Ухвала

від 16.12.2024 по справі 914/3080/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/3080/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В, Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Управління, скаржник)

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.06.2024

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024

за скаргою (вх.№1393/23 від 05.04.2023) Львівської міської ради

на дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

та скаргою (вх.№4335/23 від 30.10.2023) Виконавчого комітету Львівської міської ради

на дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтом Україна»

до:

1) Львівської міської ради;

2) Львівського комунального підприємства «Агенція ресурсів Львівської міської ради»;

3) Управління капітального будівництва Львівської міської ради;

про стягнення 89486830,14 грн

ВСТАНОВИВ:

Управління 04.12.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою (заявою), в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.06.2024, постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі №914/3080/20 та ухвалити нове рішення.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 05.12.2024 для розгляду справи №914/3080/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Булгакової І.В., Колос І.Б.

Дослідивши матеріали касаційної скарги Управління, Верховний Суд дійшов висновку про її повернення з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

Згідно з частиною п`ятою статті 44 ГПК України юридична особа набуває процесуальних прав та обов`язків у порядку, встановленому законом, і здійснює їх через свого представника.

За змістом частини першої статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Приписами частини третьої статті 56 ГПК України встановлено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до частини першої статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи.

У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України.

Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Така ж правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі №908/592/19. Схожа (узагальнена) позиція висловлена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №303/4297/20.

Верховний Суд також враховує правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №910/16580/23, яка конкретизувала власний висновок, викладений в ухвалі від 08.06.2022 у справі №303/4297/20 та відповідно до якої (постанови) Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, доходить висновку, що її формулювання дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].

Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.

Водночас згідно з пунктом 1 частини першої та частин третьої, четвертої статті 60 ГПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи; довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами; повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до частини дев`ятої статті 60 ГПК України у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

При цьому підписання та/або подання заяв, клопотань, скарг є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги (заяви), вона подана та підписана від імені Управління ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності (без номеру та дати її видачі; далі - Довіреність 1), а також на підставі довіреність у порядку передоручення 22.01.2024 сформованої в системі «Електронний суд» (далі - Довіреність 2), що додані до вказаної скарги.

Зі змісту Довіреності 1 убачається, що Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції в особі начальника ОСОБА_1 на підставі статей 41, 42, 44, 56, 60, 61 Господарського процесуального кодексу України, статей 43, 48, 49, 52, 53, 58, 60, 62, 64 Цивільного процесуального кодексу України, статей 42, 44, 46, 47, 49, 50, 51, 55, 59, 60 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 42, 45, 46, 49, 50, 51, 56, 58, 60, 61 Господарського процесуального кодексу України, підпункту 4.14 пункту 4 Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 за №759/19497 (зі змінами і доповненнями) цією довіреністю уповноважує головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_2 представляти в судах України інтереси відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, та зі змісту Довіреності 2 убачається, що «… ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), на підставі Витягу з ЄДР від 04.12.23 р., щодо ЗАХІДНЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (ЄДРПОУ - 43316386), уповноважую, в порядку передоручення, ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) представляти інтереси ЗАХІДНЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі…». Тобто довіреність видана саме як працівнику юридичної особи.

Верховний Суд виходить з того, що до скарги не додано ані доказів, що свідчили б про наявність у ОСОБА_2 статусу адвоката, ані доказів на підтвердження того, що поіменована особа наділена повноваженнями на самопредставництво у розумінні частини третьої статті 56 ГПК України. У Суду наразі відсутня технічна можливість перевірити її статус з публічних відкритих реєстрів, яка діє на підставі зазначеної довіреності від 07.10.2024, як адвокатка.

Водночас Суд відзначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань доданого до скарги керівником Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є ОСОБА_1, інших осіб, які можуть вчиняти дії від юридичної особи, зокрема, ОСОБА_2 у витязі не зазначено.

Отже, не підтверджені повноваження ОСОБА_2, яка може діяти в порядку самопредставництва Управління, як особи на підписання даної касаційної скарги та представляти її інтереси в порядку самопредставництва.

Приписами пункту 1 частини четвертої статті 292 ГПК України визначено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо, касаційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, непідписана, підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність повернення касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 292 ГПК України, оскільки касаційна скарга Військової частини підписана особою, яка не має права її підписувати.

За таких обставин, враховуючи, що касаційну скаргу Управління від 04.12.2024 на ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.06.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі №914/3080/20 підписала головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_2, яка не має права її підписувати, колегія суддів дійшла висновку про повернення касаційної скарги з доданими до неї матеріалами скаржнику у відповідності до пункту 1 частини четвертої статті 292 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що повернення касаційної скарги в даному випадку не є перешкодою у доступі до правосуддя або порушення права на захист, оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту, форми та порядок подання покладається саме на заявника касаційної скарги.

Також суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що постановлення ухвали про повернення касаційної скарги без розгляду не перешкоджає повторному зверненню з касаційною скаргою у відповідності до вимог статей 288- 291 ГПК України у загальному порядку.

Крім того, Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника, що у разі повторного звернення з касаційною скаргою, Управління має враховувати приписи статей 290, 308, 310 ГПК України щодо форми і змісту касаційної скарги та предмета оскарження та повноважень Верховного Суду при ухваленні ним судового рішення.

Суд вважає за необхідне зазначити й про те, що до касаційної скарги додаються, зокрема, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Отже, у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний абзац частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Керуючись статтями 234, 235, 292 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.06.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі №914/3080/20 повернути з усіма доданими до неї матеріалами скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос