Постанова

від 28.11.2024 по справі 335/5729/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 335/5729/20

адміністративне провадження № К/9901/46766/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів - Єзерова А.А., Стародуба О.П., -

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Добродняк І.Ю. (головуючий), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В. у справі за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області) про індексацію грошового зобов`язання та стягнення трьох відсотків річних,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути з ГУ ПФУ в Запорізькій області на її користь нараховані інфляційні втрати та три відсотка річних за період з 28 липня 2011 року по 31 травня 2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року у справі № 2а-316/11, у сумі 123038,77 грн.

2. Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 20 липня 2021 року позов задовольнив. Стягнув з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати та три відсотки річних за період з 28 липня 2011 року по 31 травня 2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року по справі № 2а-316/11, у загальній сумі 123038, 77 грн (сто двадцять три тисячі тридцять вісім гривень 77 копійок).

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до норм статті 625 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. У випадку припинення відповідних правовідносин з пенсіонером у зв`язку з його смертю спірні відносини вже врегульовуються положеннями частини першої статті 1227 ЦК України.

При цьому суд зазначив, що невиплачені ОСОБА_2 суми пенсії, нараховані на виконання судового рішення, увійшли до складу спадщини і оскільки позивачці як спадкоємиці не були виплачені з вини пенсійного органу, у неї виникло право на отримання інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

3. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2021 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково.

Стягнув з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 1153,13 грн та три відсотки річних в розмірі 1008,45 грн, за період з 21 листопада 2019 року по 31 травня 2020 року, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 63709,94 грн у зв`язку з невиконанням постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року у справі № 2а-316/11.

3.1 Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив із того, що враховуючи законодавчо визначений порядок виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, а також положення частини другої статті 517 ЦК України, згідно якої боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні, на думку суду апеляційної інстанції, позивачка має право на нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних, відповідно до статті 625 ЦК України, за період з 21 листопада 2019 року по 31 травня 2020 року (визначену позивачем дату).

4. Суди попередніх інстанцій встановили що:

4.1 Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року у справі №2а-316/11, яка набрала законної сили 28 липня 2011 року, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_2 пенсію в розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком починаючи з 16 червня 2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

4.2 Листом від 28 грудня 2012 року № 236/Ш-9 управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя повідомило ОСОБА_2 , що на виконання рішення суду йому проведено нарахування основної та додаткової пенсії за період з 16 червня 2010 року по 22 липня 2011 року з урахуванням сум пенсії, яка була виплачена в цей період; загальна сума нарахування за лютий 2013 року склала 63709, 94 грн.

4.3 Згідно протоколу органу Пенсійного фонду України від 10 січня 2013 року загальна сума доплат за рішенням суду ОСОБА_2 за період червень 2010 року - липень 2011 року визначена у розмірі 63760, 94 грн.

4.4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, спадкоємицею після його смерті є ОСОБА_1 (позивач у справі), що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 8 жовтня 2018 року, зареєстрованим в реєстрі за № 2330 та посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу.

4.5 Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2019 року у справі №2а-316/11 задоволено заяву ОСОБА_1 про заміну сторони правонаступником.

Замінено стягувача у справі №2а-316/11 з ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 . Також замінено сторону боржника з управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя на ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Постанова Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року у справі №2а-316/11 передана на виконання до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Відповідно до акта № 1 приймання-передач, складеного та затвердженого 9 липня 2020 року в.о. начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та начальником Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області виконавчі документи, зокрема, щодо примусового виконання означеної вище постанови суду в частині виплати суми 63760, 94 грн ОСОБА_1 (як спадкоємиці) передані до органів державної казначейської служби для погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440.

Посилаючись на те, що кошти, нараховані на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року у справі №2а-316/11 померлому ОСОБА_2 у розмірі 63709, 94 грн, не були виплачені, позивачка як спадкоємиця за законом звернулась з цим позовом до суду.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5.1 На обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №662/541/15-ц.

6. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу.

6.1 Уважає, що оскільки спірні відносини виникли у зв`язку з виконанням постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року (справа №2а-316/11), то до неї не можуть бути застосовані норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за виконання грошового зобов`язання та виплату 3% річних. Оскільки правовідносини, які виникають між сторонами стосовно індексації грошового зобов`язання та сплату 3% річних з урахуванням встановленого індексу інфляції, не є зобов`язальними в розумінні статті 625 ЦК України.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

7. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

8. У справі, що розглядається спір виник з приводу стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку із невиконанням постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року (справа №2а-316/11), якою померлому ОСОБА_2 , нараховані, але не виплачені кошти у сумі 63 709 грн 94 коп.

9. Аналогічний спір вже розглядався у Верховному Суді, де суд у постанові від 30 листопада 2023 року (справа №335/8654/20) дійшов таких висновків:

« 16. Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.

17. За приписами частин першої, другої статті 3 вказаного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

18. Частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

19. Між тим, Закон № 4901-VI набрав чинності з 1 січня 2013 року, а обов`язок у відповідача виконати судове рішення з`явився ще у 2011 році.

20. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 жовтня 2023 року (справа №686/7081/21) вирішувала питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення і дійшла таких висновків:

«37. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

38. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

39. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI).

40. ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.

41. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).

42. Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України…

43. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

…

64. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

65. Те, які саме приписи законодавства вважала застосовними до спірних правовідносин позивачка, і як вона їх тлумачила, не є визначальним для вирішення спору. Велика Палата Верховного Суду вкотре звертає увагу на те, що підставами позову є обставини, якими позивачка обґрунтувала її вимоги щодо захисту права, тоді як юридична кваліфікація цих обставин у позовній заяві та інших заявах по суті справи не обмежує суд у виборі норм права для вирішення спору. Незгода суду з наведеним позивачкою юридичним обґрунтуванням не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи самостійно здійснює юридичну кваліфікацію спірних правовідносин»».

10. За таких обставин колегія суддів уважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, яким частково задовольнив позов, безпідставно застосовуючи частину другу статті 517 ЦК України, дійшов висновку, що позивач як кредитор має право на спірні суми саме з 21 листопада 2019 року.

Як убачається ухвалою Жовтневого районного суд м. Запоріжжя від 21 листопада 2019 року (справа №2а-316/11) змінено стягувача у справі з ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 .

Тобто ОСОБА_1 , як правонаступник, має право на стягнення спірних коштів з 28 липня 2011 року.

11. Таким чином, суд апеляційної інстанції, безпідставно скасував судове рішення, яке відповідало закону.

12. Натомість, суд першої інстанції при прийнятті рішення правильно застосував норми матеріального права та не порушив норм процесуального права.

13. У силу приписів частини першої статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

14. З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

15. Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати, оскільки справа має виключну правову проблему, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для передачі справи на її розгляд .

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, скасувати.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді: А.А. Єзеров

О.П. Стародуб