Окрема думка

від 20.11.2024 по справі 330/761/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.,

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 330/761/21

провадження № 61-17493св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І., касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року скасував. Передав справу № 330/761/21 на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові касаційний суд зазначив, що:

«суди не врахували, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

За таких обставин суди належним чином не перевірили та не з`ясували чи були у позивача поважні причини пропуску відповідного строку, тобто які унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини».

Не можу погодитися із вказаним висновком касаційного суду з таких мотивів.

1. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).

1.1. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

1.2. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

1.3. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

1.4. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

1.5. У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 зроблено висновок, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

1.6. У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 зроблено висновок, що: «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій».

2. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

2.1. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 234/17511/19 (провадження № 61-8215св20) вказано, що: «як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

2..2 У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 756/957/18 (провадження № 61-5590св21) вказано, що: «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16».

2.3. Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. пункти 53-58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)).

2.4. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) вказано, що:

«113. Також Велика Палата Верховного Суду відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що у заявника існували додаткові перешкоди для своєчасного подання ним заяви про прийняття спадщини, зокрема догляд за матір`ю, зайнятість на роботі, карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19).

114. Зазначені доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, які зробили обґрунтовані висновки про те, що наведені позивачем обставини, як-от зайнятість на роботі, карантинні обмеження, догляд за матір`ю, не перешкоджали ОСОБА_8 реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини, зокрема й через засоби поштового чи електронного зв`язку.

115. До того ж суд апеляційної інстанції, оцінивши подані позивачем докази, встановив, що надана позивачем копія амбулаторної картки його матері ОСОБА_9 та відомості, зазначені в ній, не підтверджують те, що остання потребувала постійного стороннього догляду, а також те, що ОСОБА_8 здійснював цей догляд до 12 січня 2022 року.

116. Враховуючи те, що на підставі частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та переоцінювати докази, належна оцінка яких здійснена судами першої та апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що переглядається, вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів існування об`єктивних та непереборних обставин, які перешкодили йому подати заяву про прийняття спадщини після смерті батька у визначений законом шестимісячний строк, до 12 січня 2022 року.

117. Належних та достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подав. Натомість безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права відповідача як спадкоємця, який прийняв спадщину».

2.5. У пунктах 150-154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначено: «здійснивши тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом».

3. У справі, що переглядається:

у позовній заяві про визначення додаткового строку для прийняття спадщиниОСОБА_1 вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід - ОСОБА_2 . Перебираючи старі сімейні фотографії наприкінці 2020 року, вона знайшла заповіт, яким дід заповів їй належну йому на праві приватної власності частку квартири АДРЕСА_1 . Раніше їй не було відомо про складення на її ім`я заповіту, оскільки вона не проживала разом із дідом та не була обізнана про фактичну наявність майна;

при задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що позивачка наприкінці 2020 року дізналась на заповіт, який ОСОБА_2 склав на її ім`я;

при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вказав, що заповіт діда знаходився у позивача на зберіганні, про що зазначено у позовній заяві. Сам факт того, що ОСОБА_1 , тримаючи заповіт у себе вдома в старих фотографіях, не знала про його зміст і не бажала знати протягом тривалого часу - 8 років, не свідчить про неможливість своєчасного прийняття нею спадщини;

неподання заяви про прийняття спадщини внаслідок недбалості не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності та втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину;

факт того, що позивачка, тримаючи заповіт у старих сімейних фотографіях, не знала про його зміст протягом тривалого часу - 8 років, не свідчить про неможливість своєчасного прийняття нею спадщини;

є розумним висновок апеляційного суду про те, що наявність у позивачки серед старих сімейних фотографій заповіту на її ім`я, свідчить про відсутність для позивачки об`єктивних та непереборних обставин, які позбавили її можливості своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини;

за таких обставин, очевидно, що апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

4. Тому касаційну скаргу слід було залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Суддя В. І. Крат