Постанова

від 26.11.2024 по справі 644/1148/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 листопада 2024 року

м. Харків

справа № 644/1148/22

провадження № 22-ц/818/3728/24

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі приватний виконавець Бабенко Дмитро Анатолійович, Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_2 ,

третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Бабенка Дмитра Анатолійовича, Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 , третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсними результатів електронних торгів, акту приватного виконавця, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, про витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2024 року, постановлене під головуванням судді Бабенко Ю.П.,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця Бабенка Дмитра Анатолійовича, Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 , третя особа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсними результатів електронних торгів, акту приватного виконавця, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2024 року позов задоволено. Визнано недійсними результати електронних торгів за лотом №504503, які відбулися 04.01.2022 року, з реалізації трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 38.6 кв.м., загальною площею 56.3 кв.м., оформлені протоколом №565405 від 04.01.2022 року. Визнано недійсним акт приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. від 12.01.2022 року про проведені Державним підприємством «СЕТАМ» електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 (номер лота 504503). Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 14.01.2022 року №19, видане приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луніною Т.А. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2560818263120). Стягнуто з приватного виконавця Бабенка Дмитра Анатолійовича, Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в розмірі по 1323,20 грн з кожного.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Додатково зазначає, що позбавлення права власності на майно, що було набуто відповідно до порядку, встановленому законодавством, є порушенням норм Конституції України. Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право приватної власності є непорушним. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. На підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. І це є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмови в задоволенні позову. Вважає, що суд ухвалив рішення на підставі припущення обізнаності Приватним виконавцем Бабенко Д. А. факту смерті Боржника всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, адже доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вважає, що суд першої інстанції помилково зазначив, що після смерті Боржника не було вирішено питання щодо залучення його правонаступників чи щодо закінчення виконавчого провадження, і в межах зазначеного виконавчого провадження було проведено 04.01.2022 року електронні торги з реалізації зазначеної квартири і, що усі дії в межах відкритого виконавчого провадження після 10.10.2021 року були здійснені Приватним виконавцем після смерті Боржника. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Зауважує, що з моменту виникнення спірних правовідносин, а саме з 2012 року і по момент звернення стягнення на спірну нерухомість у 2022 році, тобто впродовж 10 років, позивач жодним чином не намагалася остаточно зареєструвати право власності на спільну нерухомість на себе, що дає підстави вважати що договір дарування було вчинення з метою ухилення Боржника від виконання зобов`язань покладених на нього рішенням суду, оскільки інформація щодо переходу права власності на спірну нерухомість від Боржника до Позивача не міститься ніде, договір дарування жодним чином не зареєстрований будь-який правочин, вчинений Боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого Боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. На зазначене вище суд першої інстанції уваги не звернув, хоча мав би критично оцінити обставини набуття позивачем права власності на спірну нерухомість. Зазначає, що якщо позивач вважає себе власником майна, яке було відчужене в рамках виконання рішення суду, належним способом захисту буде саме звернення з відповідним позовом до кредитора щодо стягнення грошових коштів які були отримані останнім після реалізації спірного об`єкту нерухомості. І саме такий спосіб захисту прав позивача, можливість отримання нею відповідного відшкодування, і є ефективним способом захисту її прав. Враховуючи вищевикладене, зазначає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви. Позивач, який не є стороною виконавчого провадження та не оскаржував дії Приватного виконавця, не бажаючи належним чином зареєструвати право власності на спірну нерухомість, використовуючи цивільні права на шкоду кредитору ОТП Факторинг Україна, разом із померлим боржником, вдався до фрауторного правочину дарування спірної нерухомості, з метою уникнення звернення стягнення. В період настання у боржника цивільно-правової відповідальності за невиконання рішення суду та намагається отримати майно, яке їй не належить від добросовісного набувача, який набув його в рамках процедури, встановленої законодавством для примусового виконання судових рішень, поклавши на останнього тягар пошуку способів.

Представник ОСОБА_1 адвокат Дробчак Л.В. надала відзив на апеляційну скаргу, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Приватним виконавцем Бабенко Д.А. надано відзив на апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , яка до 01 січня 2013 року, а саме 14.12.2012 року отримала зазначену вище квартиру за договором дарування, стала власником квартири АДРЕСА_1 з моменту нотаріального посвідчення договору дарування і прийняття дарунку незалежно від того, чи здійснила вона в подальшому державну реєстрацію свого права власності, чи правочину. При цьому, суд взяв до уваги, що ОСОБА_1 одержала оригінальний примірник договору дарування квартири від 14.12.2012 року після його нотаріального посвідчення, а отже прийняла дарунок. Доводи адвоката Міліруд Є.О. про не проведення реєстрації прав власності після посвідчення договору дарування квартири, доводи приватного виконавця про не надання позивачем жодного належного документального підтвердження реєстрації свого права власності на вказану квартиру, аргументи представника ТОВ «ОТП Факторинг» про неналежну реєстрацію договору дарування квартири від 14.12.2012 року, не заслуговують на увагу, оскільки згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17, державна реєстрація права власності не була передумовою набуття права власності. Аргументи представника ТОВ «ОТП Факторинг» про те, що договір дарування квартири від 14.12.2012 року є фіктивним та укладеним між сторонами з метою уникнення відповідальності перед кредитором, не підтверджені доказами по справі, а тому суд їх не врахував. Перед поданням заявки на реалізацію арештованого майна приватний виконавець був зобов`язаний ознайомити боржника ОСОБА_4 із результатами оцінки нерухомого майна. Суду не надано доказів того, що приватний виконавець вчинив відповідні дії, направлені на ознайомлення боржника із результатами оцінки, що він направляв письмове повідомлення боржнику. При цьому суд взяв до уваги посилання, викладені в постанові ВСУ від 13.04.2016 року по справі №6-2988цс15 про те, що загальний зміст поняття «повідомлення» передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей. Приватним виконавцем Бабенко Д.А. було порушено порядок направлення заявки про реалізацію арештованого майна, адже він був зобов`язаний ознайомити боржника ОСОБА_4 із висновком про вартість об`єкта оцінки, що неможливо було зробити з огляду на смерть боржника. Тобто, виконавцем не було виконано вимоги, передбачені п.3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна. Подібна позиція викладена в постанові ВС від 11.02.2021 року по справі № 761/15797/19. Вказане призвело до того, що не було встановлено факт смерті боржника і зміна права власності на спірну квартиру, що у сукупності та окремо унеможливлювало реалізацію нерухомого майна на електронних торгах. Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що під час проведення електронних торгів за лотом №504503 від 04.01.2022 року мало місце порушення порядку реалізації нерухомого майна на електронних торгах, визначеного Законом України«Про виконавчепровадження» та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5№ 2831/5. Ці порушення вплинули на результати електронних торгів, мало місце порушення прав і законних інтересів позивача, майно якої було реалізовано на торгах за відсутності правового зв`язку із зобов`язаннями боржника. Тому суд першої інстанції дійшов висновку що наявні підстави для визнання недійсними на підставі ч.1 ст.215 ЦК України результатів електронних торгів 04.01.2022 року за лотом №504503, акту приватного виконавця про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 14.01.2022 року. Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про визнання електронних торгів 04.01.2022 року за лотом №504503 недійсними, тому дійшов висновку, що вказана квартира вибула із володіння ОСОБА_1 не з її волі іншим шляхом, на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК України отже, задовольняє позовні вимоги про витребування вказаної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . З урахуванням викладеного, не заслуговують на увагу доводи приватного виконавця про те, що у ОСОБА_2 , як добросовісного набувача майна, відповідно до ч.2 ст.388 ЦК України не може бути витребувано майно, продане в порядку виконання судових рішень. При цьому, суд першої інстанції взяв до уваги, що витребування майна не може бути єдиним належним способом захисту прав, оскільки без визнання електронних торгів недійсними позивач не має змоги витребувати квартиру із володіння добросовісного набувача ОСОБА_2 . Отже, належним способом захисту прав позивача є визнання електронних торгів недійсними і витребування майна. Застосування такого способу захисту цивільного права є об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Цей спосіб захисту прав позивача відновить її права. З урахуванням викладеного, не заслуговують на увагу доводи приватного виконавця Бабенко Д.А. про те, що ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту порушеного права.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 04.01.2022 року ДП «СЕТАМ» реалізовано квартиру АДРЕСА_1 на прилюдних торгах, переможцем яких став ОСОБА_2 .

ДП «СЕТАМ» сформовано протокол проведення електронних торгів №565405, які відбулися 04.01.2022 року, переможцем яких став ОСОБА_2

12.01.2022 року приватним виконавцем Бабенко Д.А. складено акт про проведені електронні торги.

На підставі цього акту нотаріусом Луніною Т.А. було видано свідоцтво від 14.01.2022 року на підтвердження належності ОСОБА_2 вказаної квартири на праві власності.

Проведенню зазначених торгів передували наступні обставини.

05.10.2021 року приватним виконавцем Бабенко Д.А. відкрито виконавче провадження №67031886, на підставі виконавчого листа виданого на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.10.2011 року по справі №2029/2-336/11, яким було стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором в розмірі 350082,24 грн.

28.10.2021 року приватним виконавцем Бабенко Д.А. прийнято постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_4 , а саме зазначеної вище квартири, що підтверджується копією зазначеної постанови.

За замовленням приватного виконавця ТОВ «Експертна оцінка майнових прав» 10.12.2021 року було складено висновок про вартість зазначеної вище квартири 446000 грн, що підтверджується копією зазначеного висновку.

15.12.2021 року за №11964 на адресу ОСОБА_4 складено повідомлення приватного виконавця про результати оцінки майна, що підтверджується копією повідомлення.

Виконавець Бабенко Д.А. направив до ДП «СЕТАМ» заявку на реалізацію арештованого майна, а саме зазначеної вище квартири, що підтверджується копією заявки.

Разом з тим ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_4 помер.

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру вбачається, що після смерті ОСОБА_4 ніхто із спадкоємців не подавав заяву про прийняття спадщини, спадкова справа не відкривалася.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 15.12.2021 року ОСОБА_4 був зареєстрований власником в цілому квартири АДРЕСА_1 .

Проте, як вбачається з договору дарування від 14.12.2012 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори Козелько Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №3-2933, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 , а вона прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 . В п.11 зазначеного договору вказано на те, що право власності обдарованої на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдарована свідчить, що вона дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення. Згідно п.12 вказаного договору, цей договір складено в двох примірниках, один з яких залишається в нотаріальній конторі, а другий, що має силу оригінала, видається обдаровуваній.

Викладене підтверджується копією договору дарування квартири від 14.12.2012 року, листом завідувача Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори від 08.02.2022 року за №517/01-16.

Згідно рішення 1 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.11.2015 року №12/15, назву «вул. Тухачевського» змінено на «вул. Душкіна».

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що 14.12.2012 року ОСОБА_4 подарував їй зазначену квартиру. Договір дарування був посвідчений нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №3-2933. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.10.2011 року по справі №2-336/11 було стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг» - 350082.24 грн. 12.06.2019 року видано виконавчий лист №2029/2-336/11. 05.10.2021 року приватним виконавцем Бабенко Д.А. відкрито виконавче провадження №67031886. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті ніхто із спадкоємців не подавав заяву про прийняття спадщини, спадкова справа не відкривалася. 28.10.2021 року приватним виконавцем прийнято постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_4 , а саме зазначеної вище квартири. Було підготовлено висновок про вартість квартири 446000 грн. Виконавець направив до ДП «СЕТАМ» заявку на реалізацію арештованого майна. 04.01.2022 року ДП «СЕТАМ» реалізовано зазначену квартиру на прилюдних торгах, переможцем яких став ОСОБА_2 04.01.2022 року ДП «СЕТАМ» було сформовано протокол проведення електронних торгів №565405. На підставі цього протоколу приватним виконавцем складено акт про проведені електронні торги. На підставі цього акту нотаріусом Луніною Т.А. було видано свідоцтво від 14.01.2022 року на підтвердження належності ОСОБА_2 вказаної квартири на праві власності. Беручи до уваги, що ОСОБА_1 набула право власності на зазначену квартиру за договором дарування з моменту його нотаріального посвідчення та реєстрації в реєстрі правочинів за №3-2933, ОСОБА_4 , як дарувальник, втратив право власності на вказану квартиру, а тому будь-які боргові зобов`язання колишнього власника не могли задовольнятись за рахунок вказаного майна. В межах зазначеного виконавчого провадження позивача було незаконно позбавлено права власності на нерухоме майно шляхом реалізації належної їй квартири на електронних торгах поза її волею. Крім того, усі дії в межах зазначеного виконавчого провадження було здійснено після смерті боржника. Експертна оцінка нерухомого майна була проведена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки суб`єкт оціночної діяльності не здійснював жодного огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього обстеження. Також було порушено порядок ознайомлення боржника із звітом про оцінку майна та складання заявки на реалізацію арештованого майна. Приватний виконавець був зобов`язаний ознайомити боржника ОСОБА_4 із висновком про вартість об`єкта оцінки від 10.12.2021 року, що неможливо було зробити з огляду на смерть боржника. Просила суд визнати недійсними результати електронних торгів за лотом №504503 з реалізації трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 38.6 кв.м., загальною площею 56.3 кв.м., оформлені протоколом №565405 від 04.01.2022 року; визнати недійсним акт приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. про проведені Державним підприємством «СЕТАМ» електронні торги з реалізації зазначеної квартири (номер лота 504503); визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 14.01.2022 року №19, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луніною Т.А.; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вказану квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2560818263120).

Щодо набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, судова колегія зазначає наступне.

Частиною 1 ст.328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 1 ст.210 ЦК України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст.ст.718, 719, 722 ЦК України, дарунком можуть бути нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Згідно ст.182ЦК Українив редакції,чинній начас виникненняспірних правовідносин,право власностіта іншіречові правана нерухоміречі,обмеження цихправ,їх виникнення,перехід іприпинення підлягаютьдержавній реєстрації. Державнареєстрація правна нерухомістьі правочинівщодо нерухомостіє публічною,здійснюється відповідниморганом,який зобов`язанийнадавати інформаціюпро реєстраціюта зареєстрованіправа впорядку,встановленому законом. Відмовау державнійреєстрації правана нерухомістьабо правочинівщодо нерухомості,ухилення відреєстрації,відмова віднадання інформаціїпро реєстраціюможуть бутиоскаржені досуду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в її постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) і зазначила наступне. Станом на 21 листопада 2011 року (дата укладення позивачем відповідного договору купівлі-продажу спірної квартири) питання виникнення у набувача права власності на нерухоме майно у разі його відчуження за договором було врегульовано досить суперечливо:

- в ЦК України містилися норми як про державну реєстрацію прав, так і правочинів (частина друга статті 182, статті 210, 657),

- за Законом України № 1952-IV, який на вказану дату був чинний у редакції Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно ще не здійснювалася й почала проводитись лише з 01 січня 2013 року (1878-VI пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VI).

Частиною третьою статті 3Закону №1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) передбачалося, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Причому таке конститутивне значення державної реєстрації для виникнення речових прав на нерухоме майно не може вважатись елементом порядку здійснення державної реєстрації прав, через що юридична сила цієї норми закону не може бути паралізована посиланням на пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1878-VІ від 11 лютого 2010 року.

Водночас стаття 182ЦК України у відповідній редакції не містила вказівки на такий конститутивний ефект державної реєстрації речових прав на нерухоме майно й допускала визначення законом лише порядку державної реєстрації, тобто виключно процедурних норм, до яких приписи частини третьої статті 3Закону №1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) не належали.

Крім того, чинна станом на 21 лютого 2011 року редакція частини четвертої статті 334ЦК України передбачала виникнення права власності у набувача майна за договором, який підлягав державній реєстрації, саме з моменту такої реєстрації договору. Прив`язка моменту виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, саме до моменту такої реєстрації прав була здійснена в редакції частини четвертої статті 334 ЦК України, яка набрала чинності з 01 січня 2013 року (підпункт 4 пункту 3 розділу І, пункт 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VI).

Таким чином, на дату укладення позивачем договору купівлі-продажу спірної квартири дійсно існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3Закону №1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) та частини четвертої статті 334ЦК України щодо того ж самого питання: коли виникає право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу.

З огляду на викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у цій постанові, зазначену суперечність слід вирішувати на користь пріоритетності норм ЦК України.

Таким чином, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334ЦК України- з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

Відтак особа, яка до 01січня 2013року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власникомтакого нерухомогомайна змоменту державноїреєстрації відповідногодоговору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Згідно Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМУ №671 від 26.05.2004 року, який був чинним до 01.01.2013 року, державній реєстрації підлягали зазначені в п.5 правочини (про договір дарування нерухомого майна не зазначено), в тому числі інші правочини, державна реєстрація яких передбачена законом.

Ні в ЦК України, ні в Тимчасовому порядку державної реєстрації правочинів не було передбачено державну реєстрацію договору дарування нерухомого майна.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що державна реєстрація договору дарування спірної квартири від 14.12.2012 року не здійснювалась, як не було здійснено і державну реєстраціюправа власності на вказану квартиру за вказаним договором.

З огляду на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 щодо виникнення права власності у набувача нерухомого майна, підлягають застосуванню вимоги ст.334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що право власності у ОСОБА_1 на вказану квартиру за договором дарування від 14.12.2012 року виникло з моменту нотаріального посвідчення договору, як це визначено в ч.3 ст.334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, і прийняття дарунку.

Частина 4 ст.334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, щодо державної реєстрації договору дарування не застосовується, оскільки не було передбачено державну реєстрацію договору дарування нерухомого майна.

Отже ОСОБА_1 , яка до 01 січня 2013 року, а саме 14.12.2012 року отримала зазначену вище квартиру за договором дарування, стала власником квартири АДРЕСА_1 з моменту нотаріальногопосвідчення договорударування і прийняття дарунку незалежно від того, чи здійснила вона в подальшому державну реєстрацію свого права власності, чи правочину.

Як вбачається з договору дарування від 14.12.2012 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №3-2933, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 , а вона прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 .

В п.11 зазначеного договору вказано на те, що право власності обдарованої на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдарована свідчить, що вона дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.

Згідно п.12 вказаного договору, цей договір складено в двох примірниках, один з яких залишається в нотаріальній конторі, а другий, що має силу оригінала, видається обдаровуваній.

ОСОБА_1 одержала оригінальний примірник договору дарування квартири від 14.12.2012 року після його нотаріального посвідчення, а отже прийняла дарунок. Вказана обставина не оспорюється відповідачами і їх представниками.

Отже, доводи представника апелянта про те, що позивач не є власником квартири внаслідок непроведення реєстрації прав власності після посвідчення договору дарування квартири, про неналежну реєстрацію договору дарування квартири від 14.12.2012 року, є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином позивачка є власником спірної квартири на підставі договору дарування від 14.12.2012 року.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів, що договір дарування, укладений між позивачкою та боржником є недійсним, оскільки такі доводи не підтверджені належними доказами.

Даних про те, що сторони звертались до суду із відповідним позовом матеріали справи не містять. Тому підстав вважати цей договір фіктивним та укладеним між сторонами з метою уникнення відповідальності перед кредитором не вбачається.

Щодо порушення порядку реалізації нерухомого майна на електронних торгах, судова колегія зазначає наступне.

Порядок реалізації нерухомого майна на електронних торгах визначено Законом України«Про виконавчепровадження» та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5№ 2831/5. Про це міститься зазначення в постанові ВС від 11.02.2021 року по справі № 761/15797/19.

Згідно п.1 розділу I Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, арештоване майно (далі - майно) - рухоме або нерухоме майно боржника (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та цінних паперів), на яке звернено стягнення і яке підлягає примусовій реалізації.

Згідно ст.15 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до статті 18вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до положень Закону України«Про виконавчепровадження» виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації. Правила ж проведення електронних торгів визначені Порядком № 2831/5.

Згідно з частиною першою статті 61Закону України«Про виконавчепровадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Відповідно доп.3ч.1ст.39Закону України«Про виконавчепровадження»,виконавче провадженняпідлягає закінченнюу разіприпинення юридичноїособи -сторони виконавчогопровадження,якщо виконанняїї обов`язківчи вимогу виконавчомупровадженні недопускає:правонаступництва, смерті,оголошення померлимабо визнаннябезвісно відсутнімстягувача чи боржника.

Виконавче провадження №67031886, в межах якого було реалізовану спірну квартиру, було відкрито 05.10.2021 року, а ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_4 помер. Таким чином, усі дії в межах відкритого виконавчого провадження після 10.10.2021 року були здійснені приватним виконавцем після смерті боржника.

Після смерті боржника ОСОБА_4 не було вирішено питання щодо залучення його правонаступників чи щодо закінчення виконавчого провадження, і в межах зазначеного виконавчого провадження було проведено 04.01.2022 року електронні торги з реалізації зазначеної квартири.

В ході електронних торгів 04.01.2022 року було реалізовано квартиру АДРЕСА_1 , яка не належала боржникові з часу укладення ним договору дарування з 14.12.2012 року.

Також слід зазначити, що електронні торги проведені 04.01.2022 року, а боржник ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто ще до винесення виконавцем постанови про опис та арешт майна боржника.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що приватним виконавцем було порушено порядок проведення оцінки арештованого майна, оскільки суб`єкт оціночної діяльності не здійснював огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього обстеження.

Посилання в Висновку про вартість об`єкта оцінки на те, що для огляду не було надано доступу, не підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, що призвело до того, що приватним виконавцем не було встановлено факту смерті боржника і зміну власника спірної квартири, що у сукупності та окремо унеможливлювало реалізацію нерухомого майна на електронних торгах.

Позиція щодо порушення процедури проведення оцінки майна у випадку не проведення його особистого огляду викладена в постанові ВС від 15.10.2020 року по справі №917/628/17.

Відповідно до ч.5 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Згідно п.3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Приватним виконавцем Бабенко Д.А. було порушено порядок направлення заявки про реалізацію арештованого майна, адже він був зобов`язаний ознайомити боржника ОСОБА_4 із висновком про вартість об`єкта оцінки, що неможливо було зробити з огляду на смерть боржника. Виконавцем не було виконано вимоги, передбачені п.3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, що узгоджується з позицією викладеною в постанові ВС від 11.02.2021 року по справі № 761/15797/19.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія вважає, що саме відсутність послідовності дій приватного виконавця у відповідності до вимог чинного законодавства призвело до того, що не було встановлено факту смерті боржника і факту зміни власника спірної квартири, що у сукупності та окремо унеможливлювало реалізацію нерухомого майна на електронних торгах.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час проведення електронних торгів за лотом №504503 від 04.01.2022 року мало місце порушення порядку реалізації нерухомого майна на електронних торгах, визначеного Законом України«Про виконавчепровадження» та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5№ 2831/5. Ці порушення вплинули на результати електронних торгів, мало місце порушення прав і законних інтересів позивача, майно якої було реалізовано на торгах за відсутності правового зв`язку із зобов`язаннями боржника.

Щодо визнання недійсними електронних торгів, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором (правочином).

Такий висновок узгоджується й з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акту державного виконавця про проведені торги.

Отже, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті203 цього Кодексу.

При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на електронних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Результатом електронних торгів є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги. Таке свідоцтво є документом, що посвідчує право власності та підставою державної реєстрації прав власності за покупцем.

В постанові ВС від 24.09.2020 року по справі №372/3161/18 зазначено, що для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Обґрунтовуючи вплив порушення порядку проведення електронних торгів на права позивача, суд бере до уваги, що реалізація належного ОСОБА_1 майна на електронних торгах прямо впливає на її права, як власника майна, оскільки на неї покладено незаконний тягар відповідальності за зобов`язання іншої особи. При цьому, суд бере до уваги, що згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Саме «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. Таким чином, тягар покладений на позивача порушує принцип справедливого балансу.

Виходячи з вищевикладеного та той факт, що під час проведення електронних торгів за лотом №504503 від 04.01.2022 року було порушення порядку реалізації нерухомого майна на електронних торгах, визначеного Законом України«Про виконавчепровадження» та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5№ 2831/5, що ці порушення вплинули на результати електронних торгів, було порушення прав і законних інтересів позивача, майно якої було реалізовано на торгах за відсутності правового зв`язку із зобов`язаннями боржника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними на підставі ч.1 ст.215 ЦК України результатів електронних торгів 04.01.2022 року за лотом №504503, акту приватного виконавця про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 14.01.2022 року.

Щодо витребування майна з чужого володіння, судова колегія зазначає наступне.

За статтею 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2)було викраденеу власникаабо особи,якій вінпередав майноу володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

ОСОБА_2 є добросовісним набувачем майна, оскільки він не знав і не міг знати про те, що власником реалізованого майна був не боржник ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 .

Також він не знав і не міг знати, що ОСОБА_4 помер.

Викладене підтверджується наявними доказами та фактичними обставинами справи.

В апеляційній скарзі представник апелянта посилається на вимогу ч.2 ст.388 ЦК України, яка виключає можливість витребування власником свого майна від особи (добросовісного набувача), яка придбала його в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Разом з тим, в постанові ВС від 17.02.2021 року по справі №344/6425/17 Верховний Суд зазначив, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних (публічних) торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

При цьому суд враховує, що в разі визнання електронних торгів недійсними не можна вважати, що майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Беручи до уваги, що суд першої інстанції дійшов висновку про визнання електронних торгів 04.01.2022 року за лотом №504503 недійсними, що вказана квартира вибула із володіння ОСОБА_1 не з її волі іншим шляхом, на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК України суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про витребування вказаної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь власника ОСОБА_1 .

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 обрано ефективний спосіб захисту своїх прав, який забезпечить поновлення її порушеного права, оскільки без визнання електронних торгів недійсними позивач не має змоги витребувати квартиру із володіння добросовісного набувача ОСОБА_2 .

Отже належним способом захисту прав позивача є визнання електронних торгів недійсними і витребування майна.

Застосування такого способу захисту цивільного права є об`єктивно виправданим та обґрунтованим.

Цей спосіб захисту прав позивача відновить її права.

Рішення суду постановлено з дотриманням вимог чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення складено 02 грудня 2024 року.