Постанова

від 17.12.2024 по справі 285/7898/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/7898/23 Головуючий у 1-й інст. Сусловець М. Г.

Категорія 82 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 285/7898/23 за позовом ОСОБА_1 доАкціонерного товариства«Житомиргаз» прозахист правспоживача тавідшкодування моральноїшкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Сусловця М.Г у місті Звягелі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому вказала, що шахрайськими діями у шахрайський спосіб ст. 19 (моральний та психологічний тиск), які полягають у неправомірних вимогах стосовно стягнення коштів за доставку/транспортування газу: п.інд. 11706, вул. 1пр. Медичний 2,2 м. Новоград-Волинський, Житомирська обл., їй завдана матеріальна шкода у розмірі 151946 грн 38 коп. Також їй спричинена моральна шкода: 1000100, 00 грн., і просила:

- визнати порушенням Акціонерного товариства«Житомиргаз» (надаліАТ «Житомиргаз») статті 1 протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через незаконне втручання АТ «Житомиргаз» у її права, як споживача, мирно володіти майном (грошовими коштами);

- визнати незаконність вимог АТ «Житомиргаз» до неї щодо стягнення заборгованості за природний газ, постачання/розподіл;

- заборонити відповідачу вчиняти дії, пред`являти вимоги шляхом виставлення вимог АТ «Житомиргаз» щодо стягнення заборгованості за газ, газопостачання то розподіл природного газу стосовно неї, у відповідності до статті 16 ЦК України;

- заборонити відповідачу вчиняти дії, шляхом подання вимог до неї про стягнення заборгованості за ненаданий природний газ, доставку та розподіл, у відповідності до статті 16 ЦК України. Судові витрати покласти на Відповідача.

Позовні вимоги мотивувала тим, що АТ «Житомиргаз» шляхом нав`язування цивільно-правових відносин та примушування до них, вимагає сплатити від неї неіснуючий борг.

Вказує, що вона зобов`язана сплачувати за комунальну послугу з постачання природного газу у встановлених законом розмірах та на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам. В той же час, цей обов`язок може бути виконаний для оплати такої комунальної послуги лише за умови, якщо виконавець/відповідач надав її в реальності, а не виключно паперово/фіктивній, надуманій відповідачем формі.

Зазначає, що з 28 травня 2015 року відбулося повне розмежування сфери розподілу природного газу від сфери постачання природного газ, при цьому для операторів ГРМ встановлено по суті пряму заборону здійснювати господарську діяльність у сфері постачання природного газу.

Відтак, вважає, що з 28 травня 2015 року господарську діяльність у сфері постачання природного газу може здійснювати виключно ТОВ «Житомиргаз Збут», натомість господарську діяльність у сфері розподілу природного газу може здійснювати виключно АТ «Житомиргаз». Зазначає, що АТ «Житомиргаз» абсолютно не виконував договір і не доставляв їй жодного кубометру природного газу.

Вказує, що відповідно до статті 658 ЦК України, право продажу товару належить власникові товару, а тому АТ «Житомиргаз» зобов`язаний довести в суді своє право на товар (газ) як власність. Зазначає, що вона не є суб`єктом підприємницької діяльності, тому не може використовувати і ніколи не використовувала (не споживала) природний газ на підставі та на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, який за умовами ЦК України не використовується в побутових особистих цілях. Стверджує, що відсутність первинних документів вказує на те, що АТ «Житомиргаз» не здійснює господарської діяльності з постачання природного газу. Враховуючи викладене просила задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 травня 2024 року у задоволені позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1 вимагає його скасувати, повернути справу до Новоград-Волинського міськрайонного суду, передати її іншому судді для розгляду у загальному провадженні за участю сторін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Судом розглянуто дану справу при неповному з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що в свою чергу призвело до невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Вказує, що судом не взято до уваги, що представник АТ «Житомиргаз» не надав обґрунтування та доказів, фактів щодо ознайомлення її з публічним договором у відповідний спосіб.

Також суд, не взяв до уваги, що була порушена кримінальна справа Житомирською обласною прокуратурою про розкрадання в особливо великих розмірах майна і устаткування, яке належить громаді міста Новоград-Волинський (Звягель) Житомирської області і по який проходить АТ «Житомиргаз», а вона є потерпілою.

Крім того, судом без належних доказів встановлено наявність Ліцензійних умов провадження господарської діяльності АТ «Житомиргаз» за відсутності наданої ліцензії відповідачем, яка не міститься в матеріалах справи та не долучена до неї.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача її не визнала, просила відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_1 подала заперечення на відзив, де вимагає визнати його нікчемним та поданим із порушеннями і зобов`язати відповідача надати належним чином завірені копії документів.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність та просила відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи двічі в судове засідання не з`явилась, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у її відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.

Враховуючи те, що в судове засідання не з`явились всі особи, які беруть участь у справі, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенню частини 2 статті 247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Установлено, що ОСОБА_1 є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою на її ім`я відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 і відповідачем надавалися послуги, за якими станом на 31 серпня 2023 року наявна заборгованість у розмірі 1973,19 грн.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, що затверджені постановою НКРЕКП від 16 лютого 2017 року № 201, АТ «Житомиргаз» отримало право провадження діяльності з розподілу природного газу.

Відмовляючи у задоволені позову, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надала суду доказів про те, що вона не є споживачем природного газу, що у спірний період природний газ не постачався до її будинку або постачався іншим постачальником, з яким вона уклала відповідний договір і за послуги якого сплачувала. Також відсутні відомості про звернення позивачки до відповідача із заявами про відключення її від споживання природного газу, а тому заявлені позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, мотивуючи таким.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини, які виникли між сторонами пов`язані із наданням послуг по газопостачанню, які врегульовані положеннями статті 714 ЦК України.

Також взаємовідносини між газопостачальником, газорозподільним підприємством, газотранспортним підприємством та споживачами природного газу регулюються Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем, Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою НКРЕКПвід 30вересня 2015року №2498 (далі типовий договір № 2498), Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКПвід 30вересня 2015року за№ 2496 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827 ( надалі Правила) та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Захист прав споживачів природного газу - фізичних осіб регулюється, зокрема, Законом України«Про захистправ споживачів» та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Так, Закон України«Про ринокприродного газу» (надалі Закон) визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Згідно положень вказаного Закону суб`єктами ринку природного газу, зокрема є оператор газорозподільної системи, споживач.

Постачальник природного газу - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу та постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу.

Побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність та споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (пункти 23, 27, 28, 35, 37 Закону).

Згідно частини 1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

На виконання вимог положень статті 12 цього Закону, було розроблено та прийнято Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам, який затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2500.

Згідно з положеннями пункту 4 розділу III Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКПвід 30вересня 2015року №2496 (далі - Правила) для забезпечення приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам усіх діючих побутових споживачів, об`єкти яких знаходяться в межах закріпленої території постачальника із спеціальними обов`язками, останній в установленому порядку надсилає кожному побутовому споживачу заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам з персоніфікованими даними щодо споживача та його об`єкта за формою, встановленою додатком 1 до Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКПвід 30вересня 2015року №2500 (далі - Типовий договір), разом із супровідним листом за формою, встановленою додатком 2 до Типового договору.

У пунктах 1, 2, 3 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ вказано, що цей Кодекс розроблений відповідно до Закону № 329-VIIІ.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору № 2498, в порядку, визначеному цим розділом.

Пунктом 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ передбачено, що договір розподілу природного газу має бути укладений оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні оператора ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт.

Основні засади комерційного обліку природного газу в ГРМ врегульовані в пунктах 1-5 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРМ, у яких вказано таке.

Порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу (пункт 2).

У пункті 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРМ зазначено, що фактичний об`єм надходження природного газу до/з ГРМ (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках.

Об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XV цього Кодексу.

Оператор ГРМ відповідає за переведення об`єму природного газу в обсяг переданої (спожитої) енергії.

Главою 4 розділу ІХ Кодексу ГРМ врегульовано порядок комерційного обліку газу по об`єктах побутових споживачів (населення).

У пункті 1 цієї глави вказано, що визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.

Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу оператора ГРМ.

У разі відсутності лічильника газу в оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача. При цьому оператор ГРМ має право протягом експлуатації лічильника газу та відповідно до вимог цього Кодексу здійснювати контрольне зняття показань ЗВТ (лічильника газу) для контролю та перевірки його показань.

Згідно з пунктом 2 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРМ періодом, за який по об`єкту побутового споживача визначається об`єм та обсяг спожитого (розподіленого) природного газу, є календарний місяць.

У розділі XV кодексу ГРМ закріплено порядок перерахунку об`єму природного газу в його обсяг, визначений в одиницях енергії, а в главі 1 - порядок розрахунку обсягу енергії.

Так, обсяг енергії виміряного об`єму газу за певний період розраховують шляхом перемноження цього об`єму, приведеного до стандартних умов, на середньозважене значення вищої теплоти згоряння газу за цей період (пункт 1 глави 1 розділу ХV Кодексу ГРМ).

Обсяг енергії природного газу, що проходить через комерційний ВОГ, який обладнаний потоковим хроматографом або потоковим густиноміром з калориметром (далі - потокові ЗВТ із визначенням ФХП), визначається: в автоматичному режимі з використанням коректорів або обчислювачів об`єму газу з функцією розрахунку енергії природного газу; у напівавтоматичному режимі з використанням спеціалізованих програм на основі погодинних значень теплоти згоряння з потокових ЗВТ визначення ФХП газу та об`єму газу з коректорів / обчислювачів об`єму газу (пункт 2 глави 1 розділу ХV цього Кодексу).

Обсяг енергії природного газу, що проходить через комерційний ВОГ, який не обладнаний потоковими ЗВТ з визначенням ФХП, розраховується з використанням середньозваженої вищої теплоти згоряння природного газу за певний період, що визначається в певній точці (ділянці) газопроводу через аналіз компонентного складу проби природного газу, та розраховують за формулою вказаною в цьому пункті формулою (пункт 3 глави 1 розділу ХV цього Кодексу).

У пункті 6 глави 1 розділу ХV Кодексу ГРМ вказано, що за відсутності корекції тиску та температури у ЗВТ, виміряний об`єм газу має бути приведений до стандартних умов за визначеною в цьому пункті формулою.

Для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики № 116 .

Оператор ГРМ зобов`язаний розмістити на власному сайті інформацію про розміри коефіцієнтів приведення об`ємів природного газу до стандартних умов, у разі якщо вузли обліку природного газу споживачів не забезпечують такого приведення.

При цьому в розділі 1 Методики № 116 приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 26 лютого 2004 року N 116 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до якої відсилає пункт 6 глави 1 розділу ХV Кодексу ГРМ, передбачено, що Методика № 116 призначена для приведення об`єму природного газу, який вимірюється побутовими лічильниками газу в робочих умовах, до стандартних умов за результатами вимірювання об`єму газу низького тиску лічильниками, що не мають спеціальних пристроїв для автоматичного приведення до стандартних умов їх показів у разі зміни температури та тиску газу.

Розрахунки об`єму газу, приведеного до стандартних умов, здійснюються з урахуванням коефіцієнтів коригування показів лічильників, визначених у цій Методиці. Такі розрахунки виконуються споживачами газу самостійно.

Оплата за газ у період, визначений у договорі на постачання газу, здійснюється за об`єми газу, які приведено до стандартних умов.

Газопостачальна організація має право здійснювати контроль за правильністю розрахунків об`єму спожитого газу.

Також відповідно до пунктів 1, 2 розділу І Правил № 2496 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ці Правила розроблені на виконання пункту 17 частини третьої статті 4 Закону № 329-VIIІ та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - оператори ГРМ/ГТС). Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та операторів ГРМ/ГТС.

Пунктом 4 розділу І Правил № 2496 визначено, що постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених законодавством України.

Пунктом 14 розділу ІІІ Правил № 2496 передбачено, що періодом для визначення розміру оплати послуг з газопостачання побутовим споживачем є календарний місяць.

Згідно з пунктами 1.1, 1.3 розділу І Типового договору № 2498 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

За цим договором оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором (пункт 2.1 розділу ІІ Типового договору № 2498).

Розділом V Типового договору № 2498 врегульовано порядок обліку природного газу, що передається споживачу.

У пункті 5.1 цього розділу вказано, що облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРМ та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу ГРМ.

Згідно п. 5.3 розділу V Типового договору № 2498 передбачено, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (куб. м) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених у Кодексі ГРМ.

Порядок визначення об`єму розподіленого споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об`ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу ГРМ та з урахуванням вимог цього договору (пункт 5.4).

Відповідно до пункту 5.5 розділу V Типового договору №2498 споживач, що є побутовим, який за умовами цього договору розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти календарних днів (до 05 числа включно) надавати їх оператору ГРМ в один із таких способів: 1) через особистий кабінет на сайті оператора ГРМ; 2) за телефоном; 3) шляхом зазначення показань у сплаченому рахунку (квитанції абонентської книжки) оператора ГРМ; 4) на електронну адресу.

У разі неотримання до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу по споживачу за розрахунковий період визначається оператором ГРМ на рівні планового місячного об`єму споживання на відповідний період, що розраховується виходячи з групи споживання споживача та його середньорічного об`єму споживання природного газу за останні 12 календарних місяців. Якщо за підсумками наступного місяця споживач своєчасно надасть показання лічильника газу, формування об`єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань.

У пункті 5.6 розділу V Типового договору № 2498 зазначено, що після визначення загального об`єму розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу, приведеного до стандартних умов, оператор ГРМ в установленому порядку здійснює переведення величини об`єму природного газу в обсяг розподіленої (спожитої) енергії, що має визначатись за трьома одиницями виміру: кВтгод, Гкал, МДж.

Визначені за умовами цього договору об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між споживачем та його постачальником.

Також у розділі І Типового договору № 2500 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містяться загальні положення, у яких вказано таке.

Цей Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу як товарної продукції постачальником (пункт 1.1).

Умови цього договору розроблені відповідно до Закону №329-VIIІ та Правил № 2496 та є однаковими для всіх побутових споживачів України (пункт 1.2).

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 ЦК України на невизначений строк шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору є отримання постачальником поданої споживачем заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам (далі - заява-приєднання) за формою, встановленою у додатку 1 до цього договору, та/або сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника, на якого в установленому чинним законодавством порядку покладені спеціальні обов`язки з постачання природного газу побутовим споживачам, - факт споживання природного газу відповідно до вимог Правил № 2496 та за умови, що у споживача відсутній інший діючий постачальник (для забезпечення приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам усіх діючих побутових споживачів, об`єкти яких знаходяться в межах закріпленої території постачальника зі спеціальними обов`язками, останній в установленому порядку надсилає кожному побутовому споживачу заяву-приєднання разом із супровідним листом за формою, встановленою у додатку 2 до цього договору) (пункт 1.3).

У пункті 1.4 розділу І Типового договору № 2500 надано визначення термінів, які використовуються в цьому договорі та які мають такі значення: споживач - фізична особа, об`єкт якої фізично підключений до газорозподільної системи оператора ГРМ.

У розділі ІІ Типового договору № 2500 закріплено положення про предмет договору, а саме вказано таке.

За цим договором постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором (пункт 2.1).

Обов`язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором ГРМ договору розподілу природного газу, на підставі якого споживач набуває право правомірно відбирати газ із газорозподільної системи.

Використання природного газу може здійснюватися споживачем виключно на власні побутові потреби, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (пункт 2.2).

У розділі ІV Типового договору № 2500 врегульовано питання ціни, порядку обліку та оплати природного газу.

Відповідно до пункту 4.4 розділу ІV Типового договору №2500 об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається одним з таких способів: 1) за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу; 2) або за плановими величинами середньомісячного споживання газу в опалювальний або міжопалювальний період.

Згідно з пунктом 4.5 розділу ІV Типового договору № 2500 розрахунки споживача за цим договором здійснюються за рахунками та/або квитанціями абонентської книжки постачальника. Спосіб оплати має бути визначений споживачем у заяві-приєднанні.

Відповідно до пункту 4.11 розділу ІV Типового договору №2500 якщо споживач не погоджується з рахунком постачальника (не згоден із розрахованою сумою тощо) та має намір оскаржувати його, споживач сплачує рахунок у тій частині, що ним не оспорюється.

При цьому споживач у зручний для нього спосіб (за телефоном, визначеним на сайті постачальника, через особистий кабінет або письмово) має звернутися до постачальника за відповідними роз`ясненнями.

У разі отримання такого звернення постачальник зобов`язується невідкладно та у термін, достатній для його аналізу (не перевищуючи терміни, встановлені законодавством), надати відповідне роз`яснення чи здійснити перерахунок споживачу.

Судом встановлено, що АТ «Житомиргаз» до 31 серпня 2023 рокунадавалися послуги з розподілу природного газуза адресою: АДРЕСА_1 ,споживачу ОСОБА_1 , яка використовувала природний газ та станом на 31 серпня 2023 рокумає заборгованість у розмірі 1973,19 грн.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів про те, що вона не є споживачем природного газу та такі не встановлені під час апеляційного перегляду.

За правилами частини 3статті 386 ЦК Українивласник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

У частинах 1, 2статті 22 ЦК Українивизначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 1166 ЦК Українипередбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Приписами частин 1, 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують порушення відповідачем статті 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, шляхом незаконного втручання АТ «Житомиргаз» у праві ОСОБА_1 на мирне володіння майном, незаконність вимог відповідача щодо сплати заборгованості за спожитий газ.

А відтак, відсутні і правові підстави для стягнення із відповідача на користь позивача згідно позовних вимог матеріальної шкоди у розмірі 151946 грн 38 коп. та 1000100, 00 грн моральної шкоди.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову за безпідставністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишитибез задоволення,а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 травня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді