Постанова

від 04.12.2024 по справі 369/18252/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 369/18252/21

провадження № 61-6850св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 25 січня 2020 року між нею та ОСОБА_2 був укладений попередній договір, за умовами якого у строк до 30 грудня 2020 року відповідач зобов`язався передати у її власність з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а вона зобов`язалася прийняти і оплатити квартиру № 2 , загальною площею 18,7 кв. м, у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,0322 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5588, що знаходиться на АДРЕСА_2 , який мав бути підключений до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення та електроенергії) у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.

Зазначала, що відповідно до попереднього договору сторони домовилися про такі умови основного договору: продавець зобов`язується збудувати на земельній ділянці площею 0,0322 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5588, що знаходиться на АДРЕСА_2 , житловий будинок до 30 грудня 2020 року, в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира; квартира № 2 в житловому будинку згідно плану забудови земельної ділянки має знаходитися на четвертому поверсі і має бути передана покупцю по основному договору в наступному вигляді: у квартиру будуть заведені електропровода, будуть встановлені лічильники холодної води та електрики; буде встановлено запорну арматуру на вводах води; буде встановлено електричний агрегат на опалення та бойлер для обігріву води; вхідні двері в квартиру сталеві; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30 грудня 2020 року; ціна продажу квартири становить 218 700 грн, що на день укладення договору еквівалентно 9 000 доларам США, ціна за 1 кв. м квартири становить 11 688 грн.

Указувала, що при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін вона передала, а ОСОБА_2 прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 218 600 гривень, що на день укладення договору еквівалентно 8 996 доларів США. Залишок суми у розмірі 100 грн вона зобов`язалась оплатити під час підписання основного договору.

Також зазначала, що сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) відповідача від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об`єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об`єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, відповідач повинен повернути їй одержану суму авансового платежу протягом одного місяця.

Вказувала, що відповідач не виконав обов`язків за договором, які покладалися на нього, та не побудував житловий будинок. Як наслідок, відповідач не виконав також обов`язку вчасно укласти з нею основний договір купівлі-продажу квартири.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: розірвати попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25 січня 2020 року, укладений між нею та ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму коштів у розмірі 218 600 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 25 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. 25 січня 2020 року за реєстровим № 138.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений аванс у розмірі 218 600 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу квартири і позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передала відповідачу суму коштів у розмірі 218 600 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8996,00 доларів США, як авансовий платіж у рахунок сплати вартості об`єкту нерухомого майна, однак основний договір купівлі-продажу не був укладений з причин того, що відповідач не збудував житловий будинок, тому існують правові підстави для розірвання укладеного між сторонами попереднього договору та, відповідно, стягнення з відповідача на користь позивача внесеного авансу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року скасувати та передати справу за встановленою підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом строк дії попереднього договору сплинув, тобто він вже не діяв, а тому вимога про його розірвання є неналежною.

Вважає, що суд апеляційної інстанції повинен був закрити провадження у справі, оскільки він повідомив суд про відкриття господарським судом справи про його банкрутство, як фізичної особи, тому розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду, в якому порушено провадження про банкрутство. При цьому, вважає, що, незважаючи на те, що станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції провадження у справі про банкрутство ще не було відкрито, апеляційний суд все одно повинен був скасувати рішення районного суду та передати справу на розгляд господарському суду, оскільки в силу статті 7 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Посилається на відповідну практику Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С. С., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, оскільки на час відкриття справи про банкрутство у цій справі вже було ухвалено рішення по суті спору, яке, до того ж, вже фактично виконано, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Крім того, вказує, що докази понесення витрат на правничу допомогу будуть подані до суду у строки, встановлені чинним законодавством.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року, після усунення недоілків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Крім того, відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору у розмірі 6 188 грн до закінчення розгляду справи.

13 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 січня 2020 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири.

У пункті 1 попереднього договору сторони погодили, що за цим договором у строк до 30 грудня 2020 року продавець зобов`язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити квартиру № 2 , загальною площею 18,7 кв. м, у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,0322 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5588, що знаходиться у АДРЕСА_2 .

Відповідного до пункту 3 попереднього договору сторони домовились про такі умови основного договору, зокрема: продавець зобов`язується збудувати житловий будинок до 30 грудня 2020 року, в якому буде розташована вищезазначена квартира; договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30 грудня 2020 року.

Згідно з пунктом 4 попереднього договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 218 600 грн, що на день укладення договору еквівалентно 8 996 доларам США. Залишок суми у розмірі 100 грн покупець зобов`язується сплатити під час підписання основного договору.

ОСОБА_2 не завершив будівництво багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці площею 0,0322 га, кадастровий номер 3222486200:03:007:5588, що знаходиться у АДРЕСА_2 .

З цих підстав основний договір між сторонами не був укладений, ні у визначений попереднім договором строк (30 грудня 2020 року), ні на час розгляду справи.

Ця обставина сторонами не заперечується.

30 жовтня 2021 року ОСОБА_1 надіслала на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення отриманого авансу у розмірі 218 600 грн.

Така письмова вимога ОСОБА_1 залишена ОСОБА_2 без виконання.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/2210/17, від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19, від 11 травня 2021 року у справі № 759/9008/19 та постановах Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 758/2882/19, від 05 квітня 2021 року у справі № 766/11328/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 910/16750/18, від 30 червня 2021 року у справі № 155/555/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 187/442/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до вимог статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (стаття 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Встановивши, що ОСОБА_2 всупереч умов укладеного з ОСОБА_1 попереднього договору, не завершив будівництво багатоквартирного житлового будинку, не пропонував подовжити термін виконання зобов`язань, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд дійшов правильного висновку, що він допустив істотне порушення попереднього договору, що у розумінні частини другої статті 651 ЦК України є достатньою підставою для розірвання договору за рішенням суду та повернення сплачених за договором коштів.

Доводи касаційної скарги про те, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, строк дії попереднього договору вже сплинув, тобто він вже не діяв, а тому вимога про його розірвання є неналежно, є безпідставними, оскільки у попередньому договорі було встановлено саме строки його виконання та укладення основного договору (не пізніше 30 грудня 2020 року), а не строк його дії. Строк дії попереднього договору - до моменту укладення основного. При цьому, судами встановлено, що саме ОСОБА_2 не виконав обов`язку з будівництва будинку, а тому з його вини неможливо укласти основний договір у встановлений сторонами строк.

Колегія суддів також відхиляє доводи ОСОБА_2 з посиланням на правові висновки Верховного Суду про те, що суд апеляційної інстанції мав закрити провадження у справі, оскільки він повідомив суд про відкриття господарським судом справи про його банкрутство, як фізичної особи, тому розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду, в якому порушено провадження про банкрутство, оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до суду та ухвалення рішення по суті спору судом першої інстанції (26 грудня 2022 року), яке Верховний Суд вважає законним та обґрунтованим, провадження у господарській справі про банкрутство ОСОБА_2 ще відкрито не було (20 липня 2023 року).

Вказане питання, а саме щодо можливості скасування судом апеляційної/касаційної інстанції рішення та/або постанови суду за обставин, коли рішення та/або постанова були ухвалені до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, було предметом розгляду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за наслідком якого було прийнято постанову від 04 листопада 2024 року у справі № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23), у якій суд дійшов такого висновку щодо застосування відповідної норми права:

«Юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог.

Передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог.

Не є підставою для скасування рішень при апеляційному/касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.»

Посилання касаційної скарги на пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ є безпідставними, так як не стосуються цієї справи, а регулюють питання, які виникають у справі про банкрутство.

Оскільки Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, як не вбачав таких підстав й апеляційний суд, то в нього були відсутні підстави для закриття провадження у справі з передачею справи для розгляду господарським судом, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість його судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 6 188 грн до закінчення розгляду справи, а Верховний Суд, за результатом розгляду справи, залишає його касаційну скаргу без задоволення, то з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню вказана сума судового збору.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 рокузалишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 6 188 (шість тисяч сто вісімдесят вісім) гривень.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець