Постанова

від 04.12.2024 по справі 227/3059/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 227/3059/20 (4-с/227/2/2024)

провадження № 61-8938св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Державна судова адміністрація України, старший державний виконавець Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління юстиції Лубенець Аліна Сергіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця, заінтересовані особи: Державна судова адміністрація України, старший державний виконавець Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління юстиції Лубенець Аліна Сергіївна, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року в складі колегії суддів Остапенко В. О., Зубакової В. П., Тимченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог скарги

20 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області східного міжрегіонального управління юстиції Лубенець А. С. (далі - державний виконавець), стягувач - Державна судова адміністрація України.

На обґрунтування вимог скарги зазначала, що постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 227/3059/20 стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. судовий збір у розмірі 858,88 гривень на користь держави.

На підставі зазначеної постанови видано виконавчий лист.

12 лютого 2024 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.

20 лютого 2024 року державний виконавець прийняв постанову про арешт коштів боржника.

ОСОБА_1 вважала дії державного виконавця протиправними та зазначала, що державний виконавець у порушення статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» не надіслав їй як боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження від 12 лютого 2024 року не пізніше наступного дня її прийняття. Крім того, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 боржником протиправно визначено фізичну особу ОСОБА_1 замість приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1., що є порушенням порядку і способу виконання судового рішення та не відповідає його резолютивній частині.

Враховуючи викладене, заявниця просила суд:

- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо не надіслання боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 12 лютого 2024 року не пізніше наступного робочого дня з дня її прийняття та зобов`язати направити цю постанову боржнику;

- визнати неправомірною дією прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 12 лютого 2024 року та здійснення заходів примусового виконання стосовно фізичної особи ОСОБА_1 , а також зобов`язати скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 12 лютого 2024 року як помилково прийняту, яка не відповідає вимогам законодавства;

- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо неприйняття повідомлення про повернення стягувачу виконавчого документа у справі № 227/3059/20 та зобов`язати повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання як такого, що не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року в задоволенні скарги приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. на дії та бездіяльність державного виконавця відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, керувався тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята 12 лютого 2024 року державним виконавцем на підставі виконавчого листа № 227/3059/20, який за своїм змістом відповідає вимогам закону, і підстави для його повернення стягувачу без прийняття до виконання, передбачені частиною четвертою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні.

Стягувачем у виконавчому листі зазначено Державну судову адміністрацію України.

Згідно із підпунктом 3 пункту 8 розділу 1 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження система обліковує виконавчі документи за категорією стягнення (характером зобов`язання), суб`єктом стягувача та боржника, суб`єктом видачі виконавчого документа, а саме боржника: фізична особа; фізична особа - підприємець; юридична особа; державне підприємство; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства; комунальне підприємство; держава; державний орган; орган місцевого самоврядування; установа банку, у якій введено тимчасову адміністрацію.

Суд вказав, що у підпункті 3 пункту 8 розділу 1 Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження не передбачено приватного виконавця як суб`єкта (боржника) з метою обліку виконавчих документів, тому доводи ОСОБА_1 з приводу здійснення заходів примусового виконання стосовно неї як фізичної особи суд відхилив як безпідставні та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги. Отже, дії державного виконавця не суперечать вимогам чинного законодавства, вчинені в межах його повноважень, тому суд не вбачав порушення прав скаржниці.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.

До Дніпровського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року у цій справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху та запропоновано сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.

На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про звільнення її від сплати судового збору у зв`язку з тим, що зі скаргою на дії державного виконавця звертається не приватний виконавець виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1., а фізична особа ОСОБА_1 , яка в обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору посилається на те, що вона проживала у місті Маріуполі Донецької області, яке майже повністю зруйноване та окуповане військами російської федерації; її житло та майно знищено у результаті воєнних дій; заощаджень вона не має, є внутрішньо переміщеною особою, матір`ю багатодітної сім`ї та знаходиться у скрутному матеріальному становищі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року відмовлено. Продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків апеляційної скарги на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року, які були зазначені в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, надано строк на усунення - десять днів з дня вручення копії цієї ухвали.

10 травня 2024 року ОСОБА_1 знову подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, яке обґрунтоване тяжким матеріальним становищем.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року визнано неподаною та повернуто її заявниці.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заявниця не виконала вимоги ухвали апеляційного суду про залишення її апеляційної скарги без руху.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

21 червня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення є порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Заявниця указує на те, що апеляційний суд безпідставно відмовив їй у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та необґрунтовано визнав неподаною та повернув її апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на наявність у неї скрутного матеріального становища, оскільки вона є внутрішньо переміщеною особою, проводить незалежну професійну діяльність на загальній формі оподаткування, податковою декларацією підтверджено, що доходу за 2023 рік вона не мала.

Вказує, що в постанові про відкриття виконавчого провадження у справі № 227/3059/20 її зазначено боржником як фізичну особу, а не як приватного виконавця. Учасником цієї справи заявниця є як фізична особа і апеляційну скаргу вона подала як фізична особа, що дає їй право на звільнення від сплати судового збору через обставини, які були доведені до відома суду апеляційної інстанції та безпідставно залишені без уваги Дніпровським апеляційним судом.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу із Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року задоволено заяву судді Ситнік О. М. про самовідвід. Відведено суддю Верховного Суду Ситнік О. М. від участі в розгляді цієї справи. Справу № 227/3059/20 (провадження № 61-8938ск24) передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи щодо вирішення питання про прийняття апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції установив, що постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 227/3059/20 стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. судовий збір у розмірі 858,88 грн на користь держави. На підставі зазначеної постанови видано виконавчий лист.

12 лютого 2024 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.

20 лютого 2024 року державний виконавець прийняв постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 .

20 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року в задоволенні скарги приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. на дії та бездіяльність державного виконавця відмовлено.

До Дніпровського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1. про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху та запропоновано сплатити судовий збір.

На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, від ОСОБА_1 на адресу Дніпровського апеляційного суду надійшло клопотання про звільнення її від сплати судового збору у зв`язку з тим, що зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця звертається не приватний виконавець виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1., а фізична особа ОСОБА_1 , яка в обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору посилається на те, що вона проживала у місті Маріуполі Донецької області, яке майже повністю зруйноване та окуповане військами російської федерації; її житло та майно знищено у результаті воєнних дій; заощаджень вона не має, є внутрішньо переміщеною особою, матір`ю багатодітної сім`ї та знаходиться у скрутному матеріальному становищі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року відмовлено.

Продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків апеляційної скарги на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2024 року, які були зазначені в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, надано строк на усунення - десять днів з дня вручення копії цієї ухвали.

10 травня 2024 року ОСОБА_1 повторно подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, яке обґрунтоване скрутним матеріальним становищем.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є неприйнятними з огляду на таке.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить із того, що, забезпечуючи гарантії, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У пунктах 59-61 рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» («KREUZ v. POLAND»), заява № 28249/95, ЄСПЛ зазначав, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Більше того, ЄСПЛ вважає, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Вимога сплати зборів у зв`язку з поданням позовів, які суди мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції. Однак сума зборів має бути визначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, які є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи був забезпечений розгляд судом справи.

Враховуючи ці чинники, суд має визначити, чи становила вимога сплати судового збору за обставин цієї конкретної справи, непропорційні обмеження, які завдали шкоди самій суті права заявника на доступ до суду. Отже, судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував судовий розгляд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20, провадження № 12-58гс23).

Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, ОСОБА_1 неодноразово заявляла клопотання про звільнення її від сплати судового збору у зв`язку із скрутним майновим станом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому, по-перше, цивільна процесуальна форма, завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (справа «Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (ALIMENTARIA SANDERS S. A. v. SPAIN), заява № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року)).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (справа «Дія 97 проти України» (DIYA 97 v. UKRAINE), заява №19164/04, § 47, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року)).

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги визначені статтею 356 ЦПК України. Пунктом 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України встановлено, що до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною другою статті 357 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати встановлення фінансових обмежень на доступ особи до суду.

Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних заявників від пред`явлення необґрунтованих позовів, скарг.

Згідно із частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», частини першої статті 136 ЦПК України, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).

З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені у статті 5 вказаного Закону, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду, навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положення Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги не усунула, судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не сплатила, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав апеляційну скаргу неподаною та повернув її заявниці.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 225/2213/20 (провадження № 61-7398сво23) наголосив, що «за певних умов суд може звільнити від сплати судового збору саме сторону у справі. У цій категорії справ приватний виконавець ОСОБА_1. не діє в особистих інтересах, а є суб`єктом, який здійснює виконання судового рішення, тож вона не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому підстав для звільнення її від сплати судового збору немає. Таким чином, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що приватний виконавець ОСОБА_1. не є особою, яка належить до категорії осіб, стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, тому у цій категорії справ відсутні правові підстави для звільнення її від сплати судового збору за подання касаційних скарг на відповідні ухвали апеляційного суду, і, як наслідок, розгляд її касаційних скарг по суті без сплати судового збору».

У справі, яка переглядається, заявниця бере участь не як фізична особа, а як приватний виконавець, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі № 227/3059/20 стягнуто судовий збір саме з приватного виконавця виконавчого округу Донецької області ОСОБА_1., що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, необґрунтовано визнав неподаною та повернув її апеляційну скаргу, а також про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на наявність у неї скрутного матеріального становища, оскільки вона є внутрішньо переміщеною особою, проводить незалежну професійну діяльність на загальній формі оподаткування, а податковою декларацією підтверджено, що доходу за 2023 рік вона не мала, колегія суддів відхиляє, оскільки наведеним доводам суд апеляційної інстанції надав належну оцінку та правильно виснував про визнання апеляційної скарги ОСОБА_1 неподаною та повернення її заявниці.

Апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, обґрунтовано зазначив, що приватний виконавець ОСОБА_1. не виконала вимоги ухвали апеляційного суду про залишення її апеляційної скарги без руху, недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк не усунула, судовий збір за подання апеляційної скарги не сплатила, що стало підставою для визнання апеляційної скарги неподаною та повернення її заявниці.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, яка не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи. Правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів.

У справі, яка переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час вирішення відповідного процесуального питання. Наявність у заявниці іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявниці.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Руїс Торіа проти Іспанії» («RUIZ TORIYA v. SPAINE»), заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («HIRVISAARI v. FINLAND»), заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2)).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України («DIYA 97 v. UKRAINE»), № 19164/04, пункт 47)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 406, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко І. В. Литвиненко В. В. Сердюк