Рішення

від 13.11.2024 по справі 205/4510/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

13.11.2024 Єдиний унікальний номер 205/4510/22

Провадження № 2/205/1403/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 рік м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Бізяєвої Н.О.

за участюсекретаря судовогозасідання АкіменкоА.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Придніпровськоїтоварної біржи, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , третя особа: Органопікита піклуванняНовокодацькоїрайонноїу місті Дніпрі ради, про визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку та визнанняправа особистої власності надомоволодіння та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 , як законного представника неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Придніпровської товарної біржі, ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування адміністрації Новокадацького району Дніпропетровської міської ради, Державний нотаріус третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Лариси Анатоліївни про визнання майна набутого за час шлюбу спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 3/8 частку домоволодіння в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до відповідача Придніпровської товарної біржи, відповідача ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , третя особа: Орган опіки та піклування Новокадацької районної у місті Дніпрі ради, про визнання договору купівлі-продажу та визнання права особистої власності на домоволодіння.

В обґрунтуваннявимог зазначено,вона з21.03.1997року перебувалав зареєстрованомушлюбі з ОСОБА_5 .Під часзареєстрованого шлюбубуло придбанедомоволодіння АДРЕСА_1 .Згідно технічногопаспорту,складеному ФОП ОСОБА_6 зазначене домоволодіннястаном на23.02.2022року складаєтьсяз:житлового будинкуА житловоюплощею 37,4кв.м.,загальною площею67,0кв.м.,сараю Б,вбиральні В,літньої кухніГ,літньої кухніЕ,навісу Ж,сараю И,літнього душуК,гаражу Л,сараю М,Н,навісів П,С,альтанки Р,сараю Тнад Г,№ 1-7споруд,І,ІІмостіння.Відповідно дозвіту прооцінку житловогобудинку завказаною адресою,станом на28.06.2022року ринковавартість домоволодінняскладає 296070,00грн.Спірне домоволодіннябуло придбане25червня 1997року напідставі договорукупівлі-продажунерухомого майна№ 66-НД\66-Н,укладеному міжпродавцем ОСОБА_7 і покупцем ОСОБА_1 на виконаннябіржового контракту,зареєстрованого наПридніпровській товарнійбіржі 25.06.1997року за№ 66-Н.10жовтня 1997року правовласносте наім`я позивачана вказанедомоволодіння булозареєстроване вДніпропетровському бюротехнічної інвентаризаціїв реєстровійкнизі №407за реєстровим№ 66. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .За життя03жовтня 2017року ОСОБА_5 склав заповіт,посвідчений приватнимнотаріусом Дніпровськогоміського нотаріальногоокругу ЖуковоюЮ.Ю.за реєстром№ 753.В цьомузаповіті вінвсе своємайно,де бвоно небуло таз чогоб вононе складалось,і взагалівсе те,що надень йогосмерті будейому належати,і нащо вінза закономматиме правозаповідав малолітнійправнучці - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .27лютого 2020року ОСОБА_1 звернулась доТретьої дніпровськоїдержавної нотаріальноїконтори іззаявою проприйняття спадщинипісля померлогочоловіка ОСОБА_5 у виглядіобов`язкової часткияк непрацездатнавдова,після чогобула відкритаспадкова справа№ 114/2020,про щосвідчить витягпро реєстраціюв Спадковомуреєстрі №59609351від 27.02.2020року.Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 червня 2022 року державний нотаріус 3 ДДНК ОСОБА_8 відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом згідно ст. 1241 ЦК України, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_5 . В постанові нотаріус вказує, що нею до нотаріальної контори в якості документу, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно, надано договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на Приідніпровській товарній біржі 25.06.1997 року за реєстровим номером 66-НД/66-Н, згідно якого ОСОБА_1 є власником будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Проте вказаний договір не був посвідчений нотаріально. Оскільки, покупець повністю виконав умови договору купівлі-продажу, спалтив за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об`єктом нерухомості, а угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, на підставі ст.. 128, 153 ЦК УРСР і ст.. 49 ЗУ «Про власність» вона набула права власності на спірний об`єкт нерухомості і правомірно володіє ним. Посилаючись на ст.22, ч. 1 ст. 24 КпШС України, ст. 57 СК України та на Пленум ВС в постанові від 12.06.1998 р. вважає що домоволодіння АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю з наступних підстав. Її дошлюбне прізвище ОСОБА_9 . Раніше вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 , який згодом був розірваний 23.07.1985 р. 17.01.1997 р. вона отримала реєстраційне посвідчення ДБТІ про те, що право власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано в цілому за нею ОСОБА_11 08.02.1997 року був укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 і ОСОБА_12 кооперативної квартири АДРЕСА_3 , посвідчений нотаріусом. В цьому правочині зазначається, що продаж вчинено за 10 462 грн, які вона отримала від покупця. 21.03.1997 року був укладений шлюб між ОСОБА_11 і ОСОБА_13 про що свідчить свідоцтво про одруження НОМЕР_1 . 25 червня 1997 року було придбане домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 66- І66-Н, укладеному між продавцем ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_1 на виконання біржового контракту. 10 жовтня 1997 року право власності на ім`я ОСОБА_1 на вказане домоволодіння було зареєстроване в ДБТІ. В договорі вказано, що домоволодіння продано за 13 403,00 грн., які продавцем отримано від покупця до підписання цього договору. Із наведених документів вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 було придбане під час зареєстрованого шлюбу подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , але за власні кошти, які вона отримала від продажу кооперативної квартири, належної їй особисто на праві власності ще до реєстрації шлюбу. Додаково пояснює, що після продажу кооперативної квартири їй не вистачало коштів для придбання спірного домоволодіння, у зв`язку з чим, вона позичила у співробітниці - ОСОБА_14 , з якою працювала разом в магазині 121 « Мрія» вперіод 1996-1998 р. В червні 1997 року, до купівлі житлового будинку, ОСОБА_1 була написана боргова розписка, де вона зобов`язувалась повернути борг без зазначення строку повернення. Зазначені кошти в неї з`явились в листопаді 2003 року, після продажу домоволодіння АДРЕСА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу домоволодіння за вказаною адресою, укладеного між продавцем ОСОБА_1 і покупцем - ОСОБА_15 і посвідченого 28 листопада 2003 приватним нотаріусом. В п. 3 цього правочину зазначено, що продаж вчинено за 17066,00 грн. Вказане домоволодіння АДРЕСА_4 належало ОСОБА_1 на праві особистої власності, згідно договору дарування від 30.07.2003 року між нею та ОСОБА_16 . Окрім того, вона не мала матеріальної можливості повернути борг ОСОБА_14 ніж в листопаді 2003 року, так як всі кошти, які вони з чоловіком ОСОБА_5 заробляли витрачались на лікування, а потім поховання їхніх близьких родичів, які проживали разом з ними в житловому будинку, а саме: ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - рідна матір ОСОБА_1 мешкала в спірному будинку і померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_18 , 1911 р.н. - рідна матір ОСОБА_5 також мешкала з 1997 року в цьому житловому будинку і померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_19 , 1926 р.н. - рідний батько ОСОБА_1 мешкав в цьому будинку і помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У зв`язку з вищенаведеним просила суд: визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 на Придніпровській товарній біржі, зареєстрованого 25.06.1997 р. за № 66-Н, а також зареєстрованого в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації 10.10.1997 р. в реєстровій книзі № 607 за реєстровим № 66; визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку А житловою площею 37,4 кв.м, загальною площею 67,0 кв.м, сараю Б, вбиральні В, літньої кухні Г, літньої кухні Е, навісу Ж, сараю И, літнього душу К, гаражу Л, сараїв М, Н, навісів П, С, альтанки Р, сараю Т над Г, № 1-7 споруд, І, ІІ мостіння.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2022 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

04.11.2022 року ОСОБА_3 подано до суду відзив, відповідно якого просила суд вимоги заяалені ОСОБА_1 задовольнити частково. А саме визнала вимогу щодо визнання дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 на Придніпровській товарній біржі, зареєстрованого 25.06.1997 р. за № 66-Н. в інший частині вимог просила відмовити. 21.03.1997 року її дідусь ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_1 . До укладання шлюбу між дідусем та ОСОБА_1 була домовленість про пошуки спільного житла та продаж власних кварти задля обєднання коштів. ОСОБА_5 мав власне житло, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_5 . У ОСОБА_1 також було власне житло: квартира АДРЕСА_3 . Першою 26.02.1997 року була продана квартира позивача за 10462,00 грн. ОСОБА_1 перейшла жити до свого чоловіка, в якій була зареєстрована з 14.04.1997 року. Через 4,5 місяці після продажу квартири позивача, було знайдено домоволодіння, яке всіх влаштовувало, за адресою: АДРЕСА_1 . В цей час продавалась і квартира дідуся. 25.06.1997 р. на Придніпровській товарній біржі було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №66-НД/66-Н, нерухомого майна, а асме: будинку АДРЕСА_1 . На час укладання договору ні покупець ні продавець не знали, що правочин, у відповідності до ст. 47 ЦК України (в ред. 1963 р.), підлягає нотаріальному посвідченню. В п. 4 вказаного договору зазначється: «Продавець зобов`язується звільнити це домоволодіння протягом 3-х тижнів з моменту підписання дійсного договору». Саме у цей період була продана квартира дідуся за 6183,00 грн. Вони вели спільний бюджет і если спільні витрати по господарству, проте ОСОБА_1 зазначає, що саме за її кошти було придбане спірне домоволодіння. Крім того, за роки спільного проживання подружжя у будинку, це домоволодіння суттєво розбудувалось, про що свідчить новий технічний паспорт.

04.11.2022 року ОСОБА_3 в інтересах якої діє адвокат Сазонова М.О., подала до суду зустрічну позовну заяву, яку в подальшому уточнила.

В обґрунтування зустрічного позову, зазначено, що 21.03.1997 року дідусь ОСОБА_3 - ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_1 Дідусь був справжним чоловіком, завжди приймав виважені рішення у сімейних справах, постійно працював і не перебував на утриманні своєї дружини. Він мав власне житло, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_5 . ОСОБА_20 та її мама жили поряд у кв. 76. У відповідачки також було своє власне житло: квартира АДРЕСА_3 . До уклдання шлюбу між дідусем та відповідачкою була домовленість про пошуки спільного житла та продаж власних квартир задля об`єднання коштів. Першою 26.02.1997 року була продана квартира відповідачки, за 10462,00 грн. Після чого, відповідачка перейшла жити до дідуся, де і була зареєстрована з 14.04.1997 року. Через 4,5 місяці після продажу квартири відповідачки було знайдено домоволодіння, яке всіх влаштувало, за адресою: АДРЕСА_1 . В цей час продавалась квартира дідуся. 25.06.1997 року було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 між продавцем ОСОБА_7 і покупцем ОСОБА_1 . Домоволодіннє продано за 13403,00 грн. Дідусь з відповідачкою вели спільний бюджет і несли спільні витрати по господарству. Проте відповідач стверджує, що покупка будинку була лише за її кошти, і суму яка їй не вистачала, запозичила без вказівки строку поверненя у своєї співробітниці. За роки спільного проживання подружжя у будинку, це домоволодіння суттєво розбудувалось, про що свідчить наданий новий технічний паспорт, станом на 23.02.2022 року. З 2003 по 2015 роки були зведені чисельні будівельні та господарчі споруди за гроші, які заробляв дідусь, постійно працюючи. Проте відповідачка з 1998 року не працювала, а була домогосподаркою, що також є вкладом у сімейний бюджет. Протягом 25 років вона вважала ОСОБА_1 бабусею та за згодою дідуся і бабусі декілька разів періодично мешкала разом з ними та своєю родиною в спірному домоволодінні. Останній раз, після смерті дідуся. Однак, на початку квітня 2022 року відповідачкою несподівано було запропоновано виселитись, в орендоване житло. Відповдіачка добре знала про складання дідусем заповіту від 03.10.2017 року на користь її малолітньої дитини. Після смерті дідуся вони разом з відповідачкою 27.02.2020 року звернулись до нотаріуса з відповідними заявами про прийняття спадщини. Проте отримали постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва, у зв`язку з тим, що нотаріусу було надано договір купівлі-продажу на спірне домоволодіння не посвідчений нотаріусом. Державним нотаріусом, її дитину включено до кола спадкоємців та визначено 3/8 часток спірного домоволодіння. Просила суд: прийнти зустрічну позовну заяву, визнати за неповнолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , право власності на 3/8 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А, житловою площею 37,4 м2, загальною площею 67,0 м2, сараю літ. Б, вбиральні літ. В, літньої кухні літ. Г, навісу літ. Ж, літнього душу літ. К, сараю (тимчасового) літ. Н, альтанки літ. Р, навісів літ. П, С, літньої кухні літ. Е, сараю літ. И, гаражу ліь. Т над Г, споруд, мостіння № 1-7, І, ІІ в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Ленінського районногосуду м.Дніпропетровськавід 21 грудня 2022 року клопотання ОСОБА_1 задоволено. Витребувано докази.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року прийнято до провадження зустрічну позовну заяву (уточнену) ОСОБА_3 , як законного представника ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Придніпровської товарної біржі, треті особи: Орган опіки та піклування адміністрації Новокадацького району Дніпропетровської міської ради, державний нотаріус третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. про визнання майна набутого за час шлюбу спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на часту домоволодіння в порядку спадкування за заповітом.

11.01.2023 року від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на зустрічні позовни вимоги, відповідно якого зазначила, що за період її з чоловіком проживання за вказаною адресою 22 роки ніяких ремонтно-будівлених робіт по переобладнанню та добудови приміщень в житловому будинку А1 не проводилось. Зазначене підтверджується технічним паспортом на будинок садибного типу з господарчими будівлями та спорудами, станом на 23.02.2022 року. Далі, ОСОБА_3 перелічує господарчи будівлі і споруди, які знаходяться на подвірї домоволодіння за вказаною адресою, які були збудовані до моменту придбання цього об`єкту в 1997 році, а саме: сарай Б1 (рік спорудження 1951), вбиральня В1 (рік спорудження 1957), літня кухня Г1 (рік спорудження 1975), альтанка Р (рік спорудження 1997), які фактично не можуть бути об`єктом права спільної сумісної власності. Гараж Л з оглядовою ямою був побудований 2004-2007 років; літня кухня Е будувалась на протязі 2007-2010 років, вона була збудована на тому місці, де раніш знаходився сарай Т1 (2007-2010) і розтовашований над літньою кухнею Г1. Зазначені споруди будувалися на протязі 2003-2007 р., за її власні гроші, які були отримані від продажу 28.11.2003 року домоволодіння АДРЕСА_4 , яке їй було подаровано. Інші споруди: сарай М, тимчасовий (без фундаменту) сарай Н будувались на протязі 2010-2015 р.р., навіс Ж,С,П будувався в період 2008-2015 р., за спільні гроші подружжя ОСОБА_21 , але вони не являються суттєвими зімнами в спадковому домоволодінні.

31.03.2023 року до суду представник ОСОБА_3 - ОСОБА_22 надіслала відповідь на відзив, вказавши наступне. Всі суттєві зміни в спірному домоволодінню за життя дідуся вказують на те, що цей об`єкт нерухомості належав подружжю на праві спільної сумісної власності.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.

Разом з тим, після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, ОСОБА_3 в особі адвоката Сазонової М.О. була подана до суду 18.04.2023 року заява, в якій ставилось питання про витребвання у справі доказів (проваження № 2-з/205/253/23), яка фактично передана на розгляд судді Бізяєвій Н.О. 19.04.2023 року.

Ухвалою Ленінськогорайонного судум.Дніпропетровськавід19квітня2023рокуу цивільній справі єдиним унікальним номером 205/4510/22 здійснено перехід з розгляду справи по суті на стадію підготовчого судового засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2023 року долучено до матеріалів справи витребувані докази. Прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 доПридніпровської товарноїбіржи, ОСОБА_3 ,якадієв інтересахмалолітньої ОСОБА_4 ,третяособа:Органопікита піклуванняНовокодацькоїрайонноїу містіДніпріради,провизнаннядоговору купівлі-продажутавизнанняправа особистоївласностінадомоволодіння та подальший розгляд справи єдиний унікальний номер 205/4510/22 здійснювати з урахуванням уточненої первинної позовної заяви.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Дейчман Т.М. про витребування доказів задоволено.

18.09.2023 року, ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву, просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25.06.1997 році дійсним. Визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на домоволодіня АДРЕСА_1 , яке складається з: А- житлового будинку площею 37,4 кв.с., загальною площею 60,7 кв.м., літ. Б сараю, літ В вбиральні, літ. Г літньої кухні, літ. Ж навісу, літ. К літнього душу, літ. Н сараю (тимчасового), літ. П, літ. С навісів, літ. Р альтанки, №1-7 споруд, І,ІІ мостіння.

20.09.2024 року представником ОСОБА_3 ОСОБА_22 подано уточнену зустрічну позовну заяву, відповідно якої просила суд: визнати нерухоме майно, набуте за час шлюбу, 21.03.1997 р між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до дня смерті ОСОБА_5 16.10.2019 р., а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю; Визнати за неповнолітньою ОСОБА_4 , 2010 р.н., право власності на 3/8 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А, житловою площею 37,4 м2, загальною площею 67,0 м2, сараю літ. Б, вбиральні літ. В, літньої кухні літ. Г, літньої кухні літ. Е, навісу літ. Ж, сараю літ. И, літнього душу літ. К, гаражу літ. Л, сараю літ. М, сараю (тимчасового) літ. Н, альтанки літ. Р, навісів літ. П, С, сараю лі. Т над Г, споруд мостіння № 1-7, І, ІІ в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2023 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Придніпровськоїтоварної біржи, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , третя особа: Органопікита піклуванняНовокодацькоїрайонноїу місті Дніпрі ради, про визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку та визнанняправа особистої власності надомоволодіння: уточнену зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , як законного представника неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Придніпровської товарної біржі, ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування адміністрації Новокадацького району Дніпропетровської міської ради, Державний нотаріус третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. про визнання майна набутого за час шлюбу спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 3/8 частку домоволодіння в порядку спадкування за заповітом.

08.11.2024 року з нотаріальної контори надійшла спадкова справа №114/2020.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до розгляду по суті.

У судовомузасіданні позивач ОСОБА_1 та їїпредставник ОСОБА_23 позовні вимогипідтримали тапросили їхзадовольнити зпідстав викладениху позовнійзаяві,зустрічний позовне визнали,просили узадоволенні зустрічнихпозовних вимогвідмовити зпідстав необґрунтованостіта незаконності. ОСОБА_1 суду пояснила,що післяодруження з ОСОБА_5 21.03.1997році,25.06.1997р.було придбанедомолодіння АДРЕСА_1 напідставі договорукупівлі-продажунерухомого майна,за ціною13403,00грн.10.10.1997році прававласності навкзанае домоволодіннябуло зареєстрованов ДніпропетровськомуБТІ. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.За життя ОСОБА_5 склав заповіт03.10.2017р.на малолітнюправнучку ОСОБА_4 ,2010р.н.27.02.2020року позивачзвернулась донотаріуса ззаявою проприйняття спадщинита отримала07.06.2022року Постановупро відмовуу вчиненнінотаріальної дії,причина зазначена Прававласності спадкодавцяна спадковемайно,а самедоговір купівлі-продажуякий бувнаданий спадкоємцем,повинен бувбути нотаріальнопосвідченим.Також додатковозазначила,що воназ ОСОБА_5 періодично проживалаі дореєстрації шлюбу,приблизно п`ять-шістьроків.Останні 5-6місяців передреєстрацією шлюбу,проживали вквартирі чоловікапо АДРЕСА_5 , так як 08.02.1997 року був укладений договір купівлі-продажу її кооперативної квартири АДРЕСА_3 , продаж якої вчинено за 10462 карбованці. 11.07.1997 році на Придніпровсьій біржі був укладений договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_6 між чоловіком ОСОБА_5 , ОСОБА_18 та покупцями. Продаж було вчинено приблизно за 6000,00 карб. Проте їй не відомо, яким чином були розпобілені та куди потрачені кошти від продажу цієї квартири, так як у матері чоловіка ще були інші діти. Підтвердила, що придбання спірного домоволодіння обговорювалося, планувалося між нею та чоловіком на протязі 6 місців, ще до реєстрації шлюбу, передивлялися декілька варіантів. Придбання домоволодіння по АДРЕСА_1 було для сумісного сімейного проживання, проте придбане було за її власні кошти. Зауважує, що так як їй не вистачало коштів післі продажу своєї квартири, вона позичила у своєї співробітниці ОСОБА_14 в червні 1997 році до купівлі-продажу будинку - 3500 карб. без зазначення дати повернення боргу. Віддати борг змогла тільки в листопада 2003 року, після продажу домоволодіння АДРЕСА_4 . Продаж було вчинено за 17066 грн.. Вказане домоволодіння належало їй на праві особистоі власності згідно договору дарування, укладеного 30.07.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_16 . Раніше ніж 2003 рік, не мала можливості віддати борг, так як всі кошти, які вони заробляли з чоловіком ОСОБА_5 витрачались на лікування, а потім поховання їхніх близьких ( ОСОБА_17 рідна матір, ОСОБА_18 рідна матір чоловіка, ОСОБА_19 рідний батько), які мешкали з ними в житловому будинку АДРЕСА_1 до своєї смерті. Всі решта коштів від продажу будинку АДРЕСА_4 , після повернення боргу ОСОБА_24 , пішли на будівництво після 2003 року: гаражу, літньої кухні, голуб`ятні, перекриття будинку. На пенсію ОСОБА_1 пішла у липні 1998 році, у зв`язку з тим, що необхідно було доглядати літніх батьків її з чоловіком. Пенсія була призначена мінімальна. Всі доходи чоловіка йшли на допомогу його доньці та онуки ОСОБА_20 . Бюджети були різні, проте в судовому засіданні на питання судді, зазначила, що продукти і необхідні деякі речі купляли разом. У 2017 році як чоловік так і вона склали заповіти на своє майно, яке їм належало. Чоловік на правнучку, ОСОБА_1 на свого племінника. Приблизно у 2009 році до них з чоловіком прийшла жити ОСОБА_20 - онука чоловіка. Після її одруження деякий час вона не проживала, але потім повернулась і вже почала проживати у них разом з чоловіком ще приблизно 3-3,5 роки. Відносини були добрі, сварок не було. Після смерті ОСОБА_5 , вона особисто запропонувала ОСОБА_20 щоб вона зі сім`єю переходила жити до неї, щоб вона її доглядала, так як остання має хронічні захворювання (цукровий діабет), а після її смерті все залишилось би ОСОБА_20 . З 2020 року так і було, ОСОБА_20 зі своєю сім`єю проживала у ОСОБА_1 та протязі шести місців після смерті ОСОБА_5 вона разом з ОСОБА_20 звернулись до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини. Проте після початку війни в країні, почалися непорозуміння в биту, і вона попросила щоб ОСОБА_20 шукала собі інше житло. І в той же час скасувала свій заповіт.

У судовому засіданні відповідач та її представник первісний позов визнали частково, а саме: щодо вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 25.06.1997 році не заперечували, в іншій частині заявлених вимог просили відмовити, зустрічний позов підтримали та просили його задовольнити. Суду пояснили, що домоволодіння було придбано під час шлюбу за сумісні кошти. 21.03.1997 року ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_1 , зважаючи на те, вони були разом з початку 1991 року і мали спільний бюджет. ОСОБА_5 мав власне житло, а саме: кв. за адресою: АДРЕСА_5 , яка належала ОСОБА_5 та його матері ОСОБА_18 . У ОСОБА_1 також було власне житло, а саме - квартира за адресою: АДРЕСА_7 . Ще до укладання шлюбу між ними була домовленість про придбання спільного житла. Першою 26.02.1997 року була продана кв. відповідачки за 10 462 грн. Відповідачка перейшла жити до чоловіка і була зареєстрована в його квартирі з 14.04.1997 року. Через 4,5 місяці після продажу квартири відповідачки було знайдено домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . В цей же час продавалась і квартира її чоловіка. 25.06.1997 року на Придніпровській товарній біржі було укладено договір купівліпродажу нерухомого майна № 66-НД/66-Н, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між продавцем ОСОБА_7 і покупцем ОСОБА_1 .. Цей договір був зареєстрований на Придніпровській товарній біржі 25.06.1997 року за № 66-Н. В п. 2 договору зазначається характеристика нерухомого майна: А1 житловий будинок, Б сарай, В вбиральня, Г літня кухня, Д сарай, № 1 водоколонка, № 2-8 огорожа, І мостіння. Згідно п. 4 договору домоволодіння продане за 13 403,00 грн. Право власності на вказане домоволодіння було зареєстроване відповідачкою в Дніпропетровському БТІ в реєстровій книзі № 607 за реєстровим № 66. Подружжя вело спільний бюджет і несло спільні витрати по господарству. Всі побудови відбувались у 2004-2014 р. Однак, всупереч цьому, позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 стверджує, що домоволодіння було придбане нею за власні кошти, отримані від продажу власної квартири. Вона зазначає, що за спірний будинок вона платила всі гроші сама та навіть складала боргову розписку із своєю співробітницею без зазначення строку повернення грошей, до моменту, коли у неї «з`являться гроші». А гроші, з`явились аж через 6 років. Про що аж ніяк не могла знати наперед позичальниця. 11.07.1997 року на Придніпровській товарній біржі було укладено договір купівліпродажу нерухомого майна № 102-НД/102-Н, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , між продавцями ОСОБА_5 і ОСОБА_18 та покупцями за 6183,00 грн. Всі борги, які виникли у родини після придбання домоволодіння АДРЕСА_1 , були закриті через 16 днів за рахунок грошей чоловіка (ще до виселення попереднього господаря з будинку). Крім того, за роки спільного проживання подружжя у будинку це домоволодіння суттєво розбудувалось, про що свідчить наданий відповідачкою новий технічний паспорт, складений інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_6 станом на 23.02.2022 року. Слід зазначити, що дати зведення нових будівель були спотворені. За змістом ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього. Щодо показів ОСОБА_1 в якості свідка, яка зазначала, що чоловік грошима їй не допомагав, був вдівець і сам виховував дочку. Стверджувала, що в 1998 році ділили гроші між братами і сестрами від продажу квартири АДРЕСА_6 (на 5 частин). Відносини з чоловіком з 1996 по 2003 роки були різні, сварились часто, чоловік пиячив. Всі гроші витрачав на доньку і онуку, продукти привозив додому. Мала пенсію по інвалідності 49 грн., однак стверджує, що мала окремий бюджет. Проти заповіту чоловіка не заперечувала. Підтвердила що була розмова з чоловіком про розпорядження майном, тобто за життя чоловіка проти поділу майна не заперечувала (кожен свою частину).

На протязі розгляду справи, були допитані наступні свідки, які надали покази під присягу:

-свідок ОСОБА_25 , яка є сусідкою і проживає по АДРЕСА_8 , зазначила, що після покупки Рудченками будинку АДРЕСА_1 по сусідству, на земельній ділянці були тільки будинок, сарай та времянка. Будівельні роботи почались пізніше, після 2003 року.

-свідок ОСОБА_26 , який є сусідом та проживає по АДРЕСА_1 , дав свідчення, що після придбання Рудченками будинку АДРЕСА_1 , будвілені роботи не велись приблизно 4-5 років. Жили сусіди ОСОБА_21 нормально, д. Вітя ( ОСОБА_27 ) був товариський. Першим почали будувати гараж, у сусіда була машина « ОСОБА_28 », а потім голуб`ятня, реконструкція літньої кухні.

-свідок ОСОБА_14 зазначила, що позичала ОСОБА_1 в 1997 році - 3500,00 грн. (на той час вони разом працювали), яких не вистачало на купівлю спірного будинку і позика була без встановлення строку повернення. У 2003 році ОСОБА_29 повернула борг, і розписку знищили.

Вказані покази були підтверджені свідком ОСОБА_30 , яка працювала в гастрономі з 1982 по 1998 р., та була свідком при оформленні розписки ОСОБА_1 у 1997 році в літку, запозичина сума була 3500,00 грн. В розписці її підпис також містився.

- свідок ОСОБА_31 , який є рідним братом ОСОБА_1 , в судовому засіданні зазначив, що після укладання шлюбу ОСОБА_29 з ОСОБА_27 у 1997 році, вони придбали домоволодіння. Знає, що у сестра продала свою квартиру. Також була квартира у баби ОСОБА_32 (матір ОСОБА_33 ), однокімнатна, яку також було продано. Після продажи однокімнатної квартири, баба ОСОБА_34 переїхала у будинок АДРЕСА_1 . ОСОБА_27 шуткував, що він живе у приймах. До нього особисто зверталась сестра позичити кошти 3-4 тис. карб., проте у нього таких грошей не було. У кого були запозичені кошти йому не відомо. Роки 2-3 вони нічого не будували. Потім після продажу будинку по сусідству, за якою доглядала сестра, почалися будівільні роботи. Маша, онука ОСОБА_27 проживала разом з сім`єю ОСОБА_21 , у літній кухні. Сестра ніколи не скаржилася. На день смерті чоловіка сестри ОСОБА_29 , він був поряд, приймав сповідь (капілан- священик).

- свідок ОСОБА_35 , зазначила, що є подругою ОСОБА_29 , раніше до 1997-1998 року були сусідками по квартирах по АДРЕСА_9 . Після укладання шлюбу з ОСОБА_27 ( ОСОБА_36 ), ОСОБА_29 з чоловіком проживали однією сім`єю. Особисто вона підтримувала дружні відносини з ОСОБА_29 , і тому була присутня на деяких святах. Будівництво та реконструкції на придбаній земельній ділянці, відбувалися після продажу ОСОБА_29 у 2003 році будинку по сусідству. Чоловік ОСОБА_29 підшучував, що він у приймах. Раніше вона працювала рулетчиком і тому знає які дії необхідно провести для введення в експлуатацію. Особисто вона допомогала ОСОБА_29 з технічною документацією. Спірний житловий будинок був оформлений на ім`я ОСОБА_1

- свідок ОСОБА_37 , двоюрідна племінниця померлого ОСОБА_5 .. під присягу надала наступні покази. З 10.09.2008 р вона проживала у сім`ї свого дяді - ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 , приблизно 9 місяців. Відносини між ОСОБА_5 та його дружиною були добрі, мали спільний бюджет, завжди їздили разом на ринок за продуктами. На вихідних у них були часто гості. Її батько допомогав сім`ї ОСОБА_21 робити косметичні ремонти (плитка, шпалери). Також у дяді ОСОБА_27 було хобі це голуб`ятня. ОСОБА_38 батько також допомогав в цій частині, так як передавав зерно з Синельниківського району, у батька були паї. ОСОБА_39 також добра людина. Піся смерті дяді, та вже коли у ОСОБА_40 погіршилися відносини з ОСОБА_20 , вона зателефонувала їй та запросила вирішити одне питання. Під час їхньої зустрічі, ОСОБА_41 запропонувала доглянути за нею до смерті, за що вона залише все своє майно. Проте, вона одразу повідмовила, що необхідно закликати ОСОБА_20 та обговорити це питання у її присутності. Більш розмова щодо догляду не піднімалась.

- свідок ОСОБА_42 в судовому засіданні, підтвердила, що вона є тіткою ОСОБА_20 . Пам`ятає, що ОСОБА_5 разом ОСОБА_1 та своєю матір`ю проживали по АДРЕСА_10 . У дяді був автомобіль «Волга». Відносини між ОСОБА_43 та ОСОБА_29 були завжди добрі.

- свідок ОСОБА_44 вказала, що вона племінниця покійного ОСОБА_5 , зазначила, що ніякого розподілу грошей між сестрами і братами від продажу його квартири АДРЕСА_6 не відбувалось, так як бабуся ОСОБА_18 проживала постійно з д. ОСОБА_27 . Вона особисто часто приїздилав будинокза життяпокійного дядька.Знала прозаповіт надитину ОСОБА_45 відсамого ОСОБА_27 .Свідок дужездивована ситуацієюнавколо будинкуі відношенням ОСОБА_40 до ОСОБА_20 ,яку вважаласвоєю онукою.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, просила суд розгляднути справу без її участі.

Представник органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпропетровської міської ради просила розгляднути справу без її участі, винести рішення з врахування інтересів дитини.

Суд, вислухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства, вважає, що позовні вимоги та зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.03.1997 Відділом реєстрації актів громадянського стану Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, було зареєстровано шлюб між ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що зроблено відповідний актовий запис № 98. Після реєстрації шлюбу, дружина зімнила прізвища з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_21 ».

25.06.1997 року між ОСОБА_7 , як продавець та ОСОБА_1 , як покупець укладено договір купівлі-продажу домоволодіння, жилою площею 40,6 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу був зареєстрований на товарній біржі «Прдніпровська товарна біржа» за реєстраційним номером №66-НД/66-Н на підставі ст.. 15 Закону України «Про товарну біржу» нотаріальному посвідченню не підлягав.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу від 25.06.1997 р. право власності на зазначене житлове приміщення було зареєстровано за ОСОБА_1 в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації 10.10.1997 р., запис в реєстраційній книзі №607 за реєстрованим №66, що підтверджується відповідною відміткою на договорі купівлі-продажу.

Факт наявності зареєстрованого за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 також підтверджується відповіддю Дніпровського міського БТІ № 3372 від 16.03.2020, яка надавалась на запит нотаріуса.

Відповідно технічного паспорту, житлового будинку літ. А по АДРЕСА_1 , житлова площа 40,6 кв.м., загальна площа 69,0 кв.м.

Станом на 23.02.2022 року домоволоіднння по АДРЕСА_1 складається з: літ. А житлового будинку (шлакобетон утеплений пінопластом) житловою площею 37,4 кв.м., загальною площею 67,0 кв.м, літ. Б сараю (цегла), літ. В вбиральні (дерево), літ.Г літньої кухні (шлаком.), літ. Е літньої кухні (цегла), літ. Ж навісу, літ. И- сараю (шифер), літ. К літнього душу (шифер), літ. Л гаражу (шлакоблок), літ. М сараю (шлакоблок), літ. Н сараю (тимчасового) (шифер), літ. П, літ. С навісів, ліь. Р альтанки (полікарбонат), літ. Т над Г сараю (цегла), №1-7 споруд, І, ІІ мостіння.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого Шевченківським районим у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 17.10.2019, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 помер у віці 74 роки, про що зроблено актовий запис №1746.

Постановою державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. від 07 червня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/8 частку житлового будинку з господарчими будівлями, спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з підстави відсутності факту нотаріального правовстановлюючого документа.

Постановою державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. від 27 червня 2022 року відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/8 частку житлового будинку з господарчими будівлями, спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з підстави відсутності факту нотаріального правовстановлюючого документа.

Установлено, що за життя 03.10.2017 року ОСОБА_5 склав заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Жуковою Ю.Ю., та відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого не складалося, ві взагалі все те, що на день смерті буде йому належати, і на що він за законом буде матиме право заповів своїй правнучці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно спадкової справи №34/2019 заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_7 , свідоцтво про право на спадщину за законом отримала 22.11.2019 року його дружина ОСОБА_2 .

Сторона відповідача не заперечувала проти визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25.06.1997 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 на Придніпровській товарній біржі, зареєстрованого за №66-Н.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст.224 ЦК УРСР (вредакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язуєтьсяприйняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зіст. 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. При цьому, ч.2ст.15 Закону України «Про товарну біржу»(в редакції, діючій на час укладення договору) передбачено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Аналіз вказаних норм в їх сукупності приводить суд до переконання про існування колізії в матеріальних нормах, що визначали вимоги до форми угоди щодо відчуження нерухомого майна.

Згідно з приписами ч.2ст.47 ЦК УРСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною; в цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Судом встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу домоволодіння від 25.06.1997 року дійсно підлягав нотаріальному посвідченню, однак не був нотаріально оформлений з посиланням наст.15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року(в редакції, чинній на момент укладення договору), примітка про що міститься безпосередньо у змісті договору в частині зазначення відомостей про його реєстрацію на товарній біржі.

Не дивлячись на відсутність нотаріального посвідчення договору, на його підставі право власності на відчужуваний об`єкт нерухомості було зареєстроване за ОСОБА_1 , як покупцем за договором у Дніпровському міському бюро технічної інвентаризації.

Натомість, матеріали цивільної справи не містять спростування твердження позивача, що на момент укладення оспорюваного правочину сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов, зі свого боку ОСОБА_1 як покупець виконала обов`язок по виплаті продавцям вартості квартири, факт отримання останніми коштів до укладення правочину зазначено в п.4 договору.

Відповідно до ч.2ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За змістомст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно дост.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, а також те, що між сторонами відбулося повне виконання договору, всі істотні його умови погоджені, загальних договірних засад та прав і свобод сторін договору не порушують, угода купівлі-продажу фактично відбулася з передачею оплати за майном продавцеві, а самого майнапокупцеві, право власності на нерухоме майно належним чином зареєстроване за позивачем, тому суд вважає необхідним позовні вимоги в цій частині задовольнити, договір купівлі-продажу від 25 червня 1997 рокувизнати дійсним.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за позивачем, то при її вирішенні суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті15, частиною першою статті16 ЦК Україникожна особі має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. ст.12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Оскільки, як встановлено вище у даній справі, спірне майно, на яке претендує позивач було до 01.01.2004, то його правовий режим повинен визначатися за положеннями КпШС України.

Так, відповідно до ст. 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення міститьст. 60СК України).

Згіднозст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно достатті 16 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом іКодексом про шлюб та сім`юУкраїни (2006-07).

За правилами статті 60СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зістаттею 60СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Конструкція норми статті 60СК України, свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено упостанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60СК України тавизначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Статтею 57 СК України, визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.

За змістом частини 1 статті 57СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті коштиодного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, заособисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу, не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 4 ст. 263ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17(провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що устатті 60СК України, закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить істаття 368ЦК України. Частиною першою статті 70СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті коштине буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц.

Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 в обґрунтування позову та заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, стверджує, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не є об`єктом спільного майна подружжя, оскільки цей будинок придбано за її особисті кошти.

ОСОБА_1 була власником кооперативної квартири АДРЕСА_3 . 08.02.1997 ОСОБА_46 уклала договір купівлі-продажу між нею та ОСОБА_12 на вказану квартиру. Продаж було вчинено за 10462,00 грн., які вона отримала від покупця. Вказані факти не заперечувались сторонами по справі.

Вартість спірного будинку придбаного у шлюбі склала 13403,00 грн. Позивачка також посилалася, що вона брала ще кошти у розмірі 3500,00 карб, які їй бракували у борг у своєї співробітниці для купівлі спірного домоволодіння.

В даному випадку, на підтвердження вказаної обставини сторона позивача посилається на одне джерело доказів показання свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_47 .

Однак, відповідно Договору купівлі-продажу від 11.07.1997 року, який був зареєстрований на Прдніпровській товарній біржі за реєстраційним номером №102-НД/102-Н ОСОБА_5 та ОСОБА_18 продали належну їм квартиру АДРЕСА_6 ОСОБА_48 , ОСОБА_49 Продаж було вчинено за 6182,51 грн.

Сторони не заперечували, що у домоволодінні АДРЕСА_1 разом з подружжям ОСОБА_21 з самого початку проживала і матір ОСОБА_5 ОСОБА_18 , (співвласниця квартири АДРЕСА_6 ), яка мешкала у спріному будинку до своєї смерті - 19.02.2000 р.

В судовому засіданні ОСОБА_1 додатково пояснила, що домоволодіння АДРЕСА_1 , було придбане для спільного проживання їхньої родини, продукти, інші необхідні речі покупали разом, проте були і особисті кошти у кожного. Додатково зазначаючи, що гараж почали будувати для автомобіля «Волга», який на той час був у користуванні її чоловіка ОСОБА_5 .

Твердження ОСОБА_1 , що після виходу на пенсію у 1998 році вона займалась доглядом за літніми батьками її та її чоловіка, її пенсія складала 49 грн., а кошти для будівельних робіт та погашення боргу, з`явилися тільки після 2003 року, свідчать про те, що основним джерелом існування сім`ї ОСОБА_21 з 1998 по 2003 рік були доходи чоловіка, який офіційно працював.

В письмових поясненях ОСОБА_1 зазначала, що раніше ніж листопад 2003 рік, не мала матеріальної можливості повернути борг ОСОБА_14 , так як всі кошти, які вони з чоловіком ОСОБА_5 заробляли витрачались на лікування, а потім поховання їхніх близьких родичів, які проживали разом з ними в спірному будинку. Окрім цього, було зазначено, що споруди: ОСОБА_50 , тимчасовий (без фундаменту) сарай Н будувались на протязі 2010-2015 р.р., навіс Ж,С,П будувався в період 2008-2015 р., за спільні гроші подружжя ОСОБА_21 , які не є суттєвими змінами в спадковому домоволодінні.

Вищезазначене спростовує позицію позивача, щодо перебування ОСОБА_1 у шлюбі на протязі 22 років не маючи спільного сімейного бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 13ЦПК України судрозглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 78 ЦПК Українивизначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідност. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Але, посилання позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 , щодо придбання нею спірного житлового будинку за особисті кошти, які належали їй особисто від продажу нерухомого майна та отримання суми у борг, є безпідставними та необгрунтованими, оскільки належних та допустимих доказів цього стороною позивача не надано. Передача грошових коштів у борг, показами свідка не підтверджується, а будь які письмові докази з цього приводу, у матеріалах справи відсутні. Як і не надано належних та допустимих доказів стороною позивача, що всі отримані від продажу нерухомого майна кошти були витрачені позивачкою саме на купівлю спірного житлового будинку.

Суд вказує, що за загальним правилом показаннями сторони та показами свідків не може доводитись факт виконання зобов`язання за договором. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанві від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17 (провадження №61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі №569/24347/18 (провадженя №61-16630св19).

Також суд зауважує, що правочин з купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , вчинено ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 .. При цьому, він не містить застережень відносно того, що сплачені покупцеві грошові кошти у розмірі 13403,00 грн., є особистою власністю ОСОБА_1 .

Отже, ОСОБА_1 перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , укладаючи цей договір, повинна була усвідомлювати свої дії та передбачати наслідки укладення цього договору.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, тобто на нього поширюється презумпція спільності права власності подружжя, яке набуте ними у період шлюбу, яка не спростована ОСОБА_1 належними та допустимими доказами,.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що спірний житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_21 .

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що первісні позовні вимоги в частині визнання майна особистою власністю, не підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічних вимог ОСОБА_3 , як законного представника неповнолітньої ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю.

Як вже було зазначено судом, спірний житловий будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_21 .

Відповідно до ст. 1226ЦКчастка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Частинами 1, 2 ст. 71Закону України "Про нотаріат"встановлено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Визначення судами частки подружжя у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно (квартиру) за померлими суперечить вимогам ст. 3ЦПК, статей 27 - 31 ЦПК, оскільки судом вирішується питання про права осіб, які не є сторонами процесу та у зв`язку зі смертю не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_3 у частці визнання нерухоме майно, набуте за час шлюбу між подружжям ОСОБА_21 , а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, не підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 права власності на 3/8 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А, житловою площею 37,4 м2, загальною площею 67,0 м2, сараю літ. Б, вбиральні літ. В, літньої кухні літ. Г, навісу літ. Ж, літнього душу літ. К, сараю (тимчасового) літ. Н, альтанки літ. Р, навісів літ. П, С, споруд, мостіння № 1-7, І, ІІ, літньої кухні літ Е, сараю літ. И, гаражу літ Л, сараю літ. М, сараю літ Т над Г в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . При її вирішенні суд виходить з такого.

Відповідно до ст. ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зст. 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно достатті 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Стаття 1234 ЦК Українивизначає, що право на заповітмає фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповітздійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до положень частини третьоїстатті 1247ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними устаттях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно достатті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчуєзаповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записатизаповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разізаповітмає бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитатизаповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1223 ЦК Українипередбачено: ч. 1 Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Частиною 2 У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу. Частиною 3 Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1ст. 1269 ЦК Україниспадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно із ч. 1ст. 1296 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1ст. 1297 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

За зверненнями 27.02.2020 року до державного нотаріуса Рудченко Г.А. та ОСОБА_3 з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , нотаріусом були визначені частки житлового будинку у постановах про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 07.06.2022 та 27.06.2022 р. на кожного спадкоємця, а саме: ОСОБА_1 - 1/8 частка житлового будинку з господарчими будівлями, спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 3/8 частки житлового будинку з господарчими будівлями, спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ОСОБА_5 .

В судових засідання ОСОБА_1 зазначалось, що у період складання її чоловіком ОСОБА_5 заповіту на свою правнучку ОСОБА_51 , вона приблизно на протязі тижня, також склала заповіт спочатку на дитину рідної племінниці, а згодом переписала заповіт на рідного брата ОСОБА_52 .

Тобто, ОСОБА_1 визнавалось право чоловіка ОСОБА_5 на складання заповіту, на спірне нерухоме майно, яке він і заповів своїй правнучці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно Рішення викоконавчого комітету Леніської районної ради від 05.05.1998 р. за №186/6, гр. ОСОБА_1 було отримано дозвіл на будівництво гаража по АДРЕСА_1 , та зобов`язано внести зміни в генплан через міжміське бюро технічної інвентаризації.

Відповідно технічного паспорту від 01.05.2023 року будинку за адресою: АДРЕСА_1 , від 01.05.2023 року, висновком інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_53 , зазначено: що станом на 01.05.2023 р. зазначене домоволодіння складається з літ.А житлового будинку житловою площею 37,4 кв.м., загальною площею 67,0 кв.м., літ. Б сараю, літ. В вбиральні, літ. Г літньої кухні, літ. Е літньої кухні, літ. Ж навісу, літ. И сараю, літ. К літнього душу, літ. Л гаражу, літ. М сараю, літ. Н сараю (тимчасового), літ. П, літ. С навісів, літ. Р альтанки, літ. Т над Г сараю, №1-7 споруд, І,ІІ мостіння.

Проектно-дозвільної документації на будівництво веранди літ. а4 загальною площею 6,3 кв.м., літньої кухні літ. Е, сараїв літ. И, літ. Т над Г, гаражу літ.Л, сараю літ. М не надано.

Без урахування будівель, на будівництво яких не надано проектно-дозвільної документаці, домоволодіння по АДРЕСА_1 складається з: літ. А житлового будинку житловою площею 37,4 кв.м, загальною площею 67,0 кв. м, сараю літ. Б, вбиральні літ. В, літньої кухні літ. Г, навісу літ. Ж, літнього душу літ. К, сараю (тимчасового) літ. Н, альтанки літ. Р, навісів літ. П, С, споруд № 1-7, мостіння І, ІІ.

Заповіт від 03.10.2017 року є належним чином оформленим, жодним органом не визнаний нікчемним. Із заповіту простежується дійсна послідовна воля померлого заповісти все його нерухоме та рухоме майно, належне йому на дату його смерті саме ОСОБА_4 (позивачу за зустрічному позову), тому за ОСОБА_4 слід визнати право власності на все майно, яке перебувало у власності померлого ОСОБА_5 у порядку спадкування за заповітом.

Вимога позивача про визнання за ОСОБА_4 права власності в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_5 , на 3/8 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , обгрунтована оскільки нотаріусом було відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом саме на 3/8 частки житлового будинку з господарчими будівлями, спорудами.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК).

За загальним правиломстатті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК Українирегулює питання набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва: право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Ураховуючи те, що за змістом статей316,317 ЦК Україниправо власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва, відповідно до частини другоїстатті 376 ЦК України, не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Частиною третьоюстатті 331 ЦК Українивизначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Не набувають такого права і спадкоємці цих осіб.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, наведеною у постанові від 27 березня 2019 року в справі № 2-1625/1997 (провадження № 61-6331св18) умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельні ділянки є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому чинним законодавством України порядку.

Відтак, спадкування є формою правонаступництва, що реалізується спадкоємцем в межах обсягу спадкової маси та не включає в себе процесуальні права та обов`язки спадкодавця, які ним не реалізовані за життя.

У постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судамистатті 376 Цивільного кодексу України(про правовий режим самочинного будівництва)" від 30.03.2012 р. № 6 зазначено, що під час розгляду справ зазначеної категорії судам потрібно мати на увазі, що відповідно достатті 26 Закону України "Про основи містобудування"спори з питань містобудування вирішують ради, інспекції державного архітектурного контролю в межах їхніх повноважень, а також суд згідно із законодавством.

Відповідно дост. 10 Закону України "Про архітектурну діяльність"контроль та нагляд за будівництвом здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.

Згідно п. п. 2-4 ст. 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України Державна архітектурно-будівельна інспекція приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає відповідні сертифікати, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації та повертає такі декларації); реєструє повідомлення та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення та декларації про початок виконання будівельних робіт та у визначених законодавством випадках повертає такі декларації; у визначених законодавством випадках надає дозволи на виконання будівельних робіт, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт.

Постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 461 "Про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів"визначає, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі - декларація).

Надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними статтею 7 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

Пунктом 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р № 461, зазначається: у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта. Технічне обстеження проводиться суб`єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України Про архітектурну діяльність одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою-підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат.

Отже, суд не вправі визнавати за особою право власності в порядку спадкування на зазначений вище житловий будинок, оскільки це право не було зареєстровано ні за одним з подружжя ОСОБА_21 .

Відповідно до ч. 6ст. 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тобто, позивач або інші особи повинні довести, що їх діями не було порушено їх права або права відповідачів. Однак, жодних доказів зазначеними особами до суду не надано.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача за зустрічним позовом стосовно наполягання на задоволені позовних вимогах і в частині самочинного будівництва, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення особи, яка має право на такі звернення до відповідних органів про прийняття в експлуатацію будівель та інших гочподарсих споруд, а також про відмову цих органів у його вирішенні, а суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво, узгоджувати забудови й приймати в експлуатацію об`єкти нерухомості.

Таким чином,виходячи ззаявлених позовнихвимог,системного аналізуположень чинногозаконодавства Українита матеріалівсправи,суд дійшоввисновку проте,що позовнівимоги,частково підлягають до задоволення в межах обґрунтовано та підставно заявлених позовних вимог і слід визнати за неповнолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , право власності на 3/8 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А, житловою площею 37,4 м2, загальною площею 67,0 м2, сараю літ. Б, вбиральні літ. В, літньої кухні літ. Г, навісу літ. Ж, літнього душу літ. К, сараю (тимчасового) літ. Н, альтанки літ. Р, навісів літ. П, С, споруд № 1-7,мостіння І,ІІ впорядку спадкуванняза заповітомпісля смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а врешті вимог зустрічного позову слід відмовити за вищенаведених підстав.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 10, 81, 89,259,263-265,273,354-355 ЦПК Українисуд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Придніпровськоїтоварної біржи, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , третя особа: Органопікита піклуванняНовокодацькоїрайонноїу місті Дніпрі ради, про визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку та визнанняправа особистої власності надомоволодіння задовольнити чатсоково.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_1 на Придніпровській товарній біржі, зареєстрованого 25.06.1997 р. за № 66-Н, а також зареєстрованого в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації 10.10.1997 р. в реєстровій книзі № 607 за реєстровим № 66.

В інший частині позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 , як законного представника неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Придніпровської товарної біржі, ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування адміністрації Новокадацького району Дніпропетровської міської ради, Державний нотаріус третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Лариси Анатоліївни про визнання майна набутого за час шлюбу спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 3/8 частку домоволодіння в порядку спадкування за заповітом задовольнити частково.

Визнати за неповнолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , право власності на 3/8 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А, житловою площею 37,4 м2, загальною площею 67,0 м2, сараю літ. Б, вбиральні літ. В, літньої кухні літ. Г, навісу літ. Ж, літнього душу літ. К, сараю (тимчасового) літ. Н, альтанки літ. Р, навісів літ. П, С, споруд № 1-7,мостіння І,ІІв порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В інший частині зустрічних позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_11 ;

відповідач за первісним позовом та за зустрічним позовом: Придніпровська товарна біржа, юридична адреса: 49070, м. Дніпро, вул.. Січеславська Набережна буд. 15-а, ЄДРПОУ: 134203990;

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , законний представник ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_12 ;

відповідач за первісним позовом та за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , падреса проживання: АДРЕСА_13 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:

Орган опіки та піклування Новокодацької районної у місті Дніпрі Ради, юридична адреса: 49064, м. Дніпро, пр.. ім.. Сергія Нігояна, буд. 77, ЄДРПОУ: 04052577;

державний нотаріус Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Ларсиа Анатоліївна, адреса: 49006, м. Дніпро, вул. Робоча, 22А.

Суддя: Н.О. Бізяєва