Рішення

від 14.11.2024 по справі 761/33715/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/33715/21

Провадження № 2/761/970/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Дем`янчук С.Р.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , 3-я особа: ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_3 (далі - позивач за первісним позовом, ОСОБА_3 ,) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач за первісним позовом, ОСОБА_4 ) про стягнення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позову зазначав, що він здійснив перерахування на банківський рахунок ОСОБА_4 грошових коштів на загальну суму 1 064 900 грн., а саме: 19.12.2018 року-100000 грн.; 29.11.2018 року-200000 грн.; 22.01.2019 року-200000 грн.; 22.01.2019 року-49900 грн.; 23.01.2019 року-115000 грн.; 31.01.2019 року-200000 грн.; 31.01.2019 року-100000 грн.; 27.02.2019 року-100000 грн.

Інформація про перерахування підтверджується випискою з банківського рахунку ОСОБА_3 .

Зазначає, що перерахування вказаних коштів було здійснено без будь-яких правових підстав, будь-які правочини між сторонами не укладалися, а тому дані кошти є безпідставно набутими.

Вказує на те, що 28 березня 2021 року на адресу ОСОБА_4 була направлена претензія із проханням повернути грошові кошти в розмірі 1 064 900 гривень шляхом перерахування на банківський рахунок ОСОБА_3 . Однак відповіді на претензію не було отримано, кошти не були повернуті позивачу за первісним позовом.

Зазначає, що під час перевірки руху коштів за банківськими рахунками, відкритими в АТ «СБЕРБАНК» на ім?я ОСОБА_3 , також з`ясувалося, що ОСОБА_4 на підставі банківської довіреності були отримані з рахунку грошові кошти на загальну суму 275 000 доларів США , а саме: 07.12.2017 року-30 000 доларів США; 29.01.2018 року-20 000 доларів США; 06.02.2018 року-20 000 доларів США; 23.02.2018 року-20 000 доларів США; 06.04.2018 року-20 000 доларів США; 17.05.2018 року-20 000 доларів США; 29.05.2018 року-20 000 доларів США; 07.06.2018 року-35 000 доларів США; 13.06.2018 року-20 000 доларів США; 27.08.2018 року-15 000 доларів США; 29.08.2018 року-10 000 доларів США; 11.09.2018 року-10 000 доларів США; 02.11.2018 року-30 000 доларів США; 09.11.2018 року-5 000 доларів США.

Інформація про отримання вказаних коштів підтверджується випискою з банківського рахунку ОСОБА_3 18 березня 2021 року на адресу відповідача за первісним позовом - ОСОБА_4 була направлена претензія із проханням повернути кошти в розмірі 275 000 доларів США шляхом перерахування їх на банківський рахунок ОСОБА_3 . Однак відповіді на претензію отримано не було, грошові кошти не повернуті позивачу.

Зазначає, що станом на 27 травня 2021 року офіційний курс долара США до гривні складає 26,6362 /долар США. Враховуючи даний курс заборгованість ОСОБА_4 складає: 275 000*26,6362=7 324 955 грн. Загальна сума позовних вимог складає: 1 064 900 + 7 324 955 =8 389 855 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти 8 389 855 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2021 матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Сіромашенко Н.В.

21.09.2021, відповідно до вимог ч.6 ст. 187 ЦПК України судом направлений запит до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської РДА щодо місця реєстрації відповідача.

У зв`язку з тим, що станом на 21.10.2021 відповідь на запит суду не надійшла, судом 21.10.2021 повторно надіслано запит до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської РДА щодо місця реєстрації відповідача.

Згідно відповіді на запит суду від 26.10.2021, яка отримана судом 23.11.2021, відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

15.11.2021 до суду наділа заява представника позивача про відвід головуючої судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 03.12.2021 заяву представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Катишева С.В., про відвід головуючого судді Сіромашенко Н.В. визнано необгрунтованою; питання про відвід судді передано до відділу організаційного забезпечення розгляду цивільних та адміністративних справ суду для визначення іншого судді в порядку проведення автоматизованого розподілу вказаної заяви в системі документообігу суду.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А. від 09.12.2021 представнику позивача відмовлено у задоволені заяви про відвід судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 14.12.2021 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих коштів. Розгляд цивільної справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче судове засідання на 25.02.2022 об 13 год. 15 хв., яке проводити за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 14.02.2022 задоволено заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову про стягнення безпідставно набутих коштів, накладено арешт на машиномісце, що належить на праві власності відповідачу.

Також, в процесі розгляду справи, позивачем за первісним позовом подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач за первісним позовом ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача за первісним позовом - ОСОБА_4 безпідставно набуті кошти у тих валютах, у яких вони набуті відповідачем за первісним позовом, а саме: у розмірі 1064900 грн. та 275000 доларів США.

16 січня 2023 року ОСОБА_4 (далі - позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_4 ) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із зустрічним позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач за зустрічним позовом, ОСОБА_3 ) про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування зустрічного позову зазначав, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4 . Відповідач вже довгий час проживає в Угорщині, що і підтверджується фактичною адресою вказаною в позовній заяві.

Вказує на те, що історія фінансових взаємовідносин між сторонами даної справи розпочалися в 2000 - х роках. Оскільки син відповідача працював в банківських установах спочатку в Україні в ПАТ «БАНК ФОРУМ» та ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», а згодом в Угорщині в SberbankEurope AG, то відповідно сторони (батько з сином) домовились, що ОСОБА_4 перерахує особисті грошові кошти на рахунки ОСОБА_3 та останній за вказівками позивача за зустрічним позовом, буде виконувати доручення.

Вказане підтверджується електронним листуванням, виданими банківськими довіреностями на ім`я один одного щодо розпоряджання грошовими коштами, банківськими переказами, платіжними дорученнями, показаннями свідків та іншим.

Вказані правовідносини між сторонами, мають ознаки змішаних договорів, таких як договору доручення та рідко комісії, що і підтверджується вказаними обставинами, передачею коштів сину для вчинення конкретних дій за вказівкою позивача за зустрічним позовом.

В період дії зазначених договорів між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 здійснювалися перекази грошових коштів.

14 вересня 2022 року позивачем було направлено лист відповідачу- ОСОБА_3 на всі відомі поштові та електронні адреси про відмову від договору доручення, прохання надати звіт про виконання доручення та передати все одержане у зв`язку з виконанням доручення. Однак, відповідь на вказаний лист не надійшла, а електронні листи проігноровані.

Враховуючи, що договірні відносини по договору доручення між сторонами припинилися, то правова підстава для збереження в себе грошових коштів, переданих на виконання доручень, наразі відпала і всі кошти повинні бути передані позивачу.

Враховуючи викладене, просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 14 853 736,90 грн. та 3 172 759,55 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день подачі позову становить 116 023 374, 97 грн.

Ухвалою від 21.06.2023:

- поновлено процесуальні строки на подання відзиву та зустрічного позову;

- прийнято відзив на позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів;

- прийнято зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів до спільного розгляду з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів;

- об`єднано в одне провадження зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, присвоївши справі єдиний №761/33715/21 (провадження №2/761/2626/2023).

08 серпня 2023 року на адресу Шевченківського районного суду міста Києва від представника ОСОБА_4 , адвоката Лященко Аліни Михайлівни, надійшла заява про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви зазначала, що на даний час ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_3 щодо стягнення грошових коштів в сумі 130 000 000 грн.

Предметом зустрічного позову є стягнення грошових коштів в сумі більше 130 000 000 грн. Підставою подання позову стало невиконання зобов`язань по договору доручення, повернення безпідставно утриманих (підстава на яких отримані відпала, у зв`язку з розірванням договору доручення) грошових коштів. Вважає, що спір про право існує.

Зазначає, що після того, як ОСОБА_3 отримав вимоги про повернення коштів, з метою ухилення від майнових претензій ОСОБА_4 , в тому числі, приховування майна та невиконання можливого рішення суду щодо повернення коштів у розмірі 130 877 111, 87 грн., відповідачем за зустрічним позовом були вчинені всі можливі дії щодо відчуження всього наявного у нього майна на території України , а саме:

-01.12.2022 ОСОБА_3 особі представника здійснив продаж частки в статутному капіталі ТОВ «ТПД «СВІТ ХОУМ» (код ЄДРПОУ 32425065) у розмірі 100%, що в гривневому еквіваленті 1 300 000,00 грн.;

-01.12.2022 ОСОБА_3 в особі представника здійснив продаж частки в статутному капіталі ТОВ «ЕСТІМА РЕЗІДЕНС» (код ЄДРПОУ 43762335) у розмірі 100%, що в гривневому еквіваленті становить 110 000 000,00 грн.;

-01.12.2022 ОСОБА_3 в особі представника здійснив продаж частки в статутному капіталі ТОВ «ЕПСІЛОН ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 35467066) у розмірі 80,4878%, що в гривневому еквіваленті становить 2 562 500,00 грн.;

- 26.05.2023 ОСОБА_3 в особі представника здійснив продаж будинків з земельною ділянкою під ними, вартістю 3 600 000,00 гри саме після подання зустрічного позову та відзиву у справі № 761/33715/21.

Вказував на те, що метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача за зустрічним позовом, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні, у випадку задоволення позову.

Зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення вимог щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом, без нових звернень до суду.

Співвідносячи вартість проданого майна та можливо наявного майна та суму боргу, позивач за зустрічним позовом вважав, що накладення арешту на нерухоме майно, рухоме майно та на грошові кошти, що розміщені на банківських рахунках ОСОБА_3 є співмірним із предметом позову та забезпечить досягненню цілей правосуддя.

Враховуючи викладене, просила суд накласти арешт на все нерухоме ОСОБА_3 , в тому числі, на частини квартири за визначеною адресою.

Накласти арешт на все рухоме майно ОСОБА_3 . Накласти арешт на грошові кошти, що розміщенні на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_3 в банківських установах на території України та інших держав, які будуть виявлені виконавцем під час виконання виконавчих дій в межах ціни позову.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 серпня 2023 року заяву позивача за зустрічним позовом про вжиття заходів забезпечення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задоволено.

Накладено арешт на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить ОСОБА_3 та на все нерухоме майно ОСОБА_3 ; накладено арешт на все рухоме майно ОСОБА_3 ; накладено арешт на грошові кошти, що розміщення на банківських рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_3 в банківських установах на території України та інших держав, які будуть виявлені виконавцем під час здійснення виконавчих дій з виконання цієї ухвали суду, в межах ціни позову - 130 877 111,87 грн.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, 23 жовтня 2023 року представник позивача ОСОБА_3 адвокат Мироненко Катерина Борисівна подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 24.01.2024:

- Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 адвоката Мироненко Катерини Борисівни - задоволено частково;

- Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 серпня 2023 року в частині накладення арешту на грошові кошти, що розміщенні на банківських рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_3 в банківських установах на території інших держав скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у вжитті даного заходу забезпечення позову.

- в іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

Ухвалою суду від 26.09.2023 клопотання представника ОСОБА_4 - адвоката Лященко Аліни Михайлівни про витребування доказів у справі № 761/33715/21 - задоволено:

- витребувано у Національному банку України (код ЄДРПОУ: 00032106) належним чином завірені копії виписок по всім банківським рахункам ОСОБА_3 з 2009 по 2018 рр., відкритим в АКБ «Форум» (ПАТ «ФОРУМ БАНК»), а також інформацію про відому електронну адресу ОСОБА_3 , вказану ним в будь-яких документам наданих в АКБ «Форум» (ПАТ «ФОРУМ БАНК`код ЄДРПОУ 21574573);

- витребувано у Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» (код ЄДРПОУ: 09807750, юридична адреса:04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд.2/12) належним чином завірені копії виписок по всім банківським рахункам ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВИЙ ДОМ СВІТ ХОУМ» (код ЄДРПОУ32425065) відкритих в Акціонерному товаристві «УКРСИББАНК» (код ЄДРПОУ: 09807750) з 01.01.2017 по 31.12.2018 рр.;

- витребувано інформацію у Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» (код ЄДРПОУ: 09807750, юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12про надходження грошових коштів в якості поворотної фінансової допомоги, внесеною ОСОБА_3 на рахунки ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВИЙ ДОМ СВІТ ХОУМ» (код ЄДРПОУ 32425065), а саме ким, коли та в якій сумі за період ) з 01.01.2017 по 31.12.2018;

- витребувано у Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса:01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д) належним чином завірені копії виписок по всім банківським рахункам ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВИЙ ДОМ СВІТ ХОУМ» (код ЄДРПОУ32425065), відкритих в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з 01.01.2017 по 31.12.2018;

- витребувано інформацію у Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса:01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д) про надходження грошових коштів в якості поворотної фінансової допомоги, внесеною ОСОБА_3 на рахунки ТОВ «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВИЙ ДОМ СВІТ ХОУМ» (код ЄДРПОУ 32425065), а саме ким, коли та в якій сумі за період ) з 01.01.2017 по 31.12.2018;

- витребувано у Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» (код ЄДРПОУ: 25959784) належним чином завірені виписки по рахункам ОСОБА_3 , відкритих в Акціонерному товаристві «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» (код ЄДРПОУ: 25959784) та відому електронну адресу ОСОБА_3 , яка була зазначена ним в будь-яких документах, наданих Банку;

- витребувано у Державної прикордонної служби (код ЄДРПОУ: 37996391, юридична адреса:вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601) інформацію щодо перетину державного кордону України ОСОБА_3 , з 01.01.2018 року по день розгляду цього клопотання та відому електронну адресу ОСОБА_3 , яка була зазначена ним в будь-яких документах, наданих Банку.

Ухвалою від 26.10.2023 заяву позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом про зустрічне забезпечення позову про стягнення безпідставно набутих коштів - залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 12.12.2023 клопотання представника ОСОБА_4 - адвоката Лященко Аліни Михайлівни про витребування доказів у справі № 761/33715/21 - задоволено частково та повторно витребувано докази.

Ухвалою від 23.05.2024 витребувано у Державної податкової служби України належним чином посвідчену копію відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків з за період з 1 кварталу 1998 року по 1 квартал 2020 року.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд позовні вимоги за первісним позовом задовольнити, з урахуванням заяви про зміну предмету позову. Також, проти вимог за зустрічним позовом - заперечував, просив відмовити у їх задоволенні.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом проти позовних вимог за первісним позовом заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог за первісним позовом у повному обсязі. Також, підтримав вимоги за зустрічним позовом, просив задовольнити зустрічний позов повністю.

3-я особа до судового засідання не з`явилася, до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встагновлено, що ОСОБА_3 здійснив перерахування на банківський рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_1 грошових коштів на загальну суму 1 064 900 грн., а саме: 19.12.2018 року-100000 грн.; 29.11.2018 року-200000 грн.; 22.01.2019 року-200000 грн.; 22.01.2019 року-49900 грн.; 23.01.2019 року-115000 грн.; 31.01.2019 року-200000 грн.; 31.01.2019 року-100000 грн.; 27.02.2019 року-100000 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_3 .

Згідно довідок АТ «Міжнародний резервний банк» № 2092/БТ від 26.05.2023, вказані спірні суми коштів перераховані на підставі оформлених платіжних документів з призначенням платежу (мова оригіналу) «перевод средств».

Також, за банківськими рахунками, відкритими в АТ «СБЕРБАНК» на ім?я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі банківської довіреності були отримані з рахунку ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 275 000 доларів США , а саме: 07.12.2017 року-30 000 доларів США; 29.01.2018 року-20 000 доларів США; 06.02.2018 року-20 000 доларів США; 23.02.2018 року-20 000 доларів США; 06.04.2018 року-20 000 доларів США; 17.05.2018 року-20 000 доларів США; 29.05.2018 року-20 000 доларів США; 07.06.2018 року-35 000 доларів США; 13.06.2018 року-20 000 доларів США; 27.08.2018 року-15 000 доларів США; 29.08.2018 року-10 000 доларів США; 11.09.2018 року-10 000 доларів США; 02.11.2018 року-30 000 доларів США; 09.11.2018 року-5 000 доларів США.

Відомості про отримання вказаних спірних коштів ОСОБА_4 підтверджується відомостями виписок з банківських рахунків, а також відповідною довідкою АТ «Міжнародний резервний банк».

Також, у зустрічному позові позивач за зустрічним позовом просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 14 853 736,90 грн. та 3 172 759,55 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день подачі позову становить 116 023 374, 97 грн., посилаючись на те, що вказані спірні кошти були отримані ОСОБА_3 в рамках необхідності виконання доручень ОСОБА_4 , і відповідні кошти вносились ОСОБА_4 на власні рахунки, проте були зняті ОСОБА_3 в рамках виконання договору доручення, проте, не повернуті ОСОБА_4 .

Згідно з частиною 1 статті 13 та частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Цивільного процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Стосовно вимог за первісним позовом, суд дійшов наступних висновків.

Ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Отже, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Проаналізувавши викладені норми чинного законодавства України та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог за первісним позовом, оскільки із матеріалів справи не вбачається наявності між сторонами будь-яких документально підтверджених договірних правовідносин, що зумовлювали б перерахування позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позовом відповідних спірних коштів: у розмірі 1064900 грн. та 275000 доларів США., а отже, спірні кошти набуті відповідачем за первісним позовом без достатньої правової підстави і такої підстави відповідачем за первісним позовом суду не доведено належними доказами, і відповідно, судом за наслідками розгляду справи - не встановлено.

З огляду на викладене, наведене учасниками спору листування, судом до уваги не приймається в якості належних доказів, які б підтверджували наявність між сторонами спору будь-яких документально підтверджених договірних правовідносин, що зумовлювали наявність правових підстав та/або наявність певних правочинів щодо перерахування позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позовом відповідних спірних коштів: у розмірі 1064900 грн. та 275000 доларів США.

Крім того, суд враховує, що упостанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 по справі №723/304/16-ц сформовано правовий висновок щодо можливості стягнення за судовим рішенням сум у іноземній валюті:

«Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні».

Крім того, якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення (правова позиція, висвітлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16-ц).

Стосовно строку виконання зобов?язання з повернення спірних коштів, суд зазначає, що норма частини другої статті 530 Цивільного кодексу України щодо обов`язку боржника виконати зобов`язання у семиденний строк від пред`явлення кредитором йому вимоги до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України - не застосовується, оскільки зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала, і відповідний обов?язок не пов?язується з фактом надіслання вимог, обумовлених ст. 530 Цивільного кодексу України.

Наведена правова позиція узгоджується також з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22.

З огляду на викладене, наведене учасниками спору листування, судом до уваги не приймається в контексті дослідження обов?язку сплатити спірні кошти у строки, обумовлені ст. 530 Цивільного кодексу України.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом безпідставно отримані грошові кошти в сумі 1 064 900 (один мільйон шістдесят чотири тисячі дев?ятсот) грн. 00 коп. та 275 000 (двісті сімдесят п?ять тисяч) доларів США 00 центів - є законними, обгрунтованими та підлягають задоволенню. Протилежного відповідачем за первісним позовом не спростовано більш вірогідними доказами.

Стосовно вимог за зустрічним позовом, суд дійшов наступних висновків.

Так, позивач за зустрічним позовом наголошував, що між ним та відповідачем за зустрічним позовом укладено змішаний договір доручення та комісії, за яким відповідачем за зустрічним позовом не надавались відповідні звіти. Укладення відповідного договору, на переконання позивача за зустрічним позовом, свідчить відповідне електронне листування між сторонами.

Так, суд враховує, що у п. 59-60 постанови Верховного Суду від 15.11.2023 по справі №291/1352/20 зазначено про порядок доказування та оцінки доказів судами:

«59. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

60. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Окрім того, у постанові від 21.06.2023 по справі №916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду висловила наступну правову позицію з приводу електронного листування як доказу: «51. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі».

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що стверджувана позивачем за зустрічним позовом обставина укладеності змішаного договору доручення та комісії - не доведена належними, допустимими та вірогідними доказами в розумінні ст. ст. 77-80 ЦПК України, позивачем за зустрічним позовом не подано відповідних доказів, які б свідчили про волевиявлення обох сторін на виникнення між ними будь-яких зобов?язальних відносин комісії та/або доручення, а подане позивачем за зустрічним позовом листування не підтверджує як виникнення таких правовідносин саме в контексті існуючого спору, так і не підтверджує/не встановлює/не ідентифікує усіх учасників спірних правовідносин та приналежність саме визначеним особами відповідних електронних адрес в мережі Інтернет, за допомогою яких здійснювалось відповідне листування.

Крім того, суд враховує, що відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, встановлений пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України становить 17,00 грн., а отже, письмова форма правочину між фізичними особами, є обов`язковою, починаючи з ціни правочину у розмірі 340,00 грн., у зв?язку з чим стверджуваний позивачем за зустрічним позовом правочин, мав бути укладений між сторонами у письмовій формі, проте, як встановлено судом вище, позивачем за зустрічним позовом не подано відповідних доказів, які б свідчили про волевиявлення обох сторін на виникнення між ними будь-яких зобов?язальних відносин комісії та/або доручення, зокрема у встановлений п. 3) ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України письмовій формі.

Ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ч. 1 ст. 1003 Цивільного кодексу України визначено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1012 Цивільного кодексу України, договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Згідно із ч. 3 наведеної статті, істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

В свою чергу, позивачем у зустрічному позові не доведено, і судом за наслідками розгляду спору не встановлено обставин узгодженості між сторонами переліку чітко визначених юридичних дій, які належить вчинити повіреному, як це передбачено статтею 1003 Цивільного кодексу України, умов про майно та ціну, за яку комісіонер зобов`язується продати або купити майно, як це передбачено ст. 1012 Цивільного кодексу України, умов щодо оплати послуг доручення та комісії, а також які зобов`язання має повірений-комісіонер з приводу повернення або використання переданих коштів, умов щодо мети, яку мав досягти повірений-комісіонер під час реалізації домовленостей, як не встановлено і наявності належних доказів досягнення між сторонами згоди щодо вищенаведених істотних умов договорів доручення та комісії.

При цьому, як зазначалось судом вище, подане позивачем за зустрічним позовом листування, зокрема і з певних електронних адрес, не підтверджує як виникнення таких правовідносин саме в контексті існуючого спору, так і не підтверджує/не встановлює/не ідентифікує усіх учасників спірних правовідносин та приналежність саме визначеним особами відповідних електронних адрес в мережі Інтернет, за допомогою яких здійснювалось відповідне листування. Таким чином, подане листування не приймається судом в якості належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів в розумінні ст. ст. 77-80 ЦПК України, які б підтверджували виникнення між сторонами спору стверджуваних позивачем за зустрічним позовом правовідносин комісії та доручення.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом про стягнення грошових коштів у сумі 14 853 736,90 грн. та 3 172 759,55 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день подачі позову становить 116 023 374, 97 грн.- не є законними, обгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також, відповідачем за зустрічним позовом було заявлено про застосування до вимог позивача за зустрічним позовом трирічного строку позовної давності, щодо якої суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2 вищезазначеної статті).

Відповідно до частини 1 статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 254 Цивільного кодексу України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

За приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц).

Враховуючи те, що за наслідками розгляду справи судом визнано вимоги позивача за зустрічним позовом незаконними та не обгрунтованими, які не були доведеними належними та допустимими доказами та спростовуються більш вірогідними у справі доказами, наданими відповідачем за зустрічним позовом, а тому зустрічний позов задоволенню не підлягає з підстав, наведених у даному рішенні, у зв?язку з чим позовна давність до вимог позивача за зустрічним позовом застосуванню не підлягає.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, з урахуванням обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 безпідставно отримані грошові кошти в сумі 1 064 900 (один мільйон шістдесят чотири тисячі дев?ятсот) грн. 00 коп. та 275 000 (двісті сімдесят п?ять тисяч) доларів США 00 центів - є законними та обгрунтованими, були доведені належними, допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню повністю з наведених судом підстав, а вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 14 853 736,90 грн. та 3 172 759,55 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день подачі позову становить 116 023 374, 97 грн.- не є законними та обгрунтованими, не були доведені належними, допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст. ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню з підстав, наведених судом у даному рішенні. В свою чергу, вимоги позивача за зустрічним позовом не є законними та обгрунтованими, не були доведені належними, допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Усі інші доводи, посилання, обгрунтування та докази учасників справи, судом враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду щодо спірних правовідносин учасників справи, і судом надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи, і за результатами чого ухвалюється рішення у відповідності до ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України про задоволення первісних позовних вимог повністю та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісних позовних вимог та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд відповідно до п. 6 ч. 1 статті 264 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат, а саме судового збору.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом, а судовий збір за подачу зустрічного позову слід покласти на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст.2,23,76-81,141,158,246,258,259,263,264,265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 1064900 (один мільйон шістдесят чотири тисячі дев`ятсот) гривень та 275000 (двісті сімдесят п`ять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 11846 (одинадцять тисяч вісімсот сорок шість) гривень 20 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , 3-я особа: ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Сіромашенко