиму воєнного стану.
Також відповідач 1 зауважив, що відповідно до Закону № 280/97-ВР ухвалення статуту територіальної громади є правом, а не обов`язком Костянтинівської міськради.
Стверджував, що Костянтинівська міськрада впродовж багатьох років успішно функціонувала, обходячи цей інструмент місцевого самоврядування і керуючись Законом № 280/97-ВР та іншими нормативними актами.
Крім того, відповідач 1 відзначив, що рішенням Костянтинівської міськради від 30 вересня 2021 року № 7/15-261 затверджено Положення про громадські слухання в Костянтинівській міській територіальній громаді.
Просив відмовити в позові.
Позивач надав відповідь на відзив відповідача 1.
Позивач висловив незгоду з твердженням відповідача 1 про те, що «відповідно до Закону № 280/97-ВР ухвалення статуту є правом, а не обов`язком міської ради» і що «міська рада впродовж багатьох років успішно функціонувала, обходячи цей інструмент місцевого самоврядування, керуючись Законом № 280/97-ВР та іншими нормативно-правовими актами».
З урахуванням норм ст. ст. 3, 7, 8, 68 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 9 Закону № 280/97-ВР позивач наголосив, що порядок внесення місцевих ініціатив мав бути визначений Костянтинівською міськрадою з моменту її заснування, оскільки такий порядок визначає процедуру, за якою члени територіальної громади можуть ініціювати розгляд радою будь-якого питання, що належить до її компетенції, та фактично є механізмом реалізації прав громади та її окремих членів, які передбачені ст. ст. 3, 7 Конституції України, ст. ст. 4, 9 Закону № 280/97-ВР.
Позивач доводив, що відсутність порядку внесення місцевих ініціатив в Костянтинівській міській територіальній громаді суперечить законодавству, що не може ігноруватися Костянтинівською міськрадою.
Позивач наголошував, що відсутність порядку внесення місцевих ініціатив (як окремого нормативного документа, або як частини статуту територіальної громади) позбавляє членів Костянтинівської міської територіальної громади, включаючи членів Організації, можливості реалізовувати своє право на участь у місцевому самоврядуванні шляхом внесення пропозицій (ініціатив) щодо вирішення питань місцевого значення, яке передбачено ст. 9 Закону № 280/97-ВР.
Незважаючи на це Костянтинівська міськрада допускає протиправну бездіяльність, яка полягає у невизначенні порядку внесення місцевих ініціатив як окремого нормативного документа або частини статуту територіальної громади.
Позивач вважав помилковим висновок Костянтинівської міськради про те, що затвердження статуту територіальної громади відповідно до Закону № 280/97-ВР є правом, а не обов`язком міської ради, оскільки системний аналіз норм цього Закону свідчить, що відсутність порядку внесення місцевих ініціатив не передбачена чинним законодавством. Такий порядок може бути прийнятий як у вигляді окремого нормативного документа, так само він може бути відображений в Статуті територіальної громади.
Також позивач відзначив, що прийняття Костянтинівською міськрадою Положення про громадські слухання в Костянтинівській міській територіальній громаді ніяким чином не спростовує його твердження про те, що Костянтинівська міськрада допускає протиправну бездіяльність, яка полягає у невизначенні порядку внесення місцевих ініціатив.
З приводу тимчасового виконання повноважень Костянтинівської міськради начальником Костянтинівської МВА позивач зазначив таке.
Позивач покликався на норми ст. 64 Конституції України, ст. ст. 1, 11 Закону України від 03 лютого 2015 року № 141-VІІІ «Про військово-цивільні адміністрації» (далі Закон № 141) і доводив, що відповідачі не позбавлені можливості здійснювати розробку проектів Порядку місцевих ініціатив міста Костянтинівка або Статуту територіальної громади міста Костянтинівка для подальшого їх узгодження з громадськістю, та введенням в дію після завершення воєнного стану в Україні.
Наполягав на задоволенні позову.
Відповідач 2 Костянтинівський міський голова правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідач 3 Костянтинівська МВА правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Третя особа ОСОБА_1 правом на надання пояснення не скористався.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.
Позивач громадська організація «Екологічна та правова безпека громад» (ідентифікаційний код 44125513) зареєстрована як юридична особа 02 грудня 2020 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.
Організація діє на підставі Статуту громадської організації «Екологічна та правова безпека громад», який затверджений рішенням установчих зборів її засновників (протокол від 16 листопада 2020 року № 1) (далі Статут).
Згідно з п. 1.1 Статуту Організація є добровільним об`єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших інтересів своїх членів та/або інших осіб.
Відповідно до п. 1.5 Статуту […] Організація вільна у виборі напрямків своєї діяльності та діє на засадах добровільності, самоврядності, вільного вибору території діяльності, рівності перед законом, відсутності майнового інтересу її членів (учасників), прозорості, відкритості та публічності.
Згідно з п. 2.1 Статуту діяльність Організації має суспільний характер, що проявляється у її взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, встановленні партнерських відносин з іншими громадськими організаціями, рухами, фондами, зареєстрованими в Україні чи за її межами, громадянами України, іноземцями та/або особами без громадянства.
П. 2.2 Статуту визначено, що Організація набуває статус юридичної особи з моменту її державної реєстрації згідно з чинним законодавством, […].
Відповідно до п. 2.4 Статуту для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань Організація у встановленому чинним законодавством порядку має право:
[…]
2.4.2 Представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів та інших осіб у будь-яких органах державної влади, в тому числі судах, правоохоронних органах, у органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.
[…]
2.4.6 Одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
[…]
2.4.11 Звертатися у порядку, визначеному законодавством, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.
2.4.12 Одержувати у порядку, визначеному законодавством, необхідну для реалізації своєї мети і завдань публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
2.4.13 Брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності Організації та важливих питань державного і суспільного життя.
2.4.14 Брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших державних органів, що утворюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об`єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери діяльності організації.
[…]
2.4.24 Користуватися іншими правами, передбаченими законодавством України.
[…]
Згідно з п. 3.1 Статуту головною метою Організації є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів своїх членів та інших осіб, сприяння задоволенню професійних, освітніх, культурних та інших законних інтересів своїх членів та інших осіб, здійснення науково-дослідної та навчальної роботи в галузях соціального управління, права, економіки, захисту прав, соціальної політики, соціальної безпеки, соціального діалогу.
П. 3.2 Статуту визначено, що основними напрямами діяльності Організації є:
3.2.1 дотримання прав людини у всіх сферах життя, соціальної солідарності громадян та соціальної справедливості;
3.2.2 всебічне сприяння захисту конституційних прав та свобод громадян, підприємств, установ та організацій шляхом представництва їх інтересів в органах державної влади, місцевого самоврядування, громадських організаціях України, інших держав, на міжнародних зборах, з`їздах, конференціях, сприяє наданню інформаційної та методичної допомоги;
3.2.3 сприяння здійсненню економічних, правових та політичних реформ для створення в Україні стабільної політичної системи та ефективної економіки;
3.2.4 сприяння проведенню в Україні справедливої та ефективної соціальної та антикорупційної політики;
[…]
3.2.9 надання юридичної допомоги, консультативних та інших послуг громадянам, підприємствами, установам, організаціям, громадським організаціям, органам влади та місцевого самоврядування;
[…].
Відповідно до п. 3.3 Статуту для досягнення мети й виконання статутних завдань Організація у порядку, встановленому чинним законодавством, здійснює наступні напрямки діяльності:
[…]
3.3.5 представляє та захищає своє законні інтереси, інтереси своїх членів та інших осіб у правовідносинах з державними та іншими особами;
[…]
3.3.7 бере участь у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об`єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери їхньої діяльності;
3.3.8 отримує від органів державної влади, органів місцевого самоврядування інформацію для реалізації своїх цілей і завдань;
3.3.9 вносить пропозиції до органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
[…].
Таким чином, Організація для досягнення мети її діяльності, в тому числі щодо захисту прав, свобод та інтересів її членів у різних сферах суспільного життя, взаємодіє з органами місцевого самоврядування. До основних напрямків її діяльності, з-поміж іншого, належить внесення органам місцевого самоврядування пропозицій і рекомендацій з питань, що стосуються сфери їх діяльності.
Відповідач 1 Костянтинівська міська рада (ідентифікаційний код 34898855) є органом місцевого самоврядування, зареєстрована як юридична особа 16 березня 2007 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис; в стані припинення не перебуває.
Відповідач 2 Костянтинівський міський голова Азаров О.А.
Третя особа Виконавчий комітет Костянтинівської міської ради (ідентифікаційний код 04052790) є органом місцевого самоврядування; зареєстрований як юридична особа 21 травня 1997 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис; в стані припинення не перебуває.
Рішенням Костянтинівської міськради від 11 грудня 2020 року № 7/1-5 «Про Регламент Костянтинівської міської ради» затверджений Регламент Костянтинівської міськради (далі Регламент).
Згідно з п. 1.1 ст. 1 «Костянтинівська міська рада представницький орган місцевого самоврядування» Регламенту Костянтинівська міськрада представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом представляти інтереси територіальної громади, приймати від її імені рішення та здійснювати в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією і законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», Європейською хартією місцевого самоврядування, іншими нормативно-правовими актами та цим Регламентом.
Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Регламенту Регламент Костянтинівської міськради встановлює порядок діяльності міської ради, скликання сесій міської ради, порядок роботи сесії міської ради, підготовки і розгляду нею питань, у тому числі процедурних, прийняття рішень міської ради, порядок проведення пленарних засідань міської ради, порядок затвердження структури виконавчих органів міської ради, порядок їх формування, обрання та затвердження посадових осіб міської ради, порядок формування та організації роботи постійних комісій, тимчасових контрольних комісій та інших органів міської ради, порядок участі депутатських фракцій і груп у роботі та інші процедури, які випливають з повноважень міської ради, встановлених Конституцією України і законами України.
Згідно з п. 19.1 ст. 19 «Порядок денний сесії міської ради» Регламенту порядок денний сесії міської ради формує міський голова відповідно до:
[…]
19.1.5 Пропозицій, внесених у порядку місцевих ініціатив, громадських слухань, петицій в порядку, визначеному чинним законодавством та міською радою.
Відповідно до п. 20.1 ст. 20 «Суб`єкти права внесення пропозицій щодо питань на розгляд міської ради (ініціатори)» Регламенту пропозиції щодо питань на розгляд Костянтинівської міськради можуть вносити суб`єкти владних повноважень, визначені законодавством, а також громадяни України члени територіальної громади в порядку, визначеному законодавством, статутом громади та рішеннями ради (надалі ініціатори).
Згідно з п. 20.2 ст. 20 Регламенту […] Підставою для розгляду питання міською радою залежно від того, хто із суб`єктів є ініціатором, може бути:
[…]
-місцева ініціатива, оформлена та внесена відповідно до вимог Положення місцеві ініціативи;
-рішення (резолюція) громадських слухань.
Отже, Костянтинівська міськрада в своєму Регламенті прямо передбачила, що на порядку денному її пленарних засідань можуть бути питання, внесені у порядку місцевих ініціатив чи громадських слухань.
Рішенням Костянтинівської міськради від 30 вересня 2021 року № 7/15-261 «Про затвердження Положення про громадські слухання в Костянтинівській міській територіальній громаді» затверджено Положення про громадські слухання в Костянтинівській міській територіальній громаді, яке встановлює порядок ініціювання, підготовки та проведення громадських слухань, а також урахування їх результатів Костянтинівською міською територіальною громадою, її посадовими особами.
Разом з цим суду не надані докази, які б свідчили, що Костянтинівська міськрада у будь-який передбачений законом спосіб визначила порядок внесення місцевих ініціатив на її розгляд (шляхом прийняття окремого рішення нормативного характеру (як то Положення про місцеві ініціативи, Порядок внесення місцевих ініціатив на розгляд ради тощо) або визначення такого порядку у Статуті територіальної громади у вигляді окремих норм, глави, розділу тощо)).
Суд встановив, що 17 вересня 2021 року Організація звернулася до Костянтинівського міського голови із запитом № 1, в якому на підставі ст. 3, 9 Закону № 280/97-ВР, пп. 19.1.5 п. 19.1 ст. 19, п. п. 20.1, 20.2 ст. 20 Регламенту і у зв`язку з відсутністю в публічному доступі інформації та документів, які стосуються прийняття Костянтинівською міськрадою Статуту територіальної громади міста Костянтинівка та Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка, просила повідомити посилання на зазначені документи або надати їх засвідчені копії.
У відповідь на цей запит листом від 04 жовтня 2021 року № 2689/39вх.39-4717/ Виконком Костянтинівської міськради повідомив, що рішенням Костянтинівської міськради від 30 вересня 2021 року № 7/15-261 затверджено Положення про громадські слухання в Костянтинівській міській раді, з якими Організація може ознайомитись на офіційному веб-сайті Костянтинівської міськради.
Також Виконком Костянтинівської міськради повідомив, що Статут територіальної громади міста Костянтинівка на теперішній час знаходиться в розробці.
Будь-якої інформації про затвердження порядку внесення місцевих ініціатив на розгляд Костянтинівської міськради у відповідь на запит Організації надано не було.
Відповідач 3 Костянтинівська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області (ідентифікаційний код 44887499) є органом державної влади; зареєстрована як юридична особа 12 квітня 2022 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.
11 квітня 2022 року начальник Костянтинівської МВА видав наказ № 1 «Про заходи з утворення Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області» (далі Наказ № 1).
Згідно з п. 1 Наказу № 1 начальник Костянтинівської МВА приступив до виконання повноважень з 11 квітня 2022 року.
Відповідно до п. 2 Наказу № 1 повноваження Костянтинівської міськради, секретаря Костянтинівської міськради, Костянтинівського міського голови вирішено вважати достроково припиненими з 11 квітня 2022 року відповідно до п. 3 ч. 1 ч. 5 ст. 78 Закону № 280/97-ВР.
Згідно з п. 3 Наказу № 1 вирішено вважати Костянтинівського міського голову ОСОБА_2 звільненим з посади з 11 квітня 2022 року на підставі абз. 2 п. 2 ст. 79 Закону № 280/97-ВР, п. 9 ст. 36 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) у зв`язку з достроковим припиненням повноважень.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 Конституції України до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п`ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.
Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом (ч. 4 ст. 141 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Згідно зі ст. 146 Конституції України інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
15 жовтня 1985 року в м. Страсбурзі прийнята Європейська хартія місцевого самоврядування (далі Хартія), яка підписана від імені України 06 листопада 1996 року, ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування» і набрала чинності для України 01 січня 1998 року.
Згідно з преамбулою та ст. 1 до Хартії держави члени Ради Європи, які підписали цю Хартію,
[…],
враховуючи, що органи місцевого самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму;
враховуючи, що право громадян на участь в управлінні державними справами є одним з демократичних принципів, які поділяються всіма державами членами Ради Європи;
вважаючи, що це право найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні;
переконані в тому, що існування органів місцевого самоврядування, наділених реальними повноваженими, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління;
усвідомлюючи, що охорона і посилення місцевого самоврядування, наділення реальними повноваженнями, може забезпечити ефективне і близьке до громадян управління;
усвідомлюючи, що охорона і посилення місцевого самоврядування в різних країнах Європи є важливим внеском у розбудову Європи на принципах демократії і децентралізації влади;
стверджуючи, що із цього випливає необхідність існування органів місцевого самоврядування, які мають створені на демократичній основі органи, уповноважені приймати рішення і широку автономію щодо своїх повноважень, шляхи і засоби здійснення цих повноважень, а також ресурси, необхідні для їх виконання, домовились вважати для себе обов`язковими, у порядку та обсязі, передбачених у ст. 12 цієї Хартії, нижченаведені статті.
Ст. 2 Хартії конституційна та правова основа місцевого самоврядування, згідно з якою принцип місцевого самоврядування визнається в національному законодавстві та, у міру можливості, в конституції.
Ст. 3 Хартії концепція місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 1 ст. 3 Хартії місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення.
Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення жодним чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів чи будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом (п. 2 ст. 3 Хартії).
Ст. 4 Хартії сфера компетенції місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 1 ст. 4 Хартії головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону.
Органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу (п. 2 ст. 4 Хартії).
Згідно з п. 3 ст. 4 Хартії публічні повноваження, як правило, здійснюються переважно тими органами публічної влади, які мають найтісніший контакт з громадянином. Наділяючи тими чи іншими повноваженнями інший орган, необхідно враховувати обсяг і характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії.
Повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом (п. 4 ст. 4 Хартії).
Відповідно до п. 6 ст. 4 Хартії у процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються органів місцевого самоврядування, з останніми мають проводитися консультації, у міру можливості своєчасно і належним чином.
Ст. 8 Хартії адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування.
Згідно з п. 1 ст. 8 Хартії будь-який адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування може здійснюватися тільки згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законом.
Будь-який адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування, як правило, має на меті тільки забезпечення дотримання закону та конституційних принципів. Однак вищі інстанції можуть здійснювати адміністративний нагляд за належністю виконання завдань, доручених органам місцевого самоврядування (п. 2 ст. 8 Хартії).
Адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування здійснюється таким чином, щоб забезпечити домірність заходів контролюючого органу важливості інтересів, які він має намір охороняти (ч. 3).
Згідно зі ст. 11 Хартії правовий захист місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і поважання принципів місцевого самоврядування, які утілені в конституції чи національному законодавстві.
16 листопада 2009 року в м. Утрехт вчинений Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах органу місцевого самоврядування (далі Додатковий протокол до Хартії), який підписаний від імені Україні 20 жовтня 2011 року.
Додатковий протокол до Хартії ратифікований Законом України від 02 вересня 2014 року № 1664-VІІ «Про ратифікацію Додаткового протоколу до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах органу місцевого самоврядування» із заявою такого змісту:
«Україна реалізовуватиме заходи із здійснення права участі у справах органу місцевого самоврядування, передбачені п. 2 ст. 2 Додаткового протоколу, згідно із своїм конституційним порядком».
Додатковий протокол до Хартії набрав чинність для України 01 квітня 2015 року.
Ст. 1 Додаткового протоколу до Хартії право участі у справах органу місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Додаткового протоколу до Хартії Держави-учасниці в рамках своєї юрисдикції повинні забезпечувати кожному право участі у справах органу місцевого самоврядування.
Згідно з п. 2 ст. 1 Додаткового протоколу до Хартії право участі у справах органу місцевого самоврядування означає право вживати рішучих заходів для визначення або впливу на здійснення повноважень органу місцевого самоврядування.
За приписами п. 3 ст. 1 Додаткового протоколу до Хартії законодавство повинно передбачати засоби, що сприятимуть здійсненню цього права. Без несправедливої дискримінації будь-якої особи чи групи законодавство може передбачати окремі заходи для різних обставин або категорій осіб. Відповідно до конституційних обов`язків та (або) міжнародних зобов`язань сторони законодавство може, зокрема, передбачати заходи, які конкретно обмежуються виборцями.
Відповідно до п. 4.1 ст. 1 Додаткового протоколу до Хартії кожна Сторона повинна визнати в законодавстві право громадян Сторони брати участь як виборці або кандидати у виборах членів ради або зборів органу місцевого самоврядування, на території якого вони проживають.
Згідно з положеннями п. 4.2 ст. 1 Додаткового протоколу до Хартії у законодавстві також повинно бути визнано право інших осіб брати участь так само у випадках, коли Сторона згідно зі своїм конституційним порядком так вирішить, або у випадках, коли це відповідає міжнародно-правовим зобов`язанням Сторони.
Відповідно до п. 5.1 ст. 1 Додаткового протоколу до Хартії будь-які формальності, умови чи обмеження стосовно здійснення права участі у справах органу місцевого самоврядування повинні бути передбачені законодавством і відповідати міжнародно-правовим зобов`язанням Сторони.
Згідно з п. 5.2 ст. 1 Додаткового протоколу до Хартії законодавство повинно встановлювати такі формальності, умови та обмеження, які є необхідними для забезпечення того, щоб здійснення права участі не загрожувало етичній чесності й прозорості здійснення повноважень органів місцевого самоврядування.
Будь-які інші формальності, умови чи обмеження повинні бути необхідними для функціонування справжньої політичної демократії, для підтримання суспільної безпеки в демократичному суспільстві або для виконання Стороною вимог своїх міжнародно-правових зобов`язань (п. 5.3 ст. 1 Додаткового протоколу до Хартії).
Ст. 2 Додаткового протоколу до Хартії заходи зі здійснення права участі.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Додаткового протоколу до Хартії Сторони повинні вживати всіх таких заходів, які є необхідними для здійснення права участі у справах органу місцевого самоврядування.
Згідно з п. 2 ст. 2 Додаткового протоколу до Хартії ці заходи зі здійснення права участі включають:
i) надання органам місцевого самоврядування повноважень надавати право участі, викладене в цьому Протоколі, сприяти його здійсненню;
ii) забезпечення створення:
a) процедур залучення людей, які можуть включати консультаційні процеси, місцеві референдуми й звернення та, у випадках, коли на території органу місцевого самоврядування є багато жителів та (або) коли орган місцевого самоврядування охоплює великий географічний регіон, заходи із залучення людей на рівні, найближчому до них;
b) процедур доступу згідно з конституційним ладом та міжнародно-правовими зобов`язаннями Сторони до офіційних документів, які є в розпорядженні органів місцевого самоврядування;
c) заходів для задоволення потреб категорій осіб, які стикаються з конкретними перешкодами в участі, а також
d) механізмів та процедур розгляду скарг і пропозицій стосовно функціонування органів місцевого самоврядування й місцевих комунальних служб та реагування на такі скарги й пропозиції;
iii) сприяння використанню інформаційно-комунікаційних технологій для розвитку та здійснення права участі, викладеного в цьому Протоколі.
Відповідно до п. 3 ст. 2 Додаткового протоколу до Хартії ці процедури, заходи та механізми можуть бути різними для різних категорій органів місцевого самоврядування з урахуванням їхнього розміру та компетенції.
Згідно з п. 4 ст. 2 Додаткового протоколу до Хартії у ході планування та прийняття рішень стосовно заходів, яких необхідно вжити для здійснення права участі у справах органу місцевого самоврядування, необхідно проводити консультації з органами місцевого самоврядування, наскільки це можливо, своєчасно й належним чином.
Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 2 Закону № 280/97-ВР, місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Право громадян на участь у місцевому самоврядуванні регламентовано нормами ст. 3 Закону № 280/97-ВР.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 280/97-ВР громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належність до відповідних територіальних громад.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону № 280/97-ВР будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняється.
Основні принципи місцевого самоврядування визначені ст. 4 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою місцеве самоврядування здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (ч. 1 ст. 5 Закону № 280/97-ВР).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 280/97-ВР первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Закон № 280/97-ВР визначає форми безпосередньої участі територіальної громади у місцевому самоврядуванні, до яких, зокрема, належать місцевий референдум (ст. 7), загальні збори громадян (ст. 8), місцеві ініціативи (ст. 9), громадські слухання (ст. 13).
Ст. 9 Закону № 280/97-ВР, яка визначає основи правового регулювання місцевих ініціатив, передбачає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 280/97-ВР члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 280/97-ВР порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регулярної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 280/97-ВР місцева ініціатива, внесена розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов`язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.
За правилами ч. 4 ст. 9 Закону № 280/97-ВР рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.
Основні положення щодо статуту територіальної громади села, селища, міста визначає ст. 19 Закону № 280/97-ВР.
Так, згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 280/97-ВР з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону м о ж е прийняти статут територіальної громади села, селища, міста.
Аналіз наведених вище норм Конституції України, Хартії і Додаткового протоколу до неї, а також Закону № 280/97-ВР свідчить про те, що територіальній громаді та окремим її членам на рівні Конституції та закону гарантовано право безпосередньої участі у місцевому самоврядуванні.
Наряду з відповідними гарантіями, які закріплені національним законодавством, ратифікувавши Хартію та Додатковий протокол до неї, Україна прийняла на себе і міжнародні зобов`язання у цій сфері.
При цьому ратифіковані Україною акти міжнародного права, які є частиною національного законодавства, послідовно підкреслюють важливість існування реальних та ефективних засобів прямої (безпосередньої) участі громадян в місцевому самоврядуванні.
Гарантоване законом право територіальної громади на внесення місцевої ініціативи, сутність якої полягає у праві ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування, є однією з форм безпосередньої участі громади та кожного окремого її члена у вирішенні питань місцевого значення.
Відтак, існування можливості практичної реалізації цього права має визначальне значення для становлення демократичної держави та громадянського суспільства.
Варто наголосити, що саме по собі гарантування на законодавчому рівні права територіальної громади на внесення місцевої ініціативи без визначення ефективного механізму його практичної реалізації є недостатнім.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 280/97-ВР члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до місцевого самоврядування.
Водночас ч. 2 ст. 9 Закону № 280/97-ВР установлено, що порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.
Отже, Костянтинівська міська територіальна громада та кожен її член окремо мають право на безпосередню участь у місцевому самоврядуванні, в тому числі шляхом ініціювання розгляду Костянтинівською міськрадою будь-якого питання, віднесеного до місцевого самоврядування.
Суд погоджується з аргументом позивача про те, що цьому праву кореспондує не право, а о б о в`я з о к представницького органу місцевого самоврядування Костянтинівської міськради визначити порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради.
Без визначення Костянтинівською міськрадою порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради право Костянтинівської міської територіальної громади та її окремих членів, закріплене у ст. 9 Закону № 280/97-ВР, залишається декларативним та ілюзорним, через відсутність механізму його практичної реалізації.
Подібні висновки щодо невизначення місцевою радою порядку реалізації територіальною громадою права на безпосередню участь в місцевому самоврядуванні у формі громадських слухань наведені в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 278/2802/17.
В цій постанові Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив таке:
«[…]
Законодавчо закріплене право територіальної громади на проведення громадських слухань є однією із форм безпосередньої участі громади та кожного окремого її члена у вирішенні питань місцевого значення. Відповідно, питання можливості практичної реалізації даного права має визначальне значення для становлення демократичної держави та громадянського суспільства.
Колегія суддів наголошує, що саме по собі визначення на законодавчому рівні права на громадські слухання є недостатнім без закріплення ефективного механізму його реалізації.
Так, ст. 13 Закону № 280/97-ВР встановлює, що порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій, із посиланням на ч. 1 ст. 19 Закону № 280/97-ВР, дійшли висновку про відсутність імперативного обов`язку відповідача щодо прийняття статуту.
Проте, в контексті даної справи, а саме вирішення питання щодо реалізації права на проведення громадських слухань, суди не дослідили, яким чином та на підставі якого розпорядчого акту, за відсутності статуту сільської ради, врегульований порядок проведення громадських слухань територіальної громади жителів села […].
[…]».
Суд вважає за необхідне відзначити, що держава в особі її органів (як законодавчої, так і виконавчої влади), визнаючи та гарантуючи місцеве самоврядування та усвідомлюючи його природу як права територіальної громади с а м о с т і й н о вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, не визначала порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд місцевої ради законом або підзаконним нормативно-правовим актом, а вказала, що такий порядок визнається представницьким органом місцевого самоврядування.
Такий підхід є виправданим і логічним та узгоджується з міжнародними зобов`язаннями, які Україна прийняла на себе.
Також необхідно зауважити, що в силу положень ч. 1 ст. 19 Закону № 280/97-ВР прийняття статуту територіальної громади є правом її представницького органу (законодавцем використана граматична конструкція: «може прийняти статут територіальної громади»). Натомість відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону визначення порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради є обов`язком представницького органу місцевого самоврядування (законодавцем використана конструкція: «порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади»).
При цьому аналіз наведених вище норм Закону № 280/97-ВР зумовлює висновок про те, що представницькому органу місцевого самоврядування законом надано право вибору способу реалізації повноважень щодо визначення порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, а саме:
1) шляхом прийняття окремого рішення нормативного характеру про затвердження (визначення) порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради,
або
2) шляхом прийняття статуту територіальної громади, частиною якого (у вигляді окремих норм, глави, розділу тощо) є порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради.
Зважаючи на те, що Закон № 280/97-ВР передбачає два можливих варіанта визначення порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, суд приходить до висновку, що обрання того чи іншого способу визначення порядку внесення місцевої ініціативи належить до дискреційних повноважень представницького органу місцевого самоврядування.
З наведених вище мотивів суд дійшов висновку, що Костянтинівська міськрада зобов`язана визначити порядок внесення місцевої ініціативи на її розгляд. При цьому Костянтинівська міськрада має право обрати спосіб реалізації цього повноваження (прийняти окреме рішення, яким визначити порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд Костянтинівської міськради, або визначити такий порядок в статуті Костянтинівської міської територіальної громади).
Суд встановив, що рішенням Костянтинівської міськради від 11 грудня 2020 року № 7/1-5 затверджений її Регламент.
Пп. 19.1.5 п. 19.1 ст. 19 Регламенту визначено, що порядок денний сесії міської ради формує міський голова, в тому числі відповідно до пропозицій, внесених у порядку місцевих ініціатив, громадських слухань, петицій в порядку, визначеному чинним законодавством та міською радою.
Відповідно до п. 20.1 ст. 20 Регламенту пропозиції щодо питань на розгляд Костянтинівської міськради можуть вносити громадяни України члени територіальної громади в порядку, визначеному законодавством, статутом громади та рішеннями ради.
Згідно з п. 20.2 ст. 20 Регламенту однією з підстав для розгляду питання Костянтинівською міськрадою може бути місцева ініціатива, оформлена та внесена відповідно до вимог Положення про місцеві ініціативи.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що Костянтинівська міськрада в своєму Регламенті прямо визначила, що порядок денний сесії Костянтинівської міськради формує міський голова, в тому числі відповідно до пропозицій, внесених у порядку місцевих ініціативи; одним із суб`єктів права внесення питань на розгляд міської ради є громадяни України члени територіальної громади; громадяни України члени територіальної громади можуть внести на розгляд Костянтинівської міськради пропозиції в порядку місцевої ініціативи, визначеному законодавством, статутом громади та рішеннями ради; підставою для розгляду питання Костянтинівською міськрадою може бути місцева ініціатива, оформлена та внесена відповідно до вимог Положення про місцеві ініціативи.
Отже, Костянтинівська міськрада, передбачивши Регламентом можливість територіальної громади або її окремих членів вносити на розгляд ради ті чи інші питання в порядку місцевої ініціативи, так і не визначила п о р я д о к внесення місцевої ініціативи на розгляд ради ні шляхом прийняття (затвердження) Положення про місцеві ініціативи, ні шляхом прийняття Статуту Костянтинівської міської територіальної громади, в якому був би визначений порядок внесення місцевої ініціативи.
Звертаючись до суду з цим позовом, Організація просить визнати незаконною бездіяльність Костянтинівської міськради та Костянтинівського міського голови щодо невчинення дій з приводу прийняття Статуту територіальної громади міста Костянтинівка та Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка.
Костянтинівська міськрада визнає, що Положення про місцеві ініціативи та Статут Костянтинівської міської територіальної громади нею не прийняті (не затверджені).
Також ІНФОРМАЦІЯ_1 не довела, що нею прийнято будь-яке інше рішення нормативного характеру, яким визначений порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд Костянтинівської міськради.
З огляду на встановлені фактичні обставини і правове регулювання спірних правовідносин, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку, що Костянтинівська міськрада як представницький орган місцевого самоврядування допустила бездіяльність, яка полягає у невизначенні порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд Костянтинівської міськради, і така бездіяльність є протиправною.
Висновок суду про протиправний характер бездіяльності Костянтинівської міськради ґрунтується на тому, що за відсутності порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, який відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 280/97-ВР має бути визначений Костянтинівською міськрадою як представницьким органом місцевого самоврядування, Костянтинівська міська територіальна громада та її окремі члени, в тому числі ті, хто є членами Організації, по суті позбавлені можливості реалізувати своє право на безпосередню участь у місцевому самоврядуванні у формі місцевої ініціативи.
Бездіяльність Костянтинівської міськради призводить до порушення прав Організації, яка в силу положень пп. пп. 2.4.2, 2.4.12, 2.4.13 п. 2.4 Статуту для досягнення своєї мети та виконання завдань має право представляти і захищати законні інтереси своїх членів та інших осіб у будь-яких у органах місцевого самоврядування; брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності Організації та важливих питань державного і суспільного життя; брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших органів, що утворюються органами місцевого самоврядування, для проведення консультацій з громадськими об`єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери діяльності Організації, тощо.
Також суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду та Верхового Суду щодо розуміння бездіяльності суб`єкта владних повноважень як явища та підстав (умов), за яких така бездіяльність може бути визнана протиправною, викладені в постановах від 09 вересня 2019 року у справі № 9901/486/19, від 18 вересня 2019 року у справі № 440/1222/19, від 26 вересня 2019 року у справі № 802/160/16-а та інших.
Згідно з цими висновками протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, буди об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливим також є конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави їх припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Костянтинівська міськрада в силу положень ч. 2 ст. 9 Закону № 280/97-ВР мала визначити порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, тобто вирішення порушеного позивачем питання належить саме до її повноважень.
Разом з цим Костянтинівська міськрада не довела належними та допустимими доказами існування конкретних причин, умов та обставин, які об`єктивно унеможливлювали або істотно ускладнювали виконання нею цього обов`язку на момент звернення позивача до суду з цим позовом.
Заперечуючи проти позову, Костянтинівська міськрада, серед іншого, вказує на те, що 30 вересня 2021 року нею прийнято рішення № 7/15-261, яким затверджено Положення про громадські слухання в Костянтинівській міській територіальній громаді.
Суд відхиляє цей аргумент, оскільки місцева ініціатива і громадські слухання є різними формами безпосередньої участі територіальної громади в місцевому самоврядуванні, про що, зокрема, свідчать норми ст. ст. 9 і 13 Закону № 280/97-ВР.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 280/97-ВР територіальна громада має право проводити громадські слухання зустрічатись з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.
Тобто громадські слухання за своєю сутністю не є тотожними місцевій ініціативі як праву членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.
Крім того, як свідчить зміст п. 20.2 ст. 20 Регламенту, ІНФОРМАЦІЯ_1 усвідомлює різницю між громадськими слуханнями і місцевою ініціативою, вказуючи їх як окремі підстави для внесення питань на розгляд ради.
Отже, визначення Костянтинівською міськрадою механізму реалізації Костянтинівською міською територіальною громадою права на безпосередню участь в місцевому самоврядуванні в одній формі, (тобто у формі громадських слухань), не може слугувати підставою для звільнення її від обов`язку визначити механізм реалізації іншої форми безпосередньої участі територіальної громади в місцевому самоврядуванні (місцевої ініціативи).
Не в компетенції Костянтинівської міськради вирішувати, у яких формах Костянтинівська міська територіальна громада чи її окремі члени реалізовуватимуть своє право на безпосередню участь у місцевому самоврядуванні.
Завдання Костянтинівської міськради полягає у тому, що б відповідно до Конституції і законів України визначити механізм (порядок) реалізації всіх форм безпосередньої участі Костянтинівської міської територіальної громади та її окремих членів у місцевому самоврядуванні, механізм (порядок) реалізації яких в силу закону має визначатися представницьким органом місцевого самоврядування.
В свою чергу, Костянтинівській міській територіальній громаді належить право обирати, яку передбачену законом форму безпосередньої участі в місцевому самоврядування застосовувати в тому чи іншому випадку.
Також суд відхиляє заперечення Костянтинівської міськради, які зводяться до того, що вона «успішно функціонувала, обходячи цей інструмент місцевого самоврядування».
Суд наголошує, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, о с н о в н и м носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста (ч. 1 ст. 6 Закону № 280/97-ВР); сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 цього Закону).
Отже, Костянтинівська міськрада як представницький орган місцевого самоврядування представляє Костянтинівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її і н т е р е с а х функції і повноваження місцевого самоврядування.
Як наслідок, Костянтинівська міськрада має реалізовувати свої повноваження і функції не лише від імені Костянтинівської міської територіальної громади, а й в її інтересах.
Очевидно, що наявність реальних і ефективно функціонуючих механізмів реалізації всіх форм безпосередньої участі Костянтинівської міської територіальної громади та її окремих членів в місцевому самоврядуванні відповідає її інтересам. В той же час відсутність механізму реалізації права на безпосередню участь в місцевому самоврядуванні в тій чи інший передбаченій Законом № 280/97-ВР формі не може бути виправдана тим, що Костянтинівська міськрада «може успішно функціонувати, обходячи цей інструмент місцевого самоврядування».
Разом з цим не підлягають задоволенню позовні вимоги Організації в частині визнання незаконою бездіяльності Костянтинівської міськради, яка полягає у невчинненні дій з приводу прийняття Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка.
Суд зауважує, що системний аналіз норм ч. 1 ст. 144 Конституції України, ст. ст. 9, 46, 59 Закону № 280/97-ВР зумовлює висновок, що повноваження Костянтинівської міськради щодо визначення порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради мають бути реалізовані шляхом прийняття нею відповідного рішення на її пленарному засіданні.
Відтак, правові наслідки створює бездіяльність, яка полягає у невизначенні порядку внесення місцевих ініціатив на розгляд ради (як кінцевий результат поведінки суб`єкта владних повноважень, який призводить до порушення прав та інтересів позивача), а не «невчинення окремих дій, спрямованих на прийняття Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка», як проміжних етапів.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги Організації в частині визнання незаконною бездіяльності Костянтинівської міськради, яка полягає у невчиненні дій з приводу прийняття Статуту територіальної громади міста Костянтинівка.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що Організація вбачає порушення своїх прав, які потребують судового захисту, у відсутності механізму (порядку) внесення місцевої ініціативи на розгляд Костянтинівської міськради.
Костянтинівська міськрада зобов`язана визначити порядок внесення місцевої ініціативи на її розгляд. Разом з цим вона має право обрати спосіб виконання цього обов`язку (спосіб реалізації цього повноваження), а саме: прийняти окреме рішення, яким визначити порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, або прийняти статут територіальної громади, в якому визначити порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради.
Норма ч. 1 ст. 19 Закону № 280/97-ВР свідчить про те, що Костянтинівська міськрада як представницький орган місцевого самоврядування може прийняти статут територіальної громади міста.
При цьому ч. 1 ст. 19 Закону № 280/97-ВР визначена мета, з якою представницький орган місцевого самоврядування наділений правом прийняти статут територіальної громади, а саме для врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування.
Позивач вбачає порушення своїх прав у відсутності порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд Костянтинівської міськради.
Водночас в поданих позивачем заявах по суті справи відсутнє обґрунтування порушення його прав та інтересів внаслідок неприйняття Костянтинівською міськрадою Статуту територіальної громади міста Костянтинівка як такого; не вказано на існування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та/або інших особливостей здійснення місцевого самоврядуванні в місті Костянтинівка, які потребують врахування шляхом прийняття статуту територіальної громади.
Відтак, відсутні підстави для визнання незаконною бездіяльності Костянтинівської міськради, яка полягає у невчиненні дій з приводу прийняття Статуту територіальної громади міста Костянтинівка.
З приводу позовних вимог Організації в частині визнання незаконною бездіяльності Костянтинівського міського голови, яка полягає у невчиненні дій з приводу прийняття Статуту територіальної громади міста Костянтинівка та Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка, суд зазначає таке.
Статус ради як представницького органу місцевого самоврядування визначений ст. 10 Закону № 280/97-ВР, статус її виконавчих органів ст. 11, міського голови ст. 12 цього Закону.
Ч. 3 ст. 10 Закону № 280/97-ВР установлено, що представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Загальна компетенція міських рад визначена ст. 25 Закону № 280/97-ВР, їх виключна компетенція ст. 26 цього Закону.
Відповідно до п. 48 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання затвердження статуту територіальної громади.
Визначення порядку внесення місцевих ініціатив на розгляд ради також віднесено до повноважень представницького органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 9 Закону № 280/97-ВР).
Повноваження виконавчих органів ради визначені ст. ст. 27-40 Закону № 280/97-ВР, повноваження міського голови ст. 42 цього Закону.
Серед іншого, відповідно до п. п. 1, 2, 3, 7, 8, 9, 12, 14, 19 ч. 4 ст. 42 Закону № 280/97-ВР до повноважень міського голови належить забезпечення здійснення у межах наданих законом повноважень додержання Конституції та законів України; організація в межах, визначених цим Законом, роботи відповідної ради; підписання рішень ради; здійснення керівництва апаратом ради; скликання сесій ради, внесення пропозицій та формування порядку денного сесій ради і головування на пленарних засіданнях ради; забезпечення підготовки на розгляд ради проектів рішень ради з питань, що належать до її відання; забезпечення виконання рішень ради; представництво територіальної громади, ради та її виконавчого комітету у відносинах з іншими суб`єктами; здійснення інших повноважень місцевого самоврядування, визначених цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів.
Порядок формування рад, початок і закінчення їх повноважень визначає ст. 45 Закону № 280/97-ВР.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону № 280/97-ВР […], міська, […] рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного […], міста, […] на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Ч. 4 ст. 45 Закону № 280/97-ВР установлено, що рада вважається повноважною за умови обрання не менш як двох третин депутатів від загального складу ради.
Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону № 280/97-ВР у разі дострокового припинення повноважень деяких депутатів, внаслідок чого до складу ради входить менш як дві третини депутатів, до обрання необхідної кількості депутатів така рада вважається повноважною за наявності більше половини депутатів від загального складу ради.
Відповідно до ч. 7 ст. 45 Закону № 280/97-ВР строк повноважень […], міської, […] ради, обраної на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.
За правилами ч. 8 ст. 45 Закону № 280/97-ВР повноваження […], міської, […] ради, обраної на позачергових, повторних або перших виборах, закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної ради, обраної на наступних (чергових або позачергових) виборах.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 280/97-ВР […], міська, […] рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Згідно з ч. 4 ст. 46 Закону № 280/97-ВР наступні сесії ради скликаються: […], міської відповідно […], міським головою; […].
Ч. 5 ст. 46 Закону № 280/97-ВР установлено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.
Відповідно до ч. 12 ст. 46 Закону № 280/97-ВР сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
Згідно з ч. 13 ст. 46 Закону № 280/97-ВР пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситись […], міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян. […].
Відповідно до ч. 14 ст. 46 Закону № 280/97-ВР не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, […].
Згідно з ч. 15 ст. 46 Закону № 280/97-ВР порядок проведення першої сесії ради, обрання […], секретаря […], міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Конституції України, цього Закону, законів України «Про статус депутатів місцевих рад», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та інших законів. До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає ст. 59 Закону № 280/97-ВР.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Абз. 1 ч. 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР визначено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Верховний Суд в постановах від 18 лютого 2021 року у справі № 160/6885/19, від 04 березня 2021 року у справі № 855/14/21, від 11 березня 2021 року у справі № 85518/21, від 19 серпня 2021 року у справі № 640/13881/19, від 18 жовтня 2022 року у справі № 1440/1913/18, від 08 грудня 2022 року у справі № 640/11726/19, від 03 жовтня 2023 року у справі № 160/2347/19, від 29 листопада 2023 року у справі № 640/13520/19, від 24 жовтня 2024 року у справі № 640/14613/19 та інших, наводив висновок про те, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Тобто необхідною передумовою для визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень є встановлення судом факту ухилення такого суб`єкта від прийняття рішення (вчинення дій), які належать до його повноважень.
Аналіз наведених вище норм Закону № 280/97-ВР зумовлює висновок, що визначення порядку внесення місцевих ініціатив на розгляд ради, а також прийняття статуту територіальної громади безпосередньо не належать до компетенції Костянтинівського міського голови.
Сама по собі бездіяльність Костянтинівського міського голови, яка полягає у невчиненні дій, пов`язаних з підготовкою та внесенням на розгляд Костянтинівської міськради тих чи інших питань порядку денного, у тому числі щодо визначення порядку внесення місцевих ініціатив на розгляд ради чи статуту територіальної громади, не створює для позивача правових наслідків.
Відтак, позовні вимоги про визнання незаконною бездіяльності Костянтинівського міського голови не підлягають задоволенню.
З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Костянтинівської міськради визначити порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд Костянтинівської міськради в порядку та у спосіб, що визначені Законом № 280/97-ВР.
При обрані способу захисту порушеного права суд виходить з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Також суд зважає на ефективність застосованого способу захисту.
Обраний судом спосіб захисту забезпечує повний та ефективний захист порушеного права позивача в результаті визначення Костянтинівською міськрадою порядку внесення місцевих ініціатив на її розгляд.
Обрання способу, яким Костянтинівська міськрада визначить порядок внесення місцевих ініціатив на її розгляд, належить до її дискреційних повноважень.
Таким способом відповідно до Закону № 290/97-ВР може бути як прийняття окремого рішення, яким буде визначений порядок внесення місцевих ініціатив на розгляд Костянтинівської міськради, так і прийняття статуту територіальної громади, в якому буде визначений порядок внесення місцевих ініціатив на розгляд ради (у вигляді окремих норм, глави, розділу тощо).
Разом з цим не підлягають задоволенню позовні вимоги Організації в частині зобов`язання Костянтинівської міськради та Костянтинівського міського голови вжити заходи щодо прийняття Статуту територіальної громади міста Костянтинівка та Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконною (протиправною) бездіяльності Костянтинівської міськради та Костянтинівського міського голови, яка полягає у невчиненні дій щодо прийняття Статуту територіальної громади міста Костянтинівка, а тому відсутні підстави для покладання на відповідачів 1 і 2 будь-яких обов`язків, пов`язаних з прийняттям статуту територіальної громади.
Що ж стосується визначення порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд Костянтинівської міськради, то судом застосований належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, який випливає зі змісту ч. 2 ст. 9 Закону № 280/97-ВР.
Той спосіб захисту, про застосування якого просить позивач, не може вважатися ефективним, оскільки покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку «вжити заходи щодо прийняття Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка» не гарантує досягнення кінцевого результату, отримати який прагне позивач, звертаючись до суду.
Покладання на Костянтинівську міськраду обов`язку «вжити заходи щодо прийняття Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка» об`єктивно може призвести до різного розуміння сторонами рішення суду і вимагатиме його роз`яснення. Також неминучім є виникнення ускладнень на стадії виконання такого рішення суду, оскільки залишатимуться без відповіді питання: які саме заходи має вжити Костянтинівська міськрада для виконання рішення суду; чи можна вважати таке рішення повністю виконаним, якщо Костянтинівська міськрада вживе певні заходи щодо прийняття Положення про місцеві ініціативи міста Костянтинівка, однак в підсумку вони не призведуть до прийняття такого положення, тощо.
Відтак, очевидно, що спосіб захисту, про застосування якого просить позивач, є неефективним.
Щодо повноважень Костянтинівської міськради, Костянтинівського міського голови та Костянтинівської МВА в умовах правового режиму воєнного стану.
24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VІІІ «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389) Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення в Україні воєнного стану» (далі Указ № 64/2022).
Згідно з п. 1 Указу № 64/2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан строком на 30 діб.
24 лютого 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затвердила Указ № 64/2022.
Воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон № 389.
За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 1 Закону № 389, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
З 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року Костянтинівська міська територіальна громада Краматорського району Донецької області була віднесена до територій можливих бойових дій, з 01 січня 2023 року вона є територією активних бойових дій, що встановлено на підставі Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойової дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004 (далі Перелік № 309).
Ст. 4 Закону № 389 визначає статус військових адміністрацій.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 389 на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 389 рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.
Абз. 1 ч. 3 ст. 4 Закону № 389 визначені підстави, за наявності яких утворюються військові адміністрації населених пунктів.
Так, абз. 1 ч. 3 ст. 4 Закону № 389 (в редакції від 01 квітня 2022 року, чинній на момент утворення Костянтинівської МВА), було передбачено, що військові адміністрації населених пунктів утворюються в одному чи декількох населених пунктах (селах, селищах, містах), в яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи не здійснюють покладені на них Конституцією України та законами України повноваження, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, або припинення їх повноважень згідно із законом.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 4 Закону № 389 (в редакції від 01 квітня 2022 року) військову адміністрацію населеного пункту очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації.
Згідно з ч. 8 ст. 4 Закону № 389 (в редакції від 01 квітня 2022 року) військові адміністрації населених пунктів, а також районні, обласні військові адміністрації, утворені у зв`язку з нескликанням сесії відповідної районної, обласної ради у встановлені Законом № 280/97-ВР строки, здійснюють свої повноваження до дати першого засідання першої сесії відповідної ради, обраної після скасування воєнного стану. У разі створення районних, обласних військових адміністрацій для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку такі адміністрації здійснюють свої повноваження до скасування воєнного стану.
Указом Президента України від 10 квітня 2022 року № 225/2022 «Про утворення військової адміністрації» на виконання Закону № 389 утворена Костянтинівська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області.
Цей Указ офіційно оприлюднений в «Урядовому кур`єрі» від 11 квітня 2022 року № 83 і набрав чинності 11 квітня 2022 року.
11 квітня 2022 року начальник Костянтинівської МВА видав наказ № 1 «Про заходи з утворення Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області» (далі Наказ № 1).
Відповідно до п. 2 Наказу № 1 повноваження Костянтинівської міськради вирішено вважати достроково припиненими з 11 квітня 2022 року на підставі п. 3 ч. 1 ч. 5 ст. 78 Закону № 280/97-ВР.
Згідно з п. 3 Наказу № 1 вирішено вважати Костянтинівського міського голову ОСОБА_2 звільненим з посади з 11 квітня 2022 року на підставі абз. 2 п. 2 ст. 79 Закону № 280/97-ВР, п. 9 ст. 36 КЗпП у зв`язку з достроковим припиненням повноважень.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 78 Закону № 280/97-ВР, яка врегульовує питання дострокового припинення повноважень ради, повноваження […], міської, […] ради можуть бути достроково припинені у випадках, передбачених законами України «Про військово-цивільні адміністрації», «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з ч. 5 ст. 78 Закону № 280/97-ВР повноваження […], міської, […] ради за наявності підстав, передбачених п. 3 ч. 1 цієї статті, достроково припиняються з дня набрання чинності актом Президента України про утворення відповідної […], військової адміністрації.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 79 Закону № 280/97-ВР, яка врегульовує питання дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, повноваження […], міського голови можуть бути достроково припинені також у випадках, передбачених законами України «Про військово-цивільні адміністрації», «Про правовий режим воєнного стану».
Таким чином, з 11 квітня 2022 року повноваження Костянтинівської міськради та Костянтинівського міського голови були достроково припинені.
Суд вважає за необхідне зауважити, що норми п. 2-1 ст. 28 Закону № 389, на який покликається Костянтинівська міськрада, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Так, згідно з п. 2-1 ст. 28 Закону № 389 у разі введення воєнного стану в окремих місцевостях у зв`язку із збройною агресією російської федерації у Донецькій та Луганській областях:
1) у день набрання чинності актом Президента України про утворення військової адміністрації припиняються згідно із цим Законом повноваження:
[…]
сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування, старост у разі утворення військової адміністрації відповідного населеного пункту (населених пунктів);
[…]
3) військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження до дня першого засідання першої сесії відповідної ради, обраної після скасування воєнного стану;
[…].
Ст. 28 Закону № 389 була доповнена п. 2-1 на підставі Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі Закон № 2268).
Тобто норми п. 2-1 ст. 28 Закону № 389 застосовуються до правовідносин, виникнення яких є наслідком ведення воєнного стану в окремих місцевостях у зв`язку зі збройною агресією російської федерації у Донецькій та Луганській областях, натомість утворення Костянтинівської МВА та припинення повноважень Костянтинівської міськради і Костянтинівського міського голови є наслідком правовідносин, що виникли у зв`язку повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні.
Повноваження військових адміністрацій визначені ст. 15 Закону № 389.
Ч. 1 ст. 15 Закону № 389 (в редакції від 01 квітня 2022 року) було передбачено, що військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
В ч. 2 ст. 15 Закону № 389 (в редакції від 01 квітня 2022 року) визначений вичерпний повноважень військових адміністрацій населених пунктів.
Порівняльний аналіз повноважень військової адміністрації населеного пункту, визначених Законом № 389, з повноваженнями міської ради, які визначені Законом № 280/97-ВР, зумовлює висновок про те, що для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, Законом № 389 військовим адміністраціям надані певні повноваження, частина з яких є виключною компетенцією місцевих рад.
Водночас Закон № 389 (в редакції від 01 квітня 2022 року) не надавав військовим адміністраціям населених пунктів повноваження визначати порядок внесення місцевих ініціатив на розгляд місцевої ради чи приймати статут територіальної громади.
12 травня 2022 року з метою врегулювання особливостей здійснення повноважень органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану, спрощення процедури прийняття кадрових рішень щодо посад в органах місцевого самоврядування в умовах воєнного стану Верховна Рада України прийняла Закон України № 2259-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та органів місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» (далі Закон № 2259), який набрав чинності 20 травня 2022 року.
Ст. 10 Закону № 389 (в редакції Закону № 2259) містить правові норми щодо неприпустимості припинення повноважень органів державної влади, інших державних органів в умовах воєнного стану.
Зокрема, ч. 2 ст. 10 Закону № 389 (в редакції Закону № 2259) передбачено, що у разі утворення військової адміністрації населеного пункту (населених пунктів) Верховна Рада України за поданням Президента України може прийняти рішення про те, що у період дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування:
1) начальник військової адміністрації:
крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови;
може затвердити тимчасову структуру виконавчих органів сільської, селищної, міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду);
2) апарат сільської, селищної, міської ради та її виконавчого комітету, інші виконавчі органи (з урахуванням абз. 3 п. 1 цієї частини), комунальні підприємства, установи та організації відповідної територіальної громади підпорядковуються начальнику відповідної військової адміністрації.
Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 10 Закону № 389 у разі прийняття Верховною Радою України рішення, передбаченого ч. ч. 2 або 3 цієї статті, начальник військової адміністрації, відповідна обласна та/або районна військова адміністрація здійснюють повноваження, передбачені відповідно ч. ч. 2 або 3 цієї статті, з дня надбання чинності зазначеним рішенням Верховної Ради України протягом строку, передбаченого цими частинами.
18 липня 2022 року відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону № 389 Верховна Рада України прийняла постанову № 2397-ІХ «Про здійснення начальниками Дружківської, Костянтинівської та Слов`янської міських військових адміністрацій Краматорського району Донецької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі Постанова № 2397), яка набрала чинності 20 липня 2022 року.
Згідно з п. 1 Постанови № 2397 у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування:
1) начальники […], Костянтинівської та […] міських військових адміністрацій Краматорського району Донецької області:
крім повноважень, віднесених до їх компетенції Законом № 389, здійснюють повноваження відповідних міських рад, їх виконавчих комітетів, відповідних міських голів;
можуть затвердити тимчасову структуру виконавчих органів відповідної міської ради (для працівників, посади яких не включені до тимчасових штатних розписів, оголошується простій або здійснюється їх переведення на рівнозначну чи нижчу посаду);
2) апарати […], Костянтинівської та […] міських рад та їх виконавчі комітети, інші виконавчі органи (з урахуванням абз. 3 п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону № 389), комунальні підприємства, установи та організації […], Костянтинівської та […] міських територіальних громад підпорядковуються відповідно […], начальнику Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області […].
Таким чином, з 20 липня 2022 року суб`єктом, який здійснює повноваження Костянтинівської міськради, її виконавчого комітету та Костянтинівського міського голови, є начальник Костянтинівської МВА.
Причиною виникнення публічно-правового спору, який розглядається у цій справі, слугувала відсутність механізму реалізації Костянтинівською міською територіальною громадою чи її окремими членами права на безпосередню участь в місцевому самоврядуванні у формі місцевої ініціативи.
Конституція України взагалі не передбачає можливості тимчасового припинення повноважень органів/посадових осіб місцевого самоврядування з передачею їх повноважень будь-яким іншим органам.
Місцеве самоврядування по своїй конституційно-правовій природі є системою децентралізованих органів, що своєю діяльністю забезпечують наближене до громадян управління суспільними справами та їх участь в управлінні суспільними справами; функціонування місцевого самоврядування є однією з головних підвалин демократичного режиму держави.
Костянтинівська МВА є тимчасовим державним органом.
Мета утворення Костянтинівської МВА чітко визначена ч. 1 ст. 4 Закону № 389 для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.
На переконання суду, норми ч. 2 ст. 10 Закону № 389 (в редакції Закону № 2259), Постанови № 2397, на підставі яких Костянтинівська МВА тимчасово здійснює повноваження Костянтинівської міськради, необхідно тлумачити, виходячи з мети утворення Костянтинівської МВА.
З огляду на норми Конституції України, Хартії та Додаткового протоколу до неї, виходячи з конституційно-правової природи місцевого самоврядування, суд дійшов висновку, що навіть за обставин припинення повноважень Костянтинівської міськради та тимчасового здійснення її повноважень Костянтинівською МВА, не може покладати на Костянтинівську МВА обов`язку визначити порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд Костянтинівської міськради.
Сама сутність і природа місцевого самоврядування виключає можливість того, що б порядок реалізації територіальною громадою її права на безпосередню участь в місцевому самоврядуванні шляхом ініціювання розгляду у місцевій раді будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування, визначався тимчасовим державним органом.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що він помилково ототожнює такі тимчасові державні органи як «військові адміністрації» та «військово-цивільні адміністрації», та відхиляє його аргументи, які ґрунтуються на нормах Закону України від 03 лютого 2015 року № 141-VІІІ «Про військово-цивільні адміністрації» (далі Закон № 141), як такі, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.
Щодо відстрочення виконання рішення суду.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 246 КАС у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про надання відстрочення виконання рішення.
Відстрочення виконання в розумінні КАС це відкладення чи перенесення дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи.
Підставою для відстрочення можуть бути конкретні, існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого відтермінування не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників, про що зазначив Верховний Суд в постановах від 06 грудня 2019 року у справі № 2а/0570/6531/2011, від 30 січня 2020 року у справі № 819/150/17.
На час розгляду цієї справи триває воєнний стан; повноваження Костянтинівської міськради як представницького органу місцевого самоврядування припинені; тимчасово для досягнення мети, визначеної ч. 1 ст. 4 Закону № 389, повноваження Костянтинівської міськради здійснює Костянтинівська МВА.
Зміст норм ст. ст. 9, 46, 59 Закону № 280/97-ВР дозволяє дійти однозначного висновку про те, що це рішення суду у цій справі в його зобов`язальній частині може бути виконано Костянтинівською міськрадою лише шляхом прийняття на її пленарному засіданні рішення, яким буде визначений порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради.
Повноваження Костянтинівської міськради достроково припинені з 11 квітня 2022 року на підставі п. 3 ч. 1 ч. 5 ст. 78 Закону № 280/97-ВР.
Відтак, існують конкретні, об`єктивні, виключні обставини, що унеможливлюють виконання рішення суду у цій справі в його зобов`язальній частині до відновлення Костянтинівською міськрадою здійснення її повноважень як представницького органу місцевого самоврядування, що є підставою для відстрочення виконання.
Застосування відстрочення виконання рішення суду в даному випадку відповідає принципам співмірності і пропорційності та забезпечує баланс прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника.
До того ж ст. 21 Закону № 280/97-ВР передбачена можливість обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України в умовах воєнного стану.
Розподіл судових витрат.
Відповідно ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС).
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі Закон № 3674).
В силу приписів абз. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 3674 позовна заява належить до об`єктів справляння судового збору, а особа, яка звернулася з нею до суду, не належить до суб`єктів, яким згідно з нормами ст. 5 Закону № 3674 встановлені пільги щодо його сплати.
Ч. 1 ст. 4 Закону № 3674 передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674 за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою, судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 270 гривень.
За своєю сутністю позовні вимоги Організації є немайновими.
Позивачем заявлені дві немайнові вимоги: 1) про визнання протиправною бездіяльності Костянтинівської міськради, 2) про визнання протиправною бездіяльності Костянтинівського міського голови.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону № 3674 у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Таким чином, судовий збір за подання цього позову становить 4540,00 грн (2270,00 грн х 2).
Ухвалою від 02 червня 2022 року суд відстрочив позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі.
Судовий збір позивачем не сплачений.
Докази здійснення позивачем інших судових витрат суду не надані.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому на користь держави належить стягнути судовий збір:
в сумі 2270,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівської міськради (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог);
в сумі 2270,00 грн з позивача (пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких суд відмовив).
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов громадської організації «Екологічна та правова безпека громад» (ідентифікаційний код 44125513, місцезнаходження: 85110, Донецька обл., м. Костянтинівка, пл. Перемоги, буд. 4, кв. 12) до Костянтинівської міської ради (ідентифікаційний код 34898855, місцезнаходження: 85114, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, буд. 260), Костянтинівського міського голови Азарова Олега Анатолійовича (місцезнаходження: 85114, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, буд. 260), Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (ідентифікаційний код 44887499, місцезнаходження: 85114, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, буд. 260), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Костянтинівської міської ради, яка полягає у невизначенні порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд Костянтинівської міської ради.
3. Зобов`язати Костянтинівську міську раду визначити порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд Костянтинівської міської ради в порядку та у спосіб, що передбачені Законом України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.
6. Стягнути з громадської організації «Екологічна та правова безпека громад» на користь держави судовий збір в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.
7. Відстрочити виконання рішення суду в його зобов`язальній частині до відновлення Костянтинівською міською радою здійснення її повноважень як представницького органу місцевого самоврядування.
8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
10. Повне судове рішення складено 14 листопада 2024 року.
Суддя Т.О. Кравченко
Суд | Донецький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 14.11.2024 |
Оприлюднено | 29.11.2024 |
Номер документу | 123339013 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо |
Адміністративне
Донецький окружний адміністративний суд
Кравченко Т.О.
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Гаврищук Тетяна Григорівна
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Гаврищук Тетяна Григорівна
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Гаврищук Тетяна Григорівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні