Рішення

від 20.07.2021 по справі 335/5729/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 липня 2021 року Справа № 335/5729/20 ЗП/280/24/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, ЄДРПОУ 20490012)

про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2020 року позов задоволено, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 28 липня 2011 року по 31 травня 2020 року на суму заборгованості, нараховану на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року по справі №2а-316/11, у загальній сумі 123 038,77 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2021 року клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2020 року скасовано, провадження у цій справі закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 що вона не позбавлена права на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.

08 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Запорізького апеляційного суду із заявою про передачу справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу №335/5729/20 передано Запорізького окружного адміністративного суду за підсудністю.

На підставі автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №335/5729/20 передано на розгляд судді Татаринова Д.В.

Ухвалою суду від 28 квітня 2021 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 19 травня 2021 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою суду від 24 травня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року по справі №2а-316/11, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2011 року, зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_2 пенсію в розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком починаючи з 16 червня 2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до статті 28 Закону України Про Загально обов`язкове державне пенсійне страхування . У зв`язку зі смертю батька, нею до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя було подано заяву про заміну сторони її правонаступником. Так, ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2019 року по справі №2а-316/11 замінено стягувача з ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 та замінено сторону боржника з управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Судове рішення по справі №2а-316/11 було передано на виконання до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про що свідчить заява про виконання рішення від 24 лютого 2020 року. Але, відповідачем було лише здійснено перерахунок основної та додаткової пенсії у відповідності до судового рішення, чинного законодавства України та нараховані грошові кошти до виплати у сумі 63709,94 грн., що підтверджується листом Відповідача від 28 грудня 2012 року №236/Ш-9. На сьогоднішній день сума заборгованості, перерахована за судовим рішенням так і не була фактично виплачена. На підставі викладеного просить задовольнити позовні вимоги та стягнути на користь позивача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 28 липня 2011 року по 31 травня 2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови суду від 10 березня 2011 року у розмірі 123038,77 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 10 червня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№33358), в якому зазначає, що статтею 1227 Цивільного кодексу України чітко визначено право на одержання сум, які належали спадкодавцеві та які входять до складу спадщини, а саме: заробітна плата, пенсії. стипендії, аліменти та інші соціальні виплати. Інфляційні втрати та три проценти річних не входять до складу спадщини відповідно до норм Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню. Вказує на те, що заборгованість у сумі 63760,94 грн., яка нарахована на виконання постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року по справі №2а-316/2011 передана до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості, органами державної виконавчої служби передано до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області для погашення заборгованості, яка була проведена у липні 2020 року відповідно до листа Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. Отже, відповідно до норм чинного законодавства, погашення заборгованості згідно із судовими рішеннями, які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року виплачуються та залежать від фінансування Державного Бюджету України на відповідний рік. Таким чином, Пенсійний фонд за своїми повноваженнями не є розпорядником державних коштів, а відтак і не може нести відповідальність за несвоєчасну виплату коштів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №440. оскільки органи Пенсійного Фонду здійснюють лише нарахування коштів за рішеннями суду. Відповідальність стосовно виплати нарахованих коштів лежить на Державі Україна в особі Державного казначейства. Тому, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є неналежним відповідачем по справі. У зв`язку з вищевикладеним, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року по справі №2а-316/11 зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплачувати ОСОБА_2 пенсію в розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком починаючи з 16 червня 2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст. 28 Закону України Про Загально обов`язкове державне пенсійне страхування .

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2011 року постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року по справі №2а-316/11 залишено без змін.

Постанова суду набрала законної сили 28 липня 2011 року.

У зв`язку зі смертю батька, ОСОБА_1 до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя було подано заяву про заміну сторони її правонаступником.

Так, ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2019 року по справі №2а-316/11 замінено стягувана з ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 та замінено сторону боржника з управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Судове рішення по справі №2а-316/11 було передано на виконання до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про що свідчить заява про виконання рішення від 24 лютого 2020 року. Але, відповідачем було лише здійснено перерахунок основної та додаткової пенсії у відповідності до судового рішення, чинного законодавства України та нараховані грошові кошти до виплати у сумі 63709,94 грн. (шістдесят три тисячі сімсот дев`ять гривень 94 коп.), що підтверджується листом Відповідача від 28 грудня 2012 року №236/Ш-9.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є правонаступником прав і обов`язків Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя у спірних правовідносинах.

На момент звернення до суду з цим позовом кошти, нараховані на виконання постанови Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 10 березня 2011 року по справі №2а-316/11, померлому ОСОБА_2 , були нараховані суми у розмірі 63709,94 грн, але не були виплачені, що не спростовано позивачем. Позивач є спадкоємцем після померлого ОСОБА_2 .

Позивач у позові просить на підставі статті 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3% річних за період з 28 липня 2011 року по 31 травня 2020 року, на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м.Запоріжжя у справі №2а-316/11 загальним розміром 63709,94 грн., а також інфляційні витрати та 3% річних за період з 28 липня 2011 року по 31 травня 2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від. 10 березня 2011 року загальним розміром 123038,77 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статей 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №14-68цс18 (№758/1303/15-ц).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 Цивільного кодексу України. Отже, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

З огляду на зазначене, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена й в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №14-16цс18 (№686/21962/15-ц).

За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На будь-яке грошове зобов`язання поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в тому числі і на зобов`язання щодо виконання рішення суду майнового характеру.

Аналогічні висновки підтверджені Верховним судом у постановах від 24 січня 2019 року по справі №758/5545/16-ц, від 23 січня 2019 року по справі №320/7215/16-ц, від 15 січня 2019 року по справі №910/17566/17.

За змістом норми статті 625 Цивільного кодексу України закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Спадкування, перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 Цивільного кодексу України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.

Згідно з частиною четвертою статті 25Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Відтак, у випадку припинення відповідних правовідносин з пенсіонером у зв`язку з його смертю спірні відносини вже врегульовуються положеннями частини першої статті 1227 Цивільного кодексу України, якою визначено, що суми пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були одержані ним за життя, передаються членам його сім`ї а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами тієї особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.

За правилом статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 Цивільного кодексу України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

У Цивільного кодексу України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Положенням частини першої статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з частиною першою статті 1219 Цивільного кодексу України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом. Право на такі виплати мають особистий характер, оскільки покликані забезпечити наявність засобів існування для конкретних осіб. Тому зі смертю уповноваженої особи припиняється і право на отримання відповідної виплати. Однак, наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач (спадкоємець) успадкувала кошти, які Пенсійний фонду України був зобов`язаний сплатити ОСОБА_2 (спадкодавцю), проте, внаслідок невиконання вказаного зобов`язання, позивач звернулась до суду за захистом свого права в порядку статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з розрахунком 3% річних, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 63709,94 грн. та інфляційних втрат за період затримки виконання грошового зобов`язання, наведеним позивачем в позовній заяві, за період з 28 липня 2011 року по 31 травня 2020 року, інфляційні втрати за вказаний період становлять 106124,77 грн., а 3% річних складають 16914,00 грн., а всього 123038,77 грн.

Вказані розрахунки відповідачем не спростовані, сумнівів у їх обґрунтованості у відзиві на позов не наведено. Позиція відповідача щодо відсутності підстав для стягнення з нього вказаних коштів ґрунтується на тому, що відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058 саме на органи Пенсійного фонду покладено обов`язок із визначення розміру пенсій та інших виплат, а тому розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданий позивачем, не підлягає врахуванню. Разом із тим, у даному випадку позивачем не порушується питання про стягнення пенсійних чи інших виплат з відповідача, а предметом спору є саме застосування наслідків неналежного виконання грошового зобов`язання, що регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, а не Законом №1058.

Крім того, відповідач у відзиві посилався на те, що грошові кошти не були виплачені позивачеві, оскільки не були профінансовані з Державного бюджету України. Разом із тим, відсутність бюджетного фінансування не може вважатися законною підставою для не виплати позивачеві належних йому сум грошових коштів. До того ж, стаття 625 Цивільного кодексу України не пов`язує підстави для застосування встановленої неї відповідальності із наявністю чи відсутністю бюджетного фінансування боржника.

Також суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на Порядок №440, оскільки цей Порядок визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , інвентаризації та погашення заборгованості за ними.

Відповідно до частин першої - другої статті 3 Закону України Про гарантії держави по виконанню судових рішень виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України Про виконавче провадження , із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Отже, вказаним Законом передбачається виконання саме рішень про стягнення коштів з державного органу. Натомість, постанова Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 10 березня 2011 року стосувалась зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію позивачеві за певний період.

Також, суд вважає помилковим посилання відповідача у відзиві на позов на те, що спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу невиконання постанов суду, а також, що постановами суду не визначено конкретної суми до стягнення, а тому приписи статті 625 Цивільного кодексу України застосуванню не підлягають, оскільки така позиція суперечить вищенаведеним положенням законодавства та правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду.

Зазначаючи про те, що Пенсійний фонд не є розпорядником державних коштів, а тому не може нести відповідальність за порушення виконання грошового зобов`язання за статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідач у відзиві не вказує, хто саме є розпорядником державних коштів та має нести таку відповідальність.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1230,38 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, ЄДРПОУ 20490012) про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних, - задовольнити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 28 липня 2011 року по 31 травня 2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 10 березня 2011 року по справі № 2а-316/11, у загальній сумі 123038,77 грн. (сто двадцять три тисячі тридцять вісім гривень 77 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1230,38 грн. (одна тисяча двісті тридцять гривень 38 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 20 липня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов