Ухвала

від 18.12.2024 по справі 915/16/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення апеляційної скарги

18 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/16/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2024 про залишення без розгляду заяви про відвід, прийняту суддею Давченко Т.М., м. Миколаїв,

у справі №915/16/24

за заявою: Товариство з обмеженою відповідальністю "САБАЗИ"

до: Фермерського господарства "ДЕМЕТРА"

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "САБАЗИ" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Фермерського господарства "ДЕМЕТРА".

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2024 відкрито провадження у справі №915/16/24 про банкрутство Фермерського господарства "ДЕМЕТРА"; визнано вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "САБАЗИ" у розмірі 812000 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника; введено процедуру розпорядження майном Фермерського господарства "ДЕМЕТРА" та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Пляку Сергія Валерійовича.

В подальшому після публікації оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство Фермерського господарства "ДЕМЕТРА" до суду першої інстанції з заявами про визнання кредиторських вимог до боржника звернулись кредитори, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВІ-АГРО", Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТ ВЕСТ" та Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро".

18.11.2024 до місцевого господарського суду надійшла заява Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" б/н від 15.11.2024 (вх.№14327/24 від 18.11.2024) про відвід судді Давченко Т.М. від розгляду справи №915/16/24.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2024 у справі №915/16/24 (суддя Давченко Т.М.) заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" б/н від 15.11.2024 (вх.№14327/24 від 18.11.2024) про відвід залишено без розгляду.

Не погодившись з постановленою ухвалою, Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2024 у справі №915/16/24 та передати заяву б/н від 15.11.2024 (вх.№14327/24 від 18.11.2024) про відвід до суду першої інстанції для розгляду і вирішення питання відводу судді Давченко Т.М. відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2024 про залишення без розгляду заяви про відвід у справі №915/16/24 було подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції, що зумовило неотримання апеляційним господарським судом матеріалів даної справи, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи №915/16/24 з суду першої інстанції, а також зобов`язано Господарський суд Миколаївської області направити на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали зазначеної справи в частині, яка стосується розгляду заяви Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" б/н від 15.11.2024 (вх.№14327/24 від 18.11.2024) про відвід судді.

Ознайомившись з матеріалами справи після їх надходження до Південно-західного апеляційного господарського суду, а також з апеляційною скаргою та доданими до неї документами, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для повернення вищенаведеної апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Після втрати чинності Законом про банкрутство з введенням в дію з 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства при застосуванні норм Господарського процесуального кодексу України, які містять посилання на вказаний Закон про банкрутство, з урахуванням частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України та пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп, за відповідним посиланням застосовуються саме норми Кодексу України з процедур банкрутства (постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 29.07.2021 у справі №911/698/21).

Згідно з частиною шостою статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №2971-IX від 20.03.2023 частину першу статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства доповнено абзацом другим, за яким застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, у приписах Кодексу України з процедур банкрутства законодавець утвердив пріоритет норм цього спеціального закону та субсидіарне застосування у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) загальних норм Господарського процесуального кодексу України.

Відтак загальні норми Господарського процесуального кодексу України застосовуються при розгляді справ про банкрутство настільки, наскільки це узгоджується із логікою законодавчого регулювання відносин банкрутства (неплатоспроможності), зокрема ті норми Господарського процесуального кодексу України, що мають універсальний характер, тобто застосовні до вирішення однакових, переважно суто процедурних, питань руху справи у позовному провадженні, так само і у процедурі банкрутства (неплатоспроможності) за умови, що інше не встановлено Кодексом України з процедур банкрутства.

Відповідно до частини першої статті 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. У випадках, передбачених цим Кодексом або Законом про банкрутство, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу (частина п`ята статті 232 Господарського процесуального кодексу України).

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина перша статті 232 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, за загальним правилом господарського процесу, ознакою ухвали як судового рішення є те, що вона постановляється з питань застосування норм процесуального права у випадках, коли це прямо визначено в Господарському процесуальному кодексі України і таким судовим актом спір по суті не вирішується, а забезпечується створення необхідних умов для його вирішення.

Водночас процедура банкрутства (неплатоспроможності) є унікальним процесом, що включає в себе низку процедур і послідовних та сукупних процесуальних і позапроцесуальних дій учасників провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у разі неплатоспроможності боржника. Ця спеціальна процедура, на відміну від позовного провадження, поєднує в собі як розгляд сукупності питань, пов`язаних із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні, тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства не містить норм, які встановлювали б загальні правила ухвалення судових рішень, водночас аналіз приписів цього спеціального закону засвідчує, що в основному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) лише питання визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури/процедури погашення боргів вирішуються постановою, з інших, процедурних чи сутнісних питань цього спеціального провадження суд першої інстанції постановляє ухвали.

Значення ухвал, як судових рішень першої інстанції в процедурі банкрутства, має свої відмінності, оскільки в деяких випадках вони за змістом максимально наближені до рішення (ухвали про визнання грошових вимог кредитора, розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною та інші).

Для цілей з`ясування принципів правового регулювання постановлення та оскарження таких ухвал їх можна поділити за ознаками спеціалізації та спрямованості на два типи:

-спеціальні ухвали, які суд постановляє виключно з питань, що вирішуються у справах про банкрутство згідно з нормами Кодексу України з процедур банкрутства;

-універсальні ухвали, які суд постановляє із загальних питань, що можуть вирішуватися як у справах про банкрутство, так і у справах позовного, інших форм провадження, та не врегульовані Кодексом України з процедур банкрутства.

Зокрема, суд першої інстанції постановляє універсальні ухвали у справі про банкрутство коли здійснює процесуальні дії чи вирішує процедурні питання, розглядає і вирішує клопотання, заяви, скарги за правилами та на підставі приписів Господарського процесуального кодексу України, зокрема, але не виключно за норми інститутів відводу (самовідводу) судді, процесуальних строків, судових викликів і повідомлень, судових витрат, заходів процесуального примусу, забезпечення судом повного і всебічного з`ясування обставин справи та дослідження доказів, фіксування судового процесу.

На кожній стадії судового провадження у справі про банкрутство досягнення її мети може забезпечуватися господарським судом постановленням як універсальних, так і спеціальних ухвал.

Виходячи з наведеного, спеціалізація і спрямованість ухвали на вирішення загальних процедурних питань господарського процесу чи спеціальних процедур, врегульованих Кодексу України з процедур банкрутства, є першочерговими критеріями для визначення переліку ухвал суду першої інстанції, постановлених у справі про банкрутство, що підлягають оскарженню в апеляційному порядку.

Системний аналіз співвідношення пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, частини шостої статті 12, статей 254, 255 Господарського процесуального кодексу України, частини першої статті 2, частин першої, другої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства засвідчує, що у основному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) в апеляційному порядку можуть бути оскаржені:

а) усі спеціальні ухвали місцевого господарського суду за правилом частини другої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства щодо яких цим Кодексом не встановлено виключення;

б) ухвали, включені до переліку у частині першій статті 255 Господарського процесуального кодексу України, які суд постановляє, здійснюючи процесуальні дії та вирішуючи інші процесуальні питання, за правилами та на підставі норм Господарського процесуального кодексу України.

У статті 1 Конституції України визначено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено також забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

В силу приписів частини другої статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Таким чином, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Системний аналіз статті 255 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.

Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.

Предметом апеляційного оскарження у даній справі є ухвала місцевого господарського суду про залишення без розгляду заяви про відвід, між тим така ухвала не включена законодавцем до переліку, наведеного у статті 255 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів зауважує на тому, що на підставі пункту 14 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала про залишення без розгляду заяви виключно за умови, якщо така ухвала має "завершальне" значення щодо можливості судового розгляду та перешкоджає провадженню у справі. Ухвала про залишення без розгляду заяви про відвід судді направлена на вирішення окремого процесуального питання, тобто така ухвала не перешкоджає провадженню у справі.

Отже, ухвала про залишення без розгляду заяви про відвід судді не підлягає оскарженню окремо від рішення суду по суті спору, а заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Таким чином, враховуючи те, що ухвала місцевого господарського суду про залишення без розгляду заяви про відвід в силу приписів статті 255 Господарського процесуального кодексу України не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про повернення даної апеляційної скарги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 260 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду про те, що подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про відвід зумовлює необхідність повернення такої скарги на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 260 Господарського процесуального кодексу України міститься в постанові від 08.09.2021 у справі №910/1846/21 та в ухвалі від 27.04.2023 у справі №910/7988/22.

Положеннями частини восьмої статті 260 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що копія ухвали про повернення апеляційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 242 цього Кодексу; скаржнику надсилається копія ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами; копія апеляційної скарги залишається в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 232-235, 254, 255, 261 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Повернути апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2024 про залишення без розгляду заяви про відвід у справі №915/16/24.

Справу №915/16/24 повернути Господарському суду Миколаївської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук