Рішення

від 19.12.2024 по справі 478/1054/24

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 478/1054/24 Провадження № 2/478/277/2024

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

19 грудня 2024 року смт. Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області, в складі:

головуючого судді Томашевського О.О.,

за участю:

секретаря Григоренко Н.О.,

представника відповідача Мотуза О.В.,

(в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду смт. Казанка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою адвоката Соляника Ігора Миколайовича, поданої в інтересах ОСОБА_1 до Фермерського господарства «ЛЕНДЄЛ-АГРО» про розірвання договору оренди землі,

В с т а н о в и в:

21 серпня 2024 року адвокат Соляник І.М., який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 через електронну систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до Фермерського господарства «ЛЕНДЄЛ-АГРО», в якій просить розірвати договір оренди земельної ділянки площею 11,6403 гектарів, кадастровий номер 4823683200:06:000:0169 від 13.07.2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «ЛЕНДЄЛ-АГРО».

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 18 квітня 2024 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русак Л.А., позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 11.6403 га, кадастровий номер: 4823683200:06:000:0169, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Михайлівської селищної ради Баштанського (Казанківського) району Миколаївської області.

Дану земельну ділянку позивач ОСОБА_1 отримала у спадок після смерті свого брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За договором оренди землі від 13.07.2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та відповідачем ФГ «ЛЕНДЄЛ-АГРО», наведену вище земельну ділянку площею 11.6403 га, кадастровий номер: 4823683200:06:000:0169 було передано в оренду фермерському господарству, строком на 20 років.

За умовами договору, його сторони визначили розмір орендної плати за користування відповідачем ФГ «ЛЕНДЄЛ-АГРО» земельною ділянкою в розмірі 7534,19 грн (п. 9) та строк її сплати: від 15 серпня до 31 грудня кожного року (п. 11).

25 грудня 2019 року було укладено додаткову угоду № б-н до договору від 13.07.2018 року, за яким між ОСОБА_2 та відповідачем ФГ «ЛЕНДЄЛ-АГРО» було узгоджено внесення змін до п. 8 договору землі від 13.07.2018 року та визначено строк оренди землі до 2055 року включно.

Проте, як зазначає представник позивачки, в порушення умов договору відповідач ФГ «ЛЕНДЄЛ-АГРО», в період з 2018 року до моменту звернення до суду з даним позовом, не сплачує орендну плату за користування землею.

Посилаючись на викладене, а також на те, що систематична несплата відповідачем орендної плати є підставою для розірвання договору оренди землі, представник позивача просив суд: розірвати договір оренди землі від 13.07.2018 року, площею 11.6403 га, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення; вид призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; місце розташоування: Миколаївська область, Баштанський район, Михайлівська сільська рада, кадастровий номер: 4823683200:06:000:0169; укладений між ОСОБА_2 та ФГ «ЛЕНДЄЛ-АГРО», зареєстрований Державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області Слободяником В.О.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 серпня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

10 жовтня 2024 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, згідно з яким останній заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову, мотивуючи відсутністю будь-якої заборгованості за орендною платою. Як зазначив відповідач, то протягом 2018-2022 роки ним було сплачено орендну плату в загальному розмірі 50 000,00 грн, тобто в розмірі, більшому ніж передбачено умовами договору. Грошові кошти ОСОБА_2 отримував особисто, про що свідчать розрахунки на земельну ділянку. Також відповідач зазначає, що у зв`язку з тим, що в 2023 році ОСОБА_2 не прибув особисто для отримання орендної плати, то її було надіслано на його адресу поштовим переказом 07.12.2023 року, однак кошти були повернуті у зв`язку зі смертю останнього.

Між тим, позивачка не повідомила відповідача, що вона є новим власником земельної ділянки та не зверталась на адресу відповідача з вимогою сплати їй орендної плати.

Виходячи з наведеного, відповідач зазначає, що не сплата орендної плати відбулась лише в 2023 році з незалежних від нього причин.

14 жовтня 2024 року на адресу суду надійшла відповідь представника позивачці на відзив відповідача, де останній заперечив проти наданих відповідачем доказів сплати орендної плати оскільки надані відповідачем розрахунки не містять інформації про одержувача коштів. Так само, поштова кваитнція про переказ грошових коштів не містить інформації щодо договору оренди землі та земельної ділянці, по яким було здійснено перерахунок грошових котшів попередньому власнику землі. Також представник позивачці звертає увагу на те, що розмір грошових коштів не відповідає розміру орендної плати визначеної договором оренди землі.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2024 року було витребувано додаткові відомості від позивача та Головного управління ДПС у Миколаївській області, а саме: докази повідомлення відповідача про зміну власника земельної ділянки та відомості про отриманні ОСОБА_2 доходи за період 2018-2023 роки.

Посилаючись на виконання ухвали суду від 16.10.2024 року відповідачем було надано суду заяву від 28.11.2024 року, згідно якої відповідач повідомив про відсутність у ФГ «Лендєл-Агро» касового апарату та бухгалтерії, у звязку з чим всі розрахунки з орендодавцями проводяться шляхом виплати готівковими коштами згідно розрахунку про отримання коштів, що містять особистий підпис отримувача коштів. До вказаної заяви було додано копії податкових розрахунків за період 2019-2023 роки.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. Пояснив суду, що позивачка самоусунулась від повідомлення відповідача про зміну власника земельної ділянки, її позовні вимоги направлено не на врегулювання відносин сплати нібито існуючої заборгованості за оренду земельної ділянки, а на розірвання договору оренди з метою отримати можливість розпоряджатися земельною ділянкою за власним розсудом.

В судове засідання сторона позивача не зявилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно поданої заяви від 16.09.2024 року (а.с. 23) представник позивачки просив суд провести судовий розгляд справи без участі сторони позивача. Причини неявки до суду стороною відповідача не повідомлено.

Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши письмові докази, суд приходить такого висновку.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 18 квітня 2024 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русак Л.А., позивачці належить на праві власності земельна ділянка, площею 11.6403 га, кадастровий номер: 4823683200:06:000:0169, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Михайлівської селищної ради Баштанського (Казанківського) району Миколаївської області (а.с.13).

Дану земельну ділянку позивач ОСОБА_1 отримала у спадок після смерті свого брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав № 374885702 від 18.04.2024 року, право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 4823683200:06:000:0169 зареєстровано за позивачкою 18.04.2024 року (а.с. 13).

Між тим, успадкована позивачкою земельна ділянка знаходиться в корисутванні відповідача на підставі договору оренди землі від 13.07.2018 року, укладеного між її колишнім власником ОСОБА_2 та відповідачем ФГ «ЛЕНДЄЛ-АГРО» та додаткової угоди № б-н від 13.07.2018 року (а.с. 5, 9-10).

За умовами договору оренди землі від 13.07.2018 року, його сторони визначили розмір орендної плати за користування відповідачем ФГ «ЛЕНДЄЛ-АГРО» земельною ділянкою в розмірі 7534,19 грн (п. 9) та строк її сплати: від 15 серпня до 31 грудня кожного року (п. 11).

Строк оренди землі складає 20 років, що вбачається з п. 8 договору оренди землі.

25 грудня 2019 року було укладено додаткову угоду № б-н до договору від 13.07.2018 року, за якою між ОСОБА_2 та відповідачем ФГ «ЛЕНДЄЛ-АГРО» було узгоджено внесення змін до п. 8 договору землі від 13.07.2018 року та визначено строк оренди землі до 2055 року включно (а.с. 5).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 333994898 від 30.05.2023 року (а.с. 14) договір оренди землі від 13.07.2018 року зареєстровано 16.07.2018 року.

Відомостей щодо зміни розміру орендної плати судом не встановлено.

За зістом п. 35 договру договору оренди землі визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання Договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують земельну ділянку разом з орендарем.

З досліджених судом копій квитанції про поштовий переказ грошових коштів в розмірі 14 055,00 грн від 07.12.2023 року (а.с. 43) та опитувальника клієнта - фізичної особи резидента від 05.12.2023 року убачається здійснення переказу грошових коштів в рахунок орендної плати на імя ОСОБА_2 .

З наданих суду відповідачем копій розрахунків за змельну ділянку (пай): від 12.01.2022 року убачається отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 5 000,00 грн за 2021 рік в рахунок орендної плати (а.с. 50); від 25.11.2021 року убачається отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 15 000 грн за 2021 рік в рахунок орендної плати (а.с. 49); від 03.09.2020 року убачається отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 15 000 грн за 2020 рік в рахунок орендної плати (а.с. 47); від 24.12.2019 року убачається отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 15 000 грн за 2019 рік в рахунок орендної плати (а.с. 48).

Також з отриманих судом відомостей Головного управління ДПС у Миколаївській області від 23.10.2024 року № 9863/5/14-29-12-01-02, встановлено що ОСОБА_2 вбачається нарахування та виплата відповідачем ОСОБА_2 орендної плати за період 2019-2022 роки, а саме: в 4 кварталі 2019 року в розмірі 23 280,00 грн; в 4 кварталі 2020 року в розмірі 29 107,57 грн; в 4 кварталі 2021 року в розмірі 20 952,00 грн; в 4 кварталі 2022 року в розмірі 17 459,62 грн. З даних відомостей також убачається, що у 2023 році відповідачем було нараховано ОСОБА_2 орендну плату в розмірі 17 459,62 грн (а.с. 79-81), що узгоджується з наданими відповідачем копіяит податкових розрахунків за 2019-2023 роки (а.с.101118).

Доказів повідомлення позивачкою орендаря про перехід права власності на земельну ділянку та перехід прав і обов`язків за чинним договором оренди щодо даної земельної ділянки із зазначенням: кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки; прізвища, ім`я, по батькові нового власника; місця проживання нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів матеріали справи не містять. Натомість, з наданої представником позивачці заяви від 18.10.2024 року убачається, що позивачка не повідомляла відповідача про зміну власника земельної ділянки.

Таким чином, судом встановлено, що позивачка набула права власності в порядку спадкування на земельну ділянку кадастровий номер: 4823683200:06:000:0169, яка перебувала в користуванні відповідача. Про зміну власника вказаної земельної ділянки відповідач повідомлений не був. В той же час, відповідачем, протягом періоду 2018-2022 років було нараховано та виплачувались на користь ОСОБА_2 доходи у вигляді орендної плати. В свою чергу, надані відповідачем розрахунки не містять відомостей щодо кадастрового номеру орендованої земльної ділянки та договору оренди, за яку відповідачем було проведено відповідні виплати орендної плати на користь ОСОБА_2 . При цьому, розмір виплаченої орендної плати, визначений у наданих відповідачем розрахунків за період 2019-2022 роки не узгоджується із офіційними відомостями про доходи, отримані за вказаний період ОСОБА_2 отриманих судом від податкового органу. Поштовий переказ, здійснений у 2023 році в розмірі 14 055,00 грн на користь ОСОБА_2 відповідає офіційним відомостям про доходи останнього за вказаний період (17 459,62 грн - 19,5 % ПДФО та військового збору), хоча й також не містить інформації щодо договору оренди, по якому проводяться такі виплати.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У ч.1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У ч. ч.1 та 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 1 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону).

У ст. 32 Закону передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У ст. 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (касаційне провадження №61-41932сво18) дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична (два та більше випадки) несплата орендної плати.

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах неодноразово наводив Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 542/51/22.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 1 ст. 509 ЦК Українив изначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщозакономабо договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Отже, законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №545/262/18 (провадження №61-47367св18), та від 16 лютого 2022 року у справі №146/350/20 (провадження № 61-6262св21).

Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК України).

Таким чином, підставою для звільнення боржника від відповідальності за прострочення виконання свого обов`язку є не вчинення кредитором таких дій, до вчинення яких боржник був позбавлений можливості виконати своє зобов`язання.

У даній справі, позивачкою не доведено виконання нею вимог ч. 3 ст. 148-1 ЗК України та направлення відповідачу, як орендарю земельної ділянки набутої нею у власність, інформації про нового власника орендованої земельної ділянки, зокрема: місця проживання (знаходження) нового власника, її поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). За таких обставин, судом встановлено підстави вважати, про не вчинення позивачкою дій, які є обовязковими для забезпечення можливості відповідача виконати свої зобов`язання за договором оренди.

Натомість, належними доказами сплати коштів за оренду є: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі, оскільки вказані документи є платіжними і з них можливо встановити періоди нарахування (постанова Верховного Суду від 23 червня 2022 року в справі № 193/805/20).

Суд погоджується з доводами позивача, що надані розрахунки відповідачем не містять відомостей щодо земельної ділянки та договору оренди, за який було сплачено орендну плату, між тим, суд також не вважає такі розрахунки належними доказами з огляду на їх неузгодженість та суперечність офіційним відомостям про отриманні доходи у 2018-2022 роки ОСОБА_2 .

В той же час, судом не встановлено обставин, за якими нараховані та вплачені відповідачем суми орендної плати до 2023 року на користь ОСОБА_2 пов`язані з виконанням будь-яких інших зобов`язань з оренди іншої земельної ділянки. Зокрема, з досліджених судом Витягу з Державного реєстру реєстру речових прав убачається належність ОСОБА_2 однієї земельної ділянки, площею 11.6403 га, за кадастрови номером: 4823683200:06:000:0169, а з Інформації про державну реєстрацію іншого речового права убачається реєстрація лише одного договору оренди землі укладеного між ОСОБА_2 та відповідачем від 13.07.2018 року.

Відповідно, досліджені судом відомості про отримані доходи ОСОБА_2 від відповідача засвідчують факт сплати орендної плати орендодавцем та є належним доказом сплати коштів. Аналіз доказів поштового грошового переказу, зробленого відповідачем в 2023 році на користь ОСОБА_2 узгоджується із офіційними відомостями податкового органу, а тому суд також вважає їх належними та допустими доказами у справі. Факт виплати на користь ОСОБА_2 орендної плати у більшому розмірі ніж було узгоджено сторонами в договорі оренди землі може свідчити про отримане додаткове благо орендодавцем, але не невиконанням чи неналежним виконанням зобов`язань відповідача щодо сплати оренди за землю.

Протилежного зі сторони позивача по справі перед судом не доведено.

Таким чином, судом установлено відсутність доказів, які підтверджували б факт виконання позивачкою передбаченого ч.3 ст. 148-1 ЗК України законодавчо визначеного обов`язку повідомити орендаря про зміну власника земельної ділянки з зазначенням певних даних, які давали б можливість орендарю виплатити новому власнику орендну плату за 2023 рік. При цьому, позивачем не спростовано доводи відповідача щодо належного виконання зобов`язань зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 13.07.2018 року.

За таких обставин вина відповідача у простроченні зобов`язання є недоведеною.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою уст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Останнім є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які зазакономмають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення вКонституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення іззаконом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1.Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п.6 ст.3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Схожий по суті висновок зроблений в п. 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

З урахуванням встановленого, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою, в інтересах якої діє адвокат Соляник І.М. не надано беззаперечних доказів систематичного (два і більше разів) невиконання умов договору оренди землі щодо сплати орендної плати, відтак позовні вимоги про розірвання договору оренди землі є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, належить віднести на її рахунок.

Керуючись ст.ст.12, 13, 259, 264, 265, 268, 279 ЦПК України, суд

У х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог адвоката Соляника Ігора Миколайовича, поданої в інтересах ОСОБА_1 до Фермерського господарства «ЛЕНДЄЛ-АГРО» про розірвання договору оренди землі, - відмовити.

Судові витрати, понесені позивачкою у зв`язку з розглядом справи, віднести на її рахунок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.12.2024 року.

Суддя О.О. Томашевський