Ухвала

від 18.12.2024 по справі 466/1893/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 466/1893/20

провадження № 61-16491ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Козаков і партнери», приватного підприємства «Занзібар Холдинг», приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича, ОСОБА_2 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення заподіяної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом.

Позовні вимоги мотивував тим, що він зареєстрований як фізична особа -підприємець на третій групі. Із пдприємством Об`єднання громадян «Реабілітаційно-комерційний центр «Орієнтир» Громадської організації «Фонд реабілітації інвалідів України» укладений договір позички нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

13 грудня 2019 року, група осіб під керівництвом приватного виконавця Шелінської Ю. А. представляючись представником відповідача, проникли на територію виробничого приміщення по вул.Ткацька, 31, м. Львів, звідки викрали: дві різальні машини, орієнтовною вартістю 850 000 грн; листоподібну машину, обладнання для виготовлення форм для офсетного друку з додатковими пристроями, орієнтовну вартість 876 000 грн; промислові ламінатори, дротошвейки, обладнання для зшивання пружинами, станок для обрізання кутиків, орієнтовна вартість 420 000 грн; розхідні матеріали: картон, папір, плівка для ламінування, акрел, скоби, пружини, орієнтовна вартість 460 000 грн; облицювальна плитка 1000м.кв, орієнтовна вартість 420 000 грн.

Він як директор ФОП « ОСОБА_1 » неодноразово звертався до відповідача із проханням надати доступ до приміщення і забрати майно, яке належить йому на праві приватної власності, однак останній ніяк не відреагував на його прохання.

З врахуванням зазначених обставин позивач просив: забезпечити йому доступ до майна, що знаходиться у виробничому приміщенні, за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язаний відповідача надати йому можливість забрати своє майно з виробничого приміщення.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подано заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідачів солідарно кошти за майно позивача у розмірі 8 400 000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Так, заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, робить посилання на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Посилання заявника у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 є нерелевантним, адже у зазначеній постанові Верховний Суд дав оцінку факту відсутності підпису боржника у Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/.

Водночас, посилання в касаційній скарзі на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) за відсутності обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Узагальнюючи наведене, оскільки заявником не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.

Керуючись статтею 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Козаков і партнери», приватного підприємства «Занзібар Холдинг», приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича, ОСОБА_2 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення заподіяної шкоди вважати неподаною та повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Ю. Гулейков