Постанова

від 02.12.2024 по справі 560/1744/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1744/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

02 грудня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмельницького окружного адміністративного суду на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що указом Президента України від 13 травня 2009 року № 317/2009 ОСОБА_1 призначено суддею Хмельницького окружного адміністративного суду на 5 років.

Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479-V-ІІІ ОСОБА_1 обрано суддею Хмельницького окружного адміністративного суду безстроково.

Наказом Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року № 236-П з ОСОБА_1 з 08 жовтня 2022 року припинено трудові відносини.

Проте на день припинення трудових відносин з позивачем йому не в повному обсязі проведено виплату всіх належних сум.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі № 560/6168/21 задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з Хмельницького окружного адміністративного суду на користь позивача невиплачену суддівську винагороду в розмірі 76723,50 гривень.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 травня 2022 року у справі № 560/15815/21 також задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з Хмельницького окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 невиплачену у період з 01 червня 2020 року по 27 серпня 2020 року суддівську винагороду в розмірі 147989,45 гривень із врахуванням податків та зборів.

На підставі заяви ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а також з урахуванням рішень Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі № 560/6168/21 та Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 травня 2022 року у справі № 560/15851/21 в.о. голови Хмельницького окружного адміністративного суду 29 листопада 2023 року видано наказ № 286-П "Про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів судді Полікарпу Майстеру".

На виконання цього наказу 22 грудня 2023 року на картковий рахунок позивача зараховано кошти в розмірі 43266,27 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відтак вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Таким чином, з огляду на те, що Хмельницьким окружним адміністративним судом остаточний розрахунок з позивачем проведено 22 грудня 2023 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на цього відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 09 жовтня 2022 року (наступного дня після звільнення позивача) по 22 грудня 2023 року включно (день виплати коштів на виконання наказу в.о. голови Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року № 286-П).

Водночас суд враховує те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, якою встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Оскільки, як звільнення позивача, так і остаточний розрахунок з ним проведено вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року.

Відтак позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 09 жовтня 2022 року (наступного дня після припинення трудових відносин з Хмельницьким окружним адміністративним судом) по 09 квітня 2023 року (не більше як за 6 місяців), тобто за 130 робочих днів.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, довідкою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року № 36/24/04-12, що долучена до відзиву на позовну заяву, підтверджується те, що в серпні та у вересні 2022 року (два останні календарні місяці роботи, що передували припинення з позивачем трудових відносин) йому нараховано 132631,02 гривень та 132710,60 гривень відповідно.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 5896,48 гривень (132631,02 гривень + 132710,60 гривень / 45 робочих днів у серпні 2022 року та у вересні 2022 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 766542,40 гривень (5896,48*130 календарних днів за період з 09 жовтня 2022 року по 09 квітня 2023 року).

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплатити позивачеві, становить 766542,40 гривень.

Не заслуговують на увагу доводи представника Хмельницького окружного адміністративного суду про те, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, що виплачена позивачеві 22 грудня 2023 року, не є складовою заробітною плати, а тому суд не може нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, за невчасну виплату таких коштів, зважаючи на таке.

Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

З наведеного слід дійти висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовою заробітної плати.

На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення стосується заробітної плати (у спірному випадку - суддівської винагороди), а тому доводи представника Хмельницького окружного адміністративного суду в цій частині є необґрунтованими.

Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а та ряду інших.

Таким чином, Хмельницьким окружним адміністративним судом допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача такий середній заробіток в розмірі 766542,40 гривень слід стягнути на користь позивача з Хмельницького окружного адміністративного суду, адже саме на роботодавця покладена відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

З огляду на встановлені обставини позовні вимоги не можуть бути адресовані до Державної судової адміністрації України, адже цей державний орган не допускав порушень прав позивача та не повинен відповідати за цим позовом.

Водночас відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві відповідних сум з огляду на те, що права позивача порушені пасивною поведінкою Хмельницького окружного адміністративного суду у формі протиправної бездіяльності.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Хмельницького окружного адміністративного суду залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.