Постанова

від 09.12.2024 по справі 188/1196/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 188/1196/19

провадження № 61-4615св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Підлужного Василя Михайловича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Максюти Ж. І., Зайцевої С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» (далі - ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві») про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Позов обґрунтований тим, що 08 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: будівлі лабораторії, споруди літнього табору для биків, будівлі туалету, будівлі для баранів, будівлі складу ПММ, будівлі ізолятора для хряків, будівлі диспетчерської, будівлі свинарника, споруди літнього табору для хряків, будівлі гаража - складу, будівлі для биків, що розташовані по АДРЕСА_1 . За умовами договору вартість об`єктів, що продаються, які є предметом цього договору, складає 435 281,00 грн, які покупець повинен сплатити у касу продавця під час підписання договору (пункти 4, 5 договору). Згідно з пунктами 6, 7 договору покупець набув права власності на продане майно з моменту укладення договору за умови його юридичного посвідчення нотаріусом, яке повинно бути проведено за участю сторін не пізніше триденного строку з моменту передачі майна.

Свої зобов`язання по цьому договору позивач виконав в повному обсязі, шляхом сплати в касу відповідача 435 281,00 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру від 08 серпня 2019 року № № 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, а також прийняв вказане нерухоме майно, що підтверджується актом приймання - передачі від 08 серпня 2019 року.

Враховуючи, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, мотивуючи свою відмову відсутністю часу і зайнятістю керівника відповідача, позивач просив визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 08 серпня 2019 року, укладений між ним та ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» дійсним та визнати за ним право власності на нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 08 серпня 2019 року, укладений між ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю лабораторії, споруду літнього табору для биків, будівлю туалету, будівлю для баранів, будівлю складу ПММ, будівлю ізолятора для хряків, будівлю диспетчерської, будівлю свинарника , споруду літнього табору для хряків, будівлю гаража - складу, будівлю для биків, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач та відповідач дійсно уклали договір купівлі-продажу без дотримання форми його укладення, передбаченої законодавством України, позивач виконав усі умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, кошти за придбане майно сплатив у повному обсязі, володіє та користується нерухомим майном, однак не має можливості належним чином оформити правочин через відмову продавця від нотаріального посвідчення, а тому є всі підстави для визнання такого правочину дійсним та визнання за позивачем права власності на придбане за таким правочином нерухоме майно.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції всупереч вимогам законодавства не враховував факт нікчемності спірного договору через відсутність у продавця зареєстрованого права власності на нерухоме майно, що є предметом позову, що виключає можливість визнання такого договору дійсним. Посилання місцевого суду як на підставу для задоволення позову на неможливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08 серпня 2019 року з огляду на ухилення відповідача у визначені строки посвідчити договір у нотаріуса, а також повне визнання відповідачем позову, є помилковим. Крім того, суд залишив поза увагою факт самочинного будівництва спірного нерухомого майна. Звертаючись з цим позовом, позивач не надав жодних доказів звернення до органу контролю (Державної архітектурно-будівельної інспекції України) про прийняття спірних об`єктів нерухомого майна до експлуатації. Крім цього, суд першої інстанції не врахував, що договір укладено з порушенням вимог законодавства щодо стягнення до бюджету обов`язкових платежів та зборів від відчуження нерухомого майна.

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ГУ Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2019 року закрито.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в порушення вимог абзацу третього частини другої статті 45 ЦПК України та частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» перший заступник прокурора Дніпропетровської області не надав письмової згоди ГУ Держгеокадастру Дніпропетровської області, ГУ Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України на здійснення прокурором представництва інтересів згаданих управлінь в суді та не повідомив попередньо, до звернення з апеляційною скаргою до суду, ГУ Держгеокадастру Дніпропетровської області, ГУ Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, Державну архітектурно-будівельну інспекцію України про таке звернення.

Постановою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Перший заступник прокурора Дніпропетровської області листом 16 грудня 2019 року № 05/2-2596вих-19 повідомив ГУ Держгеокадастра у Дніпропетровській області про те, що прокуратура звертатиметься до суду з позовом, та 21 грудня 2019 року подав до суду апеляційну скаргу, тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі не може вважатися законним та обґрунтованим.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2019 року скасовано. У задоволенні позовних вимог до ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи доказів того, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була остаточно втрачена, не містять, навпаки, визнання відповідачем позовних вимог у повному обсязі спростовують доводи позивача. Позов про визнання права власності на майно повинен пред`являтися на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними і допустимими доказами. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Судом першої інстанції не враховано факт нікчемності спірного договору в силу відсутності у продавця зареєстрованого права власності на нерухоме майно, що є предметом позову, що виключає можливість визнання такого договору дійсним. Крім того, судом залишено поза увагою факт самочинного будівництва спірного нерухомого майна. Спірне нерухоме майно не прийнято до експлуатації, а тому не є створеним в розумінні статті 331 ЦК України, що також виключає можливість визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, просить її скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 751/4237/17, щодо визнання державою прав, які виникли до запровадження системи державної реєстрації, від 28 листопада 2018 року у справі № 642/10435/15-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 11 лютого 2022 року у справі № 369/14226/18.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що право власності у продавця виникло у 1998 році, а відсутність реєстрації не свідчить про відсутність факту набуття права власності на нерухоме майно, натомість державна реєстрація речових прав особи на нерухоме майно це її право, а не обов`язок. Крім того, такий висновок суду позбавляє права власності й відповідача, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 23 Закону України «Про прокуратуру», суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що п`ять днів від дати підписання листів та апеляційної скарги є розумним строком на вчинення дій державними органами. Крім того, прокурор повинен довести до відома суб`єкта владних повноважень підстави для здійснення представництва. В свою чергу, у матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення чи вручення листів.

Не можна визнати правильним застосування статті 376 ЦК України, а також вимог про введення об`єкта в експлуатацію, оскільки це стосується об`єктів, які збудовані до 1990 року та саме Держава в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області ввела його в цивільний обіг.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Дніпропетровської обласної прокуратури на касаційну скаргу, у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що виконуючи функцію представництва, прокурор здійснює захист інтересів держави, а не конкретного суб`єкта владних повноважень.

Суд апеляційної інстанції у постанові від 23 лютого 2023 року зазначив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на земельну ділянку державної форми власності, кадастровий номер 1223855100:01:001:0103, не зареєстровано будь-яких речових прав. Зазначена земельна ділянка сформована та внесена до Державного земельного кадастру за матеріалами інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення у 2019 році.

Крім того, спірне нерухоме майно не прийнято до експлуатації, а тому є не створеним в розумінні статті 331 ЦК України, що також виключає можливість визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначене та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а суд апеляційної інстанції скасував його як незаконне.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з актом передачі нерухомого майна від 09 вересня 1998 року регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області передало у власність ВАТ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» нерухоме майно, в переліку якого зазначено 32 об`єкти нерухомого майна, 11 з яких спірне нерухоме майно.

Правонаступником ВАТ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» є ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві», що підтверджується статутом ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві».

Наказом директора ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» від 02 грудня 2010 року № 8 нерухоме майно взяте на баланс підприємства.

Актом інвентаризації від 05 серпня 2019 року підтверджується фактична наявність цього майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Учасниками товариства прийнято рішення про продаж нерухомого майна, що підтверджується протоколами загальних зборів учасників ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» від 06 серпня 2019 року № 5.

08 серпня 2019 року між позивачем та відповідачем укладено письмовий договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: будівлі лабораторії, споруди літнього табору для биків, будівлі туалету, будівлі для баранів, будівлі складу ПММ, будівлі ізолятора для хряків, будівлі диспетчерської, будівлі свинарника, споруди літнього табору для хряків, будівлі гаража-складу, будівлі для биків, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Пунктами 4, 5 договору визначено, що вартість будівлі лабораторії - 96 977,00 грн, споруди літнього табору для биків - 9 489,00 грн, будівлі туалету -2 122,00 грн, будівлі для баранів - 11 695,00 грн, будівлі складу ПММ - 11 531,00 грн, будівлі ізолятора для хряків - 21 591,00 грн, будівлі диспетчерської - 6 836,00 грн, будівлі свинарника - 51 691,00 грн, споруди літнього табору для хряків - 1 582,00 грн, будівлі гаража-складу - 54 431,00 грн, будівлі для биків - 16 7337,00 грн, а загальна вартість всіх об`єктів становить 435 281,00 грн. Таку суму покупець повинен сплатити у касу продавця під час підписання договору.

Згідно з пунктами 6, 7 договору покупець, набуває права власності на продане майно з моменту укладення договору за умови його юридичного посвідчення нотаріусом, яке повинно бути проведено за участю сторін не пізніше триденного строку з моменту передачі майна.

Продавець зобов`язаний звільнити продані приміщення і передати їх покупцеві згідно з актом приймання-передачі протягом двох днів після підписання договору, а покупець прийняти зазначене майно і після нотаріального посвідчення договору провести його державну реєстрацію.

Позивач прийняв придбане нерухоме майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 08 серпня 2019 року.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності на спірні будівлі та споруди на території смт Петропавлівка Дніпропетровської області за ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» на час укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08 серпня 2019 року не зареєстровано, та вперше таке право зареєстровано за позивачем на підставі оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на земельну ділянку державної форми власності з кадастровим номером: 1223855100:01:001:0103 не зареєстровано будь-яких речових прав.

Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи щодо нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , містяться дані лише про приміщення санпропускник № НОМЕР_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2010 року у справі

№ 2-1178/10.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з приписами частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц (провадження № 61-29416св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17 (провадження № 61-48764св18), від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18 (провадження № 61-1111св20) та від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц (провадження № 61-7145св22).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Враховуючи ту обставину, що суд встановив та зауважив, що позивач не надав доказів, які б відповідали вимогами статей 77-81 ЦПК України та свідчили б про ухилення ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельних ділянок, а також не надав доказів на підтвердження, що така можливість була остаточно втрачена, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Разом з тим установлено, що право власності на спірні будівлі та споруди за ТОВ «Петропавлівське підприємство по племінній справі в тваринництві» на час укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08 серпня 2019 року не зареєстровано, та вперше таке право зареєстровано за позивачем на підставі оскаржуваного рішення суду, отже судом апеляційної інстанції встановлено нікчемність спірного договору в силу відсутності у продавця зареєстрованого права власності на нерухоме майно, що є предметом позову, що виключає можливість визнання такого договору дійсним.

Отже такий договір не створює правових наслідків, тобто не породжує (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків для його сторін, в тому числі й щодо переходу права власності на предмет договору.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено факт самочинного будівництва спірного нерухомого майна, що також виключає можливість визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, доказів протилежного позивачем до судів першої та апеляційної інстанцій не надано, заяв про їх витребування не подавалося.

З такими висновками погоджується й Верховний Суд.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Верховний Суд відхиляє, оскільки такі доводи були предметом дослідження у цій справі, і у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року зазначено про правомірність дій прокурора зі зверненням з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Головного Управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 751/4237/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 642/10435/15-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 11 лютого 2022 року у справі № 369/14226/18, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 751/4237/17 зазначено, що державна реєстрація речових прав особи на нерухоме майно це її право, а не обов`язок.

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 642/10435/15-ц вказано, що «відповідно до статті 128 ЦК УРСР року право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. На виконання укладеного договору купівлі-продажу ОСОБА_8 було сплачено обумовлену договором суму, що підтверджено квитанцією прибуткового касового ордеру від 13 жовтня 1992 року № 3074, а продавець фактично передав майно у власність покупця у порядку пункту 5 Договору купівлі-продажу, що підтверджено актом інвентаризації від 12 жовтня 1992 року. Таким чином, правильними є висновки суду першої інстанції, що у ОСОБА_8 у порядку статей 128, 224 ЦК УРСР виникло право власності на спірне нежитлове приміщення з моменту фактичної передачі спадкодавцю майна, яке підтверджено актом інвентаризації від 12 жовтня 1992 року».

У постанові Верховного Суду від 11 лютого 2022 року у справі № 369/14226/18 заначено, що «згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним».

Оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що «прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

З урахуванням наведеного зазначена постанова Верховного Суду стосується застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» при зверненні до суду першої інстанції з позовом, проте у справі, яка переглядається, прокуратура звернулася з апеляційною скаргою в інтересах держави, про правомірність дій звернення з апеляційною скаргою якої зазначено у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року. Тому постанова Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 не є релевантною.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішення суду апеляційної інстанції, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Підлужного Василя Михайловича залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська