Постанова

від 04.12.2024 по справі 200/1342/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року справа №200/1342/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Блохіна А.А., секретаря судового засідання Дементій О.М., за участю представника позивача Тарасенко Д.Ю., представника відповідача Цупрік Л.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на окрему ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 200/1342/24 (головуючий І інстанції Шувалова Т.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області задоволено частково, а саме суд:

Визнав протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Зобов`язав Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 24.01.2024 про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації з прийняттям відповідного рішення, з урахування висновків суду в даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, вчинені при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі № 200/1342/24 в частині повторної відмови ОСОБА_1 у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню пункту 9 частини 1 статті 129, статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі № 200/1342/24 та розгляду звернення ОСОБА_1 щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області протягом місяця надати до суду звіт про виконання Окремої ухвали.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року заяву про визнання протиправним рішення в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, прийнято до розгляду, вирішено проводити розгляд заяви без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач надав письмові заперечення щодо поданої представником позивача заяви в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в яких просив відмовити у задоволенні заявленої заяви.

Зазначив, що у зв`язку із тим, що вказане судове рішення було виконане останнім в тому обсязі, в якому було вказано, а саме повторно розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, з урахуванням висновків суду, за наслідком чого прийнято рішення про відмову у прийнятті декларації.

Окремою ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративній справі № 200/1342/24, а саме суд:

Визнав протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, вчинені при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі № 200/1342/24 в частині повторної відмови ОСОБА_1 у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства.

Зобов`язав Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню пункту 9 частини першої статті 129, статті 129-1 Конституції України, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі № 200/1342/24 та розгляду звернення ОСОБА_1 щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства;

Про вжиті заходи повідомити Донецький окружний адміністративний суд не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

Відповідач, не погодившись з вказаною ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду, прийняти нове рішення яким відмовити у задоволені заяви.

В обґрунтування скарги зазначив, що рішенням суду від 02.05.2024 було зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 24.01.2024 про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації з прийняттям відповідного рішення, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Судом не було зобов`язано приймати рішення на користь позивачки.

Окремою ухвалою суд намагається «виправити» свою помилку, змушуючи відповідача прийняти рішення, яке не базується на вимогах закону чи оцінці обставин справи, а лише на прагненні задовольнити вимоги позивачки. Отже суд виходить за межі своїх повноважень, втручаючись у процес ухвалення адміністративних рішень, що підриває авторитет державних органів та дискредитує принцип незалежного прийняття рішень.

Повторна відмова не може бути протиправною в цьому разі, оскільки суд не зобов`язував відповідача приймати конкретне рішення щодо позивачки, а зобов`язував повторно розглянути звернення.

ГУ ДМС у Донецькій області при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі № 200/1342/24 виявило, що звернення ОСОБА_1 від 24.01.2024 не містить оригінал декларації про відмову від громадянства російської федерації від 24.01.2024, оскільки він був повернутий ОСОБА_1 разом з листом № П-23/6/1401-24/1401.16/55-24 від 07.02.2024.

16.07.2024 з метою виконання рішення суду ГУ ДМС у Донецькій області направило на електронну адресу позивачки лист за № 1401.16-2944/14.2-24 від 16.07.2024 з проханням надіслати оригінал декларації про відмову від громадянства російської федерації від 24.01.2024.

31.07.2024 ОСОБА_1 особисто подала до ГУ ДМС у Донецькій області заяву про прийняття оригіналу декларації від 24.01.2024 разом з долученою декларацією, довідкою про відсутність заборгованості зі сплати податків від 24.02.2021, довідкою про наявність (відсутність) судимості та (або) факту кримінального переслідування або припинення кримінального переслідування від 16.04.2021.

В межах строків, встановлених статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР, ГУ ДМС у Донецькій області розглянуло звернення ОСОБА_1 від 24.01.2024 з урахуванням висновків суду та надало відповідь за № П-200/6/1401-24/1401.16/344-24 від 09.08.2024 у відповідності з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.05.2024, повернувши також оригінали наданих ОСОБА_1 документів.

Отже, на виконання рішення суду звернення по суті було розглянуто відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР та листом № П-200/6/1401- 24/1401.16/344-24 від 09.08.2024 позивачці було направлено відповідь, що надана нею декларація містить невідповідність встановленому зразку, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715, а саме в частині вказаного позивачкою пункту 4, який за зразком має містити інше формулювання.

Також ГУ ДМС у Донецькій області надало відповідь, що вказана позивачкою як незалежна від неї причина неотримання документа про припинення громадянства російської федерації не відповідає як Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III, так і федеральному закону «Про громадянство російської федерації» від 18.04.2023 № 138-ФЗ.

Позивачкою помилково та передчасно зроблено висновок, що у органу ДМС немає інших варіантів дії, окрім як прийняти відповідну декларацію. Орган має право відмовити у прийнятті декларації, якщо вона не відповідає вимогам законодавства, що й було зроблено у цьому випадку, або подана з порушенням порядку тощо.

Скаржник посилається на дискреційні повноваження відповідача в частині прийняття рішення за результатами розгляду поданих позивачем документів.

Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що суд зобов`язав міграційний орган не просто повторно розглянути декларацію ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.

Суди дійшли висновку, що неотримання позивачкою документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від неї причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 9 Закону № 2235-ПІ позивачка має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства».

Судом було винесено рішення у цій справі, яким визнано протиправною відмову ГУ ДМС України в Донецькій області прийняти декларацію Позивача про відмову від іноземного громадянства та зобов`язано ГУ ДМС України в Донецькій області повторно розглянути декларацію про відмову від іноземного громадянства з урахуванням висновків суду, які ґрунтуються на визнанні за позивачкою права на подання декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Міграційний орган зухвало ігнорує висновки суду та приписи законодавства щодо обов`язковості виконання судового рішення, фактично стверджуючи, що буде діяти відповідно до приписів законодавства лише, якщо до цього його зобов`яже суд, що є прямим порушенням норм Конституції України.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Приймаючи окрему ухвалу від 07 жовтня 2024 року, суд виходив з того, що під час виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року, у частині повторного розгляду заяви позивача про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, відповідачем вдруге відмовлено з підстав, яким уже надана оцінка судом, а саме проігноровано констатований судом факт що позивач мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки судом встановлено обставини неможливості отримання нею документа про припинення громадянства рф.

Суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Урішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Згідно з частиною 6 статті 383 КАС України за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Постановлення ухвали у згаданому порядку не вимагає прийняття саме окремої ухвали, а лише вказує на застосування передбачених вказаною статтею процесуальних правил.

Правова природа окремої ухвали визначається її профілактичною спрямованістю, адже відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України вона направляється для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а не самих порушень закону.

Законом не передбачена можливість визнання протиправними дій чи бездіяльності, скасування індивідуальних актів шляхом ухвалення судом окремої ухвали.

Способи безпосереднього судового контролю за виконанням рішення суду визначені статтями 382, 383 КАС України та різняться залежно від стану виконання такого рішення.

Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.».

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норм КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії». Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини»).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Так, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиконання рішення суду, позивач звернувся з заявою в порядку ст. 383 КАС України.

Підставою звернення до суду з заявою виступали на думку заявника протиправні дії відповідача при повторному розгляді її звернення щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року, зокрема, зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 24.01.2024 про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації з прийняттям відповідного рішення, з урахування висновків суду в даній справі.

Судами у рішеннях було встановлено, що позивачка набула громадянство України менш ніж за місяць до початку збройної агресії рф на території України, що позбавило її реальної можливості подати в посольство рф заяву про вихід з громадянства російської федерації. У той же час, матеріалами справи підтверджується, що позивачка зверталась до Генерального консульства рф в Кракові з питання процедури відмови від громадянства рф, на що отримала відповідь, в якій зазначено, що їй потрібно записатись на прийом до Генерального консульства рф в Кракові. Відповідні документи були надані відповідачу разом із декларацією про відмову від іноземного громадянства.

Суди у рішеннях дійшли висновку, що зміни у зв`язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивачку у невизначене становище.

Також, суди у рішеннях дійшли висновку, що позивачка мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки вона позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації. Неотримання позивачкою документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від неї причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III позивачка має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Також судами у рішеннях було встановлено, що звернення позивачки від 24.01.2024р. було розглянуто відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян». У листі від 07.02.2024р. № П-23/6/1401-24/1401.16/55-24 відповідач обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства та повідомив позивачку про відсутність підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства, у зв`язку з чим повернув матеріали додані до її звернення. Отже, відповідачем за результатом розгляду поданого позивачкою звернення та декларації про відмову від іноземного громадянства, не було надано мотивованої відмови в прийнятті такої декларації, а лише надано роз`яснення норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, що свідчить про не здійснення відповідачем належного розгляду поданого позивачкою звернення та декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято рішення за результатами розгляду декларації позивачки.

Матеріали справи свідчать, що 31.07.2024 ОСОБА_1 особисто подала до ГУ ДМС у Донецькій області заяву про прийняття оригіналу декларації від 24.01.2024 разом з долученою декларацією, довідкою про відсутність заборгованості зі сплати податків від 24.02.2021, довідкою про наявність (відсутність) судимості та (або) факту кримінального переслідування або припинення кримінального переслідування від 16.04.2021.

ГУ ДМС у Донецькій області розглянуло звернення ОСОБА_1 від 24.01.2024 відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР на виконання рішення суду та надало відповідь за № П-200/6/1401-24/1401.16/344-24 від 09.08.2024, повернувши також оригінали наданих ОСОБА_1 документів, оскілки надана нею декларація містить невідповідність встановленому зразку, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715, а саме в частині вказаного позивачкою пункту 4, який за зразком має містити інше формулювання. Також вказана позивачкою як незалежна від неї причина неотримання документа про припинення громадянства російської федерації не відповідає Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III і федеральному закону «Про громадянство російської федерації» від 18.04.2023 № 138-ФЗ.

Зі змісту вказаної відповіді вбачається, що відповідачем не прийнято рішення, як зазначено у судовому рішенні, та відповідачем фактично повторно за результатом розгляду поданого позивачкою звернення та декларації, не було надано мотивованої відмови в прийнятті такої декларації, а лише надано роз`яснення норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, що свідчить про не здійснення відповідачем належного розгляду поданого позивачкою звернення та декларації.

Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем, під час виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року, в частині повторного розгляду заяви позивачки про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, відмовлено з підстав, яким уже надана оцінка суду, а саме проігноровано констатований судом факт що позивачка мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки судом встановлено обставини неможливості отримання ОСОБА_1 документа про припинення громадянства рф.

Крім того, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на виконання рішення суду та надання відповіді в якій повідомлено, що надана декларація містить невідповідність встановленому зразку, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715, а саме в частині вказаного позивачкою формулювання у пункті 4 декларації, який за зразком має містити інше формулювання, оскільки вказана відповідь не містить інформації у чому саме полягає невідповідність поданої позивачем декларації встановленому зразку , а саме у чому полягає невідповідність зазначеної позивачем інформації у пункті 4 декларації, інформації яку має містити вказаний пункт. Так, позивач наділений правом на відповідний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку, зважаючи встановлені судом обставини зазначаючи про недотримання позивачем порядку звернення, відповідач припустився формалізму.

Щодо посилання скаржника на дискреційні повноваження в частині прийняття рішення за результатами розгляду поданих позивачем документів, колегія суддів зазначає наступне.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положенням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку, спірним питанням є протиправність дій відповідача при виконанні рішення суду, а саме врахування усіх висновків суду при повторному розгляді звернення позивача та прийняття відповідного рішення, тому підстав вважати що є втручання у дискреційні повноваження відповідача не має.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що суд надав вірну оцінку обставинам справи та дійшов до правильного висновку щодо обґрунтованості заяви позивача, поданої у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене вище, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява позивача підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст.308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Окрему ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 200/1342/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Повний текст складений та підписаний 04 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв

Судді: А.В. Гайдар

А.А. Блохін