Постанова

від 26.11.2024 по справі 569/19835/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року

м. Рівне

Справа № 569/19835/22

Провадження № 22-ц/4815/1110/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С.С.

секретар судового засідання Андрошулік І.А.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Рівненська міська рада,

відповідач виконавчий комітет Рівненської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Об`єднання

співвласників гуртожитку №6 по вулиці Коцюбинського в м.Рівне «Фортеця»

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2024 року в складі судді Ковальова І.М., ухвалене у м. Рівне об 11 годині 40 хвилин, відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненської міської ради, виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Об`єднання співвласників гуртожитку №6 по вулиці Коцюбинського в м.Рівне «Фортеця» про визнання рішень незаконними, зобов`язання вчинення дій. Просив суд визнати рішення міського голови ОСОБА_2 від 29.12.2020 р. за №1183-20, секретаря Рівненської ради Шакирзяна В.В. від 13.04.2021 р. за №011-30-21; 06.04.2021 р. за №121 заступника ЖКГ міськвиконкому Рівненської міської ради Дяка В.А. від 02.04.2021 р. №423-21 про відмову у переведенні нежитлового приміщення АДРЕСА_1 в житлове та надання його для проживання йому, ОСОБА_1 , за розглядом його заяв від 02.12.2020 р., 25.03.2021 р., 26.03.2021 р. незаконними; зобов`язати виконавчий комітет Рівненської міської ради прийняти рішення про приведення нежитлового приміщення АДРЕСА_1 у відповідність до Висновку судової будівельно-технічної експертизи за №50112/ФМ від 26.01.2015; визнати придатним для проживання в гуртожитку по АДРЕСА_2 (згідно технічного паспорту №47026) згідно Висновку судової будівельно-технічної експертизи за №50112-ФМ від 26.01.2015 р. та зобов`язати Рівненську міську раду прийняти рішення про переведення нежитлового приміщення АДРЕСА_1 у відповідність до Висновку судової будівельно-технічної експертизи за №50112/ФМ від 26.01.2015 р. та внести зміни в технічний паспорт на кімнату № НОМЕР_1 і перевести її в житлову і здійснити відповідну перереєстрацію; визнати за ним, ОСОБА_1 , право на проживання у житловому приміщенні №12 та зобов`язати виконавчий комітет Рівненської міської ради надати йому ордер на вселення в кімнату АДРЕСА_1 .

РішеннямРівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2024 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує на помилковість висновку місцевого суду про неправильне обрання ним способу захисту, адже ним неодноразово подавалися звернення до міськради, міськвиконкому та міських голів міста Рівне щодо вирішення його питання із наданням житлового приміщення, які, проте, були негативними. Вважає, що відповідачами грубо порушено п. 11-2 ст.1; п.12. ст. 23 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», на що суд не відреагував. Звертаю увагу апеляційного суду, що постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015р. у справі №1715/9909/12 зобов`язано Рівненську міську раду розглянути питання за заявами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 щодо переведення нежилих приміщень гуртожитку по АДРЕСА_3 , а саме: №12, 22, 52, 53, 523 в жилі приміщення. Наголошує, що це рішення суду відповідачем Рівненською міською радою і досі не виконане, однак суд в оскаржуваному рішенні не дав цим обставинам належної оцінки. Зазначає, що такі протиправні дії відповідачів порушують його право як громадянина на приватизацію кімнати у гуртожитку, оскільки унеможливлюють без переведення приміщення за №12 у житлове і надання йому для проживання, а в подальшому приватизації, на яку він має право, оскільки проживає у гуртожитку тривалий час (37 років), правомірно користуючись ліжко-місцем та не має власного житла. Вважає, що визнання відмови незаконною та визнання приміщення житловим, визнання права на проживання в приміщенні та зобов`язання вчиняти певні дії, є належним способом захисту своїх прав. Вказує, що факт переведення нежитлових приміщень у житлові у гуртожитку АДРЕСА_3 вже мав місце раніше, коли нежитлові приміщення (раніше визначені як «Червоний куток») були переведені у житлові і приватизовані мешканцями цього гуртожитку на підставі листа Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській області до начальника КП РМБТІ про внесення змін в технічний паспорт на нерухоме майно по АДРЕСА_3 , а саме нежитлові приміщення №№ НОМЕР_2 , 184, 258, 331 були переведені в житлові кімнати відповідно - №№210, 310, 410, 510. Зазначені кімнати приватизовані мешканцями гуртожитку, тобто місцеві органи влади врегулювали питання про зміну цільового призначення нежитлових приміщень. Заперечує висновок суду про те, що він не перебував на обліку як особа, що потребує поліпшення житлових умов та пояснює, що згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» підставами отримання кімнат у гуртожитку є такі умови: 1) Реєстрація за місцем проживання у гуртожитку понад 5 років; 2) правомірність проживання особи та користування кімнатою, ліжко-місцем у гуртожитку; 3) відсутність у цієї особи власного житла та пояснює, що він з 24.02.1987р. працював на Рівненському заводі високовольтної апаратури ВАТ «РЗВА» і з 23.01.1990р. перебував на черзі отримання житла (протокол №5 від 23.01.1990р.), тобто до введення в дію Закону України «Про приватизацію житлового фонду», підтвердженням чому є довідка за №90-08/62 від 21.06.2023р., наявна в матеріалах справи; проживає у гуртожитку із 1987р., тобто 37 років, і займає ліжко-місце в кім.523; вказане ліжко-місце йому надано ВАТ «РЗВА» згідно спільного рішення профкому та адміністрації заводу, де він працював, і який утримував на той час гуртожиток. З наведених міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , гуртожиток, що підтверджується відміткою у його паспорті, виданому 21 травня 1996 року Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області, у якому на аркуші 11 «місце проживання» вказано: «прописаний АДРЕСА_3 , гурт. 04 березня 1987 р.».

У позовній заяві позивач зазначив, що у гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 він займає ліжкомісце в кімнаті № НОМЕР_3 площею 12,5 кв.м., і разом з ним, в цій кімнаті проживає ОСОБА_5 , тобто, з розрахунку 6 кв.м. на особу це створює незручності та є значно меншим розміром, ніж передбачено санітарними нормами.

Відповідно до рішення Рівненської міської ради від 28 квітня 2011 року №510 гуртожиток за адресою АДРЕСА_3 був прийнятий у комунальну власність та розпочато процес приватизації житлових кімнат.

12 липня 2012 року відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців було зареєстровано Об`єднання співвласників гуртожитку №6 по вул.Коцюбинського в м.Рівне «Фортеця».

Згідно акту прийняття-передачі в управління (з балансу) від 25 вересня 2012 року гуртожиток передано в управління ОСГ «Фортеця» як цілісний майновий комплекс. Спірне приміщення за №12, зазначене в технічному паспорті на будівлю, виданому КП РМБТІ визначене, як «Приміщення» підсобне, і відповідно до акту прийняття передачі об`єкта в управління з управління (з балансу), дане приміщення передане ОСТ «Фортеця» у складі допоміжних приміщень.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 в тому числі просив визнати рішення міського голови ОСОБА_2 від 29.12.2020 за №1183-20, секретаря міської ради Шакирзяна В.В. від 13.04.2021 за №011-30-21, 06.04.2021 за №121 та заступника міського голови ОСОБА_7 від 02.04.2021 за №423-21 про відмову у переведенні нежитлового приміщення АДРЕСА_1 в житлове та надання його для проживання ОСОБА_1 , за розглядом його заяв від 02.12.2020, 25.03.2021, 26.03.2021.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положеньчастин другої - п`ятої статті 13цього Кодексу.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає та розрізняє повноваження міського голови, секретаря міської ради, інших посадових осіб місцевого самоврядування та органів місцевого самоврядування.

Повноваження секретаря міської ради визначені ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» також врегульовано, які акти чи які рішення приймає той чи інший орган чи посадова особа місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч.2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Відповідно до ч.7 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Відповідно до ч.8 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституціїабо законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, наведені норми закону в сукупності з встановленими обставинами справи щодо дій позивача в частині оскарження рішень міського голови дають підстави для висновку про те, що ним обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, адже жодного рішення Рівненською міською радою чи виконавчим комітетом Рівненської міської ради з приводу спору, а також розпорядження міського голови, не було прийнято.

Вимога позивача про зобов`язання Рівненської міської ради прийняти рішення про переведення нежитлового приміщення АДРЕСА_1 у відповідність до Висновку судової будівельно-технічної експертизи №50112/ФМ від 26.01.2015 та внести зміни в технічний паспорт на кімнату № НОМЕР_1 і перевести її в житлову і здійснити відповідну перереєстрацію правомірно відхилена місцевим судом, з огляду на відсутність законодавчого врегулювання цього питання.

Так, технічний паспорт єдокументом, що постійно застосовується при реєстрації, зміні прав власності на об`єкт нерухомості(будівлю,споруду,житловий будинок).Також вінявляється документом,що міститьу собіосновні характеристики,відомості,що характеризуютьоб`єкт нерухомостіта йогоскладові. У разі проведення реконструкції квартири, будинку, комерційного приміщення, офісу, або іншого приміщення, обов`язково зазначаються види робіт, дата і наявність дозволу на ї проведення. Перед випуском технічного паспорту здійснюється технічна інвентаризація. Кожний технічний паспорт підлягає обов`язковому внесенню в електронний реєстр. А зробити це можуть тільки уповноважені на це особи: фізична особа-підприємець, або компанія, в складі якої працює фахівець, який пройшов професійну атестацію і отримав кваліфікаційний сертифікат на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність».; суб`єкти державної реєстрації прав під час надання послуги в сфері держреєстрації речових прав на нерухоме майно.

Переведення нежитлових приміщень у житлові на законодавчому рівні не врегульовано, оскільки у ст.ст.8, 81 Житлового кодексу України передбачає можливість переведення житлових приміщень у нежитлові. Подальше використання нежитлових приміщень можливе лише у разі реконструкції гуртожитку за переплануванням та переобладнанням відповідно до вимог Державних будівельних норм.

Відповідно до статті 50 Житлового кодексу УРСР, жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним, згідно з умовами даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Проектування гуртожитків та проведення їх реконструкції здійснюється у відповідності до Державних будівельних норм України (ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення»), затверджених наказом Держбуду України від 26.03.2019 №87.

Відповідно до ст.4 ЖК УРСР житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, нежитлові приміщення в житлових будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб, непромислового характеру не входять до житлового фонду.

Відповідно до пункту 3 постанови ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 №105 «Про порядок державного обліку житлового фонду» житлові будинки та жилі приміщення в інших будівля, призначені для постійного проживання громадян, а також для використання в установленому порядку як службових жилих приміщень підлягають державному обліку.

Житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях включаються до складу житлового фонду після прийняття їх в експлуатацію державною приймальною комісією, реєстрації і технічної інвентаризації.

Отже, механізмом, який може бути розглянутий при опрацюванні можливих шляхів переведення нежитлового будинку (приміщення) до категорії житлового це повторне прийняття завершеного будівництвом об`єкту в експлуатацію.

Згідно висновку експерта №50112/1-ФМ, виготовленого у 2015 році, приміщення № НОМЕР_4 , яке розташоване в гуртожитку на АДРЕСА_3 , не відповідає санітарним і технічним вимогам та не придатне для проживання.

Позивачем було долучено звернення Регіонального Фонду Державного майна по Рівненській області щодо внесення змін у технічну документацію щодо певних кімнат, однак, на підставі яких розпоряджень чи нормативних актів вони здійснювались невідомо, адже не було надано у доказів того, що Рівненською міською радою здійснювалось переведення нежитлових кімнат у житлові.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.

Відповідно до ст.42 ЖК УРСР жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до ст.43 ЖК УРСР громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Згідно даних відділу обліку і розподілу житла виконавчого комітету Рівненської міської ради ОСОБА_1 не перебуває на обліку потребуючих поліпшення житлових умов при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, і всупереч відповідним покликанням апеляційної скарги, таких доказів матеріали справи не містять, а тому надання йому житлового приміщення та ордеру на вселення є неможливим.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зазначив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу);

порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача;

належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність);

Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Ефективність юридичного засобу захисту права людини це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети захистити право людини.

Відповідно до висновків, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.22 (справа №908/976/19) застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (пункт 5.6).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (пункти 5.6, 5.9).

Таким чином, критеріями ефективності судового рішення є: судове рішення забезпечить захист/відновлення порушеного/оспорюваного права/інтересу; у позивача не буде потреби ще раз звертатися до суду з іншими вимогами (виконання завдання судочинства); судове рішення можливо виконати.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зазначив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Оцінюючи встановлені обставини справи, в сукупності із нормами закону, що їх регулюють, проаналізувавши позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд доходить висновку про те, що позивачем неналежний спосіб захисту порушеного права, у зв`язку з чим вони не підлягають до задоволення.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином,апеляційний судприходить довисновку,що судомпершої інстанції булиправильно,всебічно іповно встановлені обставинисправи,характер правовідносин,які виниклиміж сторонамита застосованоправові норми,які підлягализастосуванню привирішенні даногоспору,в зв`язкуіз чимрішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Шимків С. С.