Ухвала

від 21.11.2024 по справі 752/14962/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №752/14962/24 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1

апеляційне провадження №11-сс/824/6897/2024 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5

прокурора: ОСОБА_6

власника майна: ОСОБА_7

адвоката: ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42024100000000236 від 12 червня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною третьою статті 369-2 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року клопотання слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна - задоволено.

Накладено арешт у кримінальному провадженні №42024100000000236, відомості щодо якого внесені 12 червня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною третьою статті 369-2 КК України, на майно, яке виявлено та вилучено в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти в сумі 53 350 доларів США, походження яких невідоме; блокнот в обгортці чорного кольору із рукописними записами ОСОБА_7 ; гребінь для волосся, 3 зубні щітки, що належать ОСОБА_7 .

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою адвокат ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав до суду дві ідентичні за своїм змістом та вимогами апеляційні скарги, у зв`язку з чим такі скарги підлягають розгляду як одна.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого, погодженого прокурором, про накладення арешту на тимчасово вилучене майно відмовити.

Уважає, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.

У мотивування апеляційної скарги зазначає, що під час обшуку було виявлено та вилучено, серед іншого, грошові кошти ОСОБА_7 , якими він володіє на законних підставах та які ним задекларовані ще з 2020 року та до кримінального провадження відношення не мають.

Вказує, що всупереч положень частини другої статі 64-2 КПК України клопотання про арешт майна було подано слідчим за погодженням з прокурором, а отже вказане клопотання подано неуповноваженим суб`єктом звернення, оскільки ОСОБА_7 як на момент подачі клопотання, так і на момент його розгляду не було повідомлено про підозру.

Посилається на те, що слідчим у клопотанні про арешт тимчасово вилученого майна не наведено жодного підтвердження того, що грошові кошти та інші вилучені речі відповідають вимогам статті 98 КПК України і взагалі мають будь-який взаємозв`язок з обставинами кримінального провадження і здобуті кримінально протиправним шляхом.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення власника майна ОСОБА_7 та його адвоката ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві за процесуального керівництва Київської міської прокуратури здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №42024100000000236, відомості щодо якого внесені 12 червня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною третьою статті 369-2 КК України.

Досудовим розслідуванням установлено, що попри встановлений на території України правовий режим воєнного стану та оголошену загальну мобілізацію, група осіб, користуючись набутими соціальними та професійними зв`язками в суспільстві, переслідуючи корисливий мотив, з метою власного протиправного збагачення за чужий рахунок, вирішили зайнятися злочинною діяльністю, спрямованою на підбурювання військовозобов`язаних громадян України до надання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішень службовими особами районних ТЦК та СП, ВЛК, державних підприємств за вчинення дій, результатом яких є отримання бронювання від мобілізації з метою ухилення від призову на військову службу.

В ході досудового розслідування встановлено, що до зазначеної вище групи осіб, які вчиняють протиправні дії входять адвокати ОСОБА_10 і ОСОБА_11 . Для реалізації своїх протиправних намірів останні залучили ОСОБА_12 , котрий через наявні зв`язки серед посадовців регіональних ТЦК та СП, ВЛК забезпечує безперешкодне проходження особами, які надають неправомірну вигоду, процедури постановки на військовий облік без вручення повістки з внесенням у бойове завдання та військово-лікарської комісії.

Також установлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залучили до вказаної протиправної схеми службових осіб Державного підприємства спеціального зв`язку ДСС ЗЗІ України, які працевлаштовують осіб, котрі надають неправомірну вигоду, на посади фельд`єгерів із допуском до супроводження таємної документації та бронюванням від мобілізації. Працевлаштовані працівники формально відряджаються до комерційних структур, із якими ДП СЗ має укладені договори.

Так, у ході досудового розслідування задокументовано факт вимагання та одержання ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у період часу з 26 червня 2024 року по 30 вересня 2024 року неправомірної вигоди від ОСОБА_13 в загальній сумі 11 600 доларів США, за здійснення впливу на прийняття рішення службовими особами Державного підприємства спеціального зв`язку, за працевлаштування до вказаного державного підприємства на посаду фельд`єгера, з метою бронювання під час мобілізації та подальшого ухилення від призову на військову службу.

Зокрема, за одержану від ОСОБА_13 неправомірну вигоду ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було організовано формальне працевлаштування останнього у штат Державного підприємства спеціального зв`язку на посаду фельд`єгеря, про що оформлено відповідний наказ, укладено трудовий договір та видано службове посвідчення за підписом в.о. Генерального директора Державного підприємства спеціального зв`язку ОСОБА_7 .

При цьому, працевлаштування було здійснене без проходження ОСОБА_13 передбаченої процедури спеціальної перевірки, особистої подачі документів, а заява про прийняття на роботу була написана останнім 30 вересня 2024 року у день отримання посвідчення.

Також установлено, що до вчинення зазначеного вище кримінального правопорушення причетні: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Донецької області, громадянин України, адвокат (на підставі Свідоцтва від 27 грудня 2019 року №8610/10, виданого Радою адвокатів Київської області); ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Харків, громадянин України, адвокат (на підставі Свідоцтва від 18 травня 2017 року №6069/10, виданого Радою адвокатів Київської області); ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець м. Харкова, громадянин України, перебуває на посаді в.о. генерального директора Державного підприємства спеціального зв`язку ДСС ЗЗІ України (розташоване за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 3); ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець Черкаської області, співробітник Державного підприємства спеціального зв`язку ДССЗЗІ України.

Зібрані в ході досудового розслідування матеріали вказують на вчинення адвокатами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також керівником Державного підприємства спеціального зв`язку ДССЗЗІ України ОСОБА_7 та іншими особами, ряду кримінальних правопорушень, пов`язаних з формальним влаштуванням військовозобов`язаних осіб до державного підприємства із бронюванням від мобілізації та ухиленням від проходження військової служби під час воєнного стану.

30 вересня 2024 року з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, слідчим прийняте рішення про необхідність проведення невідкладної слідчої дії - обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_2 у порядку, передбаченому частиною третьою статті 233 КПК України.

Під час проведення обшуку у зазначеній вище квартирі виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 53 350 доларів США, походження яких невідоме; блокнот в обгортці чорного кольору із рукописними записами ОСОБА_7 ; гребінь для волосся, 3 зубні щітки, що належать ОСОБА_7 .

Постановою слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_9 від 30 вересня 2024 року вищевказані речі визнані речовими доказами у кримінальному провадженні №42024100000000236 від 12 червня 2024 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва надано дозвіл на проведення обшуку в приміщенні за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення.

04 жовтня 2024 року до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва клопотання слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , в якому остання просить накласти арешт на майно, яке виявлено та вилучено в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти в сумі 53 350 доларів США, походження яких невідоме; блокнот в обгортці чорного кольору із рукописними записами ОСОБА_7 ; гребінь для волосся, 3 зубні щітки, що належать ОСОБА_7 .

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року клопотання слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна - задоволено.

Накладено арешт у кримінальному провадженні №42024100000000236, відомості щодо якого внесені 12 червня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною третьою статті 369-2 КК України, на майно, яке виявлено та вилучено в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти в сумі 53 350 доларів США, походження яких невідоме; блокнот в обгортці чорного кольору із рукописними записами ОСОБА_7 ; гребінь для волосся, 3 зубні щітки, що належать ОСОБА_7 .

З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , про накладення арешту на майно, а саме: грошові кошти в сумі 53 350 доларів США, походження яких невідоме; блокнот в обгортці чорного кольору із рукописними записами ОСОБА_7 ; гребінь для волосся, 3 зубні щітки, що належать ОСОБА_7 , яке було виявлено та вилучено 30 вересня 2024 року в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , зважаючи на те, що є достатні підстави вважати, що вказані грошові кошти та предмети стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення та мають значення для досудового розслідування, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.

Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що слідчим у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином ураховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.

Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

З огляду на положення КПК України майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Доводи скаржника щодо того, що звернення слідчого, а не прокурора з клопотанням про арешт майна третьої особи свідчить про недотримання органом досудового розслідування вимог частини другої статті 64-2 КПК України, є необґрунтованими, оскільки на переконання колегії суддів, з урахуванням обґрунтованості поданого клопотання та тієї обставини, що клопотання погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , таке порушення не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Колегією суддів не встановлено невідповідності клопотання прокурора про арешт майна вимогам статей 170, 171 КПК України, які б свідчили про наявність визначених законом підстав для відмови у задоволенні такого клопотання.

Посилання апелянта на те, що слідчим у клопотанні про арешт тимчасово вилученого майна не наведено жодного підтвердження того, що грошові кошти та інші вилучені речі відповідають вимогам статті 98 КПК України і взагалі мають будь-який взаємозв`язок з обставинами кримінального провадження і здобуті кримінально протиправним шляхом, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені грошові кошти та предмети стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення та мають значення для досудового розслідування, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у статті 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.

Аргументи скаржника, що під час обшуку було виявлено та вилучено, серед іншого, грошові кошти ОСОБА_7 , якими він володіє на законних підставах та які ним задекларовані ще з 2020 року та до кримінального провадження відношення не мають, не заслуговують на увагу суду з огляду на відсутність будь-яких доказів на підтвердження таких доводів, а також зважаючи на мету накладення арешту з метою збереження речових доказів.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.

Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах ОСОБА_7 , колегією суддів не встановлено.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Таким чином, колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування.

Ухвала слідчого судді в оскаржуваній частині відповідає вимогам частини п`ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Інші зазначені в апеляційні скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_4

ОСОБА_3