Ухвала

від 17.12.2024 по справі 342/899/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 342/899/23

провадження № 61-16144ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову

Івано-Франківського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, про визнання наказу про звільнення незаконним, недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

27 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Укрпошта», в якому просила: визнати наказ від 27 червня 2023 року № 1678к по АТ «Укрпошта» про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП, за угодою сторін - безпідставним, незаконним та недійсним; поновити ОСОБА_1 на роботі та посаді в АТ «Укрпошта» у відділенні 78106, із внесенням відповідного запису в її трудову книжку; стягнути з АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 невиплачену

з 01 липня 2023 року заробітну плату за час вимушеного прогулу за розрахунком 6 700 грн/міс. (якщо на момент прийняття судом рішення мінімальна заробітна плата в Україні не збільшиться, бо якщо збільшиться, то виходячи з її нового розміру) помножено на кількість місяців (повних і неповних) до дня постановлення в справі судового рішення, при наявності судових витрат позивача стягнути з відповідача ці судові витрати повністю; в частині вимог про поновлення на роботі та посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць рішення допустити до негайного виконання, в решті вимог - після набуття ним законної сили. Постановити в Мініфраструктури окрему ухвалу про наявність підстав на звільнення керівництва АТ «Укрпошта» з підстав істотного зловживання своїми службовими повноваженнями, що заподіяло масу проблем та колосальної шкоди не тільки працівникам АТ «Укрпошта», а також і споживачам поштових послуг національного їх оператора.

Городенківський районний суд Івано-Франіківської області рішенням від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував наказ Івано-Франківської дирекції АТ «Укрпошта» від 28 червня 2023 року

№ 1678к про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 та її звільнення 30 червня 2023 року з посади листоноші 2 класу згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України, за угодою сторін. Поновив ОСОБА_1 на посаді листоноші 2 класу в структурному підрозділі Івано-Франківської дирекції АТ «Укрпошта». Стягнув з АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 липня 2023 року по день ухвалення судового рішення в розмірі 55 838 грн 66 коп з обов`язковим відрахуванням обов`язкових податків, зборів та платежів та з урахуванням виплачених коштів при звільненні. Рішення суду в частині поновлення на роботі та посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 5 112 грн допустив до негайного виконання. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 29 жовтня 2024 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 30 жовтня 2024 року про виправлення описки, скасував рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2024 року в оскаржуваній частині та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрпошта» про визнання наказу про звільнення незаконним, недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку час вимушеного прогулу.

04 грудня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Котик Р. В., через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франіквського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у вказаній справі, у якій просить скасувати оскаржене судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі

№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом

(пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним, недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З урахуванням вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Укрпошта» невиплаченої

з 01 липня 2023 року заробітної плати за час вимушеного прогулу з розрахунку

6 700 грн/міс. (якщо на момент прийняття судом рішення мінімальна заробітна плата в Україні не збільшиться, бо якщо збільшиться, то виходячи з її нового розміру) помножено на кількість місяців (повних і неповних) до дня постановлення в справі судового рішення (Верховний Суд вважає 01 липня 2023 року - початком періоду розрахунку та 29 жовтня 2024 року - кінцем періоду), ціна позову у цій справі становить 107 200,00 грн (6 700 х 16 місяців), яка станом на 01 січня 2024 року не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

(3 028,00 грн х 80 = 242 240,00 грн).

Справа є незначної складності, виходячи із приписів частини четвертої

статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну та предмет позову, складність справи та її розгляд судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про незначну складність справи.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник посилається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню у випадку, якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Так, зокрема заявник, обґрунтовуючи підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, вказує на те, що більше ніж очевидно, що будь-яка справа з питань праці для учасника справи (працівника) має неабияке виняткове значення, якщо саме він подає касаційну скаргу.

Разом з тим, аналіз судових рішень у справі та наведені заявником доводи не дають підстав для висновку про те, що ця справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваного судового рішення в касаційному порядку, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.

Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Не вказують доводи касаційної скарги й на суспільний інтерес у вирішенні спору про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на відсутність суперечливості у практиці застосування судами

статті 36 КЗпП України, а стосуються питання оцінки доказів судами попередніх інстанцій.

Також заявник у касаційній скарзі посилається на те, що ця справа становить значний суспільний інтерес.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої

статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес.

Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо. Проте, заявником не наведено належних обґрунтувань про значний суспільний інтерес відповідно до зазначених критеріїв.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.

Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

При цьому заявник отримала доступ до судів першої та апеляційної інстанцій і мала можливість навести аргументи та докази на користь її позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтями 261, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 жовтня

2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, про визнання наказу про звільнення незаконним, недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України ухвалу оформила

суддя І. В. Литвиненко.

Судді: В. В. Пророк

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров